Страхування у сільському господарстві

Первинний зміст терміну страхування озна­чає підтримку, гарантію успіху, відшкоду­вання збитків особі, котра потерпіла. Існує безліч історичних фактів, що підтверджують існування страхування у сферах, пов'язаних із виробництвом та розподілом продуктів землеробства. Періодичність засух, повеней, неврожаїв, інших стихійних лих наші предки відчували на власному житті. Це відображено у великих книгах минулого, зокрема християнській Біблії, де зазначалося, що після кількох урожайних років обов'язково буде неврожайний. Знищували запаси продовольства й урожаї напади ворогів. Давні люди розуміли, що необхідно створювали спільні запаси. Система натурального продуктового страхування широко розвинулася на Сході, зокрема в Японії. Державні органи влади щорічно збирали з населення рис, просо й інші продукти, зберігали їх на складах і роздавали в роки голоду.

В Європі перше страхове товариство виникло в Ісландії в XII ст. Заможні селяни об'єднувалися у спільноту для взаємного захисту від втрат на випадок вогню, граду чи загибелі худоби. При страхуванні частина збитків відшкодовувалася грішми, а частина натурою, матеріалами або працею.

Особливістю існуючого примітивного страхування в цей час є відсутність страхових платежів які би регулярно сплачували у загальну касу учасники страхового колективу.

Зародження страхування у Київській Русі відображено в „Руській правді". Наприклад, якщо вбито княжого мужа, а вбивцю не буде знайдено, то 80 гривень за нього платить та округа, на території котрої було знайдено вбитого.

Найдавнішим особам страхового захисту в Україні в епоху Середньовіччя було взаємне страхування. Чумаки, які перевозили вантажі, спільно відшкодовували збитки потерпілому від нападу розбійників або від стихійного лиха, що призводило до втрати товарів або вола.

Існувало державне страхування і в Московській державі. Для викупу з рабства людей, був створений спеціальний фонд. Викуп фінансувався з казни, а затрачені кошти повертали через щорічний розподіл між населенням. Цей розподіл здійснювався на рівних засадах. Існувало три розміри платежів: найменший розмір - для стрільців, середній - для селян приватників і найвищий - для селян, котрі належали до церковної общини.

З кінця XVII ст. почали розвиватися нові види страхування: страхування від вогню і сільськогосподарське страхування. Особливо виділилося останнє. Першою організацією такого виду страхування на території Російської імперії було Ліфляндське товариство взаємного страхування посівів від граду, організоване у Прибалтійському краї. Наприкінці XVIII ст. - початку XIX ст. успішно розвивалося сільське господарство у Франції, Німеччині. Це зумовило появу акціонерних і взаємних товариств зі страхування від граду і страхування худоби.

Сучасне страхування аграрного

виробництва - це система заходів щодо організованого спеціальними страховими державними і недержавними органами захисту майнових інтересів громадян, організацій та установ зв'язаних із виробництвом сільсько­господарської продукції у разі випадку певних подій за рахунок спеціально створених грошових коштів.

Сільське господарство об'єктивно, внаслідок своїх особ­ливостей, є галуззю із вищим ризиком порівняно з іншими галузями національної економіки. Ризик у сільському господарстві полягає у відсутності гарантій отримання запланованих виробничих резуль­татів під впливом природних чинників. Визначаючи втрати і збитки викликані природними або стихійними чинниками, треба врахо­вувати не лише втрати майна (будинки, машини, тощо), а й втрати урожаю, приплоду, продуктивності.

Зменшення та розподіл ризиків аграрних товаровиробників здійснюється через механізм страхування. В економічно розвинутих країнах страхування розглядається як один із найважливіших інструментів управління ризиком і популярний не лише на великих аграрних підприємствах, але і у середовищі малого та середнього бізнесу.

В Україні найризикованішим є вирощування сільськогоспо­дарських культур і багаторічних насаджень. Актуальність страху­вання зростає тому, що під ці культури відведено більше половини

території.

В механізмі страхування сільського господарства розрізняють два поняття: шкоди і втрати.

