Розкрити види законів України.

Закони як і інші нормативні акти можна розрізняти, наприклад, по характері дії в часі (постійні, тимчасові, дія яких припинено або продовжено). Є закони що мають пряме відношення до певного кола осіб (наприклад, ЗУ «Про міліцію»), поряд із законами загальнореспубліканської дії є закони регіональної дії (наприклад, закони про вільні економічні зони), їх можна розрізняти й по галузевій приналежності (цивільного, карного й т.д. права). Але, насамперед, у масиві законів важливо розрізняти їхні основні види:

По ролі й місцю в системі законодавства:

а) Конституція (закон законів). - Основний Закон України.

У деяких країнах немає Конституції (Ватикан, Саудівська Аравія, Оман), наприклад, у Саудівській Аравії Конституцією офіційно вважається Коран. В Англії немає писаної Конституції, але її роль виконує певна група законів.

б) Конституційні (основні) закони.

Термін «Конституційні закони» у законодавстві України відсутній, але в юридичній літературі це поняття зустрічається часто, однак відсутнє єдність думки про його особливості (утримування, функції).

Термін «Конституційний закон» (іноді - «органічний закон») відомий законодавству Франції, Італії й ін.

В Україні є підстави серед конституційних законів розрізняти:

органічні (вносять зміни, доповнення в діючу Конституцію; включаються як органічна (невід'ємна) частина в текст Конституції; процедура їхнього прийняття аналогічна процедурі прийняття Конституції); номінальні (їхній перелік, організаційна назва (про Кабінет Міністрів, про вибори Президента й т.п.) передбачені Конституцією; будучи свого роду продовженням Конституції їхнього положення в текст Конституції не включаються; їхнє основне завдання - конкретизація (деталізація) певних норм Конституції);

ординарні (на них є посилання в Конституції, але без визначення їхньої організаційної назви);

в) звичайні (прості, поточні) закони.

Приймаються відповідно до компетенції парламенту з питань не стосовним до предмета регулювання Конституцією й Конституційними законами.

Свої роль і місце в системі законодавства мають також закони, прийняті всеукраїнським референдумом, кодификационные закони, надзвичайні закони. В Україні чинність законів мають т.зв. Декрети Кабінету Міністрів України.

По суб'єктах видання:

Закони України (приймаються Верховною Радою України);

Закони колишнього СРСР.

Закони колишнього СРСР (як і підзаконні акти) застосовуються, якщо вони:

а) регулюють відносини, неурегульовані правом України;

б) не суперечать Конституції й законам України.

У федерації видаються: а) федеральні закони; б) закони суб'єктів федерації.

 

30. Порядок прийняття законів. Стадії законодавчого процесу Законотворчість є засобом реалізації повноважень відповідних суб»єктів конституційно-правових відносин і предбачає комплекс різноманітних дій – визначення основних питань, що потребують законодавчого закріплення; встановлення мети і цілей правового регулювання, вибір форми правових актів, їх облік, створення умов для їх реалізації тощо.Створення джерел КП регламентується певним офіційним порядком здійснення правомочними суб»єктами послідовних юридичних дій, які в сукупності і складають правотворчий процесс.Законодавчий процес – це низка послідовних стадій, у процесі яких народжується законодавчий акт. В літературі є багато визначень законодавчого процесу, аналіз яких дає змогу розглядати його як:1) організаційно відокремлений комплекс тісно пов"язаних між собою дій, спрямованих на створення закону;2)сукупність відокремлених у часі дій суб»єктів, законотворчого процесу, що породжують правовідносини, які є самостійною фазою законотворчості 3)спосіб проведення створюванного акта із однієїх якості в іншу.

Законодавчий процес складається з таких стадій: *законодавча ініціатива *офіційна підготовка проекту *обговорення законопроекту *прийняття закону *оприлюднення закону. Треба додати що в літературі є різні точки зору відносно кількості таких стадій. Дехто наприклад, виносить за межі такого процесу ініціативу створення акта, попередній його розгляд, роботу над проектом у комітетах, обговорення проектів, опублікування прийнятих актів, введення їх в дію. Право законодавчої ініціативи належить депутатам у ВРУ, Президентові України, Кабміну,НБУ. Право законодавчої ініціативи – це право суб»єктів конституційно-правових відносин виносити законопроект на розгляд ВРУ згідно з передбаченою процедурою, або пропозиції про прийняття законів. Право суб»єктів законодавчої ініціативи –вимагати від ВРУ поставити й обговорити питання про включення запропонованого проекту до порядку денного сесії законодавчого органу.Тут спостерігаються офіційні відносини між суб»єктами законодавчої ініціативи іВРУ, і тому така акція не може бути винесена за межі законодавчого процесу, а є його невід»ємною частиною.

