Державне підприємство і державна установа: поняття, ознаки та співвідношення.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Державне підприємство і державна установа: поняття, ознаки та співвідношення.



Державні підприємства — вид державних організацій, які без­посередньо реалізують функції та завдання держави у сфері ма­теріального виробництва. До них слід віднести державні під­приємства з виробництва товарів, надання послуг, торгівлі, громадського харчування та ін.

Державні установи — вид державних організацій, на які по­кладено завдання з реалізації функцій держави у сфері нематері­ального виробництва. До державних належать установи у сфері культури, охорони здоров'я та ін. Це, зокрема, державні дошкіль­ні дитячі заклади, школи, училища, середні й вищі навчальні за­клади, система лікарень, санаторіїв та ін.

Частина державних орга­нізацій (саме органи держави) наділяється владними по­вноваженнями, за допомогою яких здійснюється управлін­ня в суспільстві з метою реалізації завдань і функцій держави. Ця частина відображається окремим спеціальним поняттям, яким є поняття апарату держави.

Державні підприємства і установи — це організації, що під керівництвом державних органів (апарату держави) практично здійснюють функції держави у сфері виробничої діяльності, безпосередньо пов'язаної із створенням мате­ріальних цінностей (державні підприємства), чи діяльності, пов'язаної зі створенням нематеріальних цінностей (дер­жавні установи). Про державні підприємства і установи як складові частини системи державних організацій слід ска­зати, що вони являють собою організовані державою тру­дові колективи робітників і службовців на чолі з призначе­ним і діючим на основі єдиноначальності відповідальним керівником. На відміну від державного апарату, зміст діяльності підприємств полягає у створенні матеріальних цінностей, задоволенні суспільних інтересів, здійсненні інших економічних функцій. Для державних установ типо­вою є невиробнича діяльність у сфері охорони здоров'я, наукових досліджень, проектуванні, навчально-виховної, духовно-освітньої роботи тощо.

Слід мати на увазі, що державні підприємства і устано­ви не можуть вважатися державними органами, вони не є носіями державної влади. Вони відрізняються від державних органів тільки їм властивою організаційною структу­рою, характером повноважень. До того ж адміністрація підприємств і установ здійснює управлінські функції вик­лючно в сфері своєї діяльності, у рамках даного підприєм­ства чи установи.

Державні підприємства і установи як різновид держав­них організацій не можна ототожнювати з органами дер­жави, в той же час їх не можна й протиставляти, тому що державний апарат в процесі здійснення державного керів­ництва, забезпечує практичну реалізацію функцій держави саме завдяки діяльності підприємств і установ, якими він керує. Для кращого розуміння сутності державних підприємств і установ потрібно проаналізувати чинне зако­нодавство, що регулює різні аспекти їх створення і діяль­ності. Так, згідно з Законом "Про підприємництво в Ук­раїні" вони є основною організаційною ланкою народного господарства. Підприємства — самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має самостійний баланс та права юридичної особи для здійснення виробничої, науково-дослідницької і комерційної діяльності. Підприємства ма­ють право здійснювати будь-які види господарської діяль­ності, не заборонені законодавством України, якщо вони відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. Відповідно до форм власності, встановлених Законом "Про власність", до механізму держави в Україні у повному обсязі відносяться лише державні підприємства, які діють на основі загальнодержавної власності. Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою вироб­ничу, наукову, комерційну та інші види діяльності в асо­ціації, корпорації, консорціуми, концерни та інші об'єд­нання за галузевими, територіальними та іншими прин­ципами.

 

17. Теорія розподілу влади, її сутність та соціальне призначення.

З питанням організації та діяльності державного апарату тісно пов'язана теорія поділу влад. Вона належить до тих політико-правових доктрин, що мають складну історію сво­го становлення і розвитку. Традиційно її пов'язують з ім'ям Ш. Монтеск'є (1689—1755), який виробив схему, згідно з якою влада в державі повинна бути поділена між законодавчими, виконавчими та судовими органами. При цьому кожна з влад по відношенню до інших самостійна і незалежна, що виключає можливість узурпації всієї влади в державі якоюсь особою чи окремим органом держави. Пізніше Ж.-Ж. Руссо запропонував розглядати ці три влади як особливі явища єдиної найвищої влади всього народу.