Перші - це пошкодження чи знищення, зумовлені стихійним лихом або нещасним випадком. Коли знищення перевищують 10% вартості оцінки майна чи продукції, вони називаються надзви­чайними шкодами. Другі - це зменшення очікуваної врожайності або продуктивності через повне або часткове знищення засобів вироб­ництва, кошти на відновлення пошкодженого майна.

Страхування виконує чотири основні функції: ризиково-роз-подільчу, попереджувальну, заощаджувальну і контрольну.

Ризиково-розподільча функція виявляється у заміщені мате­ріального збитку чи інших наслідків ризику. Але, оскільки страхова подія є випадкова і вибіркова, то при страхуванні здійснюється перерозподіл грошових коштів на користь тих, хто потерпів.

Попереджувальна функція полягає у прогнозуванні заходів, які можуть зменшити страховий ризик. Страхова організація може провести інформаційну кампанію, виявити і ліквідувати потенційну загрозу на початкових етапах.

Заощаджувальна функція полягає в тому, що за допомогою страхування можуть накопичуватися значні грошові кошти. На ринку капіталів розвинутих країн світу такі спеціалізовані небанківські фінансові інститути як страхові компанії на ринку фінансових пос­луг з акумуляції заощаджень населення займають провідні позиції після комерційних банків за величиною активів і як постачальника позичкового капіталу.

Контрольна функція виражається у строгому контролі за домі­нуванням і використанням коштів страхового фонду.

Існує два види страхування: обов'язкове і добровільне. Різниця між ними полягає ось у чому. При обов'язковому виді страхування держава встановлює максимальні тарифи, порядок і правила страхування, затверджує типову угоду і контролює певні вимоги. При добровільному страхуванні всі правила і тарифи встановлюють страхові компанії.

В Україні впродовж останніх десяти років страхування врожаю сільськогосподарських культур у колективних і фермерських госпо­дарствах було добровільним, а у державних - обов'язковим. У біль­шості країн Західної Європи застосовується лише добровільна форма страхування у рослинництві й тваринництві.

Метою страхового ринку є накопичення стра-
Структура хових ресурсів у сприятливі роки і їх вико-

страхового ринку ристання у несприятливі. Механізм фукнціону-
в сільському вання аграрного страхового ринку розкри-

господарстві вається через такі основні поняття: страховик,

страхувальник, об'єкт страхування, страхове зобов'язання, страховий випадок, страховий поліс. Головними учас­никами страхового ринку є страховик і страхувальник. Страховик -це організація, яка проводить страхування і бере зобов'язання від­шкодувати страхові збитки через виплати страхової суми. Стра­хувальник - це фізична чи юридична особа, яка страхує своє майно, укладаючи зі страховиком договір страхування:

Згідно з діючими в Україні умовами страховик зобов'язаний:

• познайомити страхувальника з умовами і правилами стра­хування;

• при страховому випадку провести страхову виплату згідно зі встановленим договором і законом терміну;

• зберігати конфіденційність стану майна страхувальника;

■ повідомити страхувальника про причини і нові умови пе­реукладення договору.

Страховик має право відмовитися від страхового договору або знизити розміри страхових виплат у випадку недбалого ставлення страхувальника до свого майна.

Страхувальник зобов'язаний:

• своєчасно вносити страхові платежі;

■ при укладанні договору повідомити страховика про всі обставини, які мають відношення до оцінки страхового ризику;

• здійснювати необхідні заходи для запобігання або зменшення збитків застрахованого майна.

За правилами добровільного страхування об'єкти сільсько­господарського страхування в Україні поділяються на чотири групи:

1. Урожай сільськогосподарських культур і багаторічних на­саджень у плодоносному віці.

2. Дерева, плодоягідні кущі та виноградники.

3. Сільськогосподарські тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, сім'ї бджіл у вуликах.

4. Будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об'єкти не­завершеного виробництва, передавальні пристрої, силові, робочі й інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція.

Деякі види майна (дамби, земельні споруди, меліоративні спо­руди) не підлягають страхуванню. Не можна застрахувати будівлі та споруди дуже старі, непридатні для використання, а також ті, що перебувають у зоні зсуву, обвалу чи повені.

