ОПОДАТКУВАННЯ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ОПОДАТКУВАННЯ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ



Оподаткування це та сфера яка стосується практично всіх: і держави і аграрних підприємств, кожного працівника зокрема.

Для держави податки які надходять із аграрної сфери еко­номіки є одним із джерел існування. Для суб'єктів аграрного під­приємства вилучення через податки доходів може позбавити сти­мулів виробничої діяльності, підривати їх фінансовий стан, скоро­чувати інвестиційні можливості, підвищувати собі вартість продукції і ціну. Оподаткування фізичних осіб знижує їх життєвий рівень, приводить до скорочення купівельної спроможності.

Метою даної теми є розкриття механізму аграрного оподат­кування та шляхів підвищення його ефективності.

9.1. Теоретико-методологічні аспекти аграрного оподаткування

Податковий механізм аграрного підпри­ємництва - це сукупність податків, зборів й інших платежів та внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку для аграрної сфери економіки. Сутність, структура і роль системи оподаткування аграрного вироб­ництва визначаються податковою політикою, (це виключне право держави), яка здійснюється у країні, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Податковий вплив на сільськогосподарське виробництво важливий метод опосередкованого регулювання цін на макрорівні. Рівень оподаткування безпосередньо впливає на фінан­совий стан аграрних підприємств та їх економічний розвиток.

Система аграрного оподаткування згідно із Законом України „Про систему оподаткування (1998р.), ґрунтується на таких прин­ципах:

Обов 'язковість виконання законодавства про податки всіма суб'єктами оподаткування незалежно від форм власності.

Соціальна справедливість до всіх суб'єктів господарювання з приводу сплати податків, отримання податкових пільг тощо.

Стабільність - означає, що нормальні ставки податків і поря­док обчислення податкових платежів не можуть змінюватися впро­довж бюджетного року.

Гнучкість - здатність податкової системи швидко переорієн­товуватися для розв'язання різноманітних проблем аграрної сфери. Принцип гнучкості забезпечується, наприклад, через механізм надання чи зняття пільг при сплаті податків і обов'язкових платежів.

Регулювання - чітке визначення основних обов'язків плат­ників: вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність, своєчасно і в повному обсязі сплачувати податки і платежі, допускати податкових працівників до здійснення інспекцій, тощо.

Відповідальність - система нагляду за правильністю обчис­лення та своєчасністю сплати податків і використання санкцій до порушників податкового законодавства.

Система оподаткування аграрних товаровиробників має харак­терні особливості: по-перше, використання земельного податку і ролі плати за землю; по-друге, врахування галузевих особливостей. Режим оподаткування може дуже сильно відрізнятися залежно від того, в якій галузі та яке виробництво здійснюється; по-третє, доцільність використання спрощених систем оподаткування (нап­риклад, єдиного фіксованого сільськогосподарського податку; по-четверте, державне стимулювання доходності й стабільності розвит­ку аграрних підприємств.

Суть податків виявляється через їх функції: фіскальну, стиму-лювальну, регулювальну.

Фіскальна функція податків полягає в тому, що вони станов­лять основне джерело поповнення бюджетів усіх рівнів. Стиму-лювальна функція виявляється у підтримці розвитку пріоритетних галузей АПК, внаслідок пільгового оподаткування, у впроваджені досягнень науково-технічного прогресу в аграрне виробництво,

створенні нових робочих місць. Регулювальна виражається у ство­ренні сприятливих умов для розвитку виробництва, залученні інвес­тицій, формуванні виробничої і соціальної інфраструктури на селі.

Фіскальну функцію виконують дві групи податків: прямі, без­посередньо зв'язані з організацією виробництва і його ефективністю - на землю, прибуток, прибутковий податок, і непрямі - податок на додану вартість, акцизи і мита. Регулювальну функцію виконують лише прямі податки, а непрямі призначені здебільшого для по­повнення бюджету, тобто виконують фіскальну функцію.

На різних етапах історичного розвитку Укра­їни аграрне оподаткування мало свої особ­ливості та механізми організації. Перші по­ датки, як засвідчують історичні матеріали, були запроваджені у Київській Русі князями Ігорем та Олегом й унормовані Ярославом Мудрим у своєрідному кодексі законів - "Руській Правді".

