Організація аграрного кредитування

В ринковій економіці існують такі види кредиту,
Основні види якими можуть скористатися агровиробники або

кредиту та його сільські жителі: банківський, комерційний, век-
заоезпечення сельний, товарний (споживчий), іпотечний, дер-

жавний, міжнародний. Банківський кредит - це сума тимчасово вільних грошових коштів, яка надається банкам з умовою його повернення на певний період клієнтам для цільового забезпечення підприємницьких прог­рам. Кредитування здійснюється на основі договору, де зумов­люються взаємні зобов'язання і відповідальність сторін. Банківські кредити можуть бути короткостроковими, середньостроковими і довгостроковими. Короткострокові кредити надаються терміном до року на закупівлю обігового капіталу: запчастин, паливно-мас­тильних речовин, добрив, насіння, а середньострокові - від року до десяти. Вони використовуються для закупівлі сільськогосподарських машин і устаткування, меліоративних робіт, формування основного стада. Довгострокові кредити надаються на термін понад десять років. Його використовують для капітального будівництва, купівлі землі.

Комерційний кредит - це кредит, що надається споживачеві, постачальникам продукції у вигляді грошей або товарів.

Вексельний кредит - комерційний кредит, який надається з відстрочкою платежу. Він використовується в умовах високих від­соткових ставок або збитковості сільського господарства. Вигідність використання вексельного кредитування виявляється в тому, що він дає змогу реалізувати інтереси всіх сторін які беруть у ньому участь. Банк не видає грошових коштів на позики; господарство своєчасно отримує необхідні ресурси. Постачальники ресурсів отримують у вигляді векселя своєчасну оплату, а споживачам не потрібно грошових коштів для авансових платежів.

Товарний (споживчий) кредит надається споживачам у вигляді відстрочування платежу для придбання товарів тривалого викорис­тання, худоби, будівельних матеріалів. Товарний кредит - одна з найдавніших форм кредиту. Його використання випливає з торго­вельних операцій. Наприклад, виникає ситуація, коли продавець зацікавлений, щоби фермер купив необхідні добрива, насіння, тощо, а фермер не має змоги заплатити за них весною, коли вони йому потрібні. Тому продавець реалізує ці товари за умови погашення боргу після збору і реалізації урожаю. Товарний кредит був поши­рений на початкових стадіях розвитку аграрного ринку й аграрного кредиту. В міру їх удосконалення товарний кредит поступився місцем кредитові банківському.

Іпотечний кредит становить собою кредит, що надається під заставу нерухомості. До того часу, поки борг не виплачений, об'єкт нерухомості перебуває у власності власника і кредитора. З моменту погашення боргу він припиняє дію.

Державний кредит - це сукупність кредитних відносин між державою та сільськогосподарськими підприємствами. Основними формами державного кредиту є ощадні сертифікати, облігації, займи.

Міжнародним називається кредит, який отримують держава, банки, підприємці від іноземних кредиторів.

Банки дуже рідко видають кредити без гарантованого забезпе­чення.

Формами забезпечення зобов'язань з кредиту такі:

■ застава майна позичальника;

• гарантія або поручництво;

• переуступка на користь банку контрактів, вимог і рахунків позичальника третій стороні;

■ шляхові й товарні документи (складська розписка, накладна на відвантаження), цінні папери й інші грошові вимоги.

Найбільш використовуються на практиці застава майна. Корот­кострокові та середньострокові кредити надаються під ліквідні чи неліквідні сільськогосподарські засоби виробництва, майбутній урожай, худобу. Зауважимо, що застава сільськогосподарських ма­шин, техніки, худоби - ризикова справа. Будучи ліквідними на час укладення договору вони під впливом природних чинників стають малоліквідними.

В ринкових умовах кредитування
здійснюється на основі таких принципів:
Принципи цільового характеру;

Сільськогосподарського

■ строковості;

Кредитування

• забезпеченості;

• платіжності;

Цільовий характер сільськогосподарського кредитування пе­редбачає вкладення позичених коштів під чітко визначені цілі та відстежування банком за рухом грошових коштів. Його дотримання дає змогу банкові приймати об'єктивні рішення, а також гарантією забезпеченості повернення позики.

Строковість означає, що позика має бути повернена кредитору в зумовлені договором терміни.

Забезпеченість має на меті захист інтересів банку від недобро­совісних позичальників. Гарантами в цьому випадку виступають різні види майна позичальника.

