Правове регулювання фіксованого сільськогосподарського податку.

Фіксований сільськогосподарський податок

Стаття 301. Платники податку

301.1. Платниками податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.
У селекційних центрах, на підприємствах (в об'єднаннях) з племінної справи у тваринництві до продукції власного виробництва також належать племінні (генетичні) ресурси, придбані в інших селекційних центрах, на підприємствах (в об'єднаннях) із племінної справи у тваринництві та реалізовані вітчизняним підприємствам для осіменіння маточного поголів'я тварин.
Якщо сільськогосподарський товаровиробник утворюється шляхом злиття, приєднання, перетворення, поділу або виділення згідно з відповідними нормами Цивільного кодексу України (435-15), то норма щодо дотримання частки сільськогосподарського товаровиробництва, яка дорівнює або перевищує 75 відсотків за попередній податковий (звітний) рік, поширюється на:
усіх осіб окремо, які зливаються або приєднуються; кожну окрему особу, утворену шляхом поділу або виділу; особу, утворену шляхом перетворення.
301.2. Сільськогосподарські товаровиробники, утворені шляхом злиття або приєднання, можуть бути платниками податку в рік утворення, якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва, отримана за попередній податковий (звітний) рік всіма товаровиробниками, які беруть участь у їх утворенні, дорівнює або перевищує 75 відсотків.
301.3. Сільськогосподарські товаровиробники, утворені шляхом перетворення платника податку, можуть бути платниками податку в рік перетворення, якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва, отримана за попередній податковий (звітний) рік, дорівнює або перевищує 75 відсотків.
301.4. Сільськогосподарські товаровиробники, утворені шляхом поділу або виділення, можуть бути платниками податку з наступного року, якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва, отримана за попередній податковий (звітний) рік, дорівнює або перевищує 75 відсотків.
301.5. Новоутворені сільськогосподарські товаровиробники можуть бути платниками податку з наступного року, якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва, отримана за попередній податковий (звітний) рік, дорівнює або перевищує 75 відсотків.
301.6. Не може бути зареєстрований як платник податку:
301.6.1. суб'єкт господарювання, у якого понад 50 відсотків доходу, отриманого від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, становить дохід від реалізації декоративних рослин (за винятком зрізаних квітів, вирощених на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, та продуктів їх переробки), диких тварин і птахів, хутряних виробів і хутра (крім хутрової сировини);
301.6.2. суб'єкт господарювання, що провадить діяльність з виробництва підакцизних товарів, крім виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29-2204 30) (2371а-14), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції;
301.6.3. суб'єкт господарювання, який станом на 1 січня базового (звітного) року має податковий борг, за винятком безнадійного податкового боргу, який виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Стаття 302. Об'єкт оподаткування
302.1. Об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер

У системі альтернативних податків фіксований сільськогосподарський податок займає своєрідне і дуже специфічне місце. Пояснюється це декількома підставами. По-перше, мета його запровадження, порівняно з іншими альтернативними податками, характеризується більш чіткою та вузькою цілеспрямованістю: це підтримка сільськогосподарських товаровиробників, спрощення системи оподаткування саме в галузі сільського господарства. Можна сказати, що, характеризуючи суб’єктів цього податку, не потрібно прив’язуватися до визначення суб’єктів малого підприємництва, як це передбачено, наприклад, у спрощеній системі оподаткування.

По-друге, йдеться про прямий – реальний податок виключно з юридичних осіб. Аналізуючи особливості правового регулювання цього податку, доходимо висновку, що законодавець передбачає спеціального платника (характеризується відповідним статусом чи певною діяльністю).

По-третє, фіксований сільськогосподарський податок належить до категорії загальнодержавних. Однак це не передбачає його надходження в Державний бюджет. Він надходить у місцеві бюджети, що є природним, оскільки діяльність щодо виробництва, переробки сільськогосподарської продукції здійснюється на території певних регіонів, і в цій діяльності застосовується метод часткового розподілу податку (податкове квотування).