Ярослав Мудрий видав податковий збірник „Покон вирний", де визначені розміри данини, що надходила від населення за вчинені злочини.

З часом було відлагоджено складніший механізм справляння данини з усього населення - і грошима, і натуральними продуктами. Одиницею оподаткування був „дим", тобто, плата від кожного господарського двору. Постійні місця збору і накопичення данини називалися погостами.

Ярослав Мудрий був не лише великим будівничим, мудрим правителем. Він глибоко оволодів фінансовим механізмом того часу. За його князювання було розмежовано бюджет княжого двору і бюджет держави. Історичні матеріали засвідчують, що державний бюджет у зв'язку з постійним поповненням був, за сучасною термінологією, бездефіцитним.

В період Великого Литовського князівства українські селяни платили щорічний податок - серебщину. Великий інтерес у цей період викликають економічні дослідження в галузі оподаткування Станіслава Оріховського Роксолана, українського мислителя першої половини XVI ст. Він вважав, що кожен громадянин держави незалежно від його майнового стану має сплачувати податки. Для потреб держави повинні давати частину своїх доходів і селянин, і

купець, і жрець. Оріховський радив залишити неоподаткованою ту частину майна, що становить основу економічного зростання. Податкова система не може діяти всупереч законам відтворення багатства. Його економічні міркування, вважає С. Злупко, настільки глибокі й точні, що узгоджуються здобутками економічної теорії [9;с.21-31].

У Східній Україні, що входила до складу Російської імперії, головним податком, який сплачувало українське селянство для утри­мання війська було подушне. В цей період викликали зацікавленні економічні дослідження з організації податкової системи Василя Каразина, українського філософа, економіста, історика. Він пропо­нував звільнити від повинностей державі та поміщикам вдів, сиріт, немічних людей, тобто пропонував у теперішньому розумінні соціальний захист населення. Проведені ним розрахунки селянських повинностей, рентних платежів цікаві й для теперішніх дослідників. Заслуговують на увагу економічні дослідження І.Франка, проблем оподаткування галицьких селян. Він зазначав на доцільність лікві­дації всіх безпосередніх і посередніх податків, встановлення загаль­ного прогресивного податку доходового, маєткового та спадкового.

У дореволюційній Росії податки здебільшого стягували зі селян. Вони становили 90% населення країни, споживали приблизно таку ж частку оподатковуваних продуктів і сплачували стільки ж непрямих податків.

У період воєнного комунізму основні надходження від селян держава отримувала за допомогою продрозверстки - обов'язкового примусового здавання хліба, зернофуража й інших продуктів. У квітні 1921 р. продрозверстку було замінено натуральним податком, а 1923 р. набув чинності сільськогосподарський податок. Об'єктом оподаткування стала рілля, згодом - і худоба. Під час колективізації сільськогосподарський податок було поділено на три податки: з колгоспів та колгоспників, із особистих трудових селянських господарств і з куркульських господарств. Із 1930 р. почали сплачу­вати відрахування від прибутку державні сільськогосподарські підприємства. Було введено податок із особистих підсобних госпо­дарств населення.

У післявоєнний період і до 1970 р. колгоспи сплачували прибутковий податок із отриманого доходу, що коливався від 6 до 15% оподаткованого доходу залежно від виду діяльності. З 1970 р.

платниками прибуткового податку стали визнаватися лише ті госпо­дарства, рівень рентабельності яких перевищував 25%. Однак дохо­ди державного бюджету від зміни механізму оподаткування не зросли, якщо зауважити, що частка господарств із рентабельністю вище 25% в Радянській Україні ніколи не перевищувала 20%.

Незначні відмінності порівняно з колгоспами мало оподатку­вання у радгоспах. Так, радгоспи вносили плату до бюджету за сільськогосподарські виробничі фонди в розмірі 1% їх балансової вартості, а фонди несільськогосподарського призначення не оподат­ковувалися. Якщо радгоспи мали підсобні господарства і промисел, де виробляли товари народного споживання, вони сплачували платежі з обороту.

Податкова система адміністративної економіки функціонувала без використання ринкових економічних важелів і стимулів. Тому жодного позитивного досвіду реформування в перехідний період сільськогосподарським підприємствам вона дати не могла.

