Об’єктивні і суб’єктивні передумови формування аграрного права у правовій системі України

Процес становлення та розвитку науки аграрного права України відповідно до предмета її дослідження й конкретних історичних умов можна умовно поділити на 4 основні етапи:

перший — кінець 60-х — початок 70-х рр. — становлення аграрно-правової науки — характеризується аналізом переважно загальнотеоретичних проблем сільськогосподарського права;

другий — початок 70-х — початок 80-х рр. — розвитку української науки сільськогосподарського (аграрного) права — супроводжується дослідженням теоретичних проблем аграрного законодавства, розробкою перших аграрно-правових інститутів;

третій — початок 80-х — початок 90-х рр. — активного розвитку української науки аграрного права та формування її як цілісної комплексної системи наукових знань — характеризується розширенням предмета аграрно-правової науки, поглибленням загальнотеоретичних її розробок, всебічним обґрунтуванням багатьох правових інститутів аграрного права в умовах агропромислового комплексу;

четвертий — початок 90-х рр. — й донині — інтенсивного розвитку аграрно-правової науки на якісно новій основі в умовах незалежної Української держави — відзначається розширенням системи аграрно-правової науки, її предмета завдяки виникненню принципово нових правових інститутів, розширенню кола аграрних суб'єктів у зв'язку з проведенням земельної та аграрної реформ, радикалізацією аграрного законодавства за умов переходу до ринкової економіки.

Процес розвитку науки в напрямі "колгоспне право СРСР" — "аграрне право України" особливо складний. Він розпочався ще в умовах колишнього СРСР у 60-70-х рр. XX ст. і вже тоді характеризувався творчим науковим підходом до оцінки суспільних відносин у сфері сільського господарства (згодом — агропромислового комплексу), їх критичним аналізом і визначенням перспективи. Власну наукову позицію щодо зазначених явищ завжди мали українські вчені: В. 3. Янчук, Н. І. Титова, В. І. Семчик, В. С. Шелестов, Ц. В. Бичкова (Боцян) та ін. При цьому досить вагомою була їх позиція стосовно ролі законодавчої бази для становлення (замість колгоспного права) нової широкої комплексної спеціалізованої галузі аграрного права. Активний розвиток і значне розширення сільськогосподарського (аграрного) законодавства і формування на його базі комплексної, інтегрованої і спеціалізованої галузі аграрного права стимулювали й формування наприкінці 1960-х — початку 1970-х рр. нової галузі юридичної науки — науки аграрного права.

Однак уже й до цього часу вченими колишнього СРСР, у тому числі й УРСР, досліджувалися найважливіші проблеми сільськогосподарського виробництва й використання земель сільськогосподарського призначення. В УРСР також досліджували як загальнотеоретичні проблеми колгоспного права, так і питання розвитку його окремих правових інститутів. Дослідження у сфері колгоспного та земельного права створили наукову базу для розробки теорії аграрного законодавства та однойменної правової галузі, її окремих правових інститутів. Тобто витоки аграрно-правової науки беруть свій початок ще в наукових працях фахівців у галузі колгоспного, земельного права, які виходили у світ задовго до виникнення згаданої науки. Вперше в юридичній науці думку про існування нової комплексної галузі аграрного права висловлено 1967 р. на сторінках журналу "Советское государство и право". Вчені В. М. Чхіквадзе та Ц. А. Ямпольська зазначали, що в житті намітилось утворення сільськогосподарського права як комплексної галузі, що охоплює і колгоспне право, й право, яке регулює діяльність державних сільськогосподарських підприємств.

