Реалізація відносин земельної власності

Аграрній економічній науці притаманні такі
Форми форми власності на землю:

власності на землю Общинна форма земельної

землекористування власності. Вона історично вихідна, її суть

виявляється у праві кожного члена общини користуватися загальною землею згідно зі встановленими правилами, але тільки до того часу, доки він є членом общини. Прикладом може бути общинне селянське землеволодіння у царській Росії. В багатьох країнах до такої форми власності відносять гірські пасовища, що належать мешканцям однієї сільської общини. В сучасних умовах така форма власності відновлена в Росії для народів Півночі, які займаються оленярством та іншими промислами.

2. Приватна земельна власність - власність, що переважає і
домінує в аграрному секторі країн світу. Наприклад, наприкінці
XX ст. частка приватної земельної власності становила у Німеччині і
Великобританії - 61%, Іспанії - 73%, Італії та Данії - 81%, США -
47%, а в Австралії - понад 95%. Приватна власність на землю
містить три складові: землеволодіння, землекористування і земле-
розпорядження. Землеволодіння - це право утримувати об'єкт у
своїй власності. Землекористування - можливість, закріплена зако­
ном використовувати корисні властивості об'єкта, отримувати з
цього доходи чи інші вигоди. Землерозпорядження - право на
відчуження землі, її продаж, дарування, переданні в оренду тощо.

Приватна власність на землю може існувати для окремої особи, сім'ї, кооперативу, корпорації.

3. Державна власність на землю може існувати в таких фор­
мах:

1. Повна державна власність. Прикладом міг бути колишній Радянський Союз, де землі були націоналізовані й перебували у повній державній власності. В США 40% всієї землі належить державі, а в окремих її регіонах, зокрема на Алясці, - майже 100%.

2. Власність на землю місцевих органів влади.

3. Землі, освосння яких здійснюється за державний рахунок. Прикладом таких земель слугують голландські польдери. Це державні землі, розташовані нижче від рівня моря, огороджені

дамбами. Осушені розорані ділянки землі держава передає в оренду фермерам.

Обмеженість Приватна власність, у тому числі й на землю, -
приватної священна і недоторкана. Цей постулат закріплений

власності на У ^к°^нститУЦІях усіх розвинутих країн ще XIX ст.
землю Однак, сучасні умови господарського життя

вимагають дедалі більшого впливу держави, спря­мованої на регулювання й обмеження прав земельних власників. Напрями цього регулювання залежать від національних умов. Однак можна виділити декілька загальних типів обмеження прав земельних власників:

1. Обмеження на отримання землі та земельні угоди. Вони можуть бути різними. Наприклад, у Франції, Італії встановлюються мінімальні розміри ферм. У Німеччині та Данії для купівлі землі необхідні спеціальні дозволи. У більшості розвинутих країнах купи­ти землю сільськогосподарського призначення можуть тільки особи, котрі мають спеціальну освіту. В Японії її не можна продавати іноземним громадянам.

2. Регулювання використання сільськогосподарської землі. З метою недопущення подрібнення фермерських господарств у скан­динавських країнах, Німеччині Греції передати землю дозволяється тільки одному спадкоємцеві. В країнах, де площі земель сільсько­господарського призначення обмежені, держава може вилучити землю у фермера, котрий використовує її неефективно.

3. Регулювання оренди. В структурі землекористування розви­нутих країн оренді належить важлива роль. Держава зацікавлена в зберіганні та підтриманні родючості ґрунту. Щоби не допустити його виснаження і зацікавити в цьому орендатора, підвищують зростання термінів оренди. Наприклад, в Німеччині мінімальний термін оренди становить 15 років, у Данії- 30. Регулюється і розмір орендної плати.

4. Природоохоронні обмеження. У багатьох країнах держава встановлює жорсткий контроль за використанням сільськогоспо­дарських земель, їх забруднення, насиченість мінеральними добри­вами і гербіцидами.

5. Експропріація земель. У певних випадках землі можуть бути вилучені у власників безкоштовно, а здебільшого - на компен­саційній основі.

