Загальна характеристика сучасних концепцій держави.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Загальна характеристика сучасних концепцій держави.



Існує кілька причин різноманіття цих теорій. Доних слід віднести:

а) об’єктивні причини розвитку суспілства; б) наявність класів та класових суперечностей у суспльстві; в) суб’єктивні причини, що характеризуються місцем і роллю видатних особистосей в суспільстві. У той же час безліч існууючих концепцій, напрямів і шкіл, що відображали існування і розвиток держави, не виключають загальних ознак, які присутні при розгляді всіх доктрин. До таких ознак можна віднести те, що кожне вчення про державу має: а) оціночну його частину, тобто відображає відношення того чи іншого класу чи групи людей до держави; б) методологічну основу, що характеризує ідейно-теоретичну сутність, притаманну конкретній епосі; в) теоретичний зміст вчення, тобто характеристику вирішення основних проблем теорії держави.

Виходячи з цієї характеристики, слід відзначити, що кожна доктрина включає в себе три основні частини: а) логіко-теоретичну, філософську чи іншу основу; б) понятійно-категорійний апарат висвітлення теорії; в) програмні положення, на які спирається та чи інша теорія, оцінюючи державу.

До основних сучасних концепцій соціологічного спрямування належать такі:

Теорія солідаризму.Поширилася у першій половині ХХ ст. Л.Дюгі (1859-1928), критикуючи марксизм на основі ідей французьких соціологів О.Конта, Л.Буржуа, Е.Дюркгейма, розвинув концепцію соціальної солідарності класів, організованою силою суспільства, яка встановлює взаємозалежність і спільність інтересів різних соціальних груп і класів. Л.Дюгі відкидав класові суперечності, політичну боротьбу й соціалістичну революцію.

Держава загального благоденства.В основі цієї теорії лежать ідеї та висновки соціології. Розробив цю теорію видатний англійський економіст Дж.Кейнс (1883-1946) у праці «Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей». Головний зміст теорії зводиться до такого:

1) обгрунтовується, що сучасна «демократична» держава втратила класовий характер і діє в інтересах усіх членів суспільства. Держава використовує такі економічні важелі, як політика цін, податки, інвестиції, державне замовлення, кредити, регулювання експорту й імпорту і тим самим впливає на приватний сектор, пристосовує його для блага всіх;

2) держава, реалізуючи функцію соціальних послуг (мате­ріальна допомога, поліпшення умов праці, підвищення заробітної плати і пенсій, поліпшення житлових умов, охорони здоров'я, ос­віти), забезпечує більш високий рівень життя населення всієї країни;

3) поступово відмирає репресивно-каральна функція держа­ви, збуджується сфера державного примусу. Автор робить висно­вок, що розвиток мішаної економіки, активізація функції соці­альних послуг, відмирання репресивно-каральної функції держа­ви перетворює її з класово-антагоністичної на «державу загаль­ного благоденства».

Теорія плюралістичної демократії також ґрунтується на по­ложеннях і висновках соціології, але вона використовує не сферу економічної і соціальної діяльності держави, а її політичну сис­тему. Представники цієї теорії Г. Ласкі, М. Дюверже, Р. Дарен-дорф, Р. Ален та інші обґрунтовують, що сучасна держава являє собою сукупність соціальних груп і прошарків, які виникають внаслідок тих чи інших інтересів. Для захисту своїх інтересів ці спільноти утворюють різні об'єднання громадян, які у свою чергу через свої «заінтересовані групи» чи «групи тиску» впливають на політичну владу, домагаючись реалізації своїх інтересів (потреб).

Таким чином, соціальні групи і прошарки беруть участь у здійсненні політичної влади, а держава координує й узгоджує можливості всіх об'єднань громадян у реалізації державної влади.

