Способи тлумачення норм права.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Способи тлумачення норм права.



Тлумачення норм права здійснюється за допомогою пев­них прийомів і засобів, які допомагають розуміти дійсний зміст норм права. Найуживанішими з них є:

Мовне (граматичне) тлумачення — це усвідомлення дійсного змісту правових норм шляхом дослідження їх з точки зору значення словесних формулювань, правил гра­матики та синтаксису. Класичним прикладом застосування граматичного тлумачення є завдання з формулою: "Стратити неможливо помилувати". Від того, де в ній ставити кому або тире, залежить вибір одного з двох взаємовиключаючих варіантів поведінки.

Логічне тлумачення — це усвідомлення змісту норми права шляхом безпосереднього використання законів фор­мальної логіки. При логічному тлумаченні досліджуються не окремі слова, а внутрішні зв'язки між частинами нор­мативного акта, логічна структура правових приписів. Не­обхідність логічного тлумачення випливає, насамперед, з особливостей оформлення норм права. Так, граматична форма речення, в якому міститься норма права, часом неточно виражає кількісну сторону норми. У нормі звичай­но говориться про одну особу: "обвинувачений має право", "слідчий зобов'язаний" тощо. Проте норма права стосує­ться не одного якогось обвинуваченого або слідчого, а всіх, хто підпадає під відповідне процесуальне положення. Тому ми розуміємо, що для надання наведеним формулам їх дійсного значення, логічно умовно до них додавати слова "кожний", "будь-який", в результаті чого і буде виявлено дійсну волю законодавця.

Систематичне тлумачення — це усвідомлення змісту норми права в залежності від місця, яке вона займає у нормативному акті, в залежності від її зв'язків з нормами інших інститутів та галузей права.

Історичне тлумачення — це усвідомлення змісту норм права на основі дослідження конкретних історичних умов, за яких вони були прийняті, яку мету на той час було поставлено перед ними. За цим способом тлумачення вив­чаються відповідні державні документи, матеріали обгово­рень і приймаються проекти нормативних актів, протоколи засідань органів, які займалися підготовкою законопроекту. Відтак, при історичному тлумаченні інтерпретатор спирає­ться на факти, пов'язані з історією виникнення норми права, вивчає соціально-економічну і політичну атмосферу, що обумовила прийняття даної правової норми.

70. Акти тлумачення норм права: поняття та класифікація.

Якщо офіційне тлумачення є, за сферою його дії, загальним (нормативним), воно завжди виражається в самостійному спеціальному (юридичному) документі — інтерпретаційно-правовому акті. Якщо ж тлумачення є індивідуальним (казуальним), тоді воно може включатися, «вписуватися» у відповідний правозастосовний акт, викладатись у його мотивувальній частині або ж фіксуватися в окремому документі (наприклад, у письмовій відповіді компетентного органу на запит зацікавленого суб'єкта про те, як правильно слід розуміти закон стосовно конкретної життєвої ситуації).

Інтерпретаційно-правовий акт (акт офіційного тлумачення правової норми) - -це спосіб зовнішнього прояву встановленого компетентними органами формально-обов'язкового правила розуміннязмісту юридичної норми.

Види інтерпретаційно-правових актів:1) за «авторством» норми, яка є предметом тлумачення,акти автентичного тлумачення; акти делегованого (легального) тлумачення;

2) за суб'єктами тлумачення - акти тлумачення державних органів (органів державної

влади, управління, суду, прокуратури та ін.); акти тлумачення уповноважених органів громадських об'єднань;

3) за сферою дії - - нормативні (загальні), казуальні (індивідуальні);

4) за галузевою приналежністю норми, яка тлумачиться,— акти тлумачення норм конституційного, адміністративного, цивільного,кримінального права та ін.;

5) за структурним елементом норми, яка тлумачиться,акти тлумачення гіпотези, акти тлумачення диспозиції, акти тлумачення санкції;

6) за формою зовнішнього виразу письмові, усні (тільки казуальні);

7) за юридичною формою постанови, роз'яснення, ухвали та ін.