Земельним Кодексом України (ст.11О) визначено поняття обмеження прав на земельну ділянку, а в ст. 11 (з) зафіксовано конкретні напрями таких обмежень, до яких зокрема належать:

І.Право на земельну ділянку може бути обмежено законом або договором через встановлення:

• заборони продажу або іншого відчуження певними осо­бами впродовж установленого терміну;

• заборони на передачу в оренду (суборенду);

• умови прийняття спадщини тільки визначеним спадко­ємцем;

• умови розпочати і завершити забудову або освоєння зе­мельної ділянки впродовж встановлених термінів;

• заборони на впровадження окремих видів діяльності;

• заборони зміни цільового призначення земельної ділянки, ландшафту та зовнішнього виду нерухомого майна;

• умови здійснити будівництво, ремонт або утримання до­роги, ділянки дороги;

• умови дотримання природоохоронних вимог або вико­нання визначених робіт;

• умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в уста­новлений час і в установленому порядку;

• інших зобов'язань, обмежень або умов.

2. Обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації і діють упродовж терміну, встановленого зако­ном або договором.

Сервітут (лат. зегуіШз - рабство) - це встановлене
Сервітутні законом чи договором право часткового викорис-
земельш тання земельної ділянки із розташованими на ній

відносини об'єктами, особами, які не є власниками землі, але

вимушені використовувати її у зв'язку з об'єктив­ними обставинами (ними можуть бути лінії електропередач, газо- і водопроводи, колодязі тощо).

ної ділянки" завжди являється єдиним ініціатором встановлення сервітутних відносин. Наприклад, фермер Іваненко хоче проїжджати до свого поля через землі фермера Петренка. В цьому випадку фермер Іваненко - ініціатор заключення сервітутної угоди, тобто він стає власником "панівної земельної ділянки", а фермер Петренко -"обслуговуючої земельної ділянки".

Як засвідчує зарубіжна практика сервітутних земельних відносин, підприємець, котрий здійснює комунікаційні роботи завжди може розраховувати на підтримку держави, адже вважається, що дороги, трубопроводи, будуються на благо всієї країни.

Механізм здійснення сервітутних земельних відносин у Німеччині спрацьовує так. Наприклад, приватна фірма прокладає дорогу із пункту А в пункт Б через землі приватного власника. Будівельна фірма починає переговори з власником землі з пропозицією викупити всю ділянку або частково. Якщо земельного власника не влаштовує ціна продажу - фірма-будівельник пропонує заключити сервітутний договір про вилучення частини земельної ділянки на умовах компенсації. Якщо власник відмовляється і від цієї пропозиції, будівельна фірма звертається у відповідний державний земельний орган для того, щоби провести примусове вилучення землі під будівництво дороги. Тоді представник дер­жавного органу пропонує власникові землі подумати над мож­ливістю її продажу. Якщо і в цьому випадку власник земельної ділянки відмовляється, тоді відповідний земельний орган вивчає, наскільки аргументовані попередні пропозиції фірми власникові землі щодо умов ін. Коли з'ясовано, що всі процедури оформлені правильно, назначається експертиза ділянки. Ринкова вартість землі доводиться до власника. Якщо власник знову відмовляється від угоди, справа передається в суд. Суд, беручи до уваги суспільну значимість будівництва, приймає рішення про вилучення землі та компенсацію за неї. Судові рішення заносяться у поземельну книгу.

В німецькому праві діє право першого сервітуту, тобто сервітут занесений у поземельну книгу, пізніше має менше прав і не повинен суперечити попереднім. Це означає, що власник останнього сервітуту, прокладаючи комунікації, зобов'язаний зауважувати інтереси власника попередніх сервітутів. [19; 6,7].

Вивчення і використання сервітутного законодавства розви­нутих країн дає змогу врахувати всі особливості його використання.

При цьому необхідно брати до уваги ментальність українського селянина, його специфічний підхід до розуміння сервітутного права. Раніше, коли власником землі була держава складних взаємовід­носин суб'єктів господарської діяльності не існувало. Спірні ситуації з'явилися із введенням приватної власності на землю. Сервітутне право встановлюється не тільки до приватних, а й державних земель.

