Закон і підзаконні нормативно-правові акти: поняття, ознаки та види.

Закон - це прийнятий вищим представницьким органом дер­жави або безпосередньо народом нормативно-правовий акт, що має вищу юридичну силу, приймається в особливому процедурно­му порядку, регулює найбільш важливі суспільні відносини.

Характеристиками закону як нормативно-правового акта ви­щої сили є такі:

1) закон може бути змінений або скасований лише законодав­чим органом;

2) закон є єдиним актом вищої юридичної сили, решта норма­тивно-правових актів є підзаконними;

3) закон приймається відповідно до конституції та раніше прий­нятих законів і не потребує додаткового затвердження;

4) закон приймається з дотриманням спеціальної законодавчої процедури (законодавчого процесу).

Закони за юридичною силою або за місцем у системі законо­давства поділяються на основні та звичайні.

Основні закони - це конституції.

Конституція - основний закон, єдиний правовий акт, що має особливі юридичні якості, регламентує основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права та свобо­ди громадян.

Ознаки конституції:

1. Конституція - закон найвищої юридичної сили.

2. Конституція має верховенство.

3. Конституція має основоположний, установчий характер.

4. Конституція є ядром системи права, базисом для поточного законодавства.

5.Конституція є стабільною, її стабільність забезпечується особ­ливим, ускладненим порядком її перегляду та внесення до неї змін та доповнень.

6.Конституція має народний характер, виражає інтереси грома­дянського суспільства (народу), а не лише держави.

7. Конституція має гуманістичний характер.

8. Конституція має реальний характер, фіксує ті суспільні відно­сини, що склалися на момент її прийняття.

Конституції бувають двох видів:

- кодифіковані - єдиний систематизований писаний основ­ний закон (Конституція України, Конституція РФ, Консти­туція США тощо);

- некодифіковані - група законів, предметом регулювання яких є особливий вид суспільних відносин, віднесений до консти­туційного права (Велика Британія, Швеція, Канада). Так, у Великій Британії за відсутності кодифікованого консти­туційного акта функціонує група конституційних законів (статутів) - Акт про парламент 1911 р., Акт про міністрів Корони 1937 р., Акт про місцеве управління 1972 р. тощо. Вони діють разом із судовими прецедентами та консти­туційними звичаями (конституційними угодами). Конституційні закони є похідними від конституції. Виділя­ють два види конституційних законів:

- ті, посилання на які містяться у конституції або консти­туція передбачає необхідність їх прийняття;

- закони, що вносять зміни та доповнення до конституції (нап­риклад, Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 18 грудня 2004 року). Такі закони після на­брання чинності стають невід'ємною частиною конституції.

Конституційний закон відрізняється від решти законів своєю юридичною силою, специфічним предметом правового регулю­вання, особливою процедурою прийняття (в Україні 2/3 від конституційного складу Верховної Ради).

Звичайні закони - це засновані на конституції норматив­но-правові акти поточного законодавства, присвячені окре­мим напрямам політичного, економічного, соціального життя суспільства.

За внутрішньою структурою звичайні закони поділяються на загальні, спеціальні та оперативні.

Загальні закони відповідно до конституції регламентують відносини у певних сферах суспільного життя, мають універ­сальний зміст і поширюють свою дію на суб'єктів, що не воло­діють спеціальними ознаками. Більшість законів, що прийма­ються законодавчими органами, є звичайними. Процедура їх прийняття є загальною, приймаються вони простою більшістю від конституційного складу парламенту.

Загальні закони бувають кодифіковані або поточні.

Кодифіковані кодекси (від лат. codex - книга, пень) представ­ляють собою єдиний систематизований акт, який містить норми, що регулюють відносно відокремлену сферу суспільних відносин, і створює базу самостійної галузі законодавства (Кримінальний кодекс України, Цивільний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення).

Кодекс є логічно узгодженим результатом складної право-творчої діяльності державних органів. Кожен кодекс являє со­бою нормативний матеріал, що розподілений на глави, розділи, статті, в яких представлено все, що є необхідним для врегулю­вання певної сфери суспільних відносин: загальні принципи, регулятивні інститути, заходи охорони правил від порушень тощо. Структура кодексу, як правило, складається з двох час­тин: загальної та особливої. Загальна частина містить осново­положні принципи, визначає мету, завдання галузі, які, у свою чергу, визначають характер, зміст та регулятивні властивості норм особливої частини, які, власне, і закріплюють правила ба­жаної, належної та забороненої поведінки суб'єктів права.

Поточні закони - нормативно-правові акти вищої юридичної сили, що регулюють окремі напрями суспільних відносин, які входять до предметів правового регулювання різних галузей пра­ва. Поточні закони не претендують на охоплення своїм регулятив­ним впливом цілих сфер суспільних відносин, їх завданням є вре­гулювання окремих проблем правового життя: суспільства (Закон України «Про вибори Президента України», Закон України про державний бюджет).

