Інвестиційна діяльність аграрних підприємств

Розширення виробничого потенціалу аграрної
Поняття сфери в умовах ринкових відносин здійснюється

інвестицій та за допомогою додаткових матеріальних і грошо-
інвестиційної вих вкладень, тобто інвестицій. У вітчизняній та
діяльності зарубіжній літературі розрізняють звужене і

розширене розуміння поняття інвестицій. У господарській діяльності адміністративно-командної економіки під інвестиціями розуміли капіталовкладення в просте і розширене відтворення основних фондів. Під поняттям інвестицій у широкому розумінні розуміють усі напрями вкладення коштів, що забез­печують отримання прибутку. Широке трактування інвестицій най-прийнятніше в умовах ринкової економіки. Законом України „Про інвестиційну діяльність" (1991р.) інвестиції трактують як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкт підприємницької діяльності, внаслідок якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Аграрні підприємства для забезпечення ефективного функціо­нування здійснюють інвестиційну діяльність. Інвестиційна діяль­ність в аграрній сфері - це сукупність практичних дій, стосовно ре­алізації інвестицій.

Об'єктами аграрних інвестицій є різні види новоствореного чи модернізованого майна, що перебуває у приватній, державній, комунальній, чи інших формах власності.

Суб'єкти аграрної діяльності - це інвестори, замовники, під­рядники, користувачі об'єктів капіталовкладень. Інвестори здійсню­ють капіталовкладення із використанням власних або залучених грошових коштів. Ними можуть бути фізичні чи юридичні особи, державні органи, органи місцевого самоврядування або іноземні суб'єкти підприємницької діяльності, замовники (фізичні чи юри­дичні особи), котрі уповноважені реалізувати інвестиційні проекти. При цьому вони не вміщуються у підприємницьку чи іншу діяльність, якщо це не передбачені договором. Підрядники - фізичні чи юридичні особи, котрі виконують роботи за договором підряду або державному контракту. Підрядники зобов'язані мати відповідну ліцензію на право здійснення тих чи інших видів діяльності. Користувачі інвестиційних об'єктів - фізичні або юридичні особи,

державні та місцеві органи влади, підприємства и організації, для яких створюються названі об'єкти.

У випадках можливості та необхідності аграрні підприємства можуть здійснювати реінвестиції. Під реінвестиціями розуміють повторне вкладення коштів, отриманих у формі доходу від функці­онування початкового інвестиційного проекту.

Розрізняють фінансові та реальні інвестиції. Фінансові перед­бачають купівлю цінних паперів аграрних підприємств, а також цільові грошові внески у виробництво. Реальні інвестиції- це вкла­дення капіталу в приріст аграрних основних фондів і матеріальних ресурсів. У сільськогосподарському виробництві інвестування здійс­нюється за такими напрямами: заміна зношених або застарілих машин і устаткування; розширення виробництва сільськогоспо­дарської продукції; розвиток нових виробництв; впровадження нової техніки і технології.

Обов 'язковими елементами інвестиційної політики в аграрний сектор є: орієнтація на швидку віддачу затрат; вибір інвестиційних проектів на конкурсній основі; маркетингове обґрунтування інвестицій; врахування можливостей конкурентів. На інвестиційну діяльність аграрних підприємств активно впливає держава через проведення кредитної та амортизаційної політики, надання фінан­сової допомоги у вигляді дотацій, субсидій і субвенцій, податкової політики.

Інвестиційна діяльність може здійснюватися за
Джерела рахунок власних, позичкових, залучених і бюд-

інвестицій жетних джерел, а також іноземних інвестицій.

До власних інвестиційних ресурсів належать прибуток, амортизаційні відрахування, грошові надходження від ліквідації основних засобів, виручку від реалізації вибракуваної худоби. Власними джерелами є також первинні внески у статутний капітал підприємства на час його створення і додаткові внески засновників при розширенні виробництва. Привабливість фінан­сування інвестиційної діяльності за рахунок власних джерел зумовлена відсутністю додаткових виплат (відсотків, комісійних тощо).

Позичкові джерела інвестування представлені банківськими та бюджетними кредитами, облігаційними позиками. У ринкових

умовах основним джерелом інвестицій для сільськогосподарських підприємств є кредити комерційних банків. Однак кредитування капітальних вкладень комерційними банками може мати і серйозні недоліки, коли потрібні високі відсоткові ставки за кредит, або коли кредити надаються на порівняно короткий період.

Залучені інвестиційні ресурси отримуються від продажу акцій, пайових та інших внесків громадян або юридичних осіб.

Бюджетні інвестиційні асигнування держава здійснює част­ково, або повністю для реалізації важливих капіталомістких проектів у розвиток сільського господарства. Прикладом у сучасних умовах є бюджетні асигнування для розвитку в Україні садівництва і вино­градарства.