Теорія земельної ренти

Виникнення земельної ренти зумовлено особли-
Поияття востями землі як економічного ресурсу і пов'язаними
земельної _{3 ним} відносинами землекористування. Земля - уні-
ренти кальний ресурс. Вона кількісно обмежена. Якщо не

брати до уваги нетиповий приклад Голландії де останнім часом отримують певну площу земель для сільського господарства, мож­ливості для її розширення обмежені або взагалі відсутні. Отже, загальна пропозиція землі в межах національної економіки абсо­лютно нееластична. На ринку землі активний лише попит. Землю неможливо штучно відтворити, а самі земельні ділянки розріз­няються родючістю, тобто мають різну продуктивність, що створює різний попит на неї і формує різну ціну. Розрізняють природну і штучну родючість грунтів. Природна - це сукупність фізичних, хі­мічних, біологічних властивостей ґрунту, а штучна - результат за­ходів, спрямованих на поліпшення цих земель (меліорація, зро­шення, вапнування тощо). Властивості ґрунтів дають змогу здійс­нити їх агропромислове групування, так зване бонітування. Кращі ґрунти оцінюються найвищими 100 балами. Вони слугують етало­ном, гірші мають нижчий клас боніту.

Суб'єктами аграрних земельних відносин є землевласник і землекористувач. Для обох важлива є економічна родючість ґрунту як результат природних і штучно створених можливостей землі. Землевласник здійснює монополію приватної власності на землю. Монополія на землю як виключне право ринкового суб'єкта розпо­ряджатися цим ресурсом, приносить його власнику дохід, що набуває економічної форми земельної ренти.

Рента - один із видів доходу на власність, плата власнику за дозвіл використання землі, застосування до неї капіталу. її розмір

зумовлений у договорі про оренду. Виплачується вона на весь термін, підписаний у договорі про оренду. Отже, земельна рента - це та форма, де земельна власність реалізується економічно, тобто приносить дохід. Як різновид доходу вона використовувалася ще в період античності. Тоді на побутовому рівні орендну плату називали земельною рентою. Фізіократи вважали ренту даром природи, яка приносить його власнику додатковий дохід. Однак найбільший внесок у теорію ренти був зроблений класичною та неокласичною школами і марксизмом.

Згідно з марксистським визначенням земельна
Марксистська рента - це частина додаткового продукту, що

концепція створюється працівниками в сільськогоспо-

земельної ренти дарському виробництві й присвоюється земле­власником або землекористувачем. Процес утворення земельної ренти зумовлений наявністю в сільському гос­подарстві трьох соціальних груп: земельних власників, капіталістів-підприємців (орендаторів) і найманих сільськогосподарських робіт­ників.

Земельні власники здають землю в оренду й отримують у вигляді ренти частину вартості виробленої продукції. Капіталісти-підприємці організовують сільськогосподарське виробництво й отримують прибуток. Наймані робітники створюють вартість товару своєю працею, отримують заробітну плату і водночас створюють додаткову вартість, певна частина якої присвоюється землевлас­никами у вигляді ренти.

Важливою умовою утворення земельної ренти вважають марк­систи є два види монополії на землю: монополія приватної власності на землю і монополія на землю як об'єкт господарювання. Перша приводить до утворення абсолютної ренти. Друга, як об'єкт госпо­дарювання, створює диференціальну ренту.

Механізм утворення абсолютної ренти зумовлений наявністю гірших земель які вводяться в господарський оборот. При цьому орендна плата береться і за гірші землі, на яких створюється абсолютна земельна рента.

Механізм утворення абсолютної земельної ренти описав К. Маркс у праці „Капітал". Суть його зводиться до наступного: утворення абсолютної земельної ренти здійснюється тому, що в

якості суспільних витрат виробництва у сільському господарстві виступають витрати виробництва на гірших землях, а продукція реалізується за суспільними цінами. Різниця між ними дає змогу отримати додатковий прибуток у вигляді абсолютної ренти.

Існування диференціальної ренти зумовлено наявністю різних за родючістю та місцерозташуванням ділянок землі.

Додатковий чистий дохід який отримують на кращих за якістю ділянках землі чи на ділянках, розташованих поблизу ринків збуту, створюють матеріальну основу виникнення диференціальної ренти. Вона існує в двох формах: диференціальна рента І і диференціальна рента II. Перша утворюється внаслідок різної продуктивності однакових затрат праці на різних за родючістю ділянках землі. Друга - результат послідовних додаткових вкладеннях капіталу в одну і ту саму ділянку землі.