З 2003 року в Україні запроваджено обов'язкове страхування тварин. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження порядку і правил проведення обов'язкового страху­вання тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного вибою від хвороб, стихійних явищ і нещасних випадків" власники тварин зобов'язані їх застрахувати. Сума обов'язкового страхування не повинна перевищувати його ринкової вартості. Не підлягають страхуванню тварини хворі на туберкульоз, або інші хвороби.

Відносно страхового об'єкта страховик і страхувальник беруть зобов'язання. В енциклопедії бізнесмена, економіста, менеджера дається визначення страхового зобов'язання як такого, що беруть на себе учасники страхування (страховик і страхувальник) і які при добровільному страхуванні зумовлені договором, а при обов'язко­вому - законом. Необхідною умовою страхування є те, що юридична чи фізична особа, котра укладає договір добровільно чи обов'язко­вого страхування має бути заінтересована у збереженні матеріальних цінностей, що страхуються.

У випадку втрат урожаю чи загибелі худоби постає страховий випадок. Тоді страховик має виплатити відшкодування - страхову суму.

Конкретні умови страхування визначає договір за фактом якого створюється страховий поліс. Поліс походить від італійського слова що означає розписка, квитанція. Страховий поліс повинен відображати на одній стороні основні положення договору, на зворотній - правила страхування. У страховому полісі мають бути зафіксовані найважливіші моменти:

• назва і юридична адреса страховика, його банківський ра­хунок;

• назва і реквізити страхувальника;

 

• об'єкт страхування і страхова суму; ■ перелік страхових ризиків;

• розмір страхового внеску, терміни і порядок внесення;

• умови розірвання договору та інші умови.

У розвинутих країнах страхування - ци­вілізований спосіб мінімізації економіч­них ризиків і один із можливих варіантів забезпечення виконання зобов'язань, які мають виробники сільськогосподарської продукції. Страхування є дієва система майнових інтересів громадян і підприємців. Воно дає змогу підтримати соціальну стабільність у суспільстві, становить важливий фінансовий інструмент регулю­вання економіки держави і забезпечення її національної безпеки. Виходячи із цього страхуванню у провідних країнах приділяється посилена увага. Про її сучасний стан засвідчує величина активів страхових компаній. Так у середині 90-х років вони становили у США понад 1,5 трлн доларів США, а у Німеччині близько 1,3 млрд німецьких марок. Страхові компанії розвинутих країн світу акумулюють у вигляді страхових платежів 7-12% ВВП.

Особливістю сучасного аграрного страхування на Заході є присутність та зростання ролі держави у цих процесах. Збільшення рівня державних субсидій дає змогу зменшити витрати виробників на страхування й охопити страхуванням більші площі. У 2000 р. вони становили майже 1,4 млрд доларів, а у 2001-2005 роках зростуть до 8 млрд доларів.

Американські науковці вважають, що результативність страху­вання сільгосппродукції від багатьох ризиків буде дуже низькою, якщо державна підтримка становить менше ніж 50%.

У різних країнах існують свої особливості страхування. Вони формуються під дією різноманітних чинників: рівнем розвитку страхової справи, існуючими традиціями, характером виробничої спеціалізації, участю держави.

В США для страхування врожаю або доходу виробник має сплатити страхову премію, яка є платою за відшкодування у випадку настання страхової події. Ставка страхової премії визначається розміром очікуваних втрат, відшкодування врожаю чи доходу. У 2000 р. середня ставка страхової премії перебувала на рівні 7%. Фак­тично витрати виробника на страхування залежать від особливостей страхування врожаю, наприклад від того, чи страхується площа одним масивом, чи масив розбивається на декілька ділянок, які страхуються окремо.

Ринок сільськогосподарського страхування на теренах Цент­ральної та Східної Європи і надалі залишається слабоосвоєним. Найдинамічніший він у Польщі. Тут страхові фірми використовують найновіші фінансові технології, сучасний менеджмент і маркетинг. Дослідження польського економіста Е. Войцеховської-Ліпке засвід­чують, що кожен поляк витрачає на страхування 105-110 доларів США.