Перекладання податків становить ситуа­цію, коли держава через податковий меха­нізм здійснює перерозподіл доходів між різними групами населення.

В античні періоди перекладання було характерне примусом: частина населення, яка мала владу, примушувала іншу частину нести тягар податків. Наприклад, Рим звільняв власне населення від податків, перекла­даючи їх на підвладні території. Дворянство і духовенство в епоху феодалізму перекладало обов'язки сплачування податків на кріпос­них селян. Лише наприкінці XVIII ст. австрійський імператор Йосиф II позбавив поміщиків права перекладати податок із себе на селян.

Вся історія перекладання податків (в Україні - аж до 70-х років XX ст.) це боротьба панівних класів перекласти податковий тягар на безправні верстви населення. Найбільш працелюбним і жертовним, але й найбезправнішим, як засвідчує історія в Україні, було українсь­ке селянство.

Теорія перекладання капіталів відображена в працях багатьох учених. К.Віксель, зокрема, розглядав.перекладання податків як важ­ливий інструмент державної політики перерозподілу національного доходу. Математична школа (Г.Госсен, УДжевонс, Л.Вальрас) озбро-

їла теорію перекладання податків математичним апаратом. Італійсь­кий економіст М.Пантенеоне в наприкінці 80-х років XIX ст. вперше проаналізував і встановив залежність між податком і ціною.

Значний внесок у теорію перекладання податків зробив профе­сор Колумбійського університету Е.Селігман, представник міжна­родної фінансової школи. Він з'ясував, конкретні умови, що впли­вають на перекладання податків, а також те, як податок вводиться у ціну і як він розподіляється між виробником і споживачем.

Економічній науці відомі два види перекладання:

Із продавця на покупця. (Наприклад, будь-який непрямий податок, що сплачується виробником, а опісля перекладається на покупця - споживача придбаного товару).

Перекладання із покупця на продавця. Це означає, що податок, який має сплатити покупець, фактично сплачує продавець. Приво­дом може бути введення високого земельного податку. В умовах посилення конкуренції, наприклад, іноземних постачальників зерна, податок не може бути перекладений на покупців продуктів земле­робства і є відрахуванням земельної ренти. Внаслідок введення такого податку буде зменшений розмір доходу із землі, зниження ціни землі на всю капіталізовану суму податку, а при продажі землі покупець сплатить зменшену ціну землі, звільниться від сплати встановленого податку і перекладе його на продавця.

Теорія перекладання податків була зреалізована у найвуль-гарнішій її формі в українському селі у 20-30 роках XX ст. З осені 1926 р. почався надмірний перерозподіл коштів на користь розвитку промисловості внаслідок викачування їх із сільського господарства. Здійснювалося це і через податкову систему. З січня 1928 р. існу­ючий режим розробив особливий метод хлібозаготівель, а насправді непомірного продуктового податку - самообкладання. Суть його по­лягала в тому, що кожному селу визначали загальне завдання на продаж державі зерна, а сільські сходи доводили конкретні завдання до двору. Найбільший податковий тягар ліг на плечі заможних селян, господарства яких підлягали індивідуальному обкладанню. Водно­час бідняцькі господарства звільнялися від податку, а середняцьким надавалися пільги у зниженні податку.

Надзвичайні заходи призвели до того, що селянство сплачу­вало державі не лише звичайні податки - прямі й опосередковані, й переплачувало за завищені ціни на промислові товари, недотри-

муючи за сільсько-господарську продукцію. Це, по суті, був додат­ковий податок, який перекладався на селянство в інтересах індуст­ріалізації.

Відповідно до чинного законодавства в Україні реформовані сільськогоспо­дарські підприємства можуть спла­ чувати такі податки і збори: Фіксований сільськогосподарський податок. Його платники -підприємства різних форм влас-ності, селянські й інші господарства, що займаються виробництвом (вирощуванням) сільськогосподарсь­кої продукції. Оподаткуванню підлягає сума, отримана від реалізації продукції власного виробництва за попередній рік, що перевищує 50%, сукупного валового доходу. З 1 січня 2004 р. набув чинності Закон України від 19 червня 2003 р. „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання діяльності в аграрному секторі економіки". Згідно з ним, платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підпри­ємства, в яких сума, одержана від реалізації продукції власного виробництва за попередній рік, перевищує 75%.