Класична та Вперше економічну природу ренти розкрив

неокласична представник класичної школи Д. Рікардо. Він звернув увагу на те, що ціна на зерно на ринку

земельної ренти єдина 1 не залежить від витрат виробництва, тобто зовсім не враховується на яких землях було вироблено зерно - родючих (де затрати на виробництво менші), чи малородючих (де затрати достатньо великі). Він дійшов висновку, що виробник зерна, котрий господарює на кращих землях, отримує надлишок доходу порівняно з тим, хто веде господарство на гірших. Цей додатковий дохід він назвав земельною рентою. На думку Д. Рікардо, рента платиться за користування землею тому, що кількість землі є небезмежною, а якість її - неоднаковою. В період освоєння нових земель, коли їх кількість є надлишковою порівняно з продовольчими потребами населення, жодної земельної ренти виникати не буде.

В основі сучасного концептуального підходу до визначення поняття земельної ренти міститься неокласичний напрям. Предс­тавники неокласичної школи для пояснення ренти використовують теорію граничних продуктів [10; с.226-227]. При цьому вводиться поняття економічної ренти, що трактується як відношення будь-якого доходу до виробничих затрат, котрі переважають його альтернативну вартість. Дохід отриманий від користування землею, називається чистою економічною рентою.

Якщо рента буде нижчою від рівноважної точки (Е), то

відбудеться зростання попиту на землю, а це в свою чергу приведе

до підвищення величини ренти і переміщення її до точки ринкової

рівноваги.

Отже, рента як економічна категорія означає не просто дохід від землі. Це дохід від такого фактора виробництва який є над­звичайно важливий, обмежений, різної якості, невідтворюваний і у зв'язку з цим нееластичний. А.Маршалл зазначав, що будь-яке зрос­тання чистого доходу, отримане від безкоштовно, як дар природи і яке не зумовлене спеціальними затратами землевласників, слід вважати земельною рентою. [14; с.139,227]. Однак повна земельна рента утворюється з трьох елементів. Джерело першого - природна родючість грунту, другого - поліпшення якості земель людиною, третього - наближеність землі до міст, комунікацій, ринків збуту сільськогосподарської продукції.

Особливу форму земельної ренти становить монопольна. Умовами її утворення є обмеженість і невідтворюваність земель особливої якості або земель розташованих в унікальних природно-економічних умовах. Власники земель для виробництва продукції з

особливо ніжними характеристиками (винограду, тютюну, чаю) можуть реалізувати продукцію за монопольно-високими цінами.

Вигідне місце розташування будівель чи земельних ділянок (близькість до центру міста, джерел мінеральних вод, тощо) через ціновий механізм також дає змогу отримувати монопольну земельну ренту. Нині у центрі Києва власники квартир, готелів, офісів привласнюють великі доходи у вигляді монопольної ренти. На неформальному ринку України ціна 1 ара землі під Києвом у радіусі 20 км коливається від 200 до 500 доларів, а в центрі Києва - від З тис. до 10 тис.

У ринковій економіці земля - це товар, який продається і
Ціна купується. її ціна землі залежить від попиту. Земельна

землі рента становить основу ціни земельних ділянок. Про­даючи ділянку, землевласник продає не просто ґрунт, а право на отримання з неї щорічного доходу (ренти). Тому він хотів би отримати від продажної суми щорічний дохід, аналогічний раніше отримуваній орендній платі. Отримана землевласником сума, поміщена в банк, повинна принести йому дохід у формі відсотка, що дорівнює ренті.

Величина ренти

Ціна землі =------------------------------------- х 100%

Величина позичкового капіталу

Ця формула ціни землі дуже приблизна. Насправді система оцінки землі значно складніша і залежить від дії багатьох чинників, зокрема:

- наявності достовірної інформації про ціни земельного рин­ку;

- зміни попиту на землю внаслідок переведення її з сільсь­когосподарського до несільськогосподарського призначення в результаті житлового і промислового будівництва, будів­ництва доріг і комунікацій тощо;

- розміри і конфігурації земельної ділянки, інфраструк-
турного облаштування, наявності джерела води тощо;

- при визначені ціни земельної ділянки оцінюється зазвичай
не тільки власне земля, а й пов'язані з нею житлові та
нежитлові приміщення, будови.