Юридичні властивості інтерпретаційно-правових актів:

- формальна обов'язковість (загальна або індивідуальна) для адресатів застосування і реалізації інтерпретованої норми;

- закріплення в таких актах правил розуміння норми (а не правил фізичної поведінки);

- можливість їх прийняття лише правотворчими або спеціально уповноваженими суб'єктами;

- наявність (поряд із властивими нормативно-правовим актам) спеціальних письмових форм їх виразу: роз'яснень, інструктивних листів та ін.;

- не тільки пряма їх дія в часі, а й, звичайно, зворотна дія.

71. Правова поведінка: поняття, ознаки та види.

Поняття «поведінка» є дуже широким за змістом. Різні аспекти поведінки людини є предметом вивчення багатьох наук. За юридичними властивостями уся людська поведінка поділяється на два види: ту, на яку право звертає увагу (правова), і ту, до якої право ставиться байдуже, індиферентно (неправова). Теорію держави та права цікавить лише правова поведінка – та людська активність, яка характеризується певними юридичними ознаками. Вони виражаються зовні у формі активності, діяння.

Іншими ознаками правової поведінки є: Соціальна значущість.

Вольовий характер.Свідомий характер.

1. Регламентування нормами права.

Під людською активністюрозуміють свідому діяльність людини, яка призводить до певних наслідків. Особливістю правової поведінки є її соціальна значущість. Тобто суспільство певним чином оцінює вчинки своїх членів, які можуть бути соціально корисними та соціально шкідливими. Сама сутність соціальної значущості полягає у можливості цієї поведінки впливати на характер суспільних відносин, саме тому вона певним чином оцінюється нормами права та викликає юридичні наслідки. Оскільки правова поведінка здійснюється суб’єктами суспільних відносин вона є свідомою,тобто вчинки повинні здійснюватися свідомо, осмислено, інакше вони не несуть юридичного навантаження, тавольовою,тобто вчинки, що складають правову поведінку, виникають на основі волевиявленнясуб’єктів.

Правова поведінкарегламентована нормами права цілісна сукупність правових вчинків, що можуть виражатися у формі

Види правомірної поведінки:1) за суб'єктами — діяльність громадян (людей), державних організацій (зокрема, органів держави), громадських об'єднань, соціальнихспільностей;2) за сферою суспільних відносин економічна, політична та ін.3) за об'єктивною стороною (тобто за формою зовнішнього прояву) - активна (вчинення дії), пасивна (утримання від неї);4) за суб'єктивною стороною (тобто належно від психологічного ставлення особи до своїх діянь) — принципова, зумовлена особистим, внутрішнім переконанням у необхідності поводитися правомірно; звичаєва, зумовлена особистою звичкою без роздумів і сумнівів виконувати будь-який державний припис; пристосувальна (конформістська) , викликана прагненням не відрізнятися від інших суб'єктів, які поводяться правомірно; маргінальна, що пояснюється загрозою відповідальності у разі вчинення правопорушення;5) залежно від зафіксованості у законодавстві врегульована законодавством, не врегульована законодавством;6) залежно від ставлення держави до правомірної поведінки -схвалювана, стимульована (заохочувана), допустима;7) за формою зовнішнього прояву фізична (діяльнісна), вербальна (усна), письмова (документована).

 

 

72. Поняття, ознаки та склад правопорушень.

Правопорушення — це соціально небезпечне або шкідливе, про­типравне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта (фізична чи юри­дична особа), яке передбачене діючим законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність.

Соціальна сутність правопорушення — заподіяння шкоди тим особистим, груповим чи загальносуспільним інтересам, які юридичне захищені державою.