Податок на додану вартість. Це податок на внутрішнє спожи-вання продукції, спеціальна надбавка до кінцевої (роздрібної) ціни всіх товарів, які купуються в Україні. Технологічно він нарахо­вується й утримується на всіх стадіях виробничої ланки, але кінцеве його утримання здійснюється в роздрібній мережі. В податковій політиці України використовується ставка ПДВ у розмірі 20%. Нульова ставка, зумовлена окремими статтями цього закону виконує суто технологічну функцію, що дозволяє уникнути оподаткування там, де відсутній об'єкт оподаткування, - споживач в Україні. Ніхто на першій стадії виробництва (наприклад, вирощування соняшнику) не знає, де буде кінцевий продукт споживатися - в Україні чи за її межами.

Відповідно до пункту 11.29. ст. 11 Закону України „Про податок на додану вартість" станом на кінець 2003 р. сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільгосппідпри­ємствами всіх форм власності стосовно операцій з продажу товарів з (робіт та послуг) власного виробництва, крім операції з продажу переробним підприємством молока і м'яса, залишається в розпо-

рядженні сільськогосподарських товаро-виробників і використо­вується на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

На загальних підставах сільгоспвиробники - платники фіксо­ваного сільськогосподарського податку сплачують: акцизний збір, мито, державне мито, збір за забруднення навколишнього і природ­ного середовища, збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Сільськогосподарські підприємства - неплатники фіксованого сільськогосподарського податку сплачують податки і збори на загальних підставах, передбачених Законом України „Про систему оподаткування", зокрема: податок на прибуток підприємств, мито, державне мито, плату (податок) на землю, податок із власників транспортних засобів, збір за геологорозвідувальні роботи, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього природного середовища, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та втратами, зумовленими народженням і похованням, плату за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

9.2. Аналіз сучасного аграрного оподаткування та напрями підвищення його ефективності

Єдиний фіксований сільськогосподарський податок: переваги та недоліки

Ідея встановлення єдиного податку не нова. В усі часи й епохи людський розум був спрямований не лише на пошук і встановлення нових податків і зборів, а й на реалізацію ідеї соціальної справедли­вості в оподаткуванні. В основі теорії єдиного податку міститься правильна думка, що податки в решті-решт сплачуються з єдиного

 

джерела - доходів. Тому єдиний податок вважався більш доцільнішим, простішим і коротшим шляхом від платника до держави, а ніж велика кількість окремих податків. Ідея єдиного податку з'являється в Європі ще в середні віки, коли з метою залучення до сплати податків привілейованих прошарків населення була розроблена теорія єдиного акцизу. Прихильником теорії єдиного податку був Франсуа Кене. На думку фізіократів, чистий доход утворюється лише в сільському господарстві, тому його треба обкладати єдиним податком. За Кене, цей податок повинен досягти 2/7 земельного доходу.

Розробляли проекти єдиного податку не тільки фінансисти. У XIX ст. агітував за націоналізацію землі та введення єдиного податку американський письменник Генрі Джордж. На його думку, приватна власність на землю причина всіх бід і недоліків існуючого соці­ального ладу. Земля не створена працею. її цінність зростає внас­лідок розвитку суспільства загалом, а не діяльності окремих влас­ників. Тому держава повинна брати те, що їй по праву належить -земельну ренту. Підхід Г.Джорджа не витримує серйозної критики, адже в умовах розвинутого ринку, розподілу праці майна немає продуктів, які би не були результатом праці окремих осіб. Критично ставився до введення єдиного податку Г.Прудон. Він вважав його ідеально несправедливим податком, тому, що введення єдиного із високою ставкою податку в суспільстві, на його думку, не буде сприйнято позитивно. Встановлюватиме низькі податкові ставки для основної маси платників неможливо з погляду інтересів держави, адже багатств і багатих мало.

Єдиний сільськогосподарський податок було введено у Ра­дянських республіках 1923 р. Однак він проіснував недовго - всього рік і 1924 р. був реформований у кілька податків. Сплачувався цей податок спочатку натуральними продуктами (пшеницею, житом), а потім - у грошовій формі.