Оренда землі - це вид землекористування, Орендні земельні згідно з яким власник передає за плату свою відносини в Україні земельну ділянку на певний термін іншій у перехідний період особі (орендатору) для ведення господарства.

В Україні до останнього часу через від­сутність приватної власності на землю, абсолютна рента не існувала. Трансформаційні перетворення аграрного сектора привели до появи приватної власності на землю, яка закріплена новим Земельним кодексом. Це дає змогу використовувати її двома шляхами: з правом передачі в оренду і без права передачі. У першому випадку власник може не брати участі у сільськогосподарському обороті, жити на доходи від здачі землі в оренду. У другому - не має права здавати землю в оренду, що унеможливлює існування земельної ренти.

Оренда сільськогосподарської землі існує в грошовій або натуральній формі. При використанні грошової форми орендного договору орендатор виплачує землевласнику орендну плату. Вона може бути різною: сплачуватися за окремі частини земельної ділянки чи за всю повністю; оплачуватися до початку сільсько­господарського року чи після нього; залежати від величини урожаю або ні; враховувати зміну рівня цін на сільськогосподарську продукцію або не враховувати.

Натуральна орендна плата - це така форма орендної плати, за якої орендатор виплачує землевласнику частину отриманого про­дукту. Якщо грошова форма оренди пов'язана з високим ризиком для орендатора, то при використанні натуральної ренти ризик розпо­діляється між власником землі й орендатором. Величина натуральної орендної плати є зазвичай вищою. Це пов'язано з тим, що земле­власник часто надає фермерські приміщення, устаткування орен­датору. Використання натуральної форми орендної плати пов'язано також із недосконалістю сільськогосподарських ринків праці, нерівномірності розподілу трудових ресурсів упродовж року. Тому і сільськогосподарський робітник який шукає роботу, і землевласник, котрий шукає робочу силу зіштовхуються з високими трансакцій-ними витратами. Натуральна оренда дає змогу розв'язати ці проб­леми.

Право оренди земельної ділянки в Україні регулює ст. 93 Зе­мельного кодексу України.[2; с.42]. В ньому, зокрема, зазначено, що

оренда земельної ділянки може бути короткострокова і довго­строкова (не більше 50 років). Орендована земельна ділянка може за згодою орендодавця передаватися іншій особі (суборенда). Земельні ділянки можна надавати в оренду разом з розташованими на них насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами.

Відповідно до Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. "Про невідкладні заходи щодо реформування аграрного сектора економіки", нижню межу орендної плати визначено не менше ніж 1% вартості орендованої земельної частки. Обчислюють її за фор­мулою

О зим = 0,01 Цзч,

де: О зим - нижня межа орендної плати, грн. Ц зч - вартість земель­ної частки (паю) згідно з сертифікатом.

У цьому випадку беруть до уваги низку чинників, які можуть бути додатково враховані під час визначення розміру орендної плати, зокрема місцерозташування, конфігурація та характер рельєфу земельної ділянки, термін угоди оренди, вид сільськогосподарських угідь. Розмір орендної плати може переглядатися у випадках зміни грошової оцінки земель, підвищення цін, тарифів, інфляції, збіль­шення чи зменшення, відповідно до законів України, розміру земель­ного податку або стихійного лиха.

З огляду на економічні умови, які склалися в державі орієнто­вані розміри орендної плати можуть бути прийняті у таких межах (див. табл. 1)

Питома вага орендної плати за землю у вартості одиниці сільськогосподарської продукції у США в середньому становить 30%, країнах Західної Європи - 50%. До речі, у США "земля" як чинник у валовому фермерському доході відображена у вигляді умовної орендної плати, а у виробничих витратах - у вигляді чистої орендної плати. Умовна орендна плата (рента) - це плата, яку повинен був би сплатити її власник за землю, якби він був орен­дарем. Орендна плата землевласникам, що безпосередньо не займа­ються на цій землі сільськогосподарською діяльністю, - це валова орендна плата без податку на нерухомість і вартості ресурсів, запропонованих землевласником, з коригуванням на повторні парові сівозміни. [11; с. 82].

