Правові форми реалізації сількогосподарської продукції.

1. Реалізація сільськогосподарської продукції є одним з нагальних питань, що стоять перед національним сільсько­господарським товаровиробником. Суспільні взаємовідноси­ни між сільськогосподарськими товаровиробниками і держа­вою в особі її органів державного управління, що відають за­купівлями хлібопродуктів, завжди були політичне важливи­ми, економічно складними і юридичне істотними особливо для селян-товаровиробників. У кожному історичному про­міжку часу вони мали свої характерні властивості, по-різному представляли інтереси учасників цих правовідносин. За роки з часу колективізації сільського господарства до 1958 р. пану­вала система обов'язкових поставок державі виробленої кол­госпами сільськогосподарської продукції. За своєю політико-економічною і правовою сутністю обов'язкові поставки ста­новили адміністративно-податкове позбавлення колгоспів (трудового селянина) своєї власності. Та плата за продукцію, здану в порядку виконання обов'язкових поставок місцевій заготівельній організації Міністерства заготівель СРСР не ма­ла нічого спільного з такою економічною категорією як ціна. Суми, одержувані від держави середньо-економічними кол­госпами, поверталися до бюджету у вигляді прибуткового по­датку. Внаслідок цього обов'язкові поставки по суті були на­туральним податком для колгоспів. За своїми розмірами ця плата була нижчою від собівартості сільськогосподарської продукції, що її здавали колгоспи.

У 1958 р. обов'язкові поставки було скасовано і введено систему державних закупівель сільськогосподарської продук­ції за договорами контрактації. Державно-правове регулюван­ня цих закупівель було покладено на Міністерство заготівель СРСР. Хоч при закупівлях застосовувалась правова форма до­говорів контрактації, типові (примірні) договори розроблялись Міністерством заготівель в односторонньому порядку. Прикладом можна назвати Положення про порядок укладан­ня і виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції, яке було затверджено Міністерством заготівель 21 грудня 1976 р. У зимовий, наприклад, період колгоспи продавали за договором контрактації м'ясо-молочну продук­цію за цінами значно меншими, ніж собівартість цієї продук­ції. Економічні відносини, що виникали між виробником сільськогосподарської продукції, державою (вона виступала як посередник) і споживачем також не можна було вважати ринковими, хоч і використовувалась при цьому правова фор­ма договорів.

2. В умовах становлення ринкових економічних відносин держава застосовує різні правові форми закупівель сільсько­господарської продукції. При цьому особливою ланкою на ринку сільськогосподарської продукції є хлібозаготівельні підприємства. Нині в нашій країні немає розгалуженої тери­торіальної системи підприємств, які б мали власні елеватори. Це пов'язує нові сільськогосподарські структури народного господарства України з колишньою державною системою хлібозаготівель. Адже ще й досі існує усталена система господар­ських зв'язків між виробником та, наприклад, елеватором, що складалася протягом багатьох десятиліть.

При використанні невласних елеваторів у кожного сільсь­когосподарського господарства виникає проблема вибору конкретного підприємства, яке б надало йому послуги по збе­ріганню виробленої ним продукції. Але при цьому постає проблема — кого обрати: чи того, що є найближче чи того, в кого ціни на послуги є більш привабливими та норми так зва­ної "усушки/утруски" є меншими. На жаль, нині виграє біль­ше територіально-ближнє підприємство, оскільки тут вступає в дію такий фактор як вартість палива, яке необхідно витра­тити на перевезення виробленої продукції. Всі ці фактори не­гативно позначаються на ціні виробленої сільськогосподар­ської продукції та похідної від неї продукції. Також це справ­ляє неабиякий негативний вплив на розвиток конкретного національного сільськогосподарського товаровиробника зок­рема та АПК взагалі.

При розгляді питання правосуб'єктності хлібозаготівель­них підприємств є важливим розуміння історії їх розвитку та становлення, характеру попередніх аграрне- та адміністратив­но-правових відносин, оскільки саме через розуміння історії становлення цих правовідносин є можливим їх всебічний аналіз, вдосконалення та шляхи їх подальшого розвитку, адже все це необхідно для забезпечення національної політичної та економічної, а насамперед, продовольчої безпеки України.

3. Правове регулювання державних закупівель сільсько­господарської продукції та продовольства нині набуло знач­них масштабів. Адже державні закупівлі сільськогосподар­ської продукції мають на меті згідно зі ст. 1 Закону України "Про поставки продукції для державних потреб" від 22 грудня 1995 р. є розв'язання соціально-економічних проблем, під­тримання обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних ре­зервів, реалізації державних і міждержавних цільових про­грам, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України.

Особливу увагу держава приділяє закупівлям до державних резервів зернових та олійних культур, адже саме зерно, голов­ним чином пшениця, соняшник, бобові культури та олія є як одними з головних продуктів харчування населення країни, так і одними з головних експортних товарів. Хоча слід зазна­чити, що експорт цих культур є безсистемним, адже, наприк­лад, безконтрольний експорт соняшнику в минулі роки при­зводив до зупинки оліє-жирових підприємств країни та чис­ленних зловживань і порушень порядку ведення зовнішньо­економічної діяльності, податкового законодавства тощо. Яскравим прикладом стурбованості держави з цього питання є Указ Президента України "Про заходи щодо регулювання вивезення з України насіння соняшнику" від 8 липня 1998 р.

