Поняття, структура та види правосвідомості.

Пам'ятаючи про важливість матеріальних факторів у праві, ми повинні також звертати увагу на духовну сферу людини. Саме ду­ховність складає той фундамент, на якому ґрунтується правопоря­док. Повинно існувати поняття, в якому відбивається особливий вимір правової реальності у поведінці людини. Саме такою кате­горією є правосвідомість. Правосвідомість дозволяє особистості бу­ти вільною в існуючих межах права і дає можливість вільно обира­ти варіант юридичне значущої поведінки.

Кожна людина має правосвідомість незалежно від того, знає вона про це чи ні. Не існує особистості без правосвідомості, може бути спотворена правосвідомість. Правосвідомість у будь-якому разі бере участь у житті особистості, навіть тоді, коли вона здій­снює злочин чи інший протиправний вчинок. Тобто правосві­домість — це внутрішній регулятор юридично значущої поведін­ки, який може характеризуватися як позитивно, так і негативно, але у будь-якому разі залишається необхідною формою життєді­яльності суспільства та особистості.

Правосвідомість - одна з форм суспільної свідомості. Як і інші форми суспільної свідомості (моральна свідомість, релігійна сві­домість, культурна свідомість), правосвідомість — специфічний спосіб духовного пізнання дійсності. Тобто правосвідомість - відносно самостійна форма людської свідомості (правові погляди можуть існувати відокремлено від економіки, політики, релігії то­що). Правосвідомість найбільш повно відображає ідеальну духов­ну сутність права як елемента культури.

Як форма або галузь свідомості правосвідомість відображає правову дійсність у формі юридичних знань та оціночних відно­шень до права та практики його застосування, що регулюють по­ведінку людей у юридичне значущих ситуаціях.

Таким чином, правосвідомість — сукупність уявлень та по­чуттів, що виражають ставлення осіб та їх об'єднань до діючого або бажаного права.

Правосвідомість складається з двох структурних елементів: правової психології та правової ідеології.

Правова психологія - емпіричний, побутовий рівень правової свідомості, що формується в результаті повсякденної людської практики як окремих осіб, так і соціальних груп. Змістом пра­вової психології є почуття, емоції, переживання, настрої, стерео­типи, звички, що виникають у людей у зв'язку з існуванням юридичних норм та практикою їх застосування. Тобто правова психологія - емоційно-вольова сфера ставлення до правових явищ. Радість або зіпсований настрій з приводу прийнятої право­вої норми, поведінки працівників правоохоронних органів, став­лення до порушення юридичних заборон - правові почуття, емоції, які у своїй сукупності створюють сферу правової психо­логії. Психологічними настроями людей багато в чому обумов­люється ефективність правової системи суспільства. Неадек­ватність психологічного сприйняття законодавства призводить до суттєвих проблем у його використанні (неприйняття заборон, невикористання дозволів). Правова психологія — глибинна, при­хована від сприйняття сфера суспільної свідомості, вивченню якої повинна приділятися значна увага теоретиків та практиків держави та права.

Окрім правової психології, структурним компонентом пра­восвідомості є правова ідеологія — сукупність юридичних ідей, теорій, поглядів, які узагальнено оцінюють правову дійсність. На відміну від правової психології, яка є стихійним, навіть інколи підсвідомим відчуттям права, правова ідеологія є цілеспрямова­ним, науковим, філософським осмисленням права як соціаль­ного інституту. Тобто вона є науковим виразом правових пог­лядів, принципів, вимог певних груп та прошарків суспільства.

У розробці правової ідеології беруть участь юристи, політологи, економісти, які враховують стан розвитку суспільства, його пот­реби, інтереси та волю більшості, меншості, інші значні фактори. Правова ідеологія переважає над правовою психологією за рівнем та характером пізнання права. Правова психологія фіксує став­лення, що виходить з повсякденного досвіду, а правова ідеологія виявляє сутність, соціальне призначення права, на основі чого формується правова та філософська доктрини. Прикладами пра­вової ідеології є гегелівська філософія права, природно-правова теорія, позитивістська, нормативістська, марксистська концепції тощо. Правова ідеологія є виразником волі не лише окремих інди­відів, а й класів, груп, прошарків. Усі політичні організації сучас­ного суспільства створюються на основі тієї чи іншої ідеології. У цьому разі правова ідеологія слугує програмою, за допомогою якої члени соціального об'єднання реалізують свої інтереси. Го­ловним прикладом правової ідеології сучасного українського сус­пільства, виходячи з положень Конституції, є розбудова правової держави. Тобто доктрина правової держави є одночасно програ­мою діяльності політичних, економічних, соціальних сил нашого суспільства, задіяних до сфери державно-правового будівництва.

На основі специфіки двох елементів правосвідомості окремої особи формуються її правові установки. Правова установка — го­товність особистості виявити активність у галузі пізнання й реалізації права. Вона є конкретною програмою поведінки в пев­них умовах, що формується з усіх правових (правомірних і про­типравних) знань, оцінок, думок, настроїв, звичок, навичок, сподівань, ставлень до кого-небудь і до чого-небудь, що перехо­дять в інтереси і прагнення.

Виникнення правової установки припускає:

- інформованість про норму права;

- розуміння її змісту;

- оцінку, тобто рівень схвалення норми права;

- ставлення до прав інших осіб;

- емоційне переживання з приводу функціонування норми права;

- готовність до дії.

Правова установка — суб'єктивний регулятор поведінки. Вона є тим елементом, який переводить правову свідомість у правову поведінку. Від неї залежить якісний стан поведінки (правова активність, звичайна правомірна поведінка, правопорушення тощо).

За суб'єктом (носієм правосвідомості) розрізняють такі ви­ди правосвідомості:

1) індивідуальна правосвідомість - сукупність правових по­глядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда;

2) групова - виражає ставлення до права, правових явищ, їхню оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їхній спільний інтерес і потреби, співвідношення їх з інтересами всього суспільства;

3) суспільна - виражає ставлення до права всього суспільства, відображає його інтереси.

Суспільна й групова правосвідомість виявляються не інакше, як через індивідуальну правосвідомість, і в кожній людині вони прохо­дять крізь призму особистих інтересів, рис характеру. Було б неточ­ним говорити, що суспільна й групова свідомість - це сума міркувань про право кожного із членів соціальних груп, народу (суспільства).

Суспільна і групова правосвідомість виражає найбільш за­гальні, схожі оцінки права й правових явищ членами соціальних спільнот.

За глибиною відображення правової дійсності правосвідомість може бути:

1) повсякденною (непрофесійною) – являє собою життєві, часом поверхневі судження про право людини, що стикається із у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та іншій сферах життя. Вона формується, насамперед, як результат того юридичного виховання, яке одержує особа як член соціуму;

2) професійною - спеціалізовані правові знання, які по фесіонали-юристи використовують у роботі. Вона включає:

а) наукову (теоретичну) правосвідомість учених, викладачів вищих навчальних закладів;

б) практичну правосвідомість суддів, юрисконсультів, адво­катів, прокурорів тощо. Правосвідомість юриста у своїй основі має високий рівень правового мислення, зумовлений великою кількістю правових знань.

Правосвідомість - елемент правової системи, що перебуває в гли-бинніи єдності з її іншими елементами: системою права, системою законодавства, юридичною практикою, правовою культурою тощо.