Платність означає, що кредити надаються за плату під певні відсотки. Відсоткова політика комерційних банків формується під впливом дії важелів Центрального Національного банку: облікової ставки, заставної політики, політики обов'язкових резервів і політи­ка на відкритому ринку цінних паперів.

Зазначимо, що внаслідок аграрних перетворень принципи аграрного кредитування видозмінюються й удосконалюються. Су­часні механізми кредитування ліберальніші. Клієнт сам вибирає кредитний заклад, послугами якого хоче скористатися. Права й

обов'язки сторін зазначені у кредитному договорі. Створюються умови для міжбанківської конкуренції.

Для більшості дрібних і середніх товаро- Механізм отримання виробників банківський кредит і дотепер банківського кредиту дещо недоступний у зв'язку з високими

відсотковими ставками. Коли ж фермер вирішив взяти кредит, то він передусім має звернутися до кредитного відділу банку, в якому хоче кредитуватися. Клієнтові запропонують підготувати необхідні документи(перелік їх визна­чений Національним банком України). Він складається із чотирьох пакетів. Перший - це установчі документи, другий - фінансові, третій - документи техніко-економічного обгрунтування доцільності кредиту і четвертий - документи заставного забезпечення.

Якщо позичальник звертається у банк, де має відкрити розрахунковий рахунок, то потреба у наданні установчих документів відпадає - цей пакет уже є. Фінансові документи містять у собі баланс підприємства, його дебіторську і кредиторську заборго­ваність, довідку з банку, де відкрито основний рахунок.

Важливим є четвертий пакет із документами заставного забез­печення. Умови прийняття майна під заставу визначає Закон України „Про заставу". Найголовніші заставні об'єкти - нерухомість, облад­нання, стадо тощо.

Використовується і форма поручництва, проте в цьому ви­падку має бути у заставі майно тієї особи, фірми, котра виступає гарантом.

Банк „Аваль", що після краху Агробанку „Україна" залиша­ється? основним банком, який здійснює в Україні кредитування сільськогосподарських виробників, використовує видачу кредитів „під ім'я" підприємства (оверкрафт). Це означає, що кредитування здійснюється без застави. Така довіра банків можлива лише для стабільних, прибуткових підприємств. Однак і у цих умовах для банку повинна бути прозорою діяльність підприємства (надходження грошей, грошові потоки, географія зв'язків). У більшості філій АППБ „Аваль" у штатному розписі містить сертифікований експерт-оцінювач заставного майна, котрий пройшов спеціальне навчання.

Оскільки аграрна галузь, як уже зазначалось, сезонна, то кре­дитування також сезонне. Найбільша потреба у кредитах сільсько-

господарських підприємств виникає в липні-серпні - період жнив. Це стараються взяти до уваги банки і надавати відповідне кредитування. Однак практика засвідчує, що навіть при 6-7% річних, під які банк видавав кредити у 2001-2002 рр., бажаючих їх взяти було небагато.

Кредитування агропідприємств терміном понад один рік в Україні здійснюється дуже рідко. Основна причина - така реоргані­зація аграрних господарств, за якою вони не можуть розрахувати свої можливості на тривалу перспективу.

8.3. Особливості сучасного аграрного кредитування

В умовах реформування аграрної еконо­міки особливо актуальною є проблема створення ефективної системи сільсько­господарського кредитування. Така сис­ тема має складатися із трьох частин (підсистем): законодавчого регулювання; організаційно-інституцій-ного забезпечення; фінансово-економічного забезпечення.

Підсистема законодавчого регулювання має на межі створення науково-обгрунтованих норм і правил суб'єктів кредитних відносин.

Підсистема організаційно-інституційного забезпечення міс­тить у собі органи державного управління, підприємства АПК, фі­нансово-кредитні банківські та небанківські інститути, лізингові й страхові компанії, органи землекористування.

Підсистема фінансово-економічного забезпечення - це фінан­сово-економічні важелі й інструменти регулювання кредитних відносин: рівень відсоткових ставок, способи погашення кредитної заборгованості та мобілізації кредитних ресурсів, критерії оцінки інвестиційного проекту і страхування ризиків.

