Договірне регулювання відносин в сфері заставної закупівлі зерна.

 

Кризові явища на ринку зерна в Україні спонукали законодавця вишукувати механізм стимулювання сільського товаровиробника до збільшення обсягів виробництва, з одного боку, а з іншого -- створити механізм забезпечення стабільності та державної підтримки цієї галузі національної економіки.

Отже, заставні закупівлі сільськогосподарської продукції є новим інструментом, який є характерним саме для аграрного законодавства, оскільки найбільш повно враховує та встановлює баланс між індивідуальними інтересами та інтересами суспільства в цілому.

Сутність заставних закупівель полягає ось у чому. Згідно з ч. З ст. 52 Закону України від 4 липня 2002 р. "Про зерно та ринок зерна в Україні", до 31 березня відповідного поточного року у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, затверджуються заставні ціни на зерно, тобто на зерно майбутнього врожаю. Заставна ціна зерна (ціна підтримки) -- це гарантована державою ціна зерна, яка відшкодовує середньогалузеві нормативні витрати та забезпечує мінімальний прибуток, достатній для відтворення виробництва.

Після затвердження заставних цін на зерно врожаю певного року відповідно до ст. 61 цього Закону Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна, яким призначено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 червня 2003 р №374-р. ДАК "Хліб України", та уповноважені із забезпечення заставних закупок зерна до 1 липня поточного року повідомляють у засобах масової інформації чи спеціальних виданнях про обсяги закупівель заставного зерна та заставні ціни. Сільськогосподарські товаровиробники, які виявили бажання укласти договір заставних закупок зерна, направляють відповідну заявку Державному агенту із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженому із забезпечення заставних закупок зерна. Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна або уповноважений із забезпечення заставних закупок зерна протягом 5 днів після отримання заявки повідомляє сільськогосподарського товаровиробника про її прийняття або відхилення. У повідомленні про прийняття заявки Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна або уповноважений із забезпечення заставних закупок зерна вказує також місцезнаходження зернового складу, до якого сільськогосподарський товаровиробник повинен доставити зерно за свій рахунок.

За ст. 47 зазначеного Закону, сільськогосподарські товаровиробники, здійснюючи заставні закупки зерна на підставі укладених договорів заставних закупок зерна, передають зерно зерновим складам, які приймають його на зберігання згідно з укладеними договорами з Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженим із забезпечення заставних закупок зерна, а останні протягом 3 банківських днів перераховують сільськогосподарським товаровиробникам плату за нього в повному обсязі за заставною ціною. Зберігання заставного зерна є строковим. Перебіг строку зберігання заставного зерна у зернових складах починається з приймання цього зерна на зберігання після 1 липня поточного року, але не може тривати довше, ніж до 1 березня наступного року. Протягом цього строку сільськогосподарські товаровиробники мають право витребувати заставне зерно у порядку, передбаченому цим Законом.

Сільськогосподарські товаровиробники, згідно зі ст. 56 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", мають право розпоряджатися заставним зерном лише після повернення отриманих за заставною ціною коштів та відшкодування зерновим складам витрат за зберігання зерна за час його фактичного зберігання. Якщо до закінчення терміну дії договору заставних закупок зерна сільськогосподарський товаровиробник не витребував заставне зерно для подальшого продажу, воно переходить у власність держави, а видані складські документи втрачають чинність. Витрати зернових складів за зберігання такого зерна відшкодовуються за рахунок коштів державного бюджету.

Як бачимо, держава в особі Кабінету Міністрів України, встановлюючи мінімально гарантовані ціни на зерно, які є складовою політики ціноутворення в Україні й спрямовується на підтримку виробництва зерна, забезпечує сільськогосподарському товаровиробнику мінімальний дохід від його діяльності задля забезпечення відшкодування ним середньогалузевих витрат на виробництво та забезпечення мінімального прибутку, достатнього для відтворення виробництва.

