Класифікація аграрних правовідносин у теорії аграрного праві України

Аграрні земельні відносини виникають, реалізуються і припиняються щодо земельних ділянок с\г призначення, які використовуються для виробництва продукції с\г.

Земля в АП – є не лише просторовим базисом формування і функціонування продуктивних сил, а є засобом виробництва, яке виступає одночасно як знаряддя праці і предмет праці.

Знаряддям праці земля є тоді, коли здійснюється с\г діяльність (напр., вирощування рослинницької продукції, тваринних комплексів).

Предметом праці земля вважається, коли трудова активність спрямовується безпосередньо на обробіток землі.

Земля є не зношуваним та самовідтворювальним засобом виробництва у с\г.

Земля розглядається як грунт, який складається з гумусу, що вміщує поживні речовини, які забезпечують розвиток культурних рослин.

Ґрунтоутворення є об’єктивним природним процесом, який не залежить від волі людини.

1 см грунту утворюється протягом 100 років.

Метровий шар грунту, яким характеризується 90% земель с\г призначення в У. утворюється за 10 000 років.

Не маючи впливу на формування родючості грунтів, людина може тільки підвищувати або знижувати вміст поживних речовин у грунті за рахунок штучних факторів її діяльності.

Аграрні майнові відносини – опосередковують процес виробництва с\г продукції, створюючи його матеріальну основу. Забезпечують створення майнової основи господарювання, формуючи ознаку майнової відокремленості с\г підприємств товаровиробників. Відокремлене майно об’єднується у єдиний майновий комплекс, зв’язаний технологічними зв’язками, за допомогою якого стає можливою с\г діяльність.

Аграрні трудові відносини – мають своїм об’єктом с\г працю, яка спрямована на виробництво продукції с\г. особливість аграрних трудових відносин полягає у специфічному поєднанні трудових ресурсів із засобами праці. На це впливають, насамперед, соціальні умови виховання майбутніх працівників с\г та побут, в якому зростають ці особи.

Трудова п\суб’єктінсть в аграрному праві – 14 років.

Аграрні організаційно-управлінські відносини – забезпечують оптимізацію процесу с\г виробництва за рахунок визначення і усунення неефективних дій у процесі здійснення с\г діяльності, підвищуючи на цій основі ефективність праці та виробництва.

Аграрні відносини соціального розвитку села – забезпечують зростання якості життя у селі у сфері освіти, побуту, охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, культури і мистецтва, а також розвитку сільської території. До соціальної сфери села належить: сфера ЖКГ, включаючи благоустрій сільських територій, охорони здоров’я, народної освіти, культура і мистецтво.

Аграрні членські відносини – вже реалізовані чітко окреслені майнові трудові та організайно-управлінські права та обов’язки члена с\г підприємства чи особистого селянського господарства. Виникають у колективних с\г підприємствах, фермерських господарств, особистих селянських господарств (без створення юр.особи)

Аграрні п\в також поділ на:

- Внутрішні (господарські) – виникають між с\г виробником та його членами та працівниками, а також між с\г підприємством та його структурним підрозділом. Поділяють на:

o Членські

o Земельні

o Майнові

o Трудові

o Організаційно-управлінські

- Зовнішні – сукупність п\в, які виникають між с\г товаровиробниками, іншими юр та фіз. особами з приводу земельних, майнових, фінансових, організаційно-управлінських питань.

+ легалізаційні аграрні відносини – виникають у зв’язку із заснуванням та визначенням правового статусу суб’єктів аграрного підприємництва всіх форм власності.

 

Певне значення має група податкових і прирівняних до них відносин, що за своєю природою носять владно-організаційний характер. До таких належать, зокрема, стягнення плати за землю сільськогосподарських товаровиробників у формах земельного податку чи орендної плати.

Зовнішні деліктні майнові правовідносини сільськогосподарських організацій та інших учасників сільськогосподарського виробництва, що виникають внаслідок заподіяння їм збитків третіми особами, є звичайними цивільно-правовими відносинами, і відповідальність тут настає на підставі загальних норм цивільного законодавства щодо заподіяння шкоди.

Особливості аграрних договірних відносин у механізмі правового регулювання. За умов становлення і розвитку ринкових відносин аграрні підприємці різних форм власності та організаційно-правових форм

господарювання як суб‘єкти господарювання вступають у відносини зі.споживачами їхньої продукції (робіт та послуг), між собою, з

постачальниками, банками, інвесторами, біржами, підприємствамиагросервісу, а також із будь-якими іншими суб‘єктами

підприємницької діяльності з метою одержання від цього прибутку.