До 2000 р. кредити були майже недоступними для сільгосп­виробників. У 1999 р. в аграрний сектор економіки було залучено лише 390 млн грн. за надзвичайно високими ставками - 65%, хоча, за розрахунками Інституту аграрної політики і Мінагрополітики, потреба в кредитах становить 8 млрд грн [12, с. 6].

Основу довгострокового кредитування сільського господарства в Україні має скласти застава землі. За короткостроковим креди-

туванням найефективнішою формою державного регулювання має бути державна застава сільськогосподарської продукції. Доцільність розробки механізму застави сільськогосподарської продукції зумов­люється хронічним дефіцитом обігових коштів аграрних підпри­ємств. Кредитування під заставу може здійснюватися в грошовій і товарній формах у вигляді авансування. Предметом застави може бути як уже вироблена продукція, так і продукція майбутнього урожаю.

Важливою проблемою агрокредитування є здешевлення кре­дитів через механізм часткової державної компенсації. Урядова полі­тика пільгового кредитування привела до того, що обсяги кредитних залучень після 2000 р. почали стрімко зростати і 2003 р. становили 5,6 млрд грн, або у 14 разів були більші порівняно з 1999 р. За даними НБУ, середня ставка, за якою видаються банківські кредити для сільгоспвиробників, на кінець 2003 р. становила 20,9%. У 2003-2004 рр. банк „Аваль" надає кредити терміном до одного року за ставкою, близькою до 12% річних у вільно конвертованій валюті. Зниження відсоткових ставок вдалося досягнути завдяки співпраці з ЄБРР. На початку жовтня 2003 р. банку „Аваль" було надано 13 млн доларів. США для кредитування сільськогосподарських підпри­ємств. Згідно з вимогами ЄБРР, на 85% забезпеченою кредитуванням має бути сільськогосподарська продукція на складах, підтверджена відповідними складськими документами [1 8, с. 3].

Вимагає удосконалення і механізм кредитування готової продукції і в першу чергу зерна. Потреба у кредитах з однієї сторони і високі відсоткові ставки які діяли в Україні до 2000 року привели до того, що до кредитування сільського господарства підключилися товарні біржі. Національною асоціацією бірж, разом із Мінагро-політики у 2000 році було розроблено механізм кредитування аграрного виробництва. Суть його полягала в тому, що товаро­виробник укладав із постачальником матеріально-технічних ресурсів на товарній біржі торговий контракт на поставку через 1-9 місяців сільськогосподарської продукції. Для гарантування виконання форвардного контракту і розрахунку за матеріально-технічні ресурси було передбачено договір застави. Ціновий механізм розрахунків складався із двох частин. Поставка матеріально-технічних ресурсів здійснювалась по цінах, які склалися на день угоди, а от розрахунки за ці ресурси з майбутнього урожаю базувалися на цінах, які

склалися на час розрахунків. Як відомо, на час збирання урожаю, ціни на зерно є найнижчими. Результатом як засвідчує практика, стало посилення заборгованості агровиробників, а частина застав­леного майна потрапила в руки кредиторів. Неефективність цієї схеми стала очевидною і від неї селяни відмовилися.

Під закликом боротьби із бартером біржами було запровад­жено найгірший його варіант - бартер із незафіксованими коефі­цієнтами обміну. Ці угоди із форвардними контрактами нічого спільного не мали, адже форвардний контракт це угода про поста­чання визначеного обсягу товару у наперед визначений термін і наперед визначеною ціною.

Найбільш пріоритетними напрямами банківського кредиту­вання агровиробників після 2002 року є вирощування зернових культур, соняшника, кукурудзи, цукрового буряка. Банки активно кредитують і переробну галузь: виробництво олії, цукру, переробки м'яса і молока. Практика засвідчує, що пропорції при видачі коштів сільгоспвиробникам і переробним підприємствам у 2002-2003 роках була така - 60% аграріям і 40% переробникам.

Сільськогосподарське виробництво України, зокрема його зернова частина, - ризиковане. Зернова криза 2003 р. початки якої були зумовлені природно-кліматичними умовами, це підтверджує. Внаслідок їх впливу зменшилося валове виробництво зерна, зни­зилися якісні показники, цю в свою чергу негативно вплинуло на фінансування аграрних підприємств, стан їх матеріально-технічної бази. В цих умовах важливо використовувати фінансовий лізинг, у тому числі лізингову програму для сільгоспвиробників банку „Аваль" і Української аграрної лізингової компанії. В межах цієї програми сільгоспвиробники можуть отримати сільгосптехніку у лізинг терміном на три роки під 15-18% річних.