Таблиця 1 Розрахунок орендної плати за 1 га орендованої землі залежно від грошової оцінки ріллі*

	Грошова	Орендна плата
Області	оцінка	у гри..	у ц**
	1га ріллі, гри	2%	3%	2%	3%
АР Крим		87,74	131,61	3,2	4,9
Вінницька		78,54	117,81	2,9	4,4
Волинська		71,1	106,65	2,6
Дніпропетровська		77,24	115,86	2,9	4,3
Донецька		82,76	124,14	3,1	4,6
Житомирська		48,88	73,32	1,8	2,7
Закарпатська		62,3	93,43	2,3	3,5
Запорізька		80,3	120,54		4,5
Івано-Франківська		67,84	101,76	2,5	3,8
Київська		75,92	113,88	2,8	4,2
Кіровоградська		76,22	114,33	2,8	4,2
Луганська		62,98	94,47	2,3	3,5
Львівська		63,22	94,83	2,3	3,5
Миколаївська		62,6	93,9	2,3	3,5
Одеська		66,76	100,14	2,5	3,7
Полтавська		82,42	123,63	3,1	4,6
Рівненська		74,58	111,87	2,8	4,1
Сумська		69,88	104,82	2,6	3,9
Тернопільська		75,36	113,04	2,8	4,2
Харківська		77,2	115,8	2,9	4,3
Херсонська		82,16	123,24		4,6
Хмельницька		81,92	122,88		4,6
Черкаська		94,54	141,81	3,5	5,3
Чернівецька		80,76	121,14		4,5
Чернігівська				2,1	3,2
Україна		74,68	112,02	2,8	4Д

*[17„ 41-42.]

**Ціпа 1 ц пшениці становить 27 гри.

ПІДСУМКИ

1. Суть аграрної кризи адміністративної командної системи по­лягає у глибокому ігноруванні конкретними господарськими, орга­нізаційно управлінськими та соціально-політичними формами об'єк­тивних основ аграрних відносин, зумовлених специфікою аграрного виробництва і взаємодії людини та природи в землеробстві. Аграрна криза - насамперед криза одержавленого землеробського госпо­дарства і відчуження селянина від землі, засобів і результатів праці. Це криза ієрархічно владних управлінських структур, які здійс­нювали диктат у сільському господарстві.

2. Аграрна економічна наука досліджує такі форми власності на землю:

а) общинна форма земельної власності;

б) приватна земельна власність;

в) державна власність на землю.

3. Сучасні умови господарського життя вимагають дедалі біль­
шого впливу держави, спрямованої на регулювання й обмеження
прав земельних власників. Можна виділити декілька загальних типів
обмеження прав земельних власників:

а) обмеження на отримання землі та земельні угоди;

б) регулювання використання сільськогосподарської землі;

в) регулювання оренди;

г) природоохоронні обмеження;

д) експропріація земель.

4. Сервітут (лат. ЗєгуіШз - рабство) - це встановлене законом чи договором право часткового використання земельної ділянки із розташованими на ній об'єктами, особами, які не є власниками зем­лі, але вимушені використовувати її у зв'язку з об'єктивними обс­тавинами.

5. Виникнення земельної ренти зумовлено особливостями зем­лі як економічного ресурсу і пов'язаними з ним відносинами земле­користування. Суб'єктами земельних рентних відносин є земле­власник і землекористувач.

6. Монополія на землю, як виключне право ринкового суб'єкта розпоряджатися цим ресурсом, приносить його власнику дохід, що набуває економічної форми земельної ренти. Рента - один із видів доходу на власність, плата власнику за дозвіл використання землі,

застосування до неї капіталу. її розмір зумовлений у договорі про оренду. Отже, земельна рента - це та форма, де земельна власність реалізується економічно, тобто приносить дохід.

