Тема: Державне регулювання розвитку апк

Практичне заняття 16

Тема: Державне регулювання розвитку АПК

 

1. Природно-кліматичні та соціально-економічні умови розвитку сільського господарства. Земля як особливий об’єкт господарювання.

2. Основні завдання державного регулювання АПК: забезпечення продовольчої безпеки і формування продовольчих резервів держави, нарощування експортного потенціалу.

3. Державне замовлення як засіб задоволення державних потреб.

4. Політика у сфері земельних відносин. Земельний кадастр. Земельний кодекс України. Форми власності й господарювання на землі.

5. Стабілізація цін на сільськогосподарську продукцію і доходів фермерів. Субсидування сільськогосподарських виробників.

Методичні вказівки

Ключові терміни та поняття: агропромисловий комплекс, структура АПК, аграрна політика, земельна реформа, галузі сільського господарства, земельні відносини, державна підтримка АПК, агробізнес, продовольча безпека, закупівельні ціни, бонітування ґрунтів, економічна оцінка землі, кадастрова оцінка землі, рента.

Особливу увагу слід звернути на такі питання:

- характеристика АПК України;

- завдання сучасної аграрної політики;

- зміст та етапи земельної реформи;

- особливості аграрного сектора економіки,

- характеристика засобів державної підтримки АПК;

- тенденції розвитку окремих підрозділів АПК.

 

 

Суб'єктами земельних відносин є окремі громадяни (фізичні особи) та юридичні особи, держава в особі відповідних органів державної влади та територіальні громади сіл, селищ і міст в особі відповідних рад.

Суб’єкти правовідносин щодо землі діють у межах чинного законодавства.

Основу формування і розвитку земельних відносин у будь-якій суспільно-економічній формації складає власність на землю.

Конституцією України передбачено такі форми власності на землю: суспільна, яка включає державну і комунальну власність на землю, та приватна, яка поділяється на приватну власність громадян та приватну власність недержавних юридичних осіб.

У державній власності перебувають всі землі України, за винятком переданих у колективну та приватну власність. Держава може передавати землі у колективну або приватну власність і надавати їх у постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду.

Водночас Земельним кодексом передбачені категорії земель, які не передаються ні в колективну, ні у приватну власність. До них належать землі загального користування населених пунктів; землі гірничодобувної промисловості, транспорту, зв'язку та оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду, понад 5 га, і водного - понад 3 га; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів; землі господарств з вирощування хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, плодів і винограду.

У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Площа земель, що передається у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, які знаходяться у віданні відповідної ради, і площею земель, що залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий, водний та резервний фонди) і у власності громадян.

У приватнувласність земельні ділянки передаються громадянам України місцевими

радами відповідно до їх компетенції для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Право приватної власності на земельну ділянку громадяни набувають також у разі одержання її у спадщину, одержання частки землі у спільному майні подружжя, купівлі-продажу, дарування, обміну, одержання земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) при виході з колективного та іншого недержавного сільськогосподарського підприємства.

Земельні ділянки у приватну власність для вищенаведених цілей передаються безплатно. Виняток становить передавання земель для ведення но. Виняток становить передавання земель для ведення селянського (фермерського) господарства. У даному разі безплатно передається середня земельна частка або земельна частка (пай), при виході громадянина з колективного сільськогосподарського підприємства. Решта земель, тобто площа, яка перевищує середню земельну частку або земельний пай, передається за плату.

 

Політика у сфері земельних відносин. Земельний кадастр. Земельний кодекс України. Форми власності й господарювання на землі.

 

Земельний кадастр

Земельним кадастр - багаторівнева інформаційна система, яка містить відомості і документи про правовий, природний та господарський стан земельного фонду. В ньому наводяться дані про землевласників і землекористувачів, відомості про використання земель, їхні якісні і кількісні характеристики та економічні оцінки. Державний земельний кадастр створюється для забезпечення органів влади, фізичних І юридичних осіб відомостями про стан земель з метою регулювання земельних відносин та раціонального використання земельного фонду.

Земельно-кадастрову документацію представляють у вигляді кадастрових планів та карт, окремих схем та графіків, а також текстовою і цифровою Інформацією. Дана документація включає в себе також відомості про права власності на окремі земельні ділянки. Вся документація створюється відповідно до існуючих нормативних вимог ведення державного земельного кадастру.

Об'єктами земельного кадастру є земельний фонд нашої держави, включаючи землі, покриті лісом та водою. Весь земельний фонд поділяють на сім основних категорій залежно від його цільового призначеним Ці категорії складають[12]:

· землі сільськогосподарського призначення;

· землі населених пунктів;

· землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

· землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення

· землі лісового фонду;

· землі водного фонду;

· землі запасу.