Теорія еліт поширилася наприкінці XIX — на початку XX ст. Засновниками її були італійські вчені політологи Г. Моска (1856-1941) і В. Паретто (1848-1923). Сутність цієї теорії зво­диться до того, що народ не здатний управляти суспільством. Г. Моска вважав демократію утопією і обґрунтовував, що у всіх цивілізованих суспільствах виникає два класи: правителі і ті, ким управляють. В. Паретто стверджував, що політичне життя є по­стійна боротьба еліт, зміна яких відбувається шляхом насиль­ства, що еліта виникає у трьох найважливіших сферах суспільно­го життя: економічній, політичній та інтелектуальній, де індивіди виділяються з середовища інших людей. Він обґрунтовував тео­рію конкуренції еліт. Р. Міхельс (1876—1936) застосував теорію еліт до політичних партій. Він вважав, що як буржуазні партії, так і соціалістичні антидемократизуються і депролетарізуються. Рядові члени партії, що не здатні самі управляти, обирають своїх представників, які рано чи пізно відокремлюються від своїх ря­дових товаришів по партії і перетворюються на партійну еліту. Демократія у партії переходить в олігархію. У партійній еліті теж ведеться боротьба, що призводить до заміни однієї партійної елі­ти іншою.

В сучасних умовах поширилася теорія неоелітаризму, або елітарної демократії. Представники цієї теорії X. Ласуел, Д. Сарторі, X. Зейглер вважають, що народоправство приречене на невдачу і веде до диктатури. Щоб цього не сталося, суспіль­ством має управляти компетентна еліта. Для цього необхідно по­єднати елітаризм з елементами плюралістичної демократії. Сут­ність теорії елітарної демократії зводиться до такого: а) в сучас­ному суспільстві діє не одна, а кілька еліт; б) між ними існує конкуренція; в) еліти контролюються народними масами шляхом загального виборчого права; г) це стимулює конкуренцію еліт; д) доступ в еліту залишається відкритим для всіх, вона попов­нюється за рахунок вихідців з народу.

Теорія конвергенції. Сутність цієї теорії полягає в тому, що у світі існує дві протилежні системи — капіталізм і соціалізм, вони поступово зближаються, втрачають різницю між собою і на пев­ному етапі розвитку зливаються у постіндустріальне суспільство. Ця теорія виникла в 50—60-х роках XX ст. її основоположника­ми були Р. Арон, Д. Гелберейт, П. Сорокін, Я. Тінберген та ін. Фактично в сучасних умовах ця теорія втілюється в життя у не­залежних державах колишнього Радянського Союзу.

Доктрини технократії. Нині посилюється вплив науки і тех­ніки на політичне життя у різних країнах, зростає місце і роль науково-технічних працівників у державному управлінні. На цій основі і виникають різні теорії технократії. Сутність цих теорій зводиться до того, що політикою повинні керувати інженери, техніки, науковці, менеджери та інші керівники науки і вироб­ництва, як це вони роблять в економіці. Представники цієї теорії: були Т. Веблен, Г. Скот, Ф. Тейлор, Г. Саймон, Д. Бел, Б. Беквіт, Ж. Бжезинський та ін.

Теорія правової держави. Правовою державою називають державу, в якій діє принцип верховенства права, де всі відносини між суб'єктами громадянського суспільства, державою і особою будуються на основі правового закону, гарантується свобода особи, її права, законність та правопорядок. Засновниками та основними представниками теорії правової держави були такі мислителі, як Платон, Арістотель, Ціцерон, М. М. Ковалевський, М. М. Коркунов, Б. М. Чичерін та ін.