7. Згідно з марксистським визначенням, земельна рента - це частина додаткового продукту, що створюється працівниками в сільськогосподарському виробництві й присвоюється землевлас­ником або землекористувачем. Процес утворення земельної ренти зумовлений наявністю в сільському господарстві трьох соціальних груп: земельних власників, капіталістів-підприємців (орендаторів) і найманих сільсько-господарських робітників. Важливою умовою утворення земельної ренти, вважають марксисти, є два види моно­полій на землю: монополія приватної власності на землю і моно­полія на землю, як об'єкт господарювання. Перша приводить до утворення абсолютної ренти. Друга, як об'єкт господарювання, створює диференціальну ренту.

8. В основі сучасного концептуального підходу до визначення поняття земельної ренти міститься неокласичний напрям. Представ­ники неокласичної школи для пояснення ренти використовують теорію граничних продуктів. При цьому вводиться поняття еконо­мічної ренти, що трактується як відношення будь-якого доходу до виробничих затрат, котрі переважають його альтернативну вартість. Дохід, отриманий від користування землею, називається чистою економічною рентою. Основу визначення земельної ренти становить попит, пропозиція і рівноважна ціна.

9. Особливою формою земельної ренти є монопольна. Умова­ми її утворення є обмеженість і невідтворюваність земель особливої якос-ті або земель розташованих в унікальних природноекономічних умовах.

Вигідне місце розташування будівель чи земельних ділянок (близькість до центру міста, джерел мінеральних вод, тощо) через ціновий механізм також дає змогу отримувати монопольну земельну ренту.

10. Земля є товаром, тому має свою ціну. Система оцінки землі
залежить від дії багатьох чинників, зокрема:

а) наявності достовірної інформації про ціни земельного
ринку;

б) зміни попиту на землю внаслідок переведення її сільсь­
когосподарського до несільськогосподарського призна-

чення в результаті житлового і промислового будівництва, будівництва доріг і комунікацій тощо;

в) розміри і конфігурації земельної ділянки, інфра-струк-
турного облаштування, наявності джерела води тощо;

г) при визначені ціни земельної ділянки оцінюється,
зазвичай, не тільки власне земля, а й пов'язані з нею
житлові та не житлові приміщення, будови.

11. Оренда сільськогосподарської землі в Україні існує в грошовій або натуральній формі. При використанні грошової форми орендного договору, орендатор виплачує землевласнику орендну плату. Вона може бути різною: сплачуватися за окремі частини земельної, ділянки чи за всю повністю; оплачуватися до початку сільськогосподарського року чи після нього; залежати від величини урожаю або ні; враховувати зміну рівня цін на сільськогосподарську продукцію або не враховувати.

Натуральна орендна плата - це така форма орендної плати, за якої орендатор виплачує землевласнику частину отриманого про­дукту.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ

Аграрна криза.

Одержавлене сільське господарство.

Кооперація.

Власність на землю.

Обмежена форма власності на землю.

Приватна земельна власність на землю.

Державна власність на землю.

Обмеження прав земельних власників.

Експропріація земель.

Сервітутні відносини.

Земельна рента.

Марксистська концепція земельної ренти.

Абсолютна земельна рента.

Диференціальна рента.

Класична теорія земельної ренти.

Неокласична теорія земельної ренти.

Монопольна земельна рента.

Ціна землі.

Оренда.

Натуральна орендна плата.

Регулювання оренди.

ПИТАННЯ ДО ТЕМИ

1. Чому всі спроби вийти із аграрної кризи і забезпечити надійне постачання продовольства для населення в умовах адмініст­ративно-командної економіки закінчувалися невдало?

2. Як суперечності адміністративно-командної системи позна­чилися на долі села і умовах життя сільського населення?

3. Чому кооперація, яка в певній мірі відповідає природі і особливостям аграрного виробництва в умовах адміністративної економіки, не знайшла свого належного розвитку?

4. Які форми власності на землю досліджує аграрна еконо­мічна наука?

5. Які переваги і недоліки функціонування державної власнос­ті на землю?

6. Чому сучасні умови господарського життя вимагають деда­лі більш регулюючого впливу держави на обмеження прав земельних власників?

7. На певному прикладі проаналізуйте механізм використання сервітутних відносин. Проаналізуйте декілька загальних типів обме­ження прав земельних власників.

8. В чому проявляються особливості використання сервітут­ного права в Україні?

9. Що зумовлює виникнення земельної ренти? Чим земельна рента як економічна категорія відрізняється від доходу на землю?