Наприкінці 2002 р., банк „Аваль" разом із АТ „Херсонські комбайни" і лізинговою компанією „Украгромашинінвест" присту­пили до реалізації програми „Сільгосптехніка в кредит". Згідно з нею, сільгоспвиробники ще не отримали довгострокові кредити на придбання комбайнів „Славутич" в розмірі 55-60% їх вартості за зниженими відсотковими ставками; 30% вартості техніки вже 2004 р. буде компенсувати „Украгропромінвест" спеціального фонду, сфор­мованого за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом

Для вдосконалення механізму аграрного кредитування не­обхідно привести відповідно до міжнародних стандартів вітчизняне законодавство у тій частині, що стосується інтеграції України до ЄС і міжнародного економічного простору. Гармонізація законодавства дасть змогу вивести економіку України на світові кредитні ринки і відкриє „шлюзи" для інвестицій.

Сучасна кредитна спілка - це фінансовий
Розвиток кооператив, який на добровільних засадах

сільськогосподарської об'єднує фізичних і юридичних осіб з
кредитної кооперації метою задоволення їх фінансових потреб.
в Україні Основні принципи сільськогоспо-

дарського кредитного кооперування були прийняті у 1995 р. на конгресі Міжнародного кооперативного альянсу (МКА) неурядової організації, що об'єднує національні кооперативні організації понад 120 країн світу. До них належать:

• взаємодопомога - об'єднання ресурсів членів кооперативу і зобов'язаного поручництва;

• самоврядування - внутрішні відносини регулюються статут­ними документами, затвердженими членами кооперативу;

• взаємна відповідальність - солідарна відповідальність за зо­бов'язання кооперативу;

• регіональна орієнтація діяльності;

• управління ризиками - оптимізація і диверсифікація ризиків;

• мобілізація заощаджень.

Започаткував кредитну кооперацію в Україні Указ Президента України „Про кредитні спілки в Україні" 20 вересня 1993 р. де зазначено, що кредитні спілки створюються з метою фінансового та соціального захисту її членів внаслідок залучення особистих зао­щаджень для взаємного кредитування. У грудні 2001 р. було прий­нято Закон України „Про кредитні спілки" і створено Національну асоціацію кредитних спілок України (НАКСУ).

До 2003 р. в Україні було створено понад 600 кредитних спі­лок, але нормально функціонує і надає кредити для села менше сотні з них.

Незначною є і кількість членів кредитних спілок, якщо згада­ти, що на початку минулого століття в Україні їх членами були майже 3 млн осіб, а на початку XXI ст. - лише 120 тис. Найус-

пітніше кредитна кооперація на селі розбудовується у Вінницькій, Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Київській, Львівсь­кій, Луганській, Тернопільській, Харківській областях. Майже у половині сільських районів цих областей функціонують кредитні спілки. Щоправда, не всі вони кредитують сільське господарство. Наприклад, у Львівській області із 16 кредитних спілок сільське господарство кредитує 12, на Тернопільщині- [3].

Створені кредитні спілки не становлять конкуренції банківсь­кій системі. Обидві ці структури в Україні, як і у всьому світі, розвиваються паралельно.

На відміну від комерційних банків, що отримують прибуток від надання фінансових послуг, кредитні кооперативні організації неприбуткові (див. Табл. 3).

Таблиця 4 Відмінності установ кредитної кооперації і комерційного банку [14, сі04]

Ознаки	Установи кредитної кооперації	Комерційні банки
Організаційно правова форма	Неприбуткова організація	Прибуткова організація
Власники	Всі учасники незалежно від часу вступу. Кількість власників нефіксована і необмежена.	Засновники й акціонери. Мінімальна кількість власників фіксована
Мета діяльності	Надання фінансово-кредитних послуг для виробничої діяльності та соціальних потреб	Прибуток від надання фінансових послуг
Управління	Кожний учасник має голос неза­лежно від розміру паю	Управляється акціо­нерами банку пропор­ційно до частки у статутному капіталі
Джерела власного капіталу	Пайові та вступні внески учасників і результат власної економічної діяльності	Внески акціонерів до статутного капіталу
Розподіл прибугку	Відраховуються до фонду розвитку, повернення учасникам пропорційно до отримання послуг	Дивіденди акціонерам
Пропоновані послуги	Кредити лише учасникам збереження заощаджень	Депозитно-кредитні й інші послуги клієнтам