В незалежній Україні введення єдиного сільськогосподарсь­кого податку пов'язане з проблемою реформування всієї системи аграрного оподаткування. На час його введення (1995 р.) у аграрній економіці склалася парадоксальна ситуація: із погіршенням фінан­сового стану підприємств податкове навантаження зростало, а рівень сплати знижувався. Якщо у 1992 р. податки сплачувалися на рівні 76,9%, то у 1995 р. - лише 43,3% [6; с.78-82].

Завданнями фіксованого сільськогосподарського податку є:

• мінімізація кількості податків, що сплачуються;

• максимальне спрощення методики нарахування сільсько­господарського податку;

• зниження податкового тиску.

До найважливіших позитивних сторін введення цього податку належить суттєве зменшення кількості податків і обов'язкових платежів. Ст. 1 Закону України від 17 грудня 1998 р. №320 „Про фіксований сільськогосподарський податок" визначено, що цей податок сплачується в рахунок чотирьох податків і восьми зборів. Термін дії Закону закінчувався 1 січня 2004 р., але наприкінці 2003 р. був продовжений до 2009 р. включно. Позитивним моментом податку є також простота розрахунку суми податку, яку слід сплатити сільгоспвиробникові. Це, зокрема, дуже важливо для фер­мерів, котрі з метою економії ресурсів, зазвичай ведуть бухгалтерію самі. Загалом запровадження фіксованого сільськогосподарського податку - явище позитивне . Це засвідчує про те, що для виробників найбільш вразливішої та економічно нестійкої галузі створено спеціальний пільговий режим оподаткування.

Основний недолік фіксованого сільськогосподарського податку на думку багатьох сучасних дослідників, полягає в методологічному підході до його запровадження, оскільки його введення унемож­ливлює застосування прибутку, праці, власності й інших ресурсів як об'єктів оподаткування [15;с.37-41],[17;с.33-40].

Кількість податків, вважають опоненти єдиного фіксованого податку, ще не засвідчують складність системи. Вони посилаються на країни з розвинутою економікою, де податків стає все більше. Велика кількість податків не обов'язково повинна призводити до важкого податкового тягаря, оскільки ці процеси піддаються регу­люванню.

Вадою такого податку є відсутність єдиної основи для її об'єднання, оскільки це - різні податкові платежі і за сутністю, і за джерелами сплати. Одні податки (на прибуток, землю) сплачуються із прибутку, а інші, вводяться у витрати виробництва.

Приводячи всі податки до однієї основи оподаткування, дер­жава втрачає можливість стимулювати і види - господарської діяль­ності, в яких найбільш зацікавлене суспільство. Втрачається, отже, і регулююча функція держави.

Використання названого податку порушує один із основних принципів оподаткування - рівності умов, адже платниками є сільсь­когосподарські підприємства, в яких сума, отримана від реалізації продукції власного виробництва та продуктів п переробки за попередній рік, перевищує 75% (і в 2004 року) Частина, менша на 1, відсоток не дає права використовувати цей податок - господарства переводяться на загальний режим оподаткування

Не можуть скористатися цим податком і реформовані сільсько­господарські підприємства, що починають свою діяльність з „нуля", адже частка продукції власного виробництва у загальному обсязі реалізації наперед невідома

Не знаходить підтримки впровадження фіксованого сільсько­господарського податку і в окремих сільськогосподарських керівни­ків, які, здавалося б, повинні бути найбільше в тому зацікавлені Газета „Сільський час" наводить приклад, коли один із керівників господарств (ймовірно, колишній голова колгоспу) розмірковує так. Які пільги для селянина дає фіксований податок? Підрахуємо на прикладі Кагарлицького району Київської області У 1996-199^ рр ми сплачували 5,2-5,4 млн грн, тепер сплачуємо державі 2,8 млн. Але ще з'явилася оплата за оренду земельних паїв (близько 5,5 млн грн та за оренду майна - 0,5 млн грн, тобто близько 6 млн Загальна сума сплати буде становити близько 9 млн грн (6+2,8 млн грн ) Навантаження оподаткування на 1 га не зменшилося, а збільшилося. [16] Однак хіба у цьому „винен" фіксований податок? Сплата за землю, паї й оренда майна існували б і при звичайному режимі оподаткування Такі приклади непоодинокі Вони засвідчують нерозуміння методологічних основ єдиного фіксованого сільсько­господарського податку.