У витоків ідей правової держави стояли:

а) богиня правосуддя Феміда з пов'язкою на очах, з мечем і вагівницею правосуддя в руках;

б) Солон зі своїми реформами в VI ст. до н. е., у яких прово­дилося об'єднання сили і права. Суть їх відображено у такому вислові: «Всіх я звільнив. А цього досягнув владою закону, силу з правом об'єднавши». Як підкреслював потім Арістотель, з Со­лона в Афінах почалася демократія;

в) Геракліт зі своїм безсмертним афоризмом: «Народ повинен битися за закон, як за свої стіни»;

г) Платон (427—347 p. до н. е.), який чітко проводив думку про те, що державність можлива лише там, де панують справед­ливі закони. У його творі «Закони» підкреслювалося: «Ми ви­знаємо, що там, де закони встановлені в інтересах кількох людей, йдеться не про державний устрій, а лише про внутрішні чвари, і те, що вважається там справедливістю, не має цього ім'я». Платон також писав: «Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під будь-чиєю владою. Там же, де закон — владика над правителями, а вони — його раби, я вбачаю поряту­нок держави і всі блага, які тільки можуть дарувати державам боги»;

д) Арістотель (384—322 р. до н. е.) як «батько» античної полі­тичної науки також обґрунтовував правління розумних законів. Він писав: «Отже, хто вимагає, щоб закон панував, вимагає, зда­ється, того, щоб панували тільки божество і розум, а хто вимагає, щоб панувала людина, привносить у цю свою вимогу свого роду тваринний елемент, адже пристрасть є дещо тваринне, та й злість збиває з істинного шляху правителів, хоч би вони й були найкра­щими людьми; навпаки, закон — це врівноважений розум». Внут­рішній взаємоз'язок держави і права Арістотель формулює так: «Поняття справедливості пов'язане з уявленням про державу, ос­кільки право, що служить критерієм справедливості, є регулюю­чою нормою політичного спілкування».

Концепція правової держави в сучасних умовах — це не ли­ше проголошення основних принципів і рис, що становлять тео­рію такої держави, це необхідність реального формування нових суспільно-політичних інститутів, які б замінили існування за­критої авторитарної політичної системи відкритою демократич­ною системою, яка б діяла на засадах панування права (правово­го закону) в суспільстві.

Правова держава в сучасних умовах розглядається як держа­ва, в якій тільки юридичними засобами забезпечується вер­ховенство права, реальне здійснення, забезпечення, охорона, за­хист і поновлення порушених прав громадян, взаємна відпові­дальність держави і особи, контроль та нагляд за утворенням і здійсненням юридичних законів. Мета створення правової дер­жави в Україні — забезпечення цивілізованого функціонування і розвитку громадянського суспільства.

Соціальна держава — це вільна демократична правова держа­ва, в якій забезпечується гідне людини життя у плані її мате­ріального і соціального обслуговування, гарантується індивіду­альна свобода особи та цивілізованими методами досягається со­ціальна злагода, вирішуються соціальні конфлікти.

Соціальна держава— це держава, в якій: а) громадянам забез­печується гідне людини життя в плані їх матеріального благопо­луччя і соціального захисту в цілому; б) громадянам гарантуєть­ся особиста свобода; в) у суспільстві культивується і забезпечу­ється цивілізованими засобами соціальна злагода, мирне вирі­шення суперечностей, що виникають чи можуть виникнути.

Кінцевою метою соціальної держави є:

• досягнення соціальної демократії, що полягає в реалізації • влади народу і забезпеченні людині і громадянину всіх прав, сво­бод і законних інтересів та виконання усіма суб'єктами права своїх обов'язків;

• ліквідація всіх форм гноблення, дискримінації, расизму, експлуатації людини людиною;

• гарантування усім людям рівних умов вільного розвитку і розвитку кожної, окремої особи;

• досягнення цих та інших цілей мирним шляхом, політич­ними методами;

• модернізація виробництва і поступовий перехід до ринко­вих відносин та ін.

Поняття «соціальна держава» виникло у повоєнні роки. Ним називали держави сучасного демократичного типу в умовах відносної стабільності і розвинутої економіки. Цим терміном під­креслювалася здатність такої держави забезпечувати своїм гро­мадянам (народові) соціальні, політичні, економічні та інші права. Одним із засновників теорії соціальної держави був М. Адлер. Він показав взаємозв'язок соціальної держави і гро­мадянського суспільства на принципах рівності, взаємної допо­моги, соціального партнерства.