Юридичним засобом і правовою формою регулювання цих відносин є договір.

Договір є головною правовою формою регулювання зовнішніх і внутрішніх підприємницьких, зокрема виробничо-господарських,

відносин аграрних підприємців як виробників товарної маси продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного

походження. Він використовується суб‘єктами агробізнесу в разі потреби врегулювання їхніх відносин з іншими легальними суб‘єктами

підприємництва.

Основою правосуб‘єктності кожного аграрного підприємства є як загальні цивільно-правові засади, так і конкретні правові норми,

що стосуються кожної зі сторін указаних договірних відносин. Так, Законом “Про підприємництво” (ст. 2) суб‘єктами агробізнесу в

Україні визнаються всі юридичні суб‘єкти аграрного підприємництва всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання наділеніправомочністю налагоджувати підприємницькі зв‘язки в усіх сферах діяльності на підставі договорів. Правовою основою договірної правосуб'єктності аграрних підприємців зі статті сом юридичної особи, крім наведених вище правових нош законів України, є також такий локальний правовий акт, як статут кожного окремо взятого суб'єкта агробізнесу, яким визначені його завдання, предмет і види підприємницькій діяльності та правомочність щодо укладання господарських договорів.

Договірна правоздатність кожного окремо взятого суб'єкта аграрної підприємницької діяльності визначається, по-перше, в

законах України, по-друге, в підзаконних президентських та урядових актах, по-третє, в статутах аграрних підприємців, які

мають статус юридичної особи. З прийняттям в Україні законодавчих і підзаконних актів, орієнтованих на створення ринкових відносин,

аграрні підприємці набули практично необмеженої договірної правоздатності. Так, Законами "Про підприємництво" (ст. 5), "Про

підприємства в Україні" (ст. 21), "Про господарські товариства" (ст. 1), "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 19), "Про

колективне сільськогосподарське підприємство" (ст. 14) визначено, що будь-які приватні, колективні, державні, спільні та інші

аграрні товаровиробники як підприємці мають гарантоване державою право вступати в договірні відносини з будь-якими державними,кооперативними, приватними і громадськими підприємствами та з окремими громадянами, а також самостійно обирати партнерів, у тому числі й іноземних, для укладання і виконання договорів.

Аграрне товаровиробництво характ еризується багатогалузевістю. Кожна з його галузей являє собою

виробництво певного гатунку і видів продуктів харчування та сировини рослинного і тваринного походження. Виробництво цих

продуктів і сировини потребує відповідного виробничого забезпечення, виробничо- ехнічного та іншого обслуговування.Своєрідність продуктів і сировини, що виробляються внаслідок здійснення рільництва, рибальства, мисливства, зумовлює характер підприємницьких договірних відносин, пов'язаних із порядком,

правовими формами та умовами їх реалізації. Зазначені виробничо-господарські та інші чинники породжують

і визначають різновиди предмета господарсько-договірних зв'язків, учасниками яких є аграрні підприємці як виробники цих продуктів

харчування і сировини. Специфіка предмета договірних зобов'язань позначається на змісті конкретного роду (групи) і виду договорів,

тобто на тих конкретних правах і обов'язках, котрі передбачаються конкретним договором для кожної з його сторін. Певне юридичне

значення для характеристики правової природи і класифікації договірних зобов'язань мають особливості правового становища

кожної зі сторін як суб'єкта договірних правовідносин. Залежно від наведених ознак можна вирізнити основні групи

договорів, що застосовуються в аграрному підприємництві та закріплюють зобов'язання у цій сфері:

Це договори фінансового та матеріального забезпечення виробничої діяльності, зокрема з приводу матеріально-технічного,

електроенергетичного та фінансово-кредитного забезпечення суб'єктів аграрного підприємництва; надання послуг (сервісу) суб'єктам аграрного підприємництва, зокрема з приводу виробничо- технічного, меліоративного (культуртехнічного,

гідромеліоративного, агрохімічного обслуговування); реалізації вироблених продуктів харчування і сировини рослинного і

тваринного походження; наукового забезпечення аграрнихпідприємців (запровадження наукових розробок, сортового насіння,

нових порід худоби, птиці та риби тощо).