Історичні аспекти аграрного розвитку України



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Історичні аспекти аграрного розвитку України



Земельні Аграрні відносини в Україні мали тривалу

відносини в складну іноді трагічну історію. Вони визначали

праісторичні долю переважної частини населення, від них

часи та в період залежала могутність держави: військова й
Київської Русі економічна, стабільність у суспільстві.

Споконвічна осілість українців створювала сприятливі умови для ведення землеробства.

Історичні документи зафіксували в УІ-ІІ тисячоліттях до н.е. високий рівень розвитку землеробства. В цей період має місце розквіт хліборобської культури, відомої під назвою Трипільська (від с. Трипілля, що на Київщині). Трипільські племена займали величезні території в басейнах рік Дністра і Дніпра. Вони були землеробами, обробляли землю спочатку мотиками, а потім навчилися використовувати плуг. Розвивалось і табунне скотарство, бортництво, вигодовували свійську птицю.

В часи давньоукраїнської держави - Київської Русі -землеробство стало основою економіки. Рівень розвитку хліборобства в цей час на думку відомого дослідника в галузі економічної історії С.Злупка, відображають такі основні компоненти, як землеробські знаряддя, технологія землеробства та місце землеробства в економіці.

Землеробські знаряддя. При характеристиці землеробства насамперед слід розглядати рівень досконалості землеробських знарядь, оскільки вони визначають стан сільськогосподарського виробництва. Більшість дослідників вважають, що знаряддям підсічного землеробства були залізні сокири, великі ножі. Для боронування використовували соху, тяглову силу становили переважно коні, а з використанням залізного рала - робоча худоба. Від XII ст. у великих господарствах почали використовувати залізні плуги.

Технологія землеробства. В епоху Київської Русі панівними системами землеробства були вогнево-підсічна й орна у вигляді двопілля чи трипілля. Підсічна характерна двома дуже важливими аспектами, що засвідчують її продуктивність, корисність й врожайність. Ділянка підготовленої після спалення лісу землі давала достатньо високі урожаї. Після спалення верхній шар ґрунту перетворювався на попіл, був засобом підживлення і не потребував спеціального обробітку. Однак після кількох років експлуатації грунт виснажувався. Виникала необхідність підготовки ділянки в іншому місці.

Перехід від підсічного до дво- чи трипільного орного землеробства вимагав використання засобів для підживлення ґрунту. Без цього неможливо було отримувати стабільні врожаї на одній ділянці впродовж тривалого періоду. Таким добривом став гній домашньої худоби.

Місце землеробства в економіці. Стан хлібного ринку був найважливішим економічним фактором який характеризував місце землеробства в економіці. Зерно стає одним з найпоширеніших товарів обміну. На ринку ремісники купували зерно за ремісничі вироби. Збільшувалося міське населення, котре також відчувало велику потребу в хлібі. Значущість хліборобської праці дійшла і до наших днів, що відображено в побутових і релігійно-обрядових традиціях народу: обжинках, коляді та ін.

Розвиток українського землеробства вХУІ-ХІХст.

Перша аграрна реформа проведена в Україні в середині XVI ст., коли її територія входила до складу Великого Князівства Литовського. Вона відбулася швидко й організовано. Суть аграрної реформи полягала в переході від оброчної системи

 

до панщинної, а підсумком стало створення феодальних господарств і сімейних наділів якими наділяли селян. Велике поміщицьке господарство давало змогу не тільки забезпечувати внутрішні потреби країни в зерні й інших продуктах, а також їх експорт в європейські країни.

В період національно-визвольної війни українського народу і формування Козацької держави землеробство залишалося основою економічного розвитку земель. Найважливішим наслідком визвольної війни стала ліквідація великого землеволодіння польських магнатів і шляхти, збільшився прошарок вільних селян, уповільнився процес їх закріпачення. Гетьман щедро обдарував землею козацьку старшину та монастирі. При цьому складні процеси відбулися в дрібній земельній власності та землеволодінні. Селяни, козаки, дрібна шляхта і міщани захоплювали землі магнатів і великої знаті. У зв'язку з масовим прибуттям переселенців на Лівобережжя і Слобожанщину площі орних земель розширилося землеробство велося за Трипільною системою.