У Польщі власники приватних господарств, члени родин та наймані працівники, згідно з чинним законодавством підлягають обов'язковому особистому соціальному страхуванню у касі гро­мадського сільськогосподарського страхування. Однак це не означає, що всі польські господарства укладають договори страхування. За ухилення від обов'язкового страхування польський рільник сплачує невеликі обов'язкові платежі: за відсутності страхового полісу цивільної відповідальності - 60 злотих, за страхування будівель -400 злотих. Обов'язковому страхуванню підлягають будівлі, що входять до складу господарства.

Предметом страхування є врожай, багаторічні насадження в пору їх плодоношення або молоді насадження. Страхуванню під­лягають худоба, хутрові звірі, свійські тварини, пасіка, тощо. Поши­рене страхування сільськогосподарських машин. Ефективним для України може бути страхування застосування хімічних засобів

захисту рослин. За такими страховими угодами частину витрат несуть дилери виробників цих препаратів.

У Російській Федерації тільки у 200] р. було створено Феде­ральне агентство з державної підтримки страхування у сфері АПК. Однак сума страхової підтримки закладеної у державний бюджет 2001 р, була надзвичайно мала - близько 80 млн. рублів, або приблизно 3,5 млн.доларів.

За російськими законами, якщо зібраний урожай з гектара менший середніх зборів за останні п'ять років, то страхова компанія, з якою сільгоспвиробник уклав угоду, виплачує страховку. Але у російських фермерів просто не вистачає грошей на власні внески, тому вони мають змогу покривати фінансовий захист лише 15% посівних площ.

Бурхливий розвиток світового аграрного страхового бізнесу зовсім не означає відсутності у цій сфері проблем.

На думку представників Міжнародного банку реконструкції і розвитку у світі немає позитивного реального досвіду обов'язкового страхування, така система - це податок з найкращих господарств на користь найгірших. Існують багаточисельні випадки, коли навіть найкращі господарства намагаються отримати страхову компен­сацію, працюючи за принципом: „Заставляєте мене купувати стра­ховку, то будьте впевнені, що збитки у мене будуть".

Як альтернативу світовий банк пропонує використовувати індекс страхування, коли за основу беруться не реальні втрати, а індексні показники. Ним може бути, наприклад, дефіцит вологи на гектар у регіонах, які страждають від засухи. Таке страхування має і переваги, і недоліки. Перевага - це унеможливлення можливого шахрайства аграріїв. Проблема - Необхідність розробки системи співвідношення погодних умов і урожайності, що надзвичайно складно; однак може виникнути парадокс, коли господарства, які потерпіли, не отримають компенсації, а ті, що не потерпіли, її отримають.

Розвиток Вітчизняний ринок сільсько-господарського стра-

страхування хування перебуває на стадії формування. Зако-

у сільському нодавчою основою розвитку аграрного страхового

господарстві бізнесу є Закон „Про страхування" від 7 березня

України 1996 р., Постанова Кабінету Міністрів України

№1000 від 11 липня 2002 р. „Про порядок і правила проведення обов'язкового страхування урожаю сільськогоспо-дарських культур і багаторічних насаджень державними сільсько-господарськими підприємствами, урожаю зернових культур і цук-рового буряку сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності". Розширює страхову діяльність Постанова Кабінету Міністрів України №590 від 23 квітні 2003 р. „Про затвердження порядку і правил проведення обов'язкового страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного вибою від хвороб, сти-хійних явищ і нестандартних випадків". Підтримує сільськогоспо-дарське страхування Закон України „Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 рр., наказ Мі-ністерства фінансів і Мінагрополітики від 28 січня 2002 року „Про фінансову підтримку підприємств агропромислового комплекс^".

У 2003 р. із існуючих 341 страхових компаній 150 подали замовлення на видачу ліцензії для обов'язкового страхування у сільському господарстві. Це засвідчує про інтерес страховиків до

аграрного ринку.

Законодавчі акти становлять основу формування цивілізо­ваного ринку аграрного страхування.

Постанова №1000 визначає головні поняття процесу страху­вання: об'єкт, суб'єкт страхування, страхова сума, страхові випадки і страхові ризики. Цей же документ встановлює порядок і тарифи обов'язкового страхування врожаю для сільськогосподарських ви­робників.