За обраною концепцією, створений механізм не повинен позбавити сільськогосподарських товаровиробників свободи у виборі партнерів для реалізації власної продукції, тому що до закінчення терміну дії договору за ними зберігається право витребувати здане у зерновий склад зерно, попередньо повернувши Державному агенту із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженому із забезпечення заставних закупок зерна отримані ним кошти при заставі зерна та відшкодувавши витрати зерновому складу за зберігання такого зерна відповідно до умов ст. 58 зазначеного закону.

З моменту введення в дію Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" Кабінет Міністрів України застосовував різні способи визначення заставних цін. Так, 2002 р. заставні ціни на зерно базисних кондицій визначалися на рівні 50% середньозваженої ціни, яка складеться на біржовому аграрному ринку на момент укладення угоди про заставну закупівлю зерна (див.: постанова від 29 квітня 2002 р. № 590 "Про визначення заставних цін та фінансове забезпечення заставних закупівель зерна"). На період з 1 липня 2003 р. до 1 березня 2004 р. рівень заставних цін однієї тонни зерна базисних кондицій був визначений Кабінетом Міністрів України встановленням твердих цін для різних найменувань зернових культур, їх класу або групи (див.: постанова від 3 липня 2003 р. № 1030 "Про встановлення рівня заставних цін на зерно").

Міністерством аграрної політики України видано наказ від 11 червня 2002 р. № 156 "Про затвердження Примірної форми договору про заставну закупівлю зерна в сільськогосподарських товаровиробників", яким затверджено відповідну примірну форму договору. Ця форма договору має застосовуватися з урахуванням положень ст. 60 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", якою визначено істотні умови договору заставних закупок зерна. Такими є: найменування заставного зерна; термін договору заставних закупок зерна; ціна на заставне зерно; кількість заставного зерна; ціна зберігання; відповідальність сторін; страхування ризиків випадкової загибелі та пошкодження заставного зерна. Згідно зі ст. 638 ЦК такий договір вважається укладеним і, відповідно, має певні правові наслідки, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов такого договору.

Застосування заставних закупівель сільськогосподарської продукції є можливим також щодо інших видів продукції. Слід згадати, що вперше заставні закупівлі зерна згадуються в Указі Президента України "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна", яким передбачено подолання негативних наслідків сезонних і кон'юнктурних коливань обсягів продажу і цін на зерно і хлібопродукти шляхом впровадження механізму заставних закупок зерна, який передбачає закупку зерна у сільськогосподарських товаровиробників в сезон збирання за заставними цінами та гарантування їм права наступного продажу цього зерна за ринковими цінами в разі перевищення заставних цін за умови відшкодування вартості зберігання такого зерна, а також кредитування заставних закупок зерна, а починаючи з 2001 р. -- їх бюджетне фінансування.

Надалі законодавець у ст.З Закону України від 18 січня 2001 р. "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" як механізм цінової політики і підтримування доходів виробників сільськогосподарської продукції визначає можливість спрямовувати на забезпечення відтворення виробництва сільськогосподарської продукції на основі запровадження заставних цін (цін підтримки), регулювання доходів через систему державних дотацій та субсидій. Отже, такий підхід відкриває шлях у майбутньому для ширшого і, бажано, гнучкішого застосування такого механізму забезпечення.

 

86. Договірне регулювання відносин в сфері складського зберігання зерна.

Загальновідомо, що вирощування зернових культур є одним з пріоритетних напрямків розвитку і становлення вітчизняного агропромислового комплексу. Наразі можна констатувати наявність ринку зерна в нашій країні, що функціонує переважно на приватно-правових засадах. Специфіка торгівлі зерновими передбачає необхідність зберігання наявного зерна в особливих умовах, які можуть бути забезпечені лише спеціалізованими підприємствами, які мають спеціально обладнані для цього елеватори. Відносини між такими зберігачами (надалі – Зерновий склад) та власником зерна чи іншою уповноваженою особою (надалі – Власник) є за своєю суттю приватно-правовими та опосередковуються за допомогою відповідного договору складського зберігання зерна (надалі – Договір зберігання зерна), про особливості якого йтиметься у цій статті.