Також велике значення має можливість фінансування державою виробництва сільськогосподарської продукції, щодо якої було укладено державний контракт. Така можливість була закладена ще в постанові Кабінету Міністрів України "Про дер­жавний контракт на сільськогосподарську продукцію, сировину і продовольство на 1994 рік" від 12 листопада 1993 р.

4. Іншим важливим аспектом державного контракту на сільськогосподарську продукцію є регулювання закупівель­них цін, які в ідеалі повинні були б забезпечувати селянам до­статній рівень прибутку шляхом встановлення прибуткової для сільськогосподарського підприємства ціни та/або закріп­лення цінового рівня на матеріально-технічні ресурси. При­кладом цього є "Порядок визначення середньозважених цін на зерно по наслідках біржових торгів в Україні за спотовими контрактами", затверджений спільним наказом Міністерства фінансів України та Міністерства сільського господарства і продовольства України від 29 березня 1996 р. на виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про задоволення державних потреб у сільськогосподарській продукції на 1996 рік" від 12 березня 1996 р. Згідно з "Порядком формування обсягів і виконання закупівлі сільськогосподарської продукції та продовольства за державним замовленням у 1996 році", за­твердженим тією ж постановою та постановою Кабінету Мі­ністрів України "Про хід заготівлі зерна до державних та ре­гіональних ресурсів" від 6 серпня 1996 р. товаровиробники повинні виходити з рівня середньозважених цін, що склада­ються на біржових торгах України за спотовими контрактами на момент одержання авансу кожним виконавцем контракту, а остаточний розрахунок за все зерно, поставлене в рахунок державного замовлення, проводиться, виходячи з рівня се­редньозважених цін, що складуться на біржових торгах Украї­ни за спотовими контрактами з початку року на момент оп­лати, за вирахуванням раніше виданого авансу, яке деякою мірою вже захищає інтереси національного сільськогосподар­ського товаровиробника.

Аналізуючи чинне національне законодавство щодо дер­жавних закупівель сільськогосподарської продукції ми може­мо зробити висновок, що при всіх негативних його моментах воно поступово наближається до бажаного для наших націо­нальних сільськогосподарських товаровиробників європей­ського стандарту у відносинах із державою в цій сфері сус­пільних відносин.

Нині у світовій практиці по реалізації будь-яких товарів біржова торгівля стає головною. Однією з основних функцій біржової торгівлі при цьому є формування ринкових цін.

Іншою ланкою ринку сільськогосподарської продукції є товарні біржі, їх діяльність в Україні регламентується Зако­ном України "Про товарну біржу" від 10 грудня 1991 р. Цей закон визначає поняття товарної біржі, основні засади прова­дження біржової торгівлі, як то: умови створення товарної біржі, її правосуб'єктність, членство в ній, правовий статус майна товарної біржі, умови провадження біржових торгів то­що. Так, згідно зі ст. 1 Закону "Про товарну біржу" вона діє на основі самоврядування, господарської самостійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, власний розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, печатку із своїм найменуванням. Товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку. Діяльність товарної біржі здійснюється відповідно до чинного законодавства України, статуту біржі, правил біржової торгівлі та біржового арбітражу.

Правила біржової торгівлі сільськогосподарською продук­цією були більш широко врегульовані Типовими правилами біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією, затвер­дженими наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України, Міністерства економіки України та Міністерства фінансів України від 3 квітня 1996 р.

Програмним документом щодо подальшого розвитку бір­жового ринку стала Концепція розвитку біржового сільсько­господарського ринку, схвалена постановою Кабінету Мініст­рів України від 5 серпня 1997 р., яка визначила критичні для розвитку біржової торгівлі моменти, що потребують нагаль­ного розв'язання та врегулювання. Концепція спрямована на удосконалення біржової торгівлі для розв'язання проблем то­варного обміну, адаптації сільського господарства до умов ринкового середовища, формування ринкових інструментів управління та механізмів біржової торгівлі, моніторингу ре­ального економічного і товарного обігу. Концепція по ново­му визначила принципи розвитку біржовою ринку, держав­ного регулювання його діяльності, позначила шляхи та етапи удосконалення і розвитку біржової торгівлі.

Головним державним органом, діяльність якого спрямова­на на вдосконалення біржового ринку є Державна комісія з питань організації біржового сільськогосподарського ринку, що діє на підставі Положення про державну комісію з питань організації біржового сільськогосподарського ринку, затвер­джена постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 1996 р., яка визначає правосуб'єктність, компетенцію, струк­туру комісії, визначає порядок співпраці з іншими державни­ми органами, діяльність яких пов'язана з розвитком біржово­го ринку сільськогосподарської продукції.