Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Правосуб’єктність: поняття та елементи.

Поиск

Можливість того чи іншого суб'єкта бути учасником правовідносини визначаються його правосуб'єктністю, тобто здатністю бути суб'єктом права. Правосуб'єктність є особливою властивістю, політико-юридичним станом визначеної особи і включає три елементи:

— правоздатність — здатність мати суб'єктивні права і юридичні обов'язки;

— дієздатність — здатність реалізувати права й обов'язки своїми діями;

— деліктоздатність — здатність нести юридичну відповідальність за свої дії.

Важливою властивістю правосуб'єктності є її гарантованість державою: відповідні державні органи зобов'язані забезпечити кожному суб'єкту можливість повного і безперешкодного здійснення прав, а також виконання обов'язків, обумовлених його правосуб'єктністю. Як вказується в Міжнародному пакті про цивільні і політичні права, прийнятому ООН у 1966 р., “кожна людина, де б вона не знаходилася, має право на визнання його правосуб'єктності”.

Обсяг правосуб'єктності різних суб'єктів права різний. Для індивідуальних суб'єктів він в основному залежить від віку, громадянства, стану здоров'я. Так, з 18 років виникає пасивне виборче право і право на одруження, з 14 років — обов'язок нести відповідальність за здійснення найбільш небезпечних, а з 16 років — усіх злочинів і т.п. Громадяни даної держави мають великий обсяг прав у політичній сфері в порівнянні з іноземцями, у тому числі правом обирати і бути обраними в органи державної влади, правом займати ряд посад, у тому числі й в органах державного керування й ін., чого позбавлені іноземці й особи без громадянства. Люди, що страждають психічними захворюваннями, у встановленому законом порядку обмежуються в правах (у тому числі у виборчому праві, праві розпоряджатися своєю власністю і т.п.). Деякою мірою правосуб'єктність залежить і від інших обставин. Усе це обумовлює ту обставину, що при рівному правовому статусі громадян реальне правове положення кожного з них неодинакове.

Правосуб'єктність державно-територіальних утворень і їхнього населення, їхня можливість вступати в ті чи інші правовідносини визначаються міжнародно-правовими актами, Конституцією держави, іншими законами.

Правосуб'єктність органів держави, що володіють владними повноваженнями, визначається їхньою компетенцією, а правосуб'єктність організацій і індивідуальних суб'єктів, що здійснюють виробничу, комерційну й іншу господарську діяльність і зареєстрованих у встановленому порядку, — статусом юридичної особи. Обсяг компетенції і юридичного статусу залежить перш за все від цілей створення і діяльності державного чи органа юридичної особи.

Юридичні особи – організації, що мають особисте майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, виконувати обов’язки, бути позивачами в судах і нести юридичну відповідальність за свої дії.

Розрізняється три види правосуб’єктності: загальна (здатність бути суб'єктом права взагалі); галузева (здатність бути суб'єктом права відповідної правової галузі); спеціальна (здатність бути суб'єктом визначеної групи суспільних відносин у рамках конкретної галузі права).

Загальною правосуб'єктністю володіють усі суб'єкти. Зокрема, усі громадяни потенційно можуть стати носіями практично всіх прав і обов'язків.

Галузевою і спеціальною правосуб'єктністю володіють не всі особи. Суб'єктом кримінально-правових відносин, наприклад, можуть бути тільки громадяни й інші індивідуальні суб'єкти, але не організації, а суб'єктом відносин відповідальності за посадові злочини — тільки посадові особи і представники влади.

Варто мати на увазі, що право- і дієздатність розділяються тільки в цивільному праві. Цивільна правоздатність виникає з моменту народження (наприклад, право мати власність), а дієздатність з'являється пізніше — обмежена з 14 і повна з 18 років. В інших же галузях права право- і дієздатність нерозривні й утворять єдину праводієздатність.

І правоздатність, і дієздатність громадянина можуть бути обмежені тільки у випадках, установлених законом, і тільки в судовому порядку.

 

56. Поняття та види об'єктів правовідносин.

Об'єкт правовідношення — це певне особисте або соціальне благо, для здобуття і використання якого встановлюються взаємні юридичні права та обов'язки суб'єктів. Оскільки об'єкти правовідношення слугують джерелом, засобом безпосереднього задоволення потреб суб'єкта, то саме ними визначається, «вимірюється» у кожному випадку цінність правовідношення.