Вперше конституційне закріплення теорія поділу влад одержала у Конституції США 1787 р., у якій від імені всього американського народу були розподілені повнова­ження органів держави — конгресу, президента і під­звітних йому міністерств, судів. Крім того, ця теорія була доповнена системою взаємних "стримок" і "противаг". З'ясовуючи окремі аспекти цієї теорії, слід пам'ятати, що нині вона зазнала деяких доповнень. А саме:

1) у конституціях деяких країн додатково виділяють виборчу владу;

2) у Конституції Алжіру 1976 р. зафіксовано політичну владу керівної партії, законодавчу — парламенту, виконав­чу — президента і уряду, судову, контрольну, установчу, тобто таку, яка спрямована на розробку і внесення змін у конституцію;

3) деколи ця теорія розглядається з більш широких позицій і тоді говорять про поділ влади між державою і громадянським суспільством, тобто диференціюють владу на політичну, економічну, ідеологічну, масових рухів і т. ін.;

4) останнім часом у цій теорії почали відводити належне місце п соціальним, організаційним, юридичним та іншим аспектам.

У демократичній правовій державі влада належить народу, який є її єдиним джерелом і носієм, суверенітет влади народу — це основа суверенітету дер­жавної влади. Тому говорити про поділ влади народу чи державної влади не зовсім вірно, оскільки остання є дер­жавною формою вираження влади народу. Більш доцільною буде розмова про поділ не державної влади, а сфер праці і повноважень між різними суб'єктами, які за родом своєї діяльності реалізують функції держави.

Згідно з Конституцією України 1996 р. органом законо­давчої влади в Україні є Верховна Рада України. Вона правомочна розглядати важливі питання, що не входять згідно з Конституцією до компетенції органів державної виконавчої чи судової влади, а також не є такими, що вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Вер­ховна Рада України складається з 450 народних депутатів України і проводить свою роботу сесійно. Сесії Верховної Ради України складаються з пленарних засідань, а також засідань комітетів та тимчасових комісій Верховної Ради.

Президент України є главою держави. Ця державна по­сада характеризується такими ознаками: виступає від імені держави, гарантує державний суверенітет, територіальну цілісність України, додержання прав і свобод людини і громадянина. Крім цього, статус глави держави передбачає здійснення Президентом країни об'єднуючої функції щодо діяльності окремих гілок державної влади, виконання Пре­зидентом ролі арбітра між органами законодавчої і вико­навчої влади у разі того чи іншого непорозуміння між ними. Не можна не сказати й про те, що Президент України за своєю посадою уособлює державу як головне політичне об'єднання суспільства.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Він відповідальний перед Прези­дентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, що встановлені Конституцією Ук­раїни. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, який призначається Президентом України за згодою більше ніж половини конституційного складу Верховної Ради України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри і міністри.

Персональний склад Кабінету Міністрів України призна­чається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

Органами державної виконавчої влади в областях та районах є відповідні державні адміністрації. На місцях діють також як органи місцевого самоврядування, що пред­ставляють інтереси відповідних територіальних громад, сільські, селищні, міські, а також районні та обласні ради. В Автономній Республіці Крим центральними органами державної влади є Верховна Рада і Рада Міністрів Авто­номної Республіки Крим.

Судову владу в Україні здійснюють Верховний Суд Ук­раїни, вищі суди спеціалізованих судів, апеляційні та місцеві суди, спеціалізовані суди.

Особлива роль у системі судової влади України нале­жить Конституційному Суду, який є єдиним органом кон­ституційної юрисдикції в Україні, що вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

 

19. Поняття, ознаки та класифікація функцій держави.

Питання про функції держави — це одне із важливих питань не тільки теорії, але і практики державного будівництва. Функції дер­жави виражають соціальну природу держави і конкретизують її суть.

Термін “функція” в перекладі з латинської означає “здійсни­ти”, “виконати”. Функції держави дуже тісно пов'язані з завдан­нями, цілями і суттю держави, але не зводяться до них. Аналіз функцій держави повинен відповісти на питання: 1) що повин­на робити держава на певному етапі свого розвитку і як? 2) на чому повинні бути сконцентровані зусилля їх органів і відомств?

Багато спеціалістів вважають, що функції держави — це перш за все певні напрямки діяльності держави, в яких виражається службова роль, завдання, цілі і закономірності розвитку. За допомогою функцій держава реалізує свої завдання і цілі, які сто­ять перед суспільством чи можуть бути поставлені. В зв'язку з цим функції існують не тільки реально, але і, потенційно, як здібність або можливість до певної діяльності. Функції держави — це можливі і реальні основні напрями діяльності держави та її органів по забезпеченню потреб та інтересів суспільства, які кон­кретизуються в завданнях, цілях і соціальному призначенні.