Склад (елементи) правопорушення:

суб'єкт правопорушення —деліктоздатна фізична особа (людина) або деліктоздатне об'єднання, які вчинили правопорушення. Деліктоздатність — це закріплена законодавством і забезпечена державою здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за вчинене ним правопорушення;

об'єкт правопорушення— певні блага, на пошкодження, знищення чи позбавлення яких спрямоване винне протиправне діяння. Об'єктами правопорушень можуть стати всі явища, які визнаються об'єктами правовідносин, тобто різноманітні матеріальні та нематеріальні цінності (особисті або соціальні);

об'єктивна сторона- - протиправне діяння; його шкідливий або небезпечний результат; необхідний причинний зв'язок між ними. Протиправність діяння полягає в його державній, юридичній забороненості, у невідповідності вчинку юридичним приписам. Таке діяння може бути виражене як у активних (якщо суб'єкт недотримується забороняючих норм), так і в пасивних діях (якщо суб'єкт не виконує зобов'язальні норми);

суб'єктивна сторона— певне психологічне ставлення суб'єкта до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Таке ставлення відображається поняттям вини.

Види (форми) вини:

умисел: прямий умисел — суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає і бажає настанняйого негативних наслідків;непрямий умисел — суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає його негативнінаслідки, але байдуже ставиться до можливості їхнастання;

необережність:протиправна самовпевненість — суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає можливість настання його негативних наслідків, протесподівається, що вони все ж таки не виникнуть;протиправна недбалість - суб'єкт усвідомлюєпротиправність свого діяння, але не передбачаєможливості настання його негативних наслідків,хоча відповідно до рівня свого розвитку може і мусить це передбачити.

Порушення припису юридичної норми, вчинене без вини, відображається поняттям правової аномалії.

Правопорушення відрізняється від правомірної поведінки і діяльності наступними ознаками:

1) це суспільне небезпечне або шкідливе діяння;

2) це протиправне діяння (дія або бездіяльність);

3) винне протиправне діяння;

4) юридичне карне діяння;

5) наявність причинного зв'язку між протиправними діяння­ми і наслідками.

1) Всі правопорушення є суспільне небезпечними або шкідли­вими, оскільки вони направлені проти суб'єктивних прав і сво­бод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому. Порушуючи чиїсь природні чи юридично закріплені права, пра­вопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи органі­заціям. Шкода буває різна: матеріальна, моральна, а іноді і дуже небезпечна, коли здійснюється посягання на життя чи здоров'я людини, на державну безпеку тощо. В зв'язку із цим кримінальні злочини є найбільш небезпечними серед усіх правопорушень.

2) Всі правопорушення направлені проти вимог діючого зако­нодавства чи природних прав людини, які ще не закріплені в. законодавстві. Вони можуть виражатися в активних фізичних діях правопорушника (порушення правил дорожнього руху, кра­діжка, хуліганство). В окремих випадках правопорушення вчи­няються в результаті бездіяльності, коли на суб'єкта поклада­ються юридичні обов'язки законом чи договором, а він не вико­нує їх, в результаті чого наноситься шкода чи соціальна небез­пека. Наприклад, на охоронника покладається обов'язок охоро­няти матеріальні цінності, а він не виконав своїх обов'язків і сталося розкрадання майна. Тому поняття “дія” і “бездіяльність”, охоплюються одним поняттям — “діяння”.

3) Правопорушення — це не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, але і винне діяння. Без вини ніхто не може бути притягнутий до юридичної відповідальності (за виключен­ням безвинної відповідальності в цивільному праві). Вина — це психічне відношення особи до своїх протиправних діянь. Вон має об'єктивну і суб'єктивну сторону (як почуття вини).

4) Карність означає, що в діючому законодавстві передбачені склад правопорушень і встановлена міра юридичної відповідальності. В зв'язку з цим всі правопорушення і відповідальність юридичне закріплені в законодавстві. Питання про відпові­дальність за порушення природних прав людини, які юридичне не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або підставі застосування права по аналогії права і закону.