По-четверте, це обмежений законодавцем період дії такого податкового режиму – до 31 грудня 2009 року. І останнє, на що необхідно звернути увагу є те, що на відміну від інших альтернативних систем оподаткування в проекті Податкового кодексу України фіксований сільськогосподарський податок збережено майже в існуючому вигляді, проте ряд положень потребує суттєвих змін. Саме тому вважаємо виключно важливим виділити й охарактеризувати цей податок.

Законодавчо розглядуваний податок було закріплено в 1998 році, коли відбувалося формування й системи альтернативного оподаткування в цілому. Цей податок було запроваджено 15 січня 1998 року в порядку експерименту у Глобинському районі Полтавської області, Старобешевському районі Донецької області та Ужгородському районі Закарпатської області [259]. Після того як цей експеримент дав позитивні наслідки, 17 грудня 1998 року було прийнято Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок», який було введено в дію з 1 січня 1999 року в межах всієї України [46]. Окрім України із держав СНД такий податок набув свого розвитку в Киргизстані (з 1996року), Республіці Білорусь (з 1999 року), Російській Федерації (з 2002 року) та Придністровській Молдавській Республіці (з 2003 року) [260; 261].

Як уже зазначалося, першим елементом законодавчої конструкції, що відображає податковий механізм, має бути визначення поняття і змісту податку. Слід відмітити, що з усіх нормативних актів щодо регулювання альтернативних податків лише Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок» містить визначення цього податку. Так, відповідно до ст. 1 зазначеного Закону фіксований сільськогосподарський податок – це податок, який не змінюється протягом визначеного цим Законом терміну і справляється з одиниці земельної площі [46]. Можна сказати, що законодавець таким визначенням підтверджує сам термін «фіксований» та закладає принцип, що на період дії цього альтернативного податку створюються стабільні податкові умови шляхом заборони внесення до законодавства змін, які можуть спричинити збільшення податкового навантаження на сільськогосподарських товаровиробників. Слід звернути увагу на той факт, що термін дії цього податку спочатку ст. 8 Указу Президента України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 18 червня 1998 року № 652 [264] було встановлено до 1 січня 2004 року, а Законом України «Про внесення змін у деякі закони України щодо регулювання діяльності в аграрному секторі» від 19 червня 2003 року № 974-IV продовжено до 31 грудня 2009 року [265]. У цілому, характеризуючи альтернативні податки, деякі дослідники виділяють таку їх специфічну рису, як експериментальний характер, через уведення їх на визначений законодавчим актом період [22, с. 319]. Справді, саме за цим податком вказана ознака прямо закладається законодавцем у зазначеному вище законі. Проте, як свідчать статистичні дані, фіксований сільськогосподарський податок сприяв стабілізації сільськогосподарського виробництва та поліпшенню фінансового становища сільськогосподарського товаровиробника. На нашу думку, встановлення тимчасового характеру не дозволяє реалізувати довгострокову стратегію розвитку підприємницької діяльності в галузі аграрного сектору.

Обов’язкові ознаки платника випливають зі змісту ст. 2 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок», відповідно до якої такий податок сплачують суб’єкти, які:

1) належать до сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянських та інших господарств, що займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції;

2) належать до рибницьких, риболовецьких та рибальських господарств, що займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах);

3) в яких питома вага виручки від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний рік перевищувала 75 % від загальної суми валового доходу підприємства [46].

Проте згідно зі ст. 2 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» до платників (за відповідності кількісному критерію) належать не тільки сільськогосподарські підприємства, а й інші суб’єкти господарювання, що займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції. Ю.Б. Іванов звертає увагу на той факт, що зі змісту такої норми випливає два варіанти розуміння [97, с. 244]. Відповідно до першого з них суб’єкт господарювання має здійснювати паралельно всі три види сільськогосподарської діяльності. Другий варіант полягає в тому, що достатнім є здійснення хоча б одного з трьох видів діяльності. Жодний із нормативно-правових актів з питань регулювання розглядуваного податку не деталізує це положення. Тому цілком логічним є дотримання саме другого варіанта розуміння змісту зазначеної норми.