Товарно-грошові відносини почали руйнувати замкнутість господарств усіх типів, хоча зернове землеробство переважно залишалось натуральним. Престижною галуззю економіки вважалося тваринництво, яке стало основою для легкої та харчової промисловості.

Аграрна політика Б.Хмельницького мала прогресивний характер. Важливим досягненням її стало визнання селянської власності. І хоч селянське землеволодіння на відміну від козацького ґрунтувалося не на юридичній основі, а на звичаєвому праві, однак селяни ставали вільними виробниками. Зміцнювався інститут приватної земельної власності. Головною формою господарства стало дрібне землеволодіння козаків, селян і міщан.

Наприкінці XVIII ст. було остаточно скасовано автономію Української гетьманської держави в складі Російської імперії. На українських землях запанували загальноросійські порядки. Аграрні відносини в Україні поступово набувають ознак притаманних тра­диційній російській економіці :

1. Економічна діяльність не сприймається як первинна цін­ність.

2. Індивід визначально належить суспільству в особі держави.

3. Економічна влада поєднана з політичною.

Царський уряд підтримував панівне становище лояльної до неї козацької старшини, сприяв зростанню її земельних володінь і при­вілеїв. Джерелами зростання старшинського землеволодіння були: займанщина вільних земель; придбання (часто примусове) або за­хоплення селянських і козацьких земель.

У 30-х роках XVIII ст. 35% оброблюваних земель було приват­ною власністю старшини. Верховним власником і розпорядником усієї землі став царський уряд.

Селянське господарство різних регіонів України в XVII-XVIII ст. не мало однакових умов. Якщо на Лівобережній Україні знищувалося землеволодіння селян, утверджувалася феодальна зе­мельна власність і кріпосне право, то на Правобережжі найбільшим земельним власником стала польська корона. Фактично коро­лівськими землями володіли магнати за умови сплати четвертої частки прибутків. Козацьке землеволодіння в цій частині України було знищене наприкінці XVII у середині XVIII ст. У Галичині вся земля поділялась на двірську (фільваркові поля) та селянську. Залежні українські селяни не мали права спадкового володіння і розпорядження землею. Вони користувалися поділом доти, доки ви­конували повинності. У Придністровських районах зберігалося перемінне землекористування. Щороку селянським дворам надава­лося стільки землі скільки вони могли обробити, враховуючи робочу силу. В Закарпатті земельна власність належала угорським і німець­ким феодалам. Дрібні й середні землевласники були українського походження.

У XIX ст. Україна залишалася роз'єднаною - у складі Ро­сійської та Австрійської монархій. Доленосне значення у Галичині мала ліквідація кріпосництва навесні 1848 р. Східноукраїнське се­лянство перебувало у кріпосній залежності до весни 1861 р.

Зазначимо, що аграрна реформа на західноукраїнських землях проводилась за рахунок селянства, вони виплачували колишнім кріпосникам всі попередні данини. Сервітум - право користування лісом і пасовиськами, - які селяни втратили, вийшовши з-під влади поміщиків. Селяни змушені були нелегально користуватися лісовими благами. І. Франко на прикладі рідного села Нагуєвичі проаналізував цю ситуацію. Якщо 1880 р. у селі мешкало 1650 осіб, то впродовж восьми років за лісові пошкодження засуджено 42% його жителів.

Найголовнішою проблемою галицького села стало безземелля. "Без лісу, без пасовиська, без сіножатей, розірване на дрібні, розки­нені парцелі, обложене нерозмірним, непрогресивним, тяжко гнітю­чим ґрунтовим податком, підтяте в самім корені, - писав І. Франко, -мусило і мусить рільництво нидіти і пропадати; камінчик за камін­чиком, але постійно лупиться, кришиться відпадає і розсипається".

У Східній Україні переважало подвірне землеволодіння, питома вага якого становила на Поділлі 94,6%, Полтавщині - 84,1%, Київщині - 83,3%, Волині - 77,9%. На Херсонщині, Харківщині та Катеринославщинні переважала формальноправна община. Вона фактично була безпередільна, і це переходило в звичайне подвірне землекористування. На думку багатьох дослідників, в Україні був зовсім відмінний лад у землеробстві, ніж на корінних російських землях, де переважало общинно-передільне землеволодіння.