Правове регулювання

Договір зберігання зерна є пойменованою договірною конструкцією, позаяк він визначається та регламентується чинним законодавством. Основним нормативним актом, який регулює договірні відносини складського зберігання зерна, є Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні» (надалі – Закон про зерно), статтею 24 якого передбачено, що власники зерна мають право укладати договори на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно. Відтак, сторонами Договору зберігання є власник зерна та Зерновий склад. Зерновим складом статтею 1 Закону про зерно визнається юридична особа, що має на праві власності зерносховище та сертифікат на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, який видається органами Державної хлібної інспекції. Вказана вимога Закону про зерно є імперативною, а отже інша особа, окрім Зернового складу, не може бути зберігачем за договором складського зберігання. Зазначене підтверджується також положеннями п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2003 р. № 510 «Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно», яким передбачено, що починаючи з 1 січня 2005 р. зернові склади, що не мають сертифіката відповідності, позбавляються права приймати на зберігання зерно та продукти його переробки.

Що ж до іншої сторони у Договорі складського зберігання, то, враховуючи відсутність законодавчо закріплених заборон, видається, що передавати зерно на зберігання Зерновому складу може не тільки особа, якій таке зерно належить на праві власності, а й будь-яка інша особа, що має правові підстави передавати зерно на зберігання (наприклад, особа, що реалізує зерно за договором комісії).

Статтею 26 Закону про зерно встановлено, що Договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України, а також передбачається письмова форма Договору складського зберігання.

Стаття 25 Закону про зерно передбачає, що Зерновий склад є складом загального користування і зобов’язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи. Отже, відмовити у прийнятті зерна на зберігання Зерновий склад може лише у випадку обґрунтованості такої відмови. Так, відмова у прийнятті зерна на зберігання буде правомірною, наприклад, якщо Зерновий склад не має вільних місць для розміщення зерна через свою завантаженість або якщо зерно, що планується передавати на зберігання, не відповідає встановленим вимогам щодо якості та може забруднити інше зерно, що вже зберігається у зерносховищі Зернового складу.

Статтею 26 Закону про зерно встановлено, що укладення Договору складського зберігання підтверджується видачею Власнику Зерновим складом складських документів, до яких Розділ VII Закону про зерно відносить подвійне складське свідоцтво, просте складське свідоцтво та складську квитанцію (надалі – Складські документи).

Правове регулювання Договору складського зберігання здійснюється також і статтями 956 – 966 ЦК, що об’єднані у параграф «Зберігання на товарному складі». Вказані норми ЦК переважно ідентичні вище процитованим положенням Закону про зерно. Норми ЦК, присвячені договору зберігання на товарному складі, та норми Закону про зерно, якими регулюються відносини за Договором зберігання зерна, відповідно співвідносяться як загальне і окреме, адже Договір зберігання зерна є різновидом договору зберігання на товарному складі.

Враховуючи, що видача Складських документів є обов’язковою при укладенні Договору зберігання зерна, важливе значення у правовому регулюванні відносин, що випливають із такого договору, має Закон України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» (надалі – Закон про склади). Законом про склади регламентуються питання видачі й обліку складських свідоцтв, які є Складськими документами, а також регулюються питання, що стосуються договору складського зберігання, різновидом якого, як зазначалось вище, є Договір зберігання зерна. Зокрема, статтею 10 Закону про склади встановлено, що умови договору складського зберігання визначаються за домовленістю сторін, а умови договору складського зберігання товару на сертифікованому складі загального користування, до числа яких відносяться і зернові склади, визначаються відповідно до регламенту сертифікованого складу, яким є внутрішній документ, що визначає порядок приймання на зберігання, зберігання та видачі із зберігання товару (в нашому випадку – зерна).