В Україні є досвід обов'язкового страхування врожаю. У пе­ріод адміністративно-командної економіки через систему Укрдерж-страху забезпечувався страховий захисти врожаю. В перші роки незалежності України було запроваджено обов'язкове страхування в радгоспах та інших державних сільськогосподарських підпри­ємствах. Однак ця система виявилася недієвою. Радгоспи були хро­нічно збитковими і не сплачували страхових платежів. Постановою №1000 у 2002 р. було введено обов'язкове страхування врожаю для підприємств усіх форм власності. Наглядніше зміни умов страху­вання врожаю і тарифів обов'язкового страхування в Україні дають дані порівняльних таблиць 1, 2, 3.

Таблиця 2. [13] Порівняльна таблиця деяких умов обов'язкового страхування урожаю сільськогосподарських культур

Умови страхування	1967-1991рр.	2002р.
Страхові ризики	Двадцять видів ризиків	Десять видів ризиків
Компенсація страхових платежів	Низькорентабельні та збиткові підприємства вносили страхові пла­тежі за рахунок дер­жавного бюджету	Частково страхові платежі по з обо­в'язкового страхування врожаю сіль­ськогосподарських культур і багато річних насаджень компенсується за рахунок Держбюджету у розмірі не менше 50% витрат.
Виплата страхових збитків	Виплачувалися кол­госпам у розмірі 50% від нанесеного збитку незалежно від того сплачено страхові пла­тежі чи ні	Виплачуються в розмірі прямих збитків, які вираховуються у від­сотках від загальних збитків страхове покриття становить 70%.
Страхова сума	Таке поняття відсутнє. Виплачувалося 50% від суми збитку	У розмірі вартості урожаю, який виз­начається множенням середньої уро­жайності з 1 га за останні п'ять років на ціну 1 ц продукції за останній рік і помножену на фактичну площу урожаю

Таблиця 3. Порівняльна таблиця тарифів обов'язкового страхування урожаю сільськогосподарських культур [13].

1967-1983рр.	1983-1991рр.	2002р.
Зерно	Цукровий буряк	Зерно	Цукровий буряк	Зерно	Цукровий буряк
3-5,5%	4,5-6,5%	5-8%	6-8,5%	7-8,5%	9-9,5%

Як засвідчують дані з таблиці 2 кількість видів ризиків у 2002 р. скоротилася вдвоє порівняно з 1991 р. Страховики відійшли від непосильного, шаблонного і неефективного застосування прин­ципу „страхування від усіх бід". Набір страхових послуг стає індиві­дуалізованим і дедалі більше враховує інтереси як страхувальника так і страховика. Однак обов'язкове страхування має і низку не­доліків:

- вимагає значних бюджетних коштів;

- суперечить ідеї вільного підприємництва;

- фінансує збиток господарству ризикових регіонах за рахунок господарств, які працюють у зоні невисокого ризику;

- примусове страхування, в умовах відсутності державного
фінансування перетворюється у своєрідний додатковий податок на
сільгоспвиробників.

Потребує істотного удосконалення і сам механізм аграрного страхування. Проблеми страхового механізму, з погляду страховика, полягають ось у чому:

1. Страхова компанія, яка отримала ліцензію на обов'язкове страхування, зобов'язана страхувати всі господарства, навіть якщо наперед відомо, що вони збиткові.

2. Страховий ринок недостатньо капіталізований. В аграро-виробників, незважаючи на позитивні тенденції розвитку АПК, грошей немає. Отже, виплата страхових платежів не стає необ­хідністю, а буде нерівномірною.

3. Проблематичним є надання страхувальником об'єктивної інформації про урожайність за минулі роки. Якщо страховик не може об'єктивно оцінювати ризик, то він не може надати адекват­ного страхування.

4. У системі страхового бізнесу не вистачає кваліфікованих фахівців, які могли би виявити причину страхової події і кваліфі­ковано оцінити величину збитків.

5. Страховик повинен мати збалансований „страховий порт­фель". Це означає, що страхуванням повинні бути охоплені не лише кліматично нестабільні райони, а й регіони із достатньо стабільними кліматичними умовами. Наприклад, засуха у Вінницькій області трапляються раз на п'ять років, а у Криму із п'яти років засуш­ливими є чотири. Тому для кожного регіону розробляються свої страхові тарифи. На Закарпатті та в Криму вони вищі, а у Цент­ральних областях України нижчі.