 

10. Охарактеризуйте марксистську концепцію земельної рен­ти.

11. Проаналізуйте класичну та неокласичну теорію земельної ренти.

12. Які умови виникнення монопольної ренти?

13. Фермер-орендатор отримує 20% прибутку на 50 тис. гри., вкладеного в землю капіталу. Величина надлишкового продукту, отриманого після реалізації продукції, складає ЗО тис. грн. Визначте величину ренти, яку отримує власник землі.

14. Які чинники впливають на ціну землі?

15. Що являє собою оренда землі? В яких формах здійсню­ється оренда сільськогосподарської землі в Україні? Проаналізуйте переваги і недоліки кожної із форм.

16. Хто в Україні є противниками проведення земельної ре­форми? Чи завжди вони виявляються у програші після проведення реформ? Які соціальні наслідки здійснення аграрної реформи?

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 роки" // Урядовий ку­р'єр. - 2001. - 18 січня.

2. Земельний кодекс України. Законодавство України про зем­лю. - К.: Юрінком, Інтер, 2002.

3. Аграрна реформа: опьіт и проблеми // АПК: Зкономика, управление. - 2003. -№ 2 - С. 3-12.

4. Андрійчук В. Г. Важливі підйоми відродження АПК // Еко­номіка АПК. - 2000. - № 4.

5. Андрійчук В. Г. Як врегулювати майнові відносини на селі // Молодь України. - 2001.

6. Бізнес. -2002. -№11.- 18 березня. - С. 28.

7. Гладій М. В. Прискорювати реформування агропромисло­вого виробництва // Економіка АПК. - 2000. - № 2. - С. 28.

8. Городенко С.В. Реформування сільськогосподарських під­приємств на основі спільно-часткової власності // Еко­номіка АПК. - 2000. - № 1 - С. ЗО.

9. Економічна теорія: макро та мікроекономіка // За ред. 3. Ва-таманюка, С. Панчишина. - К.: Альтернативи, 2001.

 

10. Зкономическая теорія /Под ред. Добрьшина А.Н., Тара-севича Л.С. - СПб.: Питер, 2001. - С.226-227.

11. Кобута І. В. Оцінка землі при обстеженні витрат доходів фермерських господарств США// Економіка АПК. - 1998. - №2. - С. 82.

12. Майовець Е., Фурдас. Б Земельна реформа і розвиток під­приємництва в аграрній сфері // Вісник львівського уні-

верситету, серія економічна, випуск 30. - Львів, 2001. -С. 562-567.

13. Марченко Є.В. Реформування АПК. До питання аграрних реформ в Україні // Агро світ. - 2002. - № 13, 14.

14. Маршал А. Принципи зкономической науки. Кн. 2. - Изд. группа «Прогресе», 1993.-С. 139-227.

15. Михасюк І., Косович Б. Регулювання земельних відносин.-Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002.

16. Михасюк І.Р.; Герасимчук А. Становлення і розвиток при­ватних агроформувань. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001.

17. Михасюк І.Р., Майовець Є.Й. Аграрний сектор АПК: проблеми і шляхи їх вирішення. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001.

18. Могильний О.М. Концепція розвитку сектора аграрної економіки пореформеного періоду: трансформаційна пара­дигма // Економіка АПК. - 2002. - № 11.

19. Нечастная собственность // Бизнес. - 2002. - №33. - 12 авг. - С. 6, 7.

20. Носко Б. С. Шляхи збереження чорноземів України // Віс­ник аграрної науки. - 2003. - №1. - С. 24-27.

21. Писаренко С. М. Досвід проведення спільної аграрної по­літики ЄС // Регіональна економіка. - 2001. - №2.

22. Третяк А. М. Теоретичні основи удосконалення оцінки зе­мель в Україні // Вісник аграрної науки. - 2003. - №3. -С. 60-64.

23. Зкономическая теория / Под ред. Добрьінина А. Н., Тара-севича Л. С. - СП б: Питер, 2001. - С. 226-227.

24. Янків М. Д., Майовець Є. Й., Реверчук С. К. Попит, про­позиція та ціни на ринку сільськогосподарської продукції.- Львів: Діалог, 1998. - С. 12-38.