Особливості використання податку на додану вартість

Податок на додану вартість (ПДВ) дуже складний і дискусійний інструмент дер­жавної економічної політики В Україні метою його використання в аграрній сфері є стимулювання і підтримка агро товаровиробників Проте чи завжди ПДВ виконує ці функції9 Про­понуємо проаналізувати Основна проблема, як засвідчує практика, полягає у відшкодуванні ПДВ

В податковій політиці України використовується ставка ПДВ у розмірі 20%. Хоча, як ми вже зауважували, існують дві ставки - 20% і 0 Схема вилучення ПДВ класична Наприклад, підприємство з отриманої ціни у 150 грн відшкодовує затрати на сировину, паливо, комплектуючі в сумі 100 грн , а також власні витрати (переробка, продаж) і власний дохід у сумі 50 грн Виникає проблема і чим покрити 20 грн. З так званого вхідного ПДВ (вартість сировини, матеріалів)9 Використовується такий порядок із отриманих від покупця 30 грн. (20% від 150 грн ) Закон дозволяє повернути 20 грн сплаченого ПДВ, а 10 грн (30 грн -20 грн ) перерахувати у бюджет Отже, ПДВ для виробника є нейтральним податком який не вилу­чається із його доходів

Законом України „Про державний бюджет України на 2004 рік" передбачено звільнення від ПДВ 24 іруп товарів аграрного походження, орієнтованих на експорт Наслідки таких змін в оподат­кування проаналізував народний депутат України Віктор Пензеник [13; с 8].

При звільненні від експорту ПДВ у шдприємсіва щезає джерело покриття вхідного ПДВ у сумі 20 грн (якщо досліджувати на матеріалах попереднього прикладу) Його потрібно ввести у ціну, тобто збільшити й на 20 грн (до 170 грн ) Компаніям, які купують в Україні аграрну продукцію, це байдуже Світова ціна спокійно відреагує на стале підвищення і не зміниться Однак ці 20 грн потрібно додатково заплатити, тобто звідкись взяти Джерелом такої сплати стане українське село, яке змушене буде знизити закупівельні ціни на аграрну продукцію В Пензеник вважає, що при обсягах експорту аграрної продукції у 2004 р близько 2,5 млрд доларів США сума вилучених із села коштів з цього каналу розподілу буде стано­вити 2 млрд грн Отже, ПДВ не лише не виконав своїх стимулюючої та регулюючої функцій, й призвів до зворотного ефекту

У Міністерстві аграрної політики вважають корисним вико­ристання такого дотаційного інструменту, як повернення ПДВ виробникам молока Дослідження, проведені Львівським науковцем Юрієм Губені, засвідчують протилежне [12, с 27] Неефективність використання механізму повернення ПДВ виявляється ось у чому.

Більше половини, а в окремих регіонах, зокрема, Львівщині 2А молока виробляє індивідуальний сектор, але ця пільга до їх власників не доходить

Повернути ПДВ можна реформованим сільськогосподарським підприємствам. Однак їх виробничий і фінансовий стан відомий -середні надої у кілька разів менші, ніж в особистих підсобних госпо­дарствах. Отже, дотуючи громадський сектор загалом, держава дотує велику масу неефективних підприємств. Тому відшкодування ПДВ, вважає Ю.Губені, повинно здійснюватися лише господарствам, що виробляють не менше 2,5 тис. л молока на корову, згодом - 3 тис. л, тобто так, як це роблять наші сусіди, зокрема чехи.

Стимулююча функція використання ПДВ виявляється в тому, що сільгоспвиробники всіх форм власності його не сплачують, а нараховують і переказують на спеціальний рахунок, щоб акумульо­вані кошти витратити на придбання матеріально-технічних ресурсів.

Для спеціалістів Мінагрополітики, науковців очевидне те, що сільгоспвиробник виведений із сфери дії ПДВ. Отже, він не претен­дуватиме на його відшкодування при експорті своєї продукції. Тому з метою переведення сільгоспвиробників на умови, за яких вони зможуть покривати податковий кредит, податковим зобов'язанням доцільно було би запровадити для них ставку ПДВ у розмірі 5-10%.