5) В окремих видах правопорушень, особливо злочинах, необхідно встановити причинний зв'язок між протиправними діями і наслідками. Якщо такого причинного зв'язку не буде, то і не можна звинувачувати особу в конкретному злочині.

 

73. Види правопорушень.

Види правопорушень(за ступенем суспільної або особистісної шкідливості):

- проступки (шкідливі правопорушення);

- злочини (небезпечні правопорушення).

Злочинвчинене винно суспільна небезпечне діяння (дія або бездіяльність), заборонене кримінальним законом під загрозою покарання.

Види проступків:

конституційне правопорушення завдає шкоди державному ладу, його об'єктом виступають закріплені Конституцією порядок організації та діяльності органів державної влади, форма правління та устрій держави. Отже, об'єктом такого проступку можуть стати форма або апарат держави, а також конституційні права людини;

цивільне правопорушення— завдає шкоди майновим і пов'язаним з ними особистим немайновим інтересам суб'єкта. Об'єкт цього правопорушення — майнові або пов'язані з ними немайнові цінності;

адміністративне правопорушення— протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський або державний порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність;

дисциплінарне правопорушення— це правопорушення, яке завдає шкоди внутрішньому трудовому розпорядку підприємств, установ та організацій.

В юридичній науці обговорюється питання про можливість виокремлення екологічних, сімейних, процесуальних та деяких інших правопорушень.

 

 

74. Юридична відповідальність та її види.

Юридичну відповідальність слід відрізняти від "позитивної відповідальності”, яку розуміють як почуття відповідальності за свою поведінку, діяльність, як почуття обов'язку. “Позитивна відповідальність” існує у трьох формах часу: в майбутньому, в сучасному і минулому, хоча в більшості випадків вона направлена на перспективу. Юридичну відповідальність розглядають тільки в ретроспективі, як негативну відповідальність за минулі правопорушення, тому що притягнення до відповідальності за майбутні правопорушення — абсурд і безглуздя.

Юридична відповідальністьце міра покарання правопорушника шляхом позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистісних), які йому належали до факту правопорушення, від імені держави (суспільства) на підставі закону (або іншого нормативного акта), з метою попередження правопорушення і відновлення (чи відшкодування) втрачених суб'єктивних прав на матеріальні і духовні цінності.

Юридична відповідальність — це міра покарання, яка носить, як правило, публічний характер. Вона здійснюється або може здійснюватись від імені держави шляхом державного примусу. В окремих випадках відшкодування збитків може відбуватись добровільно без державного втручання. Юридична відповідальність повинна бути передбачена, як правило, в законодавстві, особливо в кримінальному і адміністративному. Всі види відповідальності служать попередженню нових правопорушень.

Юридична відповідальність характеризується рядом ознак

- зв’язок із державним примусом у формі каральних та правовідновлюючих заходів

- застосування лише за вчинені правопорушення

- передбачає обов’язок особи зазнавати негативних наслідків

- сувора правова регламентація

- здійснюється компетентним органом у встановленому процесуально-процедурному порядку.

Різні види відповідальності мають свою особливість або специфіку, різну мету і цілі, тому деталізація цього питання відноситься до різних галузей права.

Юридична відповідальність здійснюється на засадах законності, обґрунтованості, невідворотності, індивідуалізації і справедли­вості. В ст.66 Конституції закріплено, що кожен зобов'язанийне заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Юридичну відповідальність поділяють на такі основні види:

1) конституційна; 2) кримінальна; 3) адміністративна; 4) дисциплінарна; 5) цивільно-правова; 6) матеріальна (в зв'язку із завданням шкоди в процесі виконання трудових обов'язків). По суті, це різно­вид цивільно-правової відповідальності, яка має свої особливості.

Дискутується питання про можливість виділення і інших видів юридичної відповідальності: екологічної, процесуальної, сімей­ної, фінансової. Справа в тому, що види правопорушень можна класифікувати по галузях права, але не можна так класифікувати юридичну відповідальність.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.71.247 (0.011 с.)