1973 р. це положення розвинув М. І. Козир у статті "Советское сельскохозяйственное право: тенденции становления и развития", де він вирізнив об'єктивні та суб'єктивні передумови формування сільськогосподарського (аграрного) права, дав поняття цієї галузі права, її предмета, методу, системи. Опонентом М. І. Козиря став І. Ф. Панкратов, який у своїй статті "Сельскохозяйственное право как отрасль права? Нет оснований" заперечував можливість існування сільськогосподарського права як галузі права, мотивуючи це відсутністю єдиного предмета та єдиного методу правового регулювання цієї галузі. Аналогічними тоді були й погляди В. 3. Янчука (УРСР), який вважав передчасним визнання сільськогосподарського (аграрного) права як галузі права. Протилежну думку висловили у своїх працях 3. С. Беляева, В. В. Петров, А. А. Денисов, О. А. Кічатова, Г. О. Аксеньонок. Згодом проблема набуває міжнародного значення; вивчається та науково аналізується досвід інших країн щодо регламентації аграрних відносин. У травні 1972 р. у Флоренції проводився радянськоіталійський "круглий стіл" з питань аграрного права, де доповіді радянських учених (М. І. Козиря, Г. О. Аксеньонка, В. О. Кікотя, М. І. Краснова) були присвячені проблемам аграрного законодавства, формування аграрного права як галузі права та правової науки, керівництва та управління сільським господарством та ін. 1974 р. в редакції журналу "Советское государство и право" відбулася нова зустріч за "круглим столом" де розглядалися питання удосконалення правового регулювання сільського господарства. Під час обговорення виявилися різні підходи до розуміння аграрного права. Були визначені основні напрями наукових досліджень у галузі сільського господарства: поєднання розробки загальнотеоретичних і конкретних правових проблем, актуальність теоретичних досліджень і їх відповідність потребам практики, проведення комплексних досліджень тощо. Більшість учасників дискусії зійшлися в поглядах на визнання комплексної галузі аграрного законодавства, науки аграрного права та однойменної навчальної дисципліни. І навіть ті вчені, які не визнавали аграрного права як галузі права, не заперечували існування науки аграрного права, а також потреби в такій навчальній дисципліні. Це мало істотне значення для розвитку аграрно-правових досліджень.

Наприкінці 70-х і на початку 80-х рр. XX ст. ученими-юристами колишнього СРСР було розроблено значну кількість праць, присвячених теоретичним проблемам аграрного права, його предмету, методу, а також аграрному законодавству як основі формування відповідної галузі права та ін. В УРСР, починаючи з 70-х рр., наука аграрного права досліджує також загальнотеоретичні проблеми аграрного права та різні сторони механізму правового регулювання суспільних відносин у сільському господарстві. Поряд із цим у працях українських авторів робляться висновки й щодо наявності окремих комплексних спеціалізованих правових інститутів аграрного права (зокрема, інституту матеріальної відповідальності працівників сільськогосподарських підприємств); й щодо формування в такий спосіб галузевої правової структури. Серед українських авторів, які розробляли теорію аграрного права, слід назвати В. С. Шелестова, Н. І. Титову, Ц. В. Бичкову. Початок 80-х рр. в УРСР позначився розширенням аграрно-правових наукових досліджень, всебічним обгрунтуванням правових інститутів аграрного права. Так, у цей час досить активно аналізуються проблеми аграрного законодавства та аграрного права (Н. І. Титова, Ц. В. Бичкова, В. С. Шелестов); правового регулювання суспільних відносин в умовах АПК (Ю. С. Шемшученко, В. І. Семчик, В. К. Попов, Ц. В. Бичкова); сільськогосподарської кооперації (В. І. Семчик, В. К. Попов, Ц. В. Бичкова, 3. А. Павлович); майнових відносин у сільському господарстві (В. І. Семчик); договірних відносин аграрних суб'єктів (В. К. Попов, Ц. В. Бичкова, В. В. Долежан); державного управління АПК (В. С. Шелестов, 3. А. Павлович); питання охорони земель сільськогосподарського призначення (В. В. Янчук, Д. А. Суржан); охорони навколишнього природного середовища в сільському господарстві (Ю. С. Шемшученко, В. Л. Мунтян, В. І. Андрейцев, В. К. Попов) тощо. Введення з 1982 р. у вищих навчальних закладах курсу "Сільськогосподарське право" (нині — "Аграрне право") та видання 1985 р. у Москві першого підручника з цієї навчальної дисципліни відіграло важливу роль у формуванні комплексних, систематизованих знань з цієї дисципліни у студентів-юристів, що, в свою чергу, позитивно позначилося на подальшому розвитку аграрно-правової науки. Слід зазначити, що українські вчені-юристи (В. 3. Янчук, В. С. Шелестов, В. В. Долежан) взяли активну участь в обговоренні цього підручника, продемонструвавши творчий підхід до своєї праці.

Становлення української аграрно-правової науки характеризується певним наступництвом. Науковою базою для розробки теорії аграрного законодавства України і відповідної галузі права, окремих аграрно-правових інститутів слугували наукові дослідження у сфері колгоспного й земельного права, які здійснювалися ще задовго до виникнення науки сільськогосподарського (аграрного) права України. Як бачимо, наука аграрного права України генетично пов'язана з наукою колгоспного й земельного права, а також значною мірою — з наукою цивільного права.