До земель сільськогосподарського призначення відносять землі, які надані для потреб виробництва сільськогосподарської продукції, або які призначені для цієї мети. Землі сільськогосподарського призначення можуть бути передані у власність або в постійне чи тимчасове користування. Основними землевласниками чи землекористувачами можуть бути окремі громадяни, селянські спілки, кооперативи, різні асоціації; організації та установи.

Землі, надані для розміщення виробничих, адміністративних, соціально-побутових та допоміжних будівель і споруд, а також транспортних та інженерних мереж об'єктів промисловості відносять до земель промисловості. Навколо промислових підприємств можуть бути створені санітарно-захисні зони.

Основними земельно-кадастровими даними є відомості про правовий, природний та господарський стан земель. Реєстрація Інформації земельного кадастру складає цілу низку систематизованих даних про права власності та користування землею, угод на її оренду, обліку кількості та якості земель, їх бонітування, зонування території населених пунктів за різним природними й соціально-економічними факторами і економічну оцінку земель.

Оперативність і точність даних земельного кадастру забезпечується проведенням топографо-геодезичних, ґрунтових, екологічних та інших спеціальних робіт, а також встановленню прав власності на землю чи користування нею. проведенням бонітування ґрунтів і економічною оцінкою земель, а також зонуванням територій населених пунктів.

Правовий режим земель характеризують розподілом земельного фонду за землевласниками і землекористувачами, передачею земель в оренду. Відповідно до цього основними кадастровими одиницями є землеволодіння та землекористування.

Землеволодіння - це земельні ділянки, надані у власність на постійне володіння, а землекористування - земельні ділянки, надані в постійне або тимчасове користування.

Відповідно до діючого законодавства України власність на землю має такі три форми: державну, комунальну, приватну

Облік кількості земель ведуть по власниках та землекористувачах, а також орендарях. При обліку кількості земель зазначають:

· землі в межах населених пунктів;

· землі за межами населених пунктів;

· категорії земель;

· зрошувані та осушені землі;

· оподатковані землі;

· землі, які не оподатковуються.

Якісна оцінка земель включає

· класифікацію земель за їхнім призначенням та цільовим використанням;

· природну характеристику земельного фонду, включаючи вміст і товщину гумусового шару, вміст поживних речовин, фізико-механічний склад ґрунтів, крутизну схилів, еродованість, кислотність, заболоченість, солонцюватість, засоленість, кам'янистість, перезволоженість та екологічну забрудненість, викликану як хімічними продуктами сільськогосподарського виробництва, так і техногенними факторами;

· культуртехнічну характеристику природних кормових угідь;

· лісотипологічну характеристику лісових угідь;

· класифікацію земель за їхнім функціональним призначенням відповідно до містобудівної документації населених пунктів;

· характеристику земель за їхнім місцезнаходженням, включаючи зональні та локальні фактори, інженерію - геологічні, історико-культурні, природно-ландшафтні та санітарно-гігієнічні умови, а також облаштування територій соціально-економічною інфраструктурою.

 

Практичне заняття 17

Методичні вказівки

Ключові терміни та поняття: забруднення, екологічна безпека, природокористування, примусові та стимулюючі економічні важелі, екологічні збори та платежі, природоохоронна діяльність, природні ресурси, вичерпні ресурси, невичерпні ресурси, економіко-екологічна система, екологічний менеджмент, навколишнє середовище, екологічні послуги.

Особливу увагу слід звернути на такі питання:

- функції системи управління природокористуванням;

- основні принципи системи регулювання природокористуванням в Україні;

- забезпечення системи вимог до природо користувачів;

- основні завдання державного моніторингу;

- організаційно–економічний механізм регулювання процесу екологізації виробництва;

- напрямки регулювання екологізації виробництва;

- регіональні природоохоронні фонди.

 

 

Регуляційні інструменти

Спроби примусу:

· Порядок обов’язкової оцінки впливу на навколишнє середовище — екологічна експертиза.

· Прогресивні нормативи зниження рівня викидів (емісійні нормативи).

· Економічні санкції, адміністративна, цивільно-правова та кримінальна відповідальність за невиконання вимог емісійних нормативів.

Інструменти матеріального стимулювання і підтримки:

· Інструменти, пов’язані з природоохоронною діяльністю держави.

· Пряме й непряме державне стимулювання підприємств.

· Багатофункціональні системи з елементами взаємостимулювання і взаємофінансування (перерозподільні системи, порядок переуступання дозволів на забруднення).

Важелі економічного спонукання (цінове регулювання щодо товарів, виробів, продуктів):

· Цінова диференціація.

· Податки на вироби та продукти.

· Заставні системи.

Допоміжні (нерегуляційні) засоби:

· Стандарти та норми-орієнтири граничних концентрацій і викидів.

