Сутність природного регулювання як об’єкта державного регулювання.

 

Державному регулюванню підлягають передусім стан навколишнього середовища, тобто сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів, природні ресурси, як залучені до господарського обігу, так і ті, що на цей час не використовуються в народному господарстві (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліси та інші природні комплекси). Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної ситуації підлягають також здоров'я та життя людей.

Суть державного регулювання охорони навколишнього середовища визначається екологічною політикою держави. Вона має бути спрямована на перебудову відносин у системі "людина - суспільство-навколишнє середовище" з метою підтримання та створення сприятливих екологічних умов для проживання населення, забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів.

Державне регулювання цієї сфери має забезпечувати з боку держави систему гарантій екологічної безпеки, певною мірою впорядковувати систему управління в галузі природокористування, закладати підвалини гармонійного узгодження екологічних інтересів суспільства з інтересами його економічного розвитку.

Одним з основних шляхів спільного розв'язання соціально-економічних та екологічних проблем є чітке функціонування механізму охорони довкілля і раціоналізації природокористування.

Структурним елементом господарського механізму раціонального природокористування є система управління. Вона має забезпечувати виконання таких функцій управління сферою природокористування, як організація, регулювання, контроль, прогнозування, облік, експертиза, нагляд та ін. Лише за умови виконання цих функцій у необхідному обсязі відповідна організаційна система може розглядатися як така, що здатна управляти.

Формування зазначеної системи управління передбачає запровадження у практику економічного (в тому числі планового), адміністративного, законодавчого та інших механізмів забезпечення заінтересованості природокористувачів у збереженні та поліпшенні навколишнього середовища, використанні й відтворенні його потенціалу.

Відомо, що при запозиченні фінансових ресурсів державою забезпеченням кредиту є все, що перебуває у державній власності. Усі природні елементи, які у сукупності утворюють природну складову національного багатства, є об'єктами права власності. В економічному розумінні будь-який об'єкт права власності розглядається як певний фонд вартості, що існує в товарній або грошовій формі.

Стаття 4 Закону України "Про охорону навколишнього середовища" вказує на те, що в державній власності перебувають усі землі України, за винятком земель, переданих у колективну та приватну власність. І далі: "Право розпорядження природними ресурсами здійснює Верховна Рада України". Тобто право розпоряджатися природною складовою національного багатства належить законодавчому органу державної влади, тоді як виконавчий її орган - Кабінет Міністрів "забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки і природокористування" (ст. 16 Конституції України). Отже, можна сказати, що саме власні структури здійснюють використання природних ресурсів у фінансово-кредитних цілях.

Одним із напрямів економічної політики природокористування є роздержавлення і приватизація природного сектору, де матеріальним об'єктом права власності постає земля. Однак, поки що процес приватизації гальмується невизначеністю фінансових відносин щодо використання природного простору як сфери життя, розселення та розміщення виробничого потенціалу, тобто його використання у побутових та господарських цілях.

Взаємодія суспільства і природи реально здійснюється у процесі природокористування як суспільно корисної діяльності людства. Вона має кілька взаємопов'язаних між собою напрямів:

o використання природного простору як сфери життя населення, розселення та розміщення виробничого потенціалу;

o використання природних ресурсів із вилученням та без вилучення;

o використання природного середовища для приймання відходів життєдіяльності, а також для розсіювання енергії. Зазначені напрями природокористування, якщо їх розглядати у фінансовому аспекті, узагальнюються одним напрямом - використанням природної складової національного багатства.

Фінансові відносини у сфері природокористування повинні забезпечуватися сукупністю дійових нормативно-правових актів у сфері регулювання і контролю за використанням природних ресурсів, охороною довкілля та дотриманням екологічної безпеки.

З метою реалізації функцій державного регулювання охорони та раціонального використання природних ресурсів визначено три рівні управління: національний, регіональний і місцевий.

На національному рівні до функцій управління природоохоронною діяльністю належать такі:

o розробка методологічного, нормативно-методичного та правового забезпечення;

o проведення державної екологічної експертизи та її виконання на національному рівні;

o створення економічного механізму природокористування

o регулювання використання природних ресурсів і запобігання забрудненню навколишнього середовища;

o державна політика щодо зон надзвичайних екологічних ситуацій;

o визначення нормативів якісного стану природних ресурсів;

o формування та використання державних позабюджетних фондів охорони навколишнього середовища;

o регулювання використання ресурсів державного значення;

o державний контроль за дотриманням природоохоронного законодавства, зокрема ядерної та радіаційної безпеки;

o організація взаємодії з іншими міністерствами та відомствами стосовно виконання вимог природоохоронного законодавства;

o здійснення єдиної науково-технічної політики щодо охорони та раціонального використання природних ресурсів;

o реалізація державної політики щодо збереження біорізноманіття;

o забезпечення екологічної безпеки як складової національної безпеки України;

o реалізація міжнародних угод та виконання Україною взятих на себе в межах цих угод зобов'язань і підтримка міждержавних відносин у природоохоронній сфері;

o запровадження єдиної державної політики та забезпечення процесу прийняття державних рішень екологічною інформацією (організація моніторингу, впровадження інформаційних технологій, введення обліку забруднень, прогнозування);

o екологічна освіта та виховання населення.

На регіональному рівні управління природою та природокористування:

o регулюється використання природних ресурсів регіону;

o запроваджується економічний механізм природокористування;

o визначаються нормативи забруднення природного середовища (встановлюються нормативи ГДВ, ГДС і розміщення відходів);

o контролюється дотримання природоохоронного законодавства;

o досліджується стан навколишнього природного середовища тощо.

На місцевому рівні управління природоохоронною діяльністю:

o реалізуються рішення відповідних органів місцевої влади;

o координується діяльність місцевих органів управління з питань охорони природного середовища, підприємств, установ та організацій тощо;

o організовується розробка місцевих екологічних програм;

o визначаються у встановленому порядку нормативи плати та розміри платежів за забруднення навколишнього природного середовища та розміщення відходів;

o організовуються збирання, переробка, утилізація і захоронення промислових, побутових та інших відходів на своїй території;

o організовуються екологічна освіта та екологічне виховання громадян.

Суб'єктами регулювання відносин у сфері природокористування на національному рівні є Верховна Рада України та Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України та уряд Автономної Республіки Крим, Міністерство охорони навколишнього середовища, Міністерство економіки, Міністерство освіти і науки, Держкомстат, Державний комітет зі стандартизації, метрології та сертифікації, Державний комітет з гідрометеорології, Держкомводгосп, Держкомлісгосп, Держкомгідромет, Держком-зем, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство юстиції тощо.

Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до Господарського Кодексу України, Земельного кодексу України, Водного кодексу України, Кодексу України про надра, Лісового Кодексу України, Законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про рослинний світ", "Про тваринний світ", "Про охорону атмосферного повітря" та ін.

Суб'єкти господарювання можуть використовувати природні ресурси на праві власності і на праві користування. Порядок надання природних ресурсів у власність і користування громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності визначаються земельним, водним, лісовим та іншим соціальним законодавством.