Наступну велику аграрну реформу здійснено на землях, що входили в Російську імперію у 1861 р. У реформі були зацікавлені не тільки селяни, й значна частина поміщиків. Буржуазія, яка зароджу­валася, також вимагала реформ. Чимало великих землевласників у передреформний період активно вливалися у промислове вироб­ництво. Цукрові заводи, споруджені в поміщицьких маєтках, потре­бували вільнонайманої праці.

Земельні відносини між поміщиками і селянами в Україні виз­начали три місцеві положення про поземельний устрій поміщицьких селян. Великоросійське положення відносилося водночас до трьох південних губерній України - Катеринославської, Херсонської, Тав­рійської, а також південної частини Харківської, де переважало общинне землеволодіння. На Лівобережну Україну з подвірно-сімей­ним користуванням поширювалося малоросійське місцеве поло­ження. На Правобережжі, в Київській, Волинській і Подільській губерніях діяло окреме місцеве положення.

Реформа 1961 р. звільнила селян від кріпосної залежності. Однак сам процес розкріпачення тривав дуже довго. Викуп селянами землі розтягнувся практично до кінця XIX ст. Внаслідок цього 75-80% викупних сум виплатила поміщикам держава, а решту - самі селяни.

Результати реформи виявилися в наступному:

- держава повертала собі свої гроші, вираховуючи із суми пла­тежу величину боргу поміщиків;

- землею наділяли не окрему селянську сім'ю, а общину.
Вийти з неї селянин міг зі згоди самої общини. Земля так і не стала
об'єктом ринкового розподілу;

- значна частина землі залишалася у поміщиків, а необхідність
викупних платежів гальмувала можливість розвитку селянського
господарства.

Поштовх, який отримало сільське господарство і промисло­вість внаслідок скасування кріпосного права, вичерпав себе на початку 90-х років XIX ст. Посилився дисбаланс між промисловістю і торгівлею що бурхливо розвивалися і відсталим сільським госпо­дарством. Найголовнішим гальмом розвитку аграрного виробництва стало общинна форма ведення сільського господарства, неспри­ятлива до науково-технічного прогресу.

Для нього характерна надзвичайно низька товарність, а сама община з психологією зрівняльного розподілу перетворилась на джерело злочинності та революційних рухів.

Суть столипінської аграрної реформи виробництва

Розв'язати суперечності аграрних відносин, намагалася столипінська реформа. Основними її заходами в серпні 1907 р. були:

1. Створення умов для виділення селян із громади і започаткування хутірського госпо­дарства.

2. Виділення земель для продажу селянам.

3. Проведення активної переселенської політики в районах Сибіру, Далекого Сходу.

4. Фінансова допомога держави ( безплатна, або у вигляді кредитів для придбання землі, облаштування господарства).

Внаслідок столипінської аграрної реформи з общини вийшла 1/4 селянських господарств, а за підтримки селянського банку створено понад 20 тис. хутірських господарств. Поміщицькі маєтки здійснили еволюцію до ринкових форм господарювання. Зросла урожайність зернових. Так, їх виробництво з 1909 до 1913 рр. перевищувало продукцію Аргентини, Канади і США разом узятих. Зростали доходи селянських господарств, що використовувались на придбання нових земельних ділянок. Як наслідок - швидке скорочення поміщицького землеволодіння, що на початку 1917 р. становило всього близько 20%.

ПІДСУМКИ

1. Теорія аграрних відносин наука про те, як обмежені ви­робничі ресурси (передусім земля) використовуються для задово­лення людських потреб.

2. Найважливішими сферами аналізу аграрних відносин є: аграрний ринок, земельні відносини, інвестиційна, кредитна, нау­ково-технічна, маркетингова діяльність, оподаткування, структурні та трансформаційні перетворення

3. Конкретними завданнями теорії аграрних відносин є: по-перше дослідження взаємо зв'язків між суб'єктами підприємницької діяльності домогосподарствами і державою з приводу власності це земля, майно, і продукт аграрного виробництва; по-друге, дослід­ження спрямовання на забезпечення участі сільського господарства в загальній динаміці доходів; по-третє, забезпечення продуктами харчування населення країни; по-четверте, розв'язання соціальних проблем і проблем охорони навколишнього середовища.