· Зонування територій, плани землекористування.

· Відповідальність за правопорушення екологічного характеру, порядок покриття збитків у результаті забруднення середовища.

Асоційовані засоби:

· Адміністративні податки;

· Фондостворюючі податки та платежі (на тимчасовій основі).

· Порядок обов’язкового страхування екологічних ризиків (у сфері управління небезпечними й токсичними речовинами).

В Україні поліпшення стану природного середовища та використання природних ресурсів можливе тільки за умови державної підтримки та регулювання цих процесів, особливо в процесі формування ринкових відносин, економічної свободи й безвідповідальності господарських структур та правового нігілізму, який поки що панує у свідомості підприємців.

Генеральною стратегічною метою щодо охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів визнано такий розвиток її сучасного соціально-господарського комплексу, за якого не було б суперечностей між економічними інтересами, природокористуванням, збереженням цілісності екосистеми та досягненнями стабільного розвитку. Шлях до генеральної мети веде через послідовне вирішення низки стратегічних проблем:

Забезпечення екологічної безпеки нинішнього і прийдешніх поколінь послідовним досягненням для кожного конкретного регіону належної якості середовища проживання.

Відновлення та збереження біосферної рівноваги (на локальному, регіональному і глобальному рівнях) генетичного фонду тваринного і рослинного світу, а також ландшафтної різноманітності території України.

Раціональне та комплексне використання природоресурсного потенціалу України, відтворення відновлювальних природних ресурсів в інтересах забезпечення добробуту, фізичного та духовного розвитку народу.

Послідовне розв’язання проблем розвитку економіки України досягненням повної її біосферної сумісності

Створення системи екологічного законодавства та формування ефективногомеханізму його реалізації.

Уведення в дію нового механізму регулювання природокористування на засадах поєднання адміністративних та економічних важелів: стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища та використання природних ресурсів.

Значне підвищення дійовості адміністративних і штрафних санкцій за порушення природоохоронного законодавства, застосування заходів для запобігання екологічним правопорушенням і злочинам.

Розробка нової концепції та схеми розвитку продуктивних сил України в цілому та її окремих регіонів з урахуванням їхніх екологічнихможливостей, значне скорочення в структурі народного господарства галузей важкої промисловості.

Розробка найважливіших екологічних програм на підставі всебічного комплексного аналізу екологічного становища та перспектив розвитку економіки в цілому в Україні, окремих регіонах і містах.

Визначення найважливіших пріоритетних напрямків природоохоронної роботи, в тому числі:

а) ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

б) розв’язання проблем екологічного стану Дніпра та якості питної води;

в) запобігання забрудненню вод Чорного моря;

г) стабілізація екологічної обстановки в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

д) знешкодження, утилізація та захоронення промислових токсичних відходів, в тому числі побутових.

Забезпечення ефективного функціонування та вдосконалення системи державного контролю за додержанням природоохоронного законодавства на засаді взаємодії всіх контрольно-інспекційних служб у цій галузі, відповідних підрозділів підприємств, організацій та установ.

Організація виробництва сучасної контрольно-вимірювальної апаратури та оснащення цією апаратурою відповідних служб природоохоронних органів.

Створення мережі стаціонарних і пересувних технічних станцій контролю за джерелами забруднення природного середовища.

Організація збирання, накопичення та обробки інформації про стан природного середовища з допомогою передусім інвентаризації існуючих систем моніторингу.

Визначення та оцінка найбільш забруднених місць і головних джерел забруднення.

Залучення до розв’язання екологічних проблем НАН України, науково-дослідних і конструкторських колективів та науково-технічного потенціалу підприємств і організацій ВПК на базі єдиної науково-технічної політики.

Запровадження пільгового оподаткування частини продукту підприємств, спрямованого на реалізацію природоохоронних заходів, і пільгового державного кредитування розробки та впровадження екологічно безпечних і ресурсозберігаючих технологій, засобів виробництва, очисного устаткування, приладів для контролю за станом навколишнього середовища, будівництва природоохоронних об’єктів.

Залучення на пільгових умовах іноземного капіталу для формування додаткових фінансових ресурсів на природоохоронні заходи.

Завершення розпочатого будівництва очисних споруд у найбільш забруднених промислових центрах.

Створення систем екологічної інформації з широким застосуванням сучасних засобів зв’язку.

Концепція цієї програми передбачає також розробку та реалізацію інших комплексних програм, спрямованих на досягнення балансу між рівнем шкідливого впливу на навколишнє природне середовище і його здатністю до відновлення.