Спеціальні закони - закони, що регулюють обмежену (спеці­альну) сферу суспільних відносин та поширюються на визначене коло суб'єктів (певну категорію населення). Це закони про освіту, пенсійне законодавство, закони про соціальний захист окремих категорій населення тощо).

Оперативні закони - нормативно-правові акти, якими вводять­ся в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори тощо. їх призначенням є не створення нових норм права, а підтверджен­ня правил поведінки, що містяться в інших нормативних доку­ментах. Це так звані норми про норми, що не можуть існувати без інших законів, які вводяться в дію, або міжнародних договорів, які потребують ратифікації.

Правові системи ряду держав (Франція, Іспанія) передбачають існування органічних законів, що передбачені конституцією і своїм призначенням мають визначення статусу державних ор­ганів. В Україні теж є закони, які визначають порядок діяльності окремих органів державної влади («Про прокуратуру», «Про Конс­титуційний Суд», «Про міліцію»). Але ці закони не передбачені Конституцією України як спеціальні і відносяться до поточного за­конодавства. Інша ситуація у Франції, Конституція якої передба­чає врегулювання органічними законами статусу Конституційної Ради, Вищого Суду правосуддя, Суду правосуддя Республіки тощо.

Особливими видами законів є закони федеративні та закони суб'єктів федерацій. Ця ситуація є типовою для федеративних держав, у яких використовується як федеральне законодавство (загальнодержавне), так і законодавство окремих суб'єктів феде­рації. Наприклад, у Російській Федерації існують як закони фе­деральні (прийняті вищим законодавчим органом - Державною Думою), так і закони окремих суб'єктів федерації, зокрема зако­ни міста Москви. Тобто федеративна структура законодавства є більш ієрархічною, ніж структура законодавства унітарної держави.

За суб'єктом правотворчості закони поділяються на ті, які прийняті народом (шляхом референдуму), та ті, які прийняті пар­ламентом (в Україні - Верховною Радою). У Конституції України зазначено, що всеукраїнський референдум може бути проголоше­ний за народною ініціативою (на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як удвох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області). Тобто теоретично на референдум може бути ви­несене будь-яке питання, що потребує з'ясування волі народу. Виняток становлять законопроекти з питань податків, бюджету та амністії. Прийняття законів з цих питань потребує спеціальної підготовки та неабиякого досвіду законотворчої роботи, тому ви­несення цих питань на всенародне обговорення є принаймні не­доцільним.

Види законів за строком дії: постійні, тимчасові, надзвичайні. Постійні - закони, що діють без обмеження у часі. Тимчасові - закони, що діють з обмеженням строку дії (Закон України про державний бюджет).

Надзвичайні - є різновидом тимчасових, приймаються у ви­падках, передбачених конституцією, діють у період надзвичай­ного часу, набрання чинності такими законами тягне за собою припинення дії інших законів з тих же питань на період надзвичайного часу.

Підзаконні акти - це акти правотворчості, що засновані на по­ложеннях закону та не суперечать йому. Вони покликані конкре­тизувати основні положення закону з метою полегшення його ре­алізації. Підзаконна правотворчість характеризується більшою гнучкістю, порівняно із законодавчою, це обумовлюється спроще­ним процедурним порядком прийняття підзаконних актів, визна­чення цієї процедури конкретним органом - суб'єктом підзаконної правотворчості.

Більшість підзаконних актів приймається органами виконав­чої влади. За суб'єктами видання та сферою поширення підзаконні нормативно-правові акти поділяються на загальні, відом­чі, місцеві.

Загальні підзаконні акти поширюють дію на невизначене коло суб'єктів, тобто всіх осіб, що перебувають на території держави та відповідають загальним, встановленим нормативно-правовим ак­том, родовим ознакам. У системі підзаконних актів ці акти мають вищу юридичну силу. До них належать акти президента, акти уря­ду, (укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України).

Відомчі підзаконні акти поширюють свою дію на тих суб'єктів, які задіяні у діяльності в межах контрольованої відомством сфери суспільних відносин: банківські, фінансові, транспортні, правоохо­ронні тощо (накази, інструкції, розпорядження, положення, вказівки керівників центральних органів виконавчої влади). 90

Місцеві підзаконні акти видають у л межах своєї компетенції ор­гани місцевого самоврядування (представницькі органи на місцях) та місцеві органи виконавчої влади.. Дія місцевих підзаконних актів обмежена простором певного регіону чи адміністративно-те­риторіальної одиниці (постанови та рішення Верховної Ради АРК, постанови, рішення та розпорядження ї Ради Міністрів АРК, розпо­рядження голів місцевих державних адміністрацій тощо).