6. Дискусійним є питання стосовно участі у сільськогоспо­дарському страхуванні дрібних фірм. Зарубіжна практика засвідчує, що на ринку страхування повинні працювати лише потужні компанії, які мають філіали і можуть страхувати в усій Україні. Невеликі страхові компанії будуть нерентабельними, якщо їх операції зі страхування ризиків будуть здійснюватися у регіонах, де ймовірність виникнення страхової події дуже висока. Однак з метою забез-

печення конкуренції на страховому ринку сільгоспвиробник має право альтернативного вибору страховика, в тому числі й зарубіж­ного.

7. Необхідно створити надійну систему перестрахування. Проблема полягає в тому, щоби для перестрахування ризику критерії його оцінки збігалися як у страховика, так і перестраховика. Для зарубіжних перестраховиків повинна бути зрозумілою методика перестрахування. Дуже часто критерії західних страхових компаній не збігаються з українськими. Це, зокрема, стосується величини страхового тарифу. В усьому світі сільськогосподарські ризики найскладніші і тарифи на них високі. В Україні для заохочення аграріїв тарифи до страхування залишаються низькими. Перестра­хування починає розвиватися в Україні. Так, компанія „АгроРИск" спільно з двома перестраховими фірмами (УППСР і УССР) запро­понувала на 2003-2004 рр. новий продукт страхування озимої пшениці від усіх ризиків. Особливість цього продукту - низькі страхові тарифи. Наприклад, у Черкаській області тариф становить 2,3%.

Існують проблеми і в страхувальників. Важливою є дія психо­логічного чинника. Аграрні виробники ще не знають досконало своїх прав і обов'язків як страхувальники. Тому навіть незначні суперечності у діючому страховому механізмі викликають у них підозру і недовіра. Необхідно підвищувати страхову грамотність селян.

Крім психологічного, важливий також економічний чинник. Аграрії зараз перебувають у такі ситуації, коли кожного року, найчастіше весною, у них постає дилема: придбати якісне насіння, добрива - чи виділити кошти на страхування. Відсутність ефектив­ного довгострокового кредиту унеможливлює достатність обігових коштів. Цим також пояснюється відсутність бажання страхуватися.

На думку представників найбільшої страхової компанії в Україні „Оранта", інтерес в аграріїв до обов'язкового страхування можна визвати через бюджетну компенсацію частини страхових внесків. Це означає, що у сільгоспстрахуванні обов'язково повинна брати участь держава. Роль її повинна зводитися до забезпечення таких заходів:

1. Субсидування сільгоспстрахування в обсязі не менше 50%.

2. Участь у врегулюванні катастрофічних збитків. Держава повинна перестрахувати ризики, які страховики не мають змоги пок­рити.

3. Надання довгострокових кредитів дрібним і середнім фер­мерам.

4. Встановлення прямих санкцій за несплату страхових внес­ків.

5. Тісна співпраця державних органів із міжнародними фінан­совими організаціями. Наприклад, Світовий банк хоче запровадити в Україні індекс страхування і сподівається на його ефективність. Передбачається, що страхові поліси виконуватимуть не лише функ­цію договору, а й функцію цінного паперу.

Очевидно, що економічну вигоду від страхування аграрови-робники відчують тоді, коли вони матимуть змогу виконати свої зобов'язання, а держава передбачить у бюджеті кошти для компен­сації страхових платежів.

ПІДСУМКИ

1. Фінанси аграрної економіки це сукупність економічних відносин, що виникають у процесі відтворення і розподілу валового національного продукту та національного доходу і пов'язані з утворенням централізованих і децентралізованих грошових коштів для розвитку аграрного сектора.

2. Фінанси аграрної сфери мають особливі притаманні лише їм, специфічні ознаки. Найсуттєвіші з поміж них:

 

- земля є особливим ресурсом, має різну родючість і місце-розташування, але не амортизується, а отже не бере участі у форму­ванні собівартості продукції;

- грошові кошти авансуються на різний термін, часто на тривалий (багаторічні насадки, продуктивна худоба);

- авансові кошти нерівномірно розподілені протягом року;

- значна частина продукції не реалізується, а залишається в господарстві (молодняк, корми, добрива);

- в структурі основних виробничих фондів велика частка належить продуктивній худобі, на яку не нараховується амортизація і не не переноситься на собівартість продукції.