Характеризуючи правове регулювання договірних відносин зберігання зерна, не можна не згадати про положення статті Закону про зерно, якою передбачається, що типова форма Договору зберігання зерна затверджується Кабінетом Міністрів України (надалі – КМУ). Нагадаємо, що відповідно частина 4 статті 179 Господарського кодексу України містить архаїчну планово-командну норму, відповідно до якої при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого КМУ, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Отже, де-юре, затверджений КМУ типовий Договір зберігання зерна має бути орієнтиром для всіх суб’єктів господарювання, що його укладають, і більш того, такі суб’єкти зобов’язані не відступати від змісту такого типового договору, а мають право лише конкретизувати його умови.

Нажаль, сучасний рівень нормотворчої техніки в Україні деколи не надто високий. Мабуть, саме тому постановою КМУ «Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно» від 11 квітня 2003 р. № 510 (надалі – Постанова) затверджено «форму договору складського зберігання зерна», хоча очевидно, що мова йде про «типову форму» чи «типовий договір». Однак, цілком логічно, що відсутність в тексті цієї постанови слова «типовий» дає підстави суб’єктам Договору зберігання зерна не використовувати затверджену форму договору саме в якості типової. Більш того, навіть побічне ознайомлення з текстом наведеного в Постанові договору недвозначно підтвердить те, що використовувати такий договір як типовий, не маючи можливості будь-яким чином доповнити чи змінити його умови, неможливо.

Істотні умови

Беручи до уваги закріплене частиною 1 статті 638 ЦК правило, відповідно до якого договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов, до яких відносяться умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Питання щодо істотних умов договору зберігання зерна відіграють ключову роль щодо визначення укладеності чи неукладеності такого договору, а відтак – щодо визначення наявності чи відсутності договірних відносин зберігання зерна.

Окрім вище процитованих положень ЦК, не слід забувати також і про норми ГК, частина 3 статті 180 якого в імперативному порядку відносить до істотних умов будь-якого господарського договору умови щодо його предмету, ціни та строку дії. Вказана норма ГК фактично розповсюджується на переважну більшість договорів зберігання зерна, адже саме суб’єкти господарювання в переважній більшості випадків укладають такі договори.

Аналіз положень ЦК, Закону про зерно, Закону про склади та інших нормативних актів дає підстави виділити наступні істотні умови Договору зберігання зерна.

Істотні умови Договору зберігання зерна, визначені на рівні законодавчих актів:

• умова про предмет договору (вид, сорт та клас зерна, що зберігатиметься);
• умова про строк дії договору;
• умови про вартість послуг зберігання зерна та супутніх послуг (приймання, зберігання, відвантаження, сушіння, доробка до певних кондицій тощо).

Враховуючи те, що чинне законодавство не дає чіткої відповіді на питання, які саме умови є необхідними для Договору зберігання зерна, а відтак – є істотними, це питання є дискусійним серед юристів-практиків.

На думку автора, до таких умов варто віднести умови про порядок передачі та повернення зерна та умову про місце зберігання зерна.

Враховуючи те, що істотними є також умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди, раджу Зерновим складам наполягати на досягненні згоди та включення до договору зберігання зерна умови щодо:

• обмежувальних кондицій, тобто обумовлених договором зберігання зерна показників якості зерна, що дають змогу його тимчасово зберігати, а після відповідної доробки – забезпечити його тривале зберігання. Це убезпечить Зерновий склад від завезення неякісного зерна, на зберіганні якого може наполягати Власник;
• переліку документів щодо якості зерна, які має надавати Власник при передачі зерна на зберігання;
• умову про строк зберігання зерна;
• строків та порядку видачі зерна Власнику, а також будь-яких інших умов, що забезпечують захист прав Зернового складу.