Держава виконує надзвичайно багато функцій, які вивчаються різними галузевими науками. Теорія держави аналізує лише ос­новні функції держави. Всі основні функції держави можна кла­сифікувати за такими критеріями:

1) залежно від поділу влади — законодавчі, виконавчо-розпо­рядчі, судові і контрольно-наглядові. Всі вони забезпечують функції управління суспільством і державою;

2) залежно від їх ролі в суспільстві — основні і другорядні;

3) залежно від сфери впливу і здійснення — внутрішні і зовнішні;

4) залежно від сфери суспільного життя — економічні, полі­тичні, соціальні, гуманітарні, екологічні, ідеологічні;

5) залежно від терміну виконання — постійні і тимчасові.

Всі функції держави діалектичне розвиваються, основні ста­ють другорядними (неосновними), і навпаки, одні зникають і з'являються нові, яких раніше не існувало.

 

20. Форми і методи здійснення функцій держави. Місце і роль правоохоронних органів у здійсненні функцій держави.

Функції держави здійснюються у визначених формах і визначених методах.

Форми здійснення функцій характеризують зв'язок держави з правом як одним з основних засобів володарювання. Через право держава проводить у життя свої функції, свої економічні, політичні, ідеологічні задачі. В одних випадках держава видає юридичні норми, в інші - організує їхнє виконання, у третіх - забезпечує, охороняє їх. У залежності від цього і розрізняють три основні форми здійснення функцій:

1. Правотворча - державна діяльність, що виражається в розробці і прийнятті юридичних норм, у яких закріплюються програми діяльності людей. Вона полягає у виданні нормативних актів, тобто актів, що встановлюють нові норми, чи змінюють, скасовують старі.

2. Правовиконавча - державна діяльність, що виражається у вживання заходів по виконанню норм права. Вона складається головним чином у виданні владних індивідуальних актів, тобто актів, розрахованих тільки на даний, індивідуальний випадок (наприклад, видання разового планового акта по будівництву, призначення громадянина на посаду.)

3. Правозабезпечувальна (правоохоронна) - державна діяльність, що виражається головним чином у контролі і нагляді за дотриманням і виконанням норм , а також у застосування примусових заходів до їхніх порушників. У процесі здійснення даної функції зважуються юридичні справи, зв'язані з застосуванням юридичних санкцій, суперечками між окремими особами і т.д.

Методи здійснення функцій можна розділити на правові і неправові (організаційні).

Правовий метод реалізується за допомогою трьох вищезгаданих форм, а з числа неправових варто виділити: економічні (дотації, держзамовлення, кредитування, регулювання цін і ін.); політичні (узгодження позицій різних політичних плинів, міжнародні переговори й ін.); ідеологічні (звертання до населення, заклики і т.д.); власне організаційні (планування, програмування, контроль і ін.).

Важливо, що неправові методи нерідко реалізуються через правове регулювання (напр., затвердження плану наказом, нормативне закріплення цін і т.д.)

ОВС забезпечує реалізацію: а) правопорядку, особистої безпеки громадян, прав, свобод і законних інтересів; б) різних форм власності; в) екологічної безпеки; г) культурно-виховної діяльності держави.

Отже, працівники органів ВС безпосередньо здійснюють державні функції або створюють умови для їх здійснення іншими державними органами і посадовими особами.

 

21. Поняття та структурні елементи форми держави.

Кожна держава має свою форму і зміст. Форма означає зовнішнє оформлення, вираження того чи іншого соціального явища, його змісту. Питання про форму держави є питанням, як організова­на державна влада, яка система державних органів існує, які існу­ють форми правління, які взаємозв'язки між окремими органа­ми державної влади, національно-територіальний устрій держа­ви і методи управління державою і суспільством. Форма держа­ви є спосіб її існування і функціонування. Держава є політич­ною формою економічного і соціального розвитку суспільства.

Форма держави характеризується трьома основними елемен­тами:

- формою державного правління;

- формою державного уст­рою;

- формою політичного режиму.

Форму держави розгляда­ють в широкому і вузькому значенні. Всі три елементи склада­ють форму держави в широкому значенні цього поняття. В вузь­кому значенні під формою правління розуміють тільки форму державного правління.

Форма правління це організація верховної влади в державі, характер і принципи її взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами. Форми правління залежать від форм демократії, від наявності певної виборчої системи або її відсутності, від наявності виборних органів тощо. За формами правління всі держави поділяються на мо­нархії і республіки, які мають різні види.

Державний устрій це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв'язок окремих складових частин держави між собою і їх спільними вищими державними органами. За державним устроєм всі держави поділяються на прості і складні. До простих відноситься унітарна держава, до складних — федерація, конфедерація, імперія.

Політичний (державний) режим це сукупність або система методів, за допомогою яких здійснюється державна влада в суспільстві. Він характеризується станом демократичних прав і свобод людини, відношенням державної влади до правових ос­нов діяльності її органів. За формою політичного (державного) режиму всі держави поділяються на демократичні і авторитарні.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.33.139 (0.011 с.)