На макрорівні фінанси виконують функції: розподільчу,
контрольну. На мікрорівні фінанси виявляють і виражають свою суть
через функції: формування фінансових ресурсів; розподіл і викорис­
тання фінансових ресурсів; контроль за використанням фінансових
ресурсів.

Система фінансових відносин в аграрному секторі економіки ґрунтується на принципах самостійності, самоокупності та самофі­нансування.

4. Аграрні підприємства для забезпечення ефективного функ­ціонування здійснюють інвестиційну діяльність. Розрізняють фінан­сові та реальні інвестиції. Інвестиційна діяльність здійснюється за рахунок власних, позичкових, залучених і бюджетних джерел, а та­кож іноземних інвестицій.

5. Капіталовкладення - це затрати на розширення, реконст­рукцію та модернізацію діючих або придбання нових основних фондів сільськогосподарського виробничого і невиробничого приз­начення. Капіталовкладення сучасного аграрного виробництва ма­ють такі особливості:

- залежать від спеціалізації господарства;

- ефект від капітальних вкладень виявляється через певний
час;

- окупність капіталовкладень є дуже низька;

- розширення, реконструкція і модернізація підприємств
мають певні переваги перед новим будівництвом оскільки вимагають
менше капітало-вкладень на одиницю додаткової потужності.

6. Постійна потреба в інвестиціях зумовлює пошук нових
нетрадиційних джерел фінансування. Одним із них є лізинг, який
розглядається як специфічний кредит, що надається у товарній фор­
мі. Він виконує функції: фінансову, виробничу, збутову. Вирізняють
два види лізингу: фінансовий і оперативний. Доцільність вико­
ристання лізингових операцій в аграрному секторі України зумов­
люється тим, що:

- значно нижча ніж у комерційних банках відсоткова ставка кредитування;

- більш гнучкі ніж кредитні угоди графіки проплати;

- притаманні амортизаційні і податкові пільги;

- забезпечує 100% страхування від інфляції;

- спрощена процедура повернення власності.

7. Сучасне страхування аграрного виробництва це система
заходів щодо захисту майнових інтересів громадян, організацій та
установ у разі випадку настання певних подій. Страхування виконує
чотири основні функції: ризиково-розподільчу, попереджувальну,
заощаджувальну і контрольну.

8. Страховий механізм в Україні потребує істотного удоскона­
лення з погляду страховика проблеми страхового механізму поляга­
ють у наступному:

- обов'язкове страхування всіх, навіть наперед завідомо збит­кових господарств;

- недостатня капіталізованість страхового ринку;

- надання страхувальникам об'єктивної інформації про об'єкт страхування;

- недостатність кваліфікованих фахівців-експертів;

- відсутність надійної системи перестрахування.
Проблеми страхувальників лежать у площині дії чинників:

економічного (недостатність фінансових коштів) і психологічного (недовіра і підозра) до системи страхування.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ

Фінанси аграрної економіки.

Функції фінансів.

Фінансові ресурси.

Фінансовий капітал.

Принципи фінансових відносин.

Фінанси селянських (фермерських) господарств.

Фінансовий план фермерського господарства.

Аграрні інвестиції.

Інвестиційна діяльність.

Фінансові інвестиції.

Реальні інвестиції.

Джерела інвестицій.

Чинники інвестицій.

Капіталовкладення.

Амортизація.

Лізинг.

Функції лізингу.

Фінансовий лізинг.

Оперативний лізинг.

Страхування аграрного виробництва.

Функції страхування.

Страховик.

Страхувальник.

Індекс страхування.

Страховий ринок.

Перестрахування.

Бюджетна страхова компенсація.

ПИТАННЯ ДО ТЕМИ

1. Проаналізуйте особливості фінансів сільського госпо­дарства.

2. Що таке фінансові ресурси? Як здійснюється формування і використання фінансових ресурсів аграрного підприємства?