До важелів державного регулювання належать кадастри природних ресурсів — документи, які ухвалює законодавча влада і які призначено для забезпечення органів місцевої влади, підприємств, організацій, установ відомостями про стан природних ресурсів з метою їх раціонального використання та охорони, регулювання правових та економічних відносин, обґрунтування плати за використання.

З уже відомих і схвалених кадастрів природних ресурсів в Україні маємо Кадастр земельних ресурсів, який містить документи про правовий режим земель, їх розподіл між власниками та землекористувачами за категоріями земель, відомості про якісну характеристику й цінність земель.

Запровадження державного земельного Кадастру забезпечується проведенням топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідок, реєстрацією землеволодінь, землекористувань і договорів на оренду землі, обліком кількості та якості землі, бонітуванням та економічною оцінкою земель.

Державний земельний Кадастр ведеться за рахунок коштів державного, республіканського та місцевих бюджетів.

Державному обліку підлягають об’єкти, що шкідливо впливають або можуть впливати на стан навколишнього природного середовища, види та кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види й розміри шкідливих фізичних впливів на нього.

Підприємства, установи та організації проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища і безоплатно подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.

Важливим важелем державного регулювання є економічна експертиза. В Україні здійснюється державна, громадська та інші види екологічної експертизи. Проведення екологічної експертизи є обов’язковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності.

Екологічній експертизі підлягають:

· проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей народного господарства, генеральних планів населених пунктів, схем районного планування та інша передпланова й передпроектна документація;

· техніко-економічні обгрунтування й розрахунки, проекти будівництва нових і реконструкції (розширення, технічного переозброєння) існуючих підприємств та інших об’єктів, у тому числі військового призначення, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, незалежно від форм власності та підпорядкування,

· проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та документів, які регламентують господарську діяльність, яка може негативно впливати на навколишнє природне середовище;

· документація зі створення нової техніки, технології, матеріалів і речовин, у тому числі та, що імпортується з-за за кордону;

· господарські рішення місцевого та загальнодержавного значення, реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Одним із регуляторів охорони навколишнього середовища є стандартизація й нормування. Вони здійснюються з метою встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Державні стандарти в галузі охорони навколишнього природного середовища є обов’язковими для виконання і вміщують відповідну термінологію, правила (режими) використання та охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров’я людей, інші питання, пов’язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів.

Регулювання охорони навколишнього природного середовища забезпечується з допомогою системи екологічних нормативів. Система екологічних нормативів включає:

а) нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування);

б) гранично допустимі норми викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів.

Екологічні нормативи, як і стандарти, повинні відповідати вимогам охорони навколишнього природного середовища та здоров’я людей від негативного впливу забруднень.

У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватись жорсткіші нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище.

Екологічні нормативи розробляються й запроваджуються в дію Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерством охорони здоров’я України та іншими вповноваженими на те державними органами.

До основних важелів державного регулювання відносять також екологічне страхування; підвищені норми амортизації основних природоохоронних виробничих фондів; договори на комплексне природокористування; оренду, передачу в постійне користування природоохоронних об’єктів та ін.

Нині набуло поширення екологічне страхування. Воно забезпечує можливість компенсації частини нанесених збитків і створює додаткові джерела фінансування природоохоронних заходів. Як збиток екологічне страхування розглядає шкоду, завдану несподіваною аварією, яка спричинила забруднення навколишнього середовища і виявилася в погіршанні якості основних фондів, здоров’я населення, продуктивності сільськогосподарського та лісового господарства, зменшенні корисності рекреаційних ресурсів.

Практичне заняття 16

Тема: Державне регулювання розвитку АПК

 

1. Природно-кліматичні та соціально-економічні умови розвитку сільського господарства. Земля як особливий об’єкт господарювання.

2. Основні завдання державного регулювання АПК: забезпечення продовольчої безпеки і формування продовольчих резервів держави, нарощування експортного потенціалу.

3. Державне замовлення як засіб задоволення державних потреб.

4. Політика у сфері земельних відносин. Земельний кадастр. Земельний кодекс України. Форми власності й господарювання на землі.

5. Стабілізація цін на сільськогосподарську продукцію і доходів фермерів. Субсидування сільськогосподарських виробників.

Методичні вказівки

Ключові терміни та поняття: агропромисловий комплекс, структура АПК, аграрна політика, земельна реформа, галузі сільського господарства, земельні відносини, державна підтримка АПК, агробізнес, продовольча безпека, закупівельні ціни, бонітування ґрунтів, економічна оцінка землі, кадастрова оцінка землі, рента.

Особливу увагу слід звернути на такі питання:

- характеристика АПК України;

- завдання сучасної аграрної політики;

- зміст та етапи земельної реформи;

- особливості аграрного сектора економіки,

- характеристика засобів державної підтримки АПК;

- тенденції розвитку окремих підрозділів АПК.