Особисте підсобне господарство (ОПГ) адмі­ністративно-командної економіки, будучи під­собним за задумом і призначенням наприкінці 80-х років перетворилося у потужне джерело не лише продуктів харчування для самозабез­печення, й доходів селянських сімей. Статис­ тика цього часу засвідчує, що питома вага над­ходжень від ОПГ у бюджет сім'ї колгоспника в Україні становила близько 25%, а у Львівській області - понад третину. Але ці доходи не оподатковувалися. Винятком, може бути лише ринковий збір за реалізацію селянами на продовольчих ринках надлишків сільськогосподарської продукції. Однак цей збір мав символічний характер - 20 коп. за місце на прилавку колгоспного ринку.

Після реформування аграрного сектора України в перші роки незалежності розпайовані землі були долучені до присадибних ділянок сільських жителів. Так збільшилася кількість невеликих сільськогосподарських виробників із земельними ділянками до 2 га,

які стали виробляти продукцію не спільні для власного споживання, скільки для реалізації.

Отримуючи доходи від реалізації сільськогосподарської продукції як фізичні особи, ці сільські товаровиробники прибут­кового податку не сплачували. Звільнення від сплати прибуткового податку закріплював Закон України „Про особисте селянське господарство" від 15 травня 2003 р.

З 1 січня 2004 р. набув чинності Закон України „Про податок з доходів фізичних осіб", де немає згадки про податкові пільги для власників особистих селянських господарств. Це означало, що вони насправді стають суб'єктами оподаткування. Таке податкове ново­введення, з одного боку, утверджувало один із основних принципів оподаткування - рівності всіх перед їх сплатою, а з іншого заганяло село у глухий кут. Законодавча норма про оподаткування прибутку селянських підсобних господарств підсилила зневіру в аграрну реформу. Від цього проекту війнуло сталінськими часами, коли селяни для того, щоб менше платити податків, заводили одну корову на два-три господарства або зовсім її позбувалися. З тієї самої причини у селах масово вирізали фруктові дерева. Отже, як зас­відчила практика, латати дірки у Державному бюджеті за рахунок підсобних селянських господарств на сучасному етапі недоцільно і недалекоглядно. Тому в Державному бюджеті України на 2004 рік було визначено, що до складу загального місячного або річного оподаткованого доходу не вводяться доходи від продажу сільсько­господарської продукції вирощеної на земельних ділянках площею не більше 2 га. Однак ця поправка до Державного бюджету на 2004 р. не дає відповіді на питання:

Ця пільга тимчасова чи ні? Чи буде врахована вона у бюд­жетному процесі на наступні роки?

Яку систему оподаткування повинні використовувати ті господарства земельні наділи яких перевищують 2 га?

Як визначити, з яких земельних ділянок отримана продукція -до 2 га чи більше?

У „Програмі розвитку сільськогоспо­дарських обслуговуючих кооперативів на 2003 - 2004 роки" зазначено, що сільсь­ когосподарська кооперація - це форма

взаємодії незалежних товаровиробників, які об'єднали зусилля та ресурси для задоволення індивідуальних економічних інтересів з метою підвищення ефективності господарств. За даними Мінагрополітики, станом на 1 січня 2002 р. в Україні зареєстровано 856 сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, з яких 684 (80,9%) діючі. Наголошено, що обслуговуючий сільськогоспо­дарський кооператив не є прибутковою організацією.

Принцип неприбутковості реалізується через такі ознаки:

мотивація діяльності - це отримання необхідних товарів та послуг, а не прибутку;

кооператив здійснює обслуговування своїх учасників за собівартістю;

члени кооперативу для отримання можливості користуватися послугами вносять паї.

Але на практиці дуже часто трапляється так, що фінансові результати діяльності кооперативу позитивні, гобто доходи перевищують витрати. На підставі цього деякі дослідники піддають сумніву неприбуткову природу обслуговуючих сільськогоспо­дарських кооперативів, вважаючи її достатньо абстрактною, зокрема в умовах розвинутого ринку, [7; с.92-93]. На їх думку принцип неприбутковості можна замінити на „особливий механізм розподілу прибутку", згідно з яким одна частина суми перевищення доходів над витратами має розподілятися між членами кооперативу, а інша спрямовується на розширене відтворення.