3. Які особливості організації фінансів фермерських госпо­дарств?

4. Розтлумачте поняття "інвестиційна діяльність", "фінансові інвестиції", "реальні інвестиції".

5. Охарактеризуйте найголовніші чинники аграрних інвестицій.

6. Який економічний зміст поняття "капіталовкладення"?

7. Яке призначення амортизацій? Як здійснюється амортиза­ційна політика в сільському господарстві?

8. Як на вашу думку можна активізувати інвестиційну діяль­ність в АПК?

9. Приведіть приклади успішної реалізації інвестиційної прог­рами в АПК.

 

10. Яка роль фінансового лізингу у відтворенні основного ка­піталу?

11. Проаналізуйте міжнародний досвід використання лізингу у сільському господарстві і можливі варіанти його використання в Україні.

12. Які переваги використання лізингових операцій в Україні і які проблеми стримують його розвиток?

13. Які причини зумовили запровадження аграрного страху­вання?

14. Чому для України формування аграрного страхового ринку є особливо актуальним?

15. Які шляхи удосконалення механізму аграрного страху­вання?

ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція (Основний закон) України. - К.: 1996.

2. Закон України „Про внесення змін до закону України. „Про інвестиційну діяльність" від 05.03.1998 р. //Офіційний віс­ник України. - 1998. -№ 13.-С.2.

3. Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання діяльності в аграрному секторі економіки" від 19 червня 2003 р., № 974.

4. Закон України „Про заставу" від 1992 р. //Голос України. -1992. - 11 листопада.

5. Андрійчук В., Радіоненко О. Методологічні і методичні за­сади обґрунтування параметрів угоди фінансового лізингу в аграрному секторі.

6. Бізнес. - 2002. - № 21. - 27 травня. - С.22.

7. Беляев А., Ицкович А. Государственньїй лизинг: Надеждьі и разочарования //Зкономика сельського хозяйства Росии. -2002.-№5.-С.6.

8. Договоріте отношения сельськохозяйственньїх товаропро-изводителей /Под ред. И. Иконницкой, 3. Беляевой. - М.: Колос, 2003.^ 256 с.

9. Доцій О.І. Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні //Економіка АПК. - 2004. - № 3. - С. 97-101.

 

10. Красева Т.А. Развитие лизинга в сельском хозяйстве // Аграрная наука. - 2002. - № 4. - С. 9.

11. Лайко П.А., Ляшенко Ю.І. Фінанси АПК. - К.: Дія, 2000. -225 с.

12. Малик М.Й. Фінансово-кредитний механізм аграрного підприємництва //Фінанси України. - 2004. - № 5. - С. 47-54.

13. Матеріали страхових компаній // Бізнес. - 2002. - №32. -5 серпня.

14. Огійчук М, Коваленко В., Кучеренко Л. Амортизаційна політика в сільському господарстві //Економіка України. -2003. -№ 4. -С. 49-54.

15. Олійник Д.С. Фінансова підтримка сільськогосподарсь­кого виробництва у зарубіжних країнах //Фінанси України. - 2002. -№ 6. -С. 72-79.

16. Паранюк В. Лізинг в Україні: проблеми, законодавче за­безпечення, перспективи //Економіка України. - 2003. -

№3.-С. 29-35.

17. Струніна В. Основні засади розробки регіональних
інвестиційних програм АПК //Економіка України. - 2003.
-№7.-С. 54-59.

18. Уряд у 2004 р. змінить механізм виплати дотацій сільгосп­
підприємствам //Сільський час. - 2003. - 19 вересня. -

С. 2.

19. Човнюк Ю.В., Мужук Н. І. Створення лізингових компа­
ній комерційними банками //Фінанси України. - 2004. -

№1.-С. 83-91.

20. Швидко, надійно, дешево, Сільський час. - 2003. -

10 грудня.

21. Щоби державними коштами могли скористатися фермери // Сільський час. - 2003. - 26 березня. - С. 5.

22. Ятів М.Д. Регіональні аспекти фінансові підтримки АПК // Фінанси України. - 2000. - № 3. - С. 93-101.

21. Я не встиг але і не спізнився //Україна молода. - 2002. -23 травня.

ТЕМА 8