Іноземні інвестиції використовуються тоді, коли вітчизняне сільське господарство не в змозі забезпечити належного рівня виробництва товарів власними коштами. В скрутній економічній ситуації яку переживало багато країн, у тому числі Україна, зовнішні фінансові ресурси дуже часто є найважливішим засобом розвитку сучасного сільського господарства. І на сучасному етапі значна частина машин, устаткування, обладнання і технологій, необхідних для виробництва надходячи у вітчизняну аграрну економіку з промислово розвинутих країн, причому забезпечується здебільшого зовнішнім фінансуванням.

Фактична величина інвестицій аграрних підприємств залежить від його інвестиційного потенціалу. Він визначається підсумуванням чистого прибутку, амортизаційних відрахувань, позичкових і залуче­них коштів. Чистий прибуток, взятий разом із амортизаційними відрахуваннями, називають грошовим потоком підприємства.

_Тг Економічній теорії відомо два найважливіші чин-

Чинники..„. _

ники інвестицій: очікувана норма прибутку, яку інвестицій

підприємці планують отримати від витрат інвес-

тиції; ставка відсотка. Головним мотивом здійснення витрат є прибуток. Фермер буде купувати техніку, матеріальні ресурси, корми, добрива лише тоді, коли він очікує, що подібні вкладення будуть прибутковими. Однак існує ще один компонент витрат, пов'язаних з інвестуванням, - відсоткова ставка. Як уже зазначалось сільгоспвиробнику не завжди вистачає власних коштів для здійснення підприємницької діяльності, тому він змушений

брати комерційний кредит під певну відсоткову ставку, тобто ціну, ■ яку повинен заплатити фермер за грошовий капітал, необхідний для придбання реального капіталу (трактора). Якщо очікувана норма прибутку становить 10%, а відсоткова ставка 7%, то інвестування буде прибутковим. Однак відсоткова ставка буде становити 12%, то інвестувати буде невигідно.

Зауважимо, що якраз реальна, а не номінальна ставка відсотка виконує провідну роль у прийнятті інвестиційного рішення. Це пов'язано з тим, що номінальна відсоткова ставка виражається в поточних цінах, а реальна - у постійних, або скорегованих під ін­фляцію.

В сільському господарстві, що працює в ринкових умовах, на прийняття інвестиційного рішення можуть впливати чинники, які умовно можна поділити на дві групи. Першу становлять чинники, які залежать від товаровиробника, а другу - ті, що від нього не за­лежать.

До першої групи відносять:

■ вибір об'єкту інвестицій;

• вибір техніки і технології для виробництва сільськогос­
подарської продукції;

■ урожайність сільськогосподарських культур і продуктив­ність худоби;

■ витрати виробництва;

■ рівень продуктивності праці;

• виробнича спеціалізація;

• канали збуту сільськогосподарської продукції.
До другої групи належать:

• паритет цін на сільськогосподарську і промислову продук­цію;

• природно-кліматичні умови аграрного виробництва;

• сезонність виробництва;

• інфляційні процеси;

• відсоткові ставки;

• податкові ставки на підприємницьку діяльність;

• динаміка світових цін на сільськогосподарську продукцію.

Капітальні вкладення - це затрати на ство-
Поняття рення нових, або розширення, реконструкцію

капіталовкладень _чи модернізацію діючих основних фондів сільськогосподарського виробничого і неви­робничого призначення. За рахунок капітальних вкладень здійс­нюється придбання нових технічних засобів, а також відновлення списаних і приведених до неробочого стану основних фондів. Отже, капіталовкладення становлять матеріальну основу підвищення продуктивності праці, вдосконалення суспільної форми організації виробництва.

Залежно від функціонального цільового призначення розріз­няють виробничі та невиробничі капіталовкладення. Виробничі капіталовкладення це вкладення на відтворення і розширення виробничих фондів. Невиробничі - це витрати на житлово-кому­нальне, побутове, культурно-просвітницьке будівництво.

Капітальні вкладення виробничого призначення - це затрати, пов'язані з виробництвом продукції. До них належать витрати на будівництво тваринницьких комплексів, будівель і споруд, прид­бання сільськогосподарських машин і устаткування, закупівлю бага­торічних насаджень, формування основного стада, меліорацію зе­мель та ін.

Капіталовкладення є валові та чисті. Валові - це вкладення капіталу на просте і розширене відтворення цих засобів.

У структурі капітальних вкладень сільського господарства найбільшу питому вагу становлять витрати на будівництво об'єктів виробничого та соціального призначення, придбання техніки і тракторних засобів.