Статус неприбутковості суперечливий і неоднозначно тракту­ється в діючому вітчизняному законодавстві. Станом на 1 січня 2004 р. не було узгоджено між собою податкове законодавство про кооперацію. Так, відповідно до принципів кооперації, закріплених законом „Про кооперацію", сільськогосподарський обслуговуючий кооператив працює як неприбуткова організація, обслуговуючи потреби членів кооперативу. Водночас зазначено, що кооператив може надавати послуги іншим особам в обсягах, які не перевищують 20% загального обороту кооперативу. Це мало б означати, що кооператив не втрачає статусу неприбуткового, коли обсяги його діяльності з іншими юридичними і фізичними особами не пере­вищують 20%). Податкове Законодавство України в цьому питанні дає протилежне тлумачення. Листи Міністерства фінансів 033-02/13-892 від 6.01.2002 р. дає роз'яснення: якщо сільськогосподарські

обслуговуючі кооперативи надають послуги не лише своїм членам, а й іншим, то вони зобов'язані у випадку отримання прибутку сплачу­вати податки відповідно до діючого законодавства, тобто керуватися Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств". Це означає, що оподатковується вся діяльність кооперативу, а не лише та, яка пов'язана з наданням товарів і послуг третім особам.

Як розв'язати цю суперечність? Компромісне рішення, що врахувало б інтереси суспільства і не стримувало розвиток обслуго­вуючої кооперації на селі, на думку деяких вчених, полягає у наданні обслуговуючим кооперативам подвійного статусу при оподаткуванні [19; с.6-8 ].

Аналіз оподаткування обслуговуючих кооперативів у різних країнах Західної Європи і США засвідчує використання найрізнома­нітніших варіантів. Є країни (наприклад, Австрія, Фінляндія), де обслуговуючі кооперативи не мають жодних пільг і прирівнюються до корпоративних організацій. В інших країнах від оподаткування звільняються лише деякі види діяльності (штучне осіменіння корів, виробництво вина - у Франції; спільне використання техніки і реалізація сільськогосподарської продукції своїх членів - у Люксем­бурзі). В Бельгії, Німеччині, Данії, Великобританії, Нідерландах оподатковуються дивіденди, отримані після розподілу результатів діяльності кооперативу.

Вдосконалення податкового законодавства стосовно сільсько­господарських обслуговуючих кооперативів вимагає встановлення державної статистичної звітності, яка би відображала їх діяльність. Це дасть змогу чітко розділити обслуговуючі кооперативи на прибуткові та неприбуткові, сприятиме детінізації значних обігових коштів, розширить доступ сільських товаровиробників до сервісних та інших послуг.

ПІДСУМКИ

1. Податковий механізм аграрного підприємництва це сукуп­ність податків, зборів інших платежів та внесків до бюджету держав­них і цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку для аграрної економіки.

2. Система аграрного оподаткування, згідно з Законом Укра­їни „Про систему оподаткування", грунтується на принципах; обо­в'язковості виконання; соціальної справедливості; стабільності; гнучкості; регулювання; відповідальності. Суть податків проявля­ється через фіскальну, стимулювальну, регулювальну функції.

3. Ситуація, коли держава через податковий механізм здійс­нює перерозподіл доходів між різними групами населення нази­вається перекладанням податків. Теорія перекладання податків була зреалізована у найвульгарнішій її формі в українському селі у 20-30 рр. XX ст., коли найбільший податковий тягар ліг на плечі заможних селян. Водночас бідняцькі господарства звільнялися від податку, а середняцьким надавалися пільги у зниженні податку.

4. Введення єдиного сільськогосподарського податку в Україні пов'язане із проблемою реформування всієї системи аграрного опо­даткування. Його завданнями були: мінімізація кількості податків, максимальне спрощення методики нарахування сільськогоспо­дарського податку, зниження податкового тиску. Основним недо­ліком фіксованого сільськогосподарського податку є методологічний підхід до його запровадження, оскільки його введення унемож­ливлює застосування прибутку, праці, власності й інших ресурсів як об'єктів оподаткування.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.173.209 (0.036 с.)