Кредитні кооперативні організації мають певні переваги перед комерційними банками. Найпершою з них є стислі темпи офор­млення кредиту. Якщо банк на оформлення витрачає від двох тижнів до двох місяців, то у кредитних спілках ця процедура становить від одного до семи днів. Значно простіший є механізм отримання часткової компенсації кредитної ставки. У кредитній спілці на від­міну від банку не потрібно проходити конкурсну комісію щоб отримати кредит. Достатньо надати документи про те, що кредит у спілці взято для виробництва сільськогосподарської продукції і йому буде нарахована компенсація.

На відмінну від банку в кредитній спілці клієнт і господар -одна і та сама особа. Тут є більші можливості працювати прозоро і демократично. Члени спілки мають право зібратися прийняти будь-яке рішення стосовно відсоткової, кадрової політики тощо. Нап­риклад, поширеною практикою є пролонгація терміну виплати позички, якщо впродовж року відсотки сплачувалися справно, але всю суму погасити вчасно не вдалося.

Потрібність і перспективність функціонування кредитних спі­лок незаперечні. Проте на шляху їх реального утвердження існують певні проблеми:

1. Відсутність ефективного регулюючого впливу держави. Згідно зі Законом України „Про регулювання ринку фінансових послуг", усі кредитні спілки повинні реєструватися у спеціально уповноваженому органі державної влади. Проте його ще не існує. В умовах відсутності державного регулювання певні її функції: моніторинг, розробка внутрішніх стандартів, тощо бере на себе громадська Національна асоціація кредитних спілок.

2. Можливість займатися нестатутною діяльністю. Кредитна спілка визначається законами України як неприбуткова організація, що дає їй змогу уникнути оподаткування прибутку. Цією обста­виною, як засвідчує практика, намагаються скористатися інші фінансові посередники, котрі під дахом кредитної спілки проводять фінансові операції, що не мають нічого спільного з кредитними спілками. Як засвідчили спеціальні перевірки, десятки фіктивних „кредитних спілок" займалися примітивними ломбардними опера­ціями.

3. Високі відсоткові ставки. Це зумовлено тим, що кредитні спілки не отримують на відмінну від банків компенсації своїх

відсоткових ставок. У багатьох сільських районах кредитні спілки -монополісти мікрокредитування. І нарешті, кредитні спілки не отримують, прибуток, але їм потрібен доход щоб утримувати опе­раційну частину: офіси, бухгалтера та ін. Якщо у великих кредитних спілках із мільйонними активами частка затрат на операційну частину значно менша за ту, яка витрачається за депозитами, то у малих - навпаки.

4. Незначна частка у заснованих кредитних спілок сільських жителів. За даними президента Національної асоціації кредитних спілок України Петра Козинця, ця частка наближається до 25%. Водночас дрібні аграрні товаровиробники (зокрема, власники особистих селянських господарств) відчувають гостру потребу в невеликих кредитних коштах - 500-1000 грн, щоби розпочати справу. Але вони не цікавлять банкірів, оскільки не мають солідної застави у вигляді майна чи урожаю. Тому покладаються на власні кошти або позичають їх у лихварів під 30-50% річних.

5. Прагнення кредитних спілок залучати гроші для попов­нення активів зі сторони. У новому Законі України „Про кредитні спілки" записано, що залучені гроші не повинні перевищувати 50%> залучених власних коштів. На практиці кредитні спілки не завжди дотримуються цієї вимоги. Є декілька чинників, які обумовлюють цю ситуацію. По-перше, дефіцит грошей в період становленням спілки; по-друге, можливість здешевити власні залучені кошти; по-третє, великі активи породжують у населення певного регіону недовіру до кредитної установи.

Система сільського кредитного кооперування для більшості агровиробників, зокрема дрібних, - справа нова і малознайома. Тому в період становлення кредитні спілки повинні, крім функцій креди­тування, здійснювати юридичні, бухгалтерські, навчальні та прос­вітницькі функції.

Іпотека у перекладі з французької означає заставу неживого активу.