Таким чином, визначаючи платників фіксованого сільськогосподарського податку, законодавець закладає дві спеціальні ознаки: це спеціальний статус платника чи здійснення суб’єктом господарювання певних видів підприємницької діяльності (виробництво, вирощування, переробка та збут сільськогосподарської продукції). При цьому до продукції сільського господарства відносять продукцію, що виробляється в сільському господарстві й відповідає кодам 01.11-01.42 та 05.00.1-05.00.42 Державного класифікатора продукції і послуг ДК 016-97 [270].

Слід зазначити, що на відміну від інших альтернативних податків фіксований сільськогосподарський податок не обмежує платників у здійсненні будь-яких дозволених законодавством видів підприємницької діяльності. Єдиною вимогою є те, що б сума, отримана сільськогосподарським підприємством від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за попередній звітний рік перевищувала 75 % від загальної суми валового доходу.

 

 

З метою зупинення спаду, стабілізації і нарощування агропромислового виробництва, забезпечення продовольчої безпеки держави, перебудови соціально-економічних відносин в аграрній сфері в нашій державі відповідно до розпорядження Президента України від 1 грудня 1998 року розроблено Національну програму розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села України на 1999-2010 роки. Національна програма передбачає до 2004 року запровадження в дію фіксованого сільськогосподарського податку з метою посилення стимулюючої функції податкової системи.
Запровадження цього податку встановлює суттєве зменшення податкового тиску на виробника сільськогосподарської продукції. За підрахунками спеціалістів майже в три рази зменшується податкове навантаження на сільськогосподарського товаровиробника.
Поряд із значним зменшенням податкового навантаження Закон передбачає суттєве спрощення механізму нарахування та сплати податків, оскільки фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок чотирьох податків та восьми зборів, а саме: податку на прибуток, плати за землю податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; комунального податку; збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету; збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення і збору на обов'язкове соціальне страхування; збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України; збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; збору до Державного інноваційного фонду; плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності; збору на спеціальне використання природних ресурсів (щодо користування водою для потреб сільського господарства).

Об'єктом оподаткування згідно із Законом є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або переданих йому в користування, в тому числі на умовах оренди. Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки з урахуванням категорії земель та природно-кліматичних умов території розміщення.
До платників цього податку належать сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50 відсотків загального валового доходу підприємства.
До платників фіксованого сільськогосподарського податку не можуть бути віднесені птахоферми, відгодівельні підприємства, господарства з риборозведення, сільскогосподарські обслуговуючі кооперативи, оскільки вони не мають у власності сільськогосподарських угідь, тобто у них відсутня база оподаткування.
Законом визначено термін надання розрахунків фіксованого сільскогосподарського податку до органу державної податкової служби за місцем перебування платника до 1 лютого поточного року. Сплата податку проводиться щомісяця до 20 числа наступного місяця в розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, причому основний тягар сплати податку віднесено на кінець сільськогосподарського року: на III квартал — 50 відсотків та на IV квартал — ЗО відсотків річних призначень, а на перші два квартали припадає лише по 10 відсотків. Платежі в рахунок цього податку можуть здійснюватися в грошовій, натуральній та змішаній формах за вибором платника. Натуральна форма сплати податку є новелою податкового законодавства. Як еквівалент для обчислення кількості сільськогосподарської продукції, що має поставлятися в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку, встановлено вартість однієї тонни пшениці м'якої третього класу за цінами, які щорічно визначаються Кабінетом Міністрів України.
Платник податку поставляє продукцію в рахунок сплати фіксованого сільськогосподарського податку на заготівельні (переробні) підприємства, організації, з якими попередньо укладається угода.