Субсидування сільськогосподарських виробників

Важливим напрямом державного регулювання сільськогосподарського виробництва в Україні є його пряме субсидування. Субсидія у чинному законодавстві [8] визначається як “…фінансова або інша підтримка державними органами виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту, споживання відповідного товару, у результаті чого суб’єкт господарювання отримує пільги (прибутки)”. При цьому органи державної влади здійснюють сільськогосподарським підприємствам пряму передачу грошових коштів у формі дотацій на виробництво певних видів продукції, компенсацій на відшкодування частини витрат, пов’язаних зі страхуванням урожаю, кредитів, виплат на капітальні вкладення, на які державним бюджетом кожного року передбачаються кошти.

Наприклад, у 2010 р. сільськогосподарські підприємства одержали 4,38 млрд грн державної підтримки, у тому числі 3,13 млрд грн за рахунок відшкодування податку на додану вартість і 1,25 млрд грн за рахунок бюджетної дотації, що у розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь становить 211 грн, тоді як у Польщі вона сягає 155 доларів США. У результаті недостатньої державної підтримки 30% сільськогосподарських підприємств України виявилися збитковими, інші мають низький рівень прибутковості, який не сприяє розширеному відтворенню виробництва та впровадженню інновацій [4].

У цьому контексті Кузняк Б.Я. [2] визначає недоліки у сфері прямого субсидування сільськогосподарських підприємств, які полягають у тому, що субсидії надаються переважно великим прибутковим підприємствам, а не малим, середнім і менш прибутковим, що найбільш їх потребують. У сфері державного регулювання сільськогосподарського виробництва значна увага приділяється опосередкованим формам його державної підтримки сільськогосподарських підприємств, що являють собою систему заходів зі створення сприятливих організаційно-економічних умов для їх функціонування та розвитку [9]. Здійснення цих заходів регламентується законом України № 1565-III від 16.03.2000 р. (зі змінами від 03.03.2005 р.) [10], який передбачає списання та реструктуризацію заборгованості зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів усіх рівнів; заготівельним, переробним і обслуговуючим підприємствам; за не повернуті до державного резерву позички за матеріально-технічні ресурси у зв’язку з реформуванням сільськогосподарських підприємств та Податковим кодексом України [11] встановленням спеціального режиму оподаткування.

Спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства визначається ст. 209 Податкового кодексу України, у якій зазначено, що “…сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку – для інших виробничих цілей. Вказані суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України”.

Виходячи з того, що сільське господарство сприяє розвитку інших галузей національного господарства, які поставляють йому засоби виробництва та споживають його як сировину, надають транспортні, торговельні та інші послуги, постановою Кабінету Міністрів України від 2007р. № 1158 прийнята до виконання Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року [12]. Основна мета Програми полягає у забезпеченні конкурентоспроможності сільського господарства на внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни та збереженні селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.

Досліджуючи опосередковані форми державної підтримки сільськогосподарських підприємств потрібно підкреслити важливість державного стимулювання науково-дослідної діяльності у сфері новітніх технологій виробництва сільськогосподарської продукції та землекористування, яке полягає у спрямуванні бюджетних асигнувань на наукові дослідження за цими напрямками. Розкриття у наукових дослідженнях функціональних законів ринкової економіки, механізмів узгодження інтересів держави та сільськогосподарських товаровиробників, розробка рекомендацій з підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємстві, конкурентоздатності їх продукції, нарощування експортного потенціалу та міжнародного іміджу сільськогосподарського виробництва, сприятиме вдосконаленню та успішній реалізації заходів його державного регулювання.

Науковий підхід до державного регулювання сільськогосподарського виробництва полягає у забезпеченні інноваційного та інвестиційного розвитку сільськогосподарських підприємств. Головна мета державної інноваційної політики визначена у законі України “Про інноваційну діяльність” [19] і полягає у створенні соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, впровадженні сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

Аналізуючи існуючі форми підтримки розвитку сільськогосподарських підприємств, то їх можна об’єднати у три групи: непрямі, прямі та опосередковані. До непрямих відносяться проведення державних інтервенцій сільськогосподарської продукції, встановлення внутрішніх цін та митних тарифів в інтересах вітчизняних товаровиробників ін. Прямими є надання субсидій, кредитів та компенсацій частини витрат на страхування урожаю. До опосередкованих належать списання та реструктуризація заборгованості зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів усіх рівнів, встановлення спеціального режиму оподаткування, розробка державних цільових програм розвитку сільськогосподарського виробництва, державне стимулювання науково-дослідної діяльності у цій сфері і ін. (рис. 2).

Успішний розвиток сільськогосподарського виробництва досягається завдяки гармонійному поєднанню адміністративних та економічних методів підтримки сільськогосподарських підприємств. Об’єктивна необхідність адміністративного регулювання сільськогосподарського виробництва зумовлена еволюцією ринкових відносин, поширенням глобалізаційних процесів у країні та світі, які характеризуються посиленням конкуренції, розвитком монополізму та погіршенням навколишнього середовища.

Рис. 2 Система державної підтримки сільськогосподарських підприємств

Практичне заняття 17