Термін іпотека вперше став уживатися у Греції на початку VI ст. до н.е. і пов'язаний з іменем афінського реформатора Солона, котрий запропонував замінити рабство, яке наступало за несплату боргу,

відповідальністю майновою. Для цього оформлялися зобов'язання, а

на межі земельної ділянки, що належала позичальнику, ставився стовп із написом: власність є забезпеченням кредитора у певній сумі. З цією метою почали використовуватися книги, які називалися іпотечними. Отже, ще до народження Ісуса Христа економічна дум­ка підтверджувала, що іпотека „рухає" нерухомість, сприяє пере­розподілу землі та майна і переходу його до тих, хто вміє краще працювати.

В Україні початок активного розвитку іпотечних установ припадає на другу половину XIX ст. Цьому сприяло створення у Російській імперії Дворянського і Селянського поземельних банків. Так, Державний селянський поземельний банк видавав селянам позички з розрахунку 7,5-8,5% річних, а Державний дворянський земельний банк - 3,5-5,75% річних. Активно вели іпотечні операції Державний позиковий банк, схоронні скарбниці, прикази громадсь­кої опіки. Із використанням іпотечних позичок значною мірою пов'язаний розвиток цукрової промисловості на Правобережній Україні. Найбільшим банком на кінці XIX ст., який використовував іпотечне кредитування був Харківський земельний банк. Він видавав довгострокові (43,5 роки) та короткострокові (до 3 років) кредити під заставу майна. Все це стимулювало розвиток індивідуального сільського господарства фермерського виду і давало змогу отри­мувати високі показники врожайності в Україні.

Після 1917 р. іпотечні банки в Україні були закриті. Причиною стало ведення монополії державної власності на землю, згідно з якою зникають умови для заставних операцій, а, відповідно, й іпо­течного кредитування.

В незалежній Україні Законом „Про заставу" від 1992 р. були створені основи функціонування іпотеки. Почали діяти перші інвестиційні банки (Київський іпотечний комерційний акціонерний банк, Харківський земельний банк). Однак ще впродовж десяти ро­ків класична схема іпотеки в Україні була відсутня. Причин для цього існувало декілька.

По-перше, класичною вважається така іпотека, за якою відно­сини між кредитором і позичальником грунтуються не на звичай­ному договорі кредитування, а виходячи з продажі цінних іпотечних паперів. У Законі України „Про цінні папери і фондову біржу" мож­ливість обігу іпотечних цінних паперів не передбачена.

По-друге, не розв'язана, головна проблема іпотеки - можли­вість швидкого переходу майна із рук в руки, оскільки великий час займає переукладення нового договору в нотаріуса.

По-третє, захист прав власності на нерухоме майно і землю у нас недосконалий і непрозорий.

У червні 2003 р. був прийнятий Закон України „Про іпотеку". Він встановив певні принципи виникнення і застосування іпотеки, порядок виконання іпотечних прав і обов'язків. Закон визначив достатньо широкий перелік предметів іпотеки. До них належать:

• земельна ділянка, в тому числі виділена у натурі, що нале­жить на правах спільної приватної власності;

• пайовий будинок, приміщення, квартира;

• дачний, садовий будинок, гараж чи інші будівлі господарсь­кого призначення;

• підприємство або його структурний підрозділ.

• передбачено, що реалізація переданих в іпотеку земельних ділянок сільськогосподарського призначення відбувається на торгах; іпотека не поширюється на земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності.

Впровадження земельної іпотеки дають змогу сільгоспви­робникам отримувати довгострокові кредити, без яких сьогодні неможливе впровадження інноваційної моделі розвитку аграрного підприємництва. Іпотечна позика має бути на термін від 5 до 30 років. Потенціал земельного іпотечного кредитування в Україні значний. За даними експертів Міністерства аграрної політики Украї­ни, сільськогосподарські угіддя, що становлять 41,8 млн га оціню­ються приблизно у 365 млрд грн.

Іпотека забезпечить доступ до кредитних ресурсів не лише великим, й середнім та дрібним агровиробникам, але вона неминуче призведе до розорення і банкрутства частини із них. Соціальна значущість землі в Україні висока. Цим зумовлена складність впровадження іпотеки. Чимало селян вважають іпотеку такою, яка заслуговує на увагу, але вважають, що Україна до неї ще не готова.

Реальне впровадження іпотеки неможливе без створення пов­ноцінного ринку землі. Земельний Кодекс забороняє до 1 січня 2005 р. продаж земель сільськогосподарського призначення, а фізич­ним і юридичним особам заборонено володіти більш ніж 100 га землі. Опитування засвідчують, що потенційних покупців іпотечних

цінних паперів цікавлять ділянки землі від 2 до 2,5 тис.га, тобто розміри колишнього середнього колгоспу.

