Поняття, ознаки та структура системи законодавства.

Якщо поняття системи права відбиває суттєву властивість змісту об'єктивного юридичного права, то поняття системи законодавства відображає специфіку його форми.

Система законодавства — це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів даної держави.

Структура системи законодавства — це зумовлена системою права, інтересами держави та потребами практики правового регулювання внутрішня організація впорядкованих нормативно-правових актів (та інших письмових нормативно-правових

джерел), яка виражається в їх єдності й погодженості, а також у розподілі за галузями, інститутами та іншими групами законодавства.

Структура системи законодавства має два основних різновиди:

· галузева (розподіл нормативно-правових актів за предметом правового регулювання);

· субординаційна або ієрархічна (розподіл нормативно-правових актів за певними групами залежно від юридичної сили (закони, укази та ін.).

Крім того, у федеративних державах система законодавства структурується на законодавство суб'єктів федерації (законодавство республік, штатів) та законодавство федеральне (союзне законодавство). Отже, в таких випадках утворюється ще й федеративна структура законодавства (наприклад, у Російській Федерації). Перший різновид структури законодавства значною мірою наближається до структури системи права, проте повністю з нею не збігається, оскільки залежить не тільки від останньої, а й від інших соціальних чинників. Якщо система права формується цілком об'єктивно, то система законодавства завжди є результатом цілеспрямованої діяльності певних суб'єктів систематизації, а тому залежить від інтересів держави, потреб юридичної практики,

рівня розвитку юридичної науки, законодавчої техніки тощо.

 

Співвідношення системи законодавства та системи права.

Система права і система законодавства не є тотожними поняттями, між ними існує багато суттєвих відмінностей, що і дозволяє говорити про їх відносну самостійність.

Ми розуміємо під системою права його внутрішній склад, структуру права, інакше можна сказати – його зміст. Система законодавства є зовнішньою формою виразу системи права, тобто системою нпа. Отже, тісний зв’язок системи законодавства та системи права виявляється у тому, що вони співвідносяться як зміст і форма. Завдяки системі законодавства право набуває однієї із своїх основних ознак – формальної визначеності.

Система права має об’єктивний характер і обумовлена особливостями суспільних відносин, її елементами є норма, галузь, підгалузь, інститут. Зміни у системі права обумовлені розвитком суспільних процесів, які викликають появу нових галузей та інститутів.

У свою чергу, система законодавства – форма існування правових норм. Вона багато в чому залежить від волі законодавця, тобто є суб’єктивно зумовлена. Законодавство є диференційованою системою, заснованою на принципах субординації та координації її структурних компонентів.

Між системою права та системою законодавства є ряд відмінностей.

1) Система права є невидимою, оскільки відображає внутрішню будову права, а система законодавства є видимою, зовнішньою формою системи права.

2) Первинним елементом системи права є норма, а системи законодавства – стаття нпа.

3) Первинний елемент системи права – норма права – має трьохелементну структуру (гіпотеза, диспозиція, санкція), а первинний елемент системи законодавства – стаття закону, що містить нормативний припис, як правило, не включає в себе всіх трьох елементів логічної структури правової норми.

4) В системі права норми логічно розподіляються за галузями, підгалузями, інститутами права. У системі законодавства нпа об’єднані за галузями законодавства, які поділяються на інститути законодавства.

5) структурні елементи системи права не мають зовнішніх реквізитів: назв розділів, статей, глав тощо. Структурні елементи системи законодавства – нпа – мають назви розділів, глав, статей. Вони можуть включати преамбули, примітки, пояснення – положення, які за своєю сутністю не є нормами права.

6) Внутрішня структура системи права, яка будується за горизонтальною ознакою (з урахуванням предмета та методу правового регулювання), не завжди збігається із структурою системи законодавства. Система законодавства будується як на основі галузевого принципу, так і вертикально (ієрархічно), згідно з юридичною силою нпа, компетенції органу, що його приймає: закони – акти глави держави – акти вищих органів виконавчої влади – акти центральних органів виконавчої влади – акти органів виконавчої влади на місцях, акти органів місцевого самоврядування.