Ідеї анархізму. Анархізм виник одночасно з марксизмом. Його сутність зводиться до заперечення державності. Сучасний анархізм поділяють на анархо-комунізм (повне заперечення вся­кої політичної влади) і анархо-синдикалізм (наявність політичної влади в руках профспілок). Основними представниками анархістських ідей були М. Штірнер, Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін та деякі інші.

Теорії етатизму. Протилежністю анархізму є теорії етатизму, тобто одержавлення всіх сфер суспільного життя. Етатизація суспільства веде до диктатури, Г. Моска різновидами диктатури вважав соціалізм і фашизм.

Фашизмохоплює конгломерат найреакційніших політичних ідей, націлених на виправдання і заохочення найбільш низьких спонукань, спираючись на які можна обґрунтувати всяку антилюдську дію. Одним з ідеологів фашизму був Фрідріх Ніцше (1844—1900). Він обґрунтовував ненаситне прагнення до влади, поділяв волю на аристократичну і рабську, обґрунтовував расизм, тоталітаризм, вождизм, культ грубої сили, вихваляв ідеал істинного арійця. Ідея фашизму була втілена в Німеччині Адоль­фом Гітлером.

Головні ідеї німецького фашизму:

1. Проповідування і втілення в життя расизму, тобто розподіл людей за біологічними і соціальними ознаками на раси. При цьому одна раса оголошується вищою, істинними представника­ми роду людського, а інша — напівзвірями, які покликані забез­печувати процвітання пануючої раси. Фашистські лідери всіляко пропагували расизм: «Живуть інші народи в достатку чи дохнуть з голоду, цікавить мене лише тією мірою, в якій ми відчуваємо потребу в рабах для підтримки нашої культури», — цинічно за­являв Гіммлер.

2. Загарбання і перетворення на рабів народів інших країн для поширення арійської раси і забезпечення життєвого простору.

3. Проповідь і вихваляння тоталітарної держави, де всі сторо­ни життя суспільства, всіх членів держави чітко регламентовано. Держава оголошується «живим організмом народу», вимагається беззаперечне підкорення індивіда державі. Всяка ініціатива окре­мого індивіда придушується, практично ліквідуються всі права і свободи.

4. Проповідується свобода свавілля фашистської партії і дер­жави, її чиновників, які не зв'язані ніякими законами, суд вер­шиться не на основі законів, а згідно з ідеологічними установками.

5. Обґрунтовується і постійно реалізується ідея вождизму. На чолі держави і нації стоїть фюрер, який не зв'язаний ніякими за­конами. Право — це те, чого хоче народ, а волю народу відобра­жає фюрер, який має вищий авторитет, і його діяльність не підлягає критиці. Все що він говорить і робить — вірно, адже силу він черпає безпосередньо з містичної душі нації. Витримується чітка ієрархічна побудова влади. Партійний і державний чиновник визнається безпосереднім і незаперечним авторитетом, вождем на певній території.

6. У відносинах між людьми і між державами проповідується культ сили. Насильство оголошується важливим фактором роз­витку суспільства, а гуманізм розглядається як виправдання сла­бовілля і боягузтва.

7. Вихваляється ідея Ф. Ніцше про надлюдину, так звану «біляву бестію», що є ідеалом істинного арійця.

8. Німецький фашизм використовував популярну в ті часи ідею соціалізму, проголошуючи свій «націонал-соціалізм», сут­ність якого зводиться до заперечення конкретного індивіда і злиття його з суспільством у вигляді фашистської держави.

О. Шпенглер підкреслював, що соціалізм — це дисципліна і твердий державний порядок, ієрархія влади. Він ототожнював державу і суспільство.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.71.247 (0.013 с.)