4. У методології дослідження теорії аграрних відносин виді­ляються суб'єктивний, емпіричний і раціональний підходи.

5. Земельні відносини в період Київської Русі відображають такі основні компоненти: а) землеробські знаряддя; б) технологія землеробства; в) місце землеробства в економіці.

6. Перша аграрна реформа в Україні була проведена в сере­дині XVI століття коли її територія входила до складу Великого Князівства Литовського. Суть її полягала в переході від оброчної системи землеволодіння до панщинної.

7. Наслідком аграрної реформи Б.Хмельницького стало виз­нання селянської земельної власності. Головними формами госпо­дарств стає дрібне землеволодіння козаків, селян і міщан.

8. Реформа 1861 року і скасування панщини у Східній Україні дало поштовх для розвитку сільського господарства, хоч і за­лишається суттєве його гальмо - общинна форма організації гос­подарств.

 

 

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ

Аграрні відносини.

Аграрна структура.

Предмет теорії аграрних відносин.

Об'єкт аграрних відносин.

Методологія дослідження аграрних явищ.

Методи дослідження аграрних явищ.

Землеробські знаряддя.

Технології землеробства.

Общинне землеволодіння.

ПИТАННЯ ДО ТЕМИ

1. Що є предметом дослідження теорії аграрних відносин?

2. Проаналізуйте твердження "основним і визначальним фак­тором аграрного виробництва є земля, але не менш важливим слугує людина".

3. Яке практичне значення теорії аграрних відносин?

4. В чому проявляється зв'язок теорії аграрних відносин з ін­шими дисциплінами?

5. Перерахуйте і проаналізуйте методи пізнання реальності науки "теорія аграрних відносин".

6. Прокоментуйте твердження "Україна є держава з давніми землеробськими традиціями".

7. Які аграрні реформи проводились в Україні на різних етапах її державності? В чому їх суть?

ЛІТЕРАТУРА

1. Земельний кодекс України. Законодавство України про зем­лю. - Київ: Юрінком, Інтер, 2002.

2. Греченко В., Чорний І., Кушнерук В., Решко В. Історія сві­тової та української культури: Підр. - К., 2000. - 464 с.

3. Економічна теорія. Кн. 1. Макроекономіка/ За ред. З.Ватама-нюка та С.Панчишина. - К.: Заповіт, 1997. - 406 с.

4. Економічна теорія: Макро- і мікроекономіка: Навч. посіб­ник / За ред 3. Ватаманюка та С. Панчишина. - 3-тє вид., доп. - К.: Альтернативи, 2001. - 606 с.

5. Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка: Навч. посіб­ник / За ред.З.Г.Ватаманюка та С.М.Панчишина. - 2-ге вид., доп. - Львів: Інтереко, 1998. - 707 с.

6. Злупко С. Економічна історія України. - Львів: ЛДУ, 1995.

7. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Макроекономіка: Пер. з англ. С.Панчишина та О.Ватаманюка. - Львів: Просвіта, 1997. -С.181-208.

8. Малик Я. Й., Береза О.І. Запровадження радянського режи­му в українському селі (1916 - 1929). - Львів: Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2001.

9. Манків Грегорі Н. Макроекономіка: Пер. з англ./ Наук. ред. пер. С.Панчишина. - К.: Основи, 2000.

 

10. Марценко Є. В. Реформування АПК. До питання аграрних реформ в Україні // Агро світ. - 2002. - № 13,14.

11. Новичков В. И. и др. Аграрная политика. - М.: Изд.-книготорговьій центр «Маркетинг», 2001.

12. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Ли-бідь, 2001. -616 с.

13. Франко І. Зібрання творів у 50 томах. Т44, кн. 1. - К.,1984.

14. Витанович І. Аграрна політика українських урядів 1916-1920р.-Мюнхен, 1968.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.173.209 (0.015 с.)