Під терміном “об'єкт” (від лат. “об‘єкт” — “предмет”) у філософії розуміється те, що протистоїть суб'єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності. У юридичних науках цей термін застосовується досить часто, але має свій, специфічний зміст. Зокрема, об'єкт правовідносин — це те, із приводу чого виникає, існує саме правове відношення. Так, власник суб'єктивного права може претендувати на надання йому іншою стороною якогось майна (грошей, речей і т.п.), володіти і розпоряджатися якимись цінностями і т.і.. Зобов'язана сторона правовідносини повинні надати йому відповідні чи речі не перешкоджати його діям за розпорядженням майном. Види об'єктів правовідносин: 1) матеріальні: - фізичний стан людини;- фізичні дії уповноваженого суб'єкта;- фізичні дії зобов'язаного суб'єкта;- речі (засоби виробництва, предмети споживання, гроші тощо);- стан природних об'єктів, явищ;

2) нематеріальні:- морально-психологічний стан людини; - певні соціальні властивості і риси об'єднань, спільностей;- духовні цінності. Матеріальні блага — гроші, цінності, речі, інше майно і т.п. Такі об'єкти типові для цивільно-правових відносин.

Нематеріальні блага — життя, здоров'я, честь і гідність людини, її воля і безпека, недоторканість особи, почесні звання й ін. Нематеріальні блага є об'єктом охорони в кримінально-правових відносинах, вони типові для процесуальних, трудових і деяких інших правовідносин. Культурні цінності й інші нематеріальні результати людської праці — твори мистецтва і літератури, винаходи, наукові відкриття, різного роду послуги, тобто результати духовної творчості людей, соціального і побутового обслуговування. Вони є як об'єктом цивільно-правових, трудових і інших відносин, так і об'єктом кримінально-правового захисту. Документи — паспорти, дипломи, посвідчення, протоколи слідчих дій, адміністративні протоколи і т.п. Ці об'єкти найбільш типові для адміністративних і процесуальних відносин.

Особливе місце серед об'єктів правовідносин займають дії людей. Вони можуть бути і “самостійним”, не зв'язаним з іншими об'єктом. Такі об'єкти бувають, наприклад, у процесуальних і цивільно-правових відносинах — явка особи за викликом компетентних органів, дача показань свідком, перевезення пасажира, збереження й ін. Більшість вчених справедливо вважає, що людина не може бути об'єктом правовідносини (на відміну від минулого, коли раб чи кріпак був таким об'єктом і міг бути проданий чи подарований). Навіть у тих випадках, коли в рамках сімейного права між батьками у випадку їх розлучення виникає спір, у кого з них повинна залишитися дитина, то об'єктом правовідносини буде не дитина, а відповідні дії і нематеріальні блага — можливість повсякденно спілкуватися з цією дитиною т.п.

57. Поняття та класифікація юридичних фактів.

Юридичний факт - це передбачена гіпотезою правової норми конкретна обставина, з настанням якої витікають, змінюються або припиняються правові відносини.

Види юридичних фактів:

1) за юридичними наслідками - правостворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі;

2) за складом - прості, складні (юридичні склади);

3) за характером тривання в часіодноактні (дискретні), наприклад, купівля-продаж речі; триваючі (процесуальні), тобто так звані юридичні стани (наприклад, перебування в шлюбі);

4) за наявністю волі - дії (відбуваються як результат волевиявлення відповідних осіб), події (трапляються незалежно від волі суб'єктів).

Юридичні факти, які є діями, залежно від відповідності їх приписам правових норм поділяються на:

- правомірні (тобто дії, які відповідають юридичним приписам):

а) юридичні акти, тобто правомірні дії, які чиняться зі спеціальною метою викликати певні юридичні наслідки (наприклад, прийняття судом рішення у справі, складання людиною заповіту);

б) юридичні вчинки, тобто правомірні дії, які такої мети спеціально не мають (скажімо, малювання художником картини для особистого користування, відправлення листа поштою);

- неправомірні (дії, які суперечать юридичним приписам):

а) винні, тобто правопорушення (злочинні, різноманітні проступки);

б) безвинні — так звані правові аномалії;

5) за онтологічним статусом - факти (акти), які обґрунтовані обставинами:

а) реальними і б) уявними (презумпціями).

Правова презумпція - це закріплене в законодавстві припущення про наявність або відсутність певних юридичних фактів, яке може призвести до виникнення, зміни або припинення правовідносин.

Види правових презумпцій:

презумпції, що не можуть бути спростовані (неспростовні), — це такі припущення щодо існування певного факту, які не потребують доведення іне підлягають сумнівам, спростуванню (наприклад,презумпція недієздатності неповнолітньої особи);

презумпції, що можуть бути спростовані (спростовні), — це такі припущення щодо існування певного факту, які мають юридичне значеннядоти, доки щодо цього факту не буде встановленоінше (наприклад, презумпція невинності особи,презумпція батьківства).

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 1343; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.135.202.38 (0.012 с.)