Отже, на етапі перехідного періоду ще немає чіткої концепції як буду працювати іпотека в Україні. Однак очевидна необхідність розв'язання таких проблем:

1. Організація іпотечним кредитуванням - і спеціалізованими, і звичайними банками.

2. Впровадження в обіг іпотечних цінних паперів.

3. Страхування банками та державою іпотечних кредитів.

Для реального утвердження іпотеки в Україні необхідні еконо­мічні, правові та інституційні передумови. До економічних належать стабільність національної грошової одиниці, зростання доходів населення, правових - прийняття системи іпотечних законів, до інс-титуційних - формування реєстраційних, кадастрових служб, ринку іпотечних цінних паперів.

Світовий досвід аграрного кредитування

У більшості розвинутих країн важливим чин­ником забезпечення стабільності сільського гос­подарства, пом'якшення дії аграрних циклічних коливань є створення ефективної системи кре­дитного обслуговування. Однією з країн, яка накопичила багаторічний досвід креди­тування фермерів, є США. Кредитуванням сільського господарства Займаються комерційні приватні (акціонерні й індивідуальні) організації та державні агенції. Приватний і державний сектори здійснюють кредитування за різними схемами із різною метою, тому не є конкурентами. Питома вага приватних кредитних ресурсів у перші роки XXI ст. становила близько 95%. У кризові періоди (наприклад, у 80-х роках XX ст.) питома вага державного креди­тування зростає. Якщо для приватних кредиторів надання позик - це вид бізнесу і джерело отримання прибутку, то для державних кредитних агенцій метою є підвищення фінансової спроможності фермерських господарств.

Різною і є плата за користуванням кредитом: у приватних - 9-12%, державних - 5-7%. Неповерненість кредитів у середньому становила 1,0-2,5% і була дещо вищою перед державними агенціями та нижчого перед приватними банками [11;с.22-25.].

Гарантування кредитів забезпечується заставою майна чи майбутнього врожаю. Продукція рослинництва є, зазвичай заставою для короткострокового кредитування; худоба, машини, обладнання -середньострокового, а нерухомість і земля - довгострокового.

Основні аграрні кредитори у США - Сільськогосподарська служба Америки (ССА), Агентство обслуговування ферм (АОФ) та Товарно-кредитна корпорація (ТКК).

ССА є приватною прибутковою організацією створеною у США 1985 р. Механізм кредитування побудований так: що сума кредиту за поставлені фермеру матеріально-технічні ресурси, насін­ня тощо, перераховується ССА на рахунки постачальників, а фермери розраховуються вже із ССА, сплачуючи 10% річного плюс 2-2,5% - вартість послуг ССА.

Доцільність використання досвіду функціонування ССА для України полягає в тому, що:

у кредитуванні бере участь мінімальна кількість посередників, а це здешевлює кредит;

постачальники ресурсів не несуть ризику при неповерненні кредиту;

фермер має змогу повернути кредит не після збирання врожаю, а після його реалізації.

Товарно-кредитна корпорація Державна агенція заснована у США у 1933 р. у період Великої депресії з метою збалансування цін на сільськогосподарську продукцію і доходів фермерів. Найпоши­ренішою формою отримання позики є безповоротний кредит. Суть його полягає в тому, що фермер заставляє Товарно-кредитній корпо­рації вироблену продукцію рослинництва (у приватних елеваторах або на власній фермі). Фермер через дев'ять місяців, коли йому це вигідно, може продати продукцію Товарно-кредитній корпорації і не сплачувати відсотків, повертаючи лише кредит і оплачуючи за зберігання, а може продати на ринку сам, але при цьому сплачувати і відсоток за наданий кредит.

Агентство обслуговування ферм (АОФ) створено для під­тримки молодих фермерів, їх виробничої та соціальної діяльності.

Ринок кредитування у США забезпечений розвинутою інфра­структурою: аудиторські фірми, агентства реєстрації прав власності, Бюро зернових складських приміщень, Департамент сільського гос­подарства.