7) Система права має об’єктивний характер, система законодавства має характер суб’єктивний, тобто багато в чому залежить від волі законодавця.

 

51. Поняття та форми (види) систематизації нормативно-правових актів.

Здійснювати систематизацію законодавства необхідно, зокрема, для:

- встановлення й усунення дефектів законодавства;

- підвищення його ефективності;

- забезпечення зручності користування ним, полегшення пошуків юридичної норми, яка підлягає застосуванню чи реалізації;

- сприяння вивченню законодавства, а також його дослідженню.

Систематизація законодавства — це діяльність щодо зведення нормативно-правових актів (або їх елементів) у цілісний комплекс.

Систематизація законодавства здійснюється двома основними способами (шляхом інкорпорації і кодифікації).

Інкорпорація — це спосіб систематизації законодавства, який полягає в об'єднанні за певним критерієм групи нормативно-правових актів в одному збірнику.

Види інкорпорації:

1) за юридичним значенням — офіційна (підготовка і видання правотворчими органами або уповноваженими, за їх рішенням, організаціями збірників чинних нормативно правових актів: наприклад, Зібрання законодавства України) і неофіційна (підготовка і видання збірників нормативно-правових актів неправотворчими органами або будь- якими іншими організаціями чи особами);

2) за обсягом — загальна (генеральна), галузева, міжгалузева, спеціальна (за окремими інститутами однієї галузі законодавства);

3) за критерієм об'єднання нормативно-правових актів — предметна, хронологічна, суб'єктивна (залежно від органу, яким видано інкорпоровані акти) та ін.

Кодифікація законодавства — це спосіб його систематизації, який полягає у змістовній переробці й погодженні певної, пов'язаної спільним предметом регулювання групи юридичних норм та об'єднанні їх у єдиному нормативно-правовому акті.

Отже, така систематизація законодавства завжди має офіційний (правотворчий) характер.

Види кодифікації:

1) за обсягом — галузева, міжгалузева, спеціальна;

2) за формою вираження — основи (основні засади) законодавства, кодекс, статут, закон, положення та ін.

Консолідація — це поєднання, об'єднання нормативних актів різних епох і пристосування їх до нових економічних і політичних відносин. Так, в багатьох країнах Європи в XVI—XVII століттях відбулася рецепція (пристосування) римського цивільного права до нових відносин. Консолідація широко використовувалась в Англії.

Звід законів — це така систематизація, яка включає всі види систематизації (інкорпорацію, кодифікацію), в т.ч. і прийняття нових актів, яких не було раніше.

 

 

Зміст правових відносин.

Виходячи з того, що правовідносини – це поєднання фактичних суспільних відносин та юридичних норм розрізняють юридичний і фактичний зміст правовідносин. Ці сторони змісту правовідносин нерозривно пов'язані між собою. Юридичний зміст складають суб'єктивні права і обов'язки учасників правовідносин. Ці суб'єктивні права і обов'язки, як правило, закріплені в нормативно-правових актах і правовідносини змінюються на підставі законодавчих актів.

Суб’єктивне право – міра можливої поведінки, що належить уповноваженій особі для задоволення її інтересів і потреб, і яка забезпечується відповідними юридичними обов’язками інших (зобов’язаних) осіб.

Зміст суб’єктивного права включає можливість:

- діяти відповідно до свого бажання;

- вимагати певних дій від зобов’язаної сторони;

- користуватися соціальним благом, що закріплене суб’єктивним правом;

- звернутися до конкретного органу чи посадової особи за захистом свого права.

Юридичний обов’язок – накладена на зобов’язану особу й забезпечена можливістю застосування засобів державного примусу міра необхідної поведінки, яку вона повинна здійснювати в інтересах уповноваженої особи.

Зміст юридичного обов’язку полягає в необхідності:

- здійснення певних дій;

- утримання від здійснення певних дій, що суперечать інтересам інших осіб;

- вимагати здійснення або нездійснення певних дій відносно інших осіб;

- нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених нормами дій.

Фактичний зміст правовідносин - це реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію їх суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.