Капіталовкладення сучасного аграрного виробництва мають такі особливості:

1. Структура капітальних вкладень залежить від спеціалізації господарства. Наприклад, у рослинницьких галузях значна питома вага належить затратам на придбання тракторів, комбайнів, спеціалізованих машин. У тваринницьких галузях великі затрати капітальних вкладень припадають на тваринницькі приміщення, продуктивну худобу, машини для приготування кормів.

2. Ефект від капітальних вкладень виявляється не зразу, а через певний час, пізніше їх освоєння і введення в експлуатацію.

3. Окупність капіталовкладень у сільському господарстві дуже низька.

4. Розширення, реконструкція і модернізація підприємства мають певні переваги перед новим будівництвом, оскільки вима­гають менших капіталовкладень на одиницю додаткової потужності, скорочують підготовчі роботи на освоєння території, дорожнє будівництво. Значно швидше вводяться в дію додаткові потужності скорочуються терміни окупності.

В інвестиційній діяльності аграрних підпри­ємств із відтворення основних засобів важливе значення має амортизаційна політика. Вона спрямована насамперед на вартісну оцінку основних засобів, визначення і порядок обліку змін їх балансової вартості, встановлення ме­тодики проведення розрахунків амортизаційних відрахувань, створення реального ресурсу капіталовкладень у вигляді амор­тизаційного фонду.

Амортизація залежить від обраного методу нарахування, стро­ку корисного використання основного засобу, а також способу використання. Нарахування може виконувати відтворювальну, регу­лювальну функції. Відтворювальна зводиться до простого від­творення основного засобу через відшкодування його зносу і придбання подібного зразка. Регулювальна функція амортизації виявляється через прискорення чи уповільнення темпів формування грошових потоків.

Амортизація основних засобів нараховується, згідно з Поло­женням (стандартом) бухгалтерського обліку 7, "Основні засоби", здійснюється із застосуванням таких методів:

• Прямолінійного. Річна сума амортизації (Ар) цим методом
визначається за формулою

- вартість, що амортизується; Т - очіку­ваний термін використання основного засобу.

• Методу зменшення залишкової вартості. Згідно з цим мето­
дом, річна сума амортизації визначається за формулою

• Ар=ЗВ ^ ', де ЗВ - залишкова вартість основного засобу
на початок звітного періоду; ЛВ - ліквідаційна вартість основного
засобу; ПВ - первісна вартість.

■ Методу прискореного зменшення залишкової вартості основ­ного засобу. За цим методом річна сума амортизації визначається формулою

■ Ар ^(П)=ЗВ *НА *Кп, де ЗВ - залишкова вартість на початок звітного періоду; НА - річна сума амортизації, розрахованої прямо­лінійним методом; Кп - коефіцієнт прискорення, який дорівнює - 2.

• Комулятивний метод. Річна сума амортизації за цим методом
(Ар)^(|° визначається за формулою

, де І - рік, на який нараховується аморти­зація; к_г - кумулятивне число, що розраховується як сума нату­рального ряду чисел корисного строку використання основних засобів; ВА - вартість основного засобу, що амортизується. Якщо цей строк становить, наприклад, 5 років, то кумулятивне число дорівнюватиме: 1+2+3+4+5=15.

■ Виробничий метод. За цим методом місячна сума амортизації
(Ам) розраховується за формулою

• Ам= Оз ₅ де Оф - фактичний місячний обсяг реалізації
продукції (робіт і послуг); Оз - загальний обсяг продукції (робіт і
послуг), які підприємство очікує виробити; ВА - вартість, що
амортизується.

В Україні на сучасному етапі переважно всі сільсько­господарські підприємства нараховують амортизацію за методом залишкової вартості, що, на думку багатьох економістів, є диску­сійним і суперечливим питанням. [13;с.49-54] Проблема полягає в тому, що машини і механізми обліковуються на балансі підприємства за початковою вартістю, яка не змінювалася, не переоцінювалася після індексації 1996 р., незважаючи на багаторазове зростання відпускних цін на них, тому сільськогосподарська техніка одного і того самого найменування, але придбана в різний час має різну початкову вартість, що не відповідає реаліям і можливостям придбати її на ринку за такою ціною.

Використання залишкового методу нарахування амортизації дає змогу відтворювати основні засоби внаслідок амортизаційних відрахувань на 15-20% від потреби. Зниження величини аморти­заційних відрахувань призводить до штучного зниження витрат виробництва, собівартості та завищення отриманих прибутків. Значна частина фахівців дотримується думки, що необхідно перейти до нарахування амортизації прямолінійним методом. Повинен бути встановлений термін використання кожного об'єкта: для будівель і споруд 25-30 років, а для машин і обладнання - 7-10 років. Застосування цього методу дасть змогу рівномірно накопичувати амортизаційні відрахування впродовж усього періоду роботи і рівномірно розподіляти суми амортизації між обліковими періодами.