У США, як і в інших розвинутих країнах, кредитні системи характерні високим ступенем державної підтримки сільського гос­подарства. Для України, в період становлення приватного аграрного кредитування особливо цінний світовий досвід державного регулю­вання іпотеки. У США наданням іпотечного кредиту займаються позикоощадні асоціації, взаємоощадні банки і дрібні фермерські банки регіонального значення. Державне регулювання іпотеки спря­моване на страхування кредитних позичок, надання пільг при отриманні кредиту для малозабезпечених верств населення, функці­онування вторинного ринку застав цих. Американська система забезпечення іпотеки державними ресурсами ґрунтується на вто­ринному іпотечному ринку. Він побудований на основі трьох іпотечних агентств. Головна їх мета - викуп у банків іпотечних кредитів і випуск на їх основі власних цінних паперів. Ставка, за якою агентства купують іпотечні кредити, залежить від тієї ставки, дохідності за цінними паперами, на яку погодилися інвестори.

Німецька модель іпотечного кредитування на відміну від США є менш гнучкою. Вона ґрунтується не на залученні банківського капіталу, а на використанні коштів самих учасників іпотеки. Іпо­течний фінансовий ринок у Німеччині формується навколо ощадно-будівельних кас. Каси видають кредити за нижчими ставками (5% річних), тому що самі залучають кошти за нижчими ніж ринкові ставками- 3%.

У країнах Бенілюксу діють як приватні, так й державні іпотеч­ні банки. Понад 70% коштів банки цих країн мобілізують через випуск іпотечних облігацій. Якщо у Бельгії наданням довгостро­кових кредитних позичок займаються державні банки, то у Нідер­ландах - кооперативні, об'єднанні у Центральний кооперативний банк (Рабобанк).

Досвід країн із розвинутою іпотечною системою засвідчує, що за правильної організації іпотека, отримавши державну підтримку на етапі впровадження, трансформується в майбутньому в самофінан-совану систему.

В країнах Східної Європи (зокрема Росії та Білорусі) немає достатніх передумов для становлення іпотечної системи, оскільки відсутній розвинутий ринок землі. В цих країнах скорочується сільськогосподарське виробництво, а отже, падає попит на землю.

Земля у більшості регіонів не є ліквідним ресурсом, а відповідно, і не виконує ролі повноцінної застави.

Для України важливі міжнародний досвід у розбудові кредит­них спілок.

Система кредитної кооперації в США та країнах Європи має певні відмінності й відрізняється як за способом формування пайо­вих фондів так джерелами формування фінансових ресурсів. У Євро­пі пайові фонди утворюються через пайові внески і зовнішні при­ватні інвестиції. У США постійних пайових внесків немає. Вони сплачуються лише на період отримання кредиту і становлять 5% його суми. В європейських країнах джерелами фінансових ресурсів є внески членів кооперативних банків, а у США кредитні ресурси отримуються внаслідок, емісії та продажу власних боргових цінних паперів на фінансовому ринку.

В Польщі через систему кооперативних банків проходить до 90% кредитів для сільського господарства. На сучасному етапі система кредитних кооперативів у сільському господарстві склада­ється із трьох рівнів: Центральний банк кредитних спілок, дев'ять регіональних і 1200 локальних кооперативних банків [15; с. 102-109].

З 1993 р. в Україні діють програми технічної допомоги розвитку кредитних спілок фінансовані урядом США і Канади, а з 2000 р. Національна асоціація кредитних спілок співпрацює з Міжнародним фондом соціальної адаптації, який надає допомогу в становленні кредитівок у сільській місцевості. Цією міжнародною організацією було надано 1 млн. доларів позик чотирнадцятьом кредитним спілкам України на їх розвиток.

ПІДСУМКИ

1. Кредит слід розуміти як обіг позиченого капіталу на умовах його повернення і сплати відсотків за його користування. Сільсь­когосподарське кредитування виникає в період зародження товарно-грошових відносин на селі, коли селяни почали відчувати гостру потребу у грошових коштах. В умовах ринкових відносин необ­хідність кредиту зумовлюється особливостями кругообороту основ­ного і оборотного капіталу.

2. Причинами виникнення перших кредитних спілок в Україні
наприкінці XIX ст. була малоземельність і роздрібненість селянських
господарств. Банки не хотіли ризикувати, зв'язуючись із дрібними
віддаленими один від одного господарствами, які крім цього не
вододіли достатнім заставним майном.

3. В ринковій економіці існують такі види кредиту, яким
можуть скористатися агровиробники або сільськ