 

31. Значення і юридична сила конституційних і звичайних законів. Закон в широкому розумінні – це встановлені державою загальнообов»язкові правила. Власне у юридичному значенні закон – це нормативно-правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади чи шляхом безпосереднього волевиявлення народу(референдумом), що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має найвищу юридичну силу в системі законодавства України.

Конституційні закони – особливі нормативно-правові акти в системі українського законодавства, які за своїм політико-правовим змістом, предметом правового регулювання та юридичною силою займають після Конституції особливе місце, органічно розвивають її, продовжують. Таким законам належить важлива роль у забезпеченні конституційного регулювання суспільних відносин.Вони є своєрідними спутниками конституції і входять в систему конституційного законодавства. Їх спорідненість з Конституцією полягає на самперед у тому, що в Конституції є безпосередня вказівка на необхідність видати той чи інший закон, якій має розвинути ту чи іншу статтю. До КЗ відносяться також законі про органи державної влади – хзаконодавчої, виконавчої, і судової про статус Президента України, про політичні партії, територіальний устрій України.

32. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела конституційного права України. Підзаконний нормативний акт - різновид правових актів, видаваних відповідно до закону, на основі закону, у виконання закону, для конкретизації законодавчих приписань, їхнього тлумачення, чи встановлення первинних норм. Види підзаконних актів:

по суб'єктах видання і сфері поширення:

1. Загальні нормативно-правові акти загальної компетенції, дія яких поширюється на всіх осіб у межах території країни (розпорядження центральних органів виконавчої влади, нормативні укази президента і постанови уряду).

2. Місцеві підзаконні акти - нормативно-правові акти представницьких і виконавчих органів влади на місцях.(обов'язкові для всіх осіб, але в територіально-відокремлених рамках, у межах даної території - регіону, області, міста, району).

3. Відомчі нормативно-правові акти (інструкції, накази) міністерств і відомств.(поширюються на осіб, що знаходяться в системі управлінського, службового і дисциплінарного підпорядкування тільки даного відомства).

Внутріорганізаційні підзаконні акти (локальні), (статути, положення, правила внутрішнього розпорядку) які видаються різними організаціями для рекламентациї внутрішніх питань і поширюються тільки на членів організації.

33. Акти Конституційного Суду України як джерела конституційного права. Конституційний суд України є згідно з Конституцією (ст. 147) єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, тобто, є незалежним від законодавчої і виконавчої гілок влади спеціальний судовий орган, який здійснює перевірку нормативних актів на їх відповідність Конституції України шляхом конституційного судочинства. Формами звернення до Конституційного Суду є конституційне подання та конституційне звернення. Конституційний Суд може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. Рішення приймаються, висновки даються Конституційним Судом поіменним голосуванням шляхом опитування суддів Конституційного Суду. Рішення і висновки Конституційного Суду рівною мірою є обов'язковими до виконання. В ході дослідження в актах Конституційного Суду було виявлено наявність ознак джерел права, це відбувається у разі того, коли акти містять конституційно-правові норми. Деякі акти Конституційного Суду можуть містити конституційно-правові норми. Йдеться про рішення, які приймаються з питань невідповідності нормативно-правових актів, що містять норми конституційного права, Конституції України і законами України. Такі рішення приймаються більшістю суддів і є остаточними. Вони породжують нові юридичні наслідки – втрачають силу, тобто стають не чинними нормативно-правові акти та окремі їх положення у разі невідповідності їх Конституції України та законам. Враховуючи викладене, є підстави стверджувати, що рішення Суду, про визнання неконституційними законів, інших правовик актів; про офіційне тлумачення Конституції України, а також висновки Суду: про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість; щодо відповідності законопроектів про внесення змін до Конституції України вимогам її статей 157 і 158 в ієрархії національного законодавства займають місце після Конституції України, передуючи таким чином законам, іншим правовим актам. Стосовно рішень Конституційного Суду про офіційне тлумачення законів України, то вони посідають таке ж місце, як і закони. Особливістю цих рішень є те, що ухвалюючи їх, Суд одночасно перевіряє закони чи їх окремі положення на конституційність, оскільки офіційному тлумаченню підлягають лише положення законів, які відповідають Конституції України. Завдяки визначенню особливостей актів Конституційного Суду, стало явно зрозумілим те, що вони є повноцінним джерелом права. Але сьогоднішній стан законодавства свідчить про те, що це питання не є остаточно дослідженим. Для того, щоб ширше його розкрити треба удосконалити законодавство новими правовими актами з цієї проблеми.