Поняття, принципи і зміст правового статусу особи.

Одним із важливих елементів конституційно-правового статусу особи в Україні є його принципи, тобто вихідні засади, на основі яких здійснюються права, свободи та обов’язки особи і визначається місце особи в державі і суспільстві.

Такими принципами є: 1) належність людині основних прав і свобод від народження і їх невідчужуваність; 2) відповідність правового статусу особи в Україні вимогам і стандартам, які склалися в міжнародному співтоваристві; 3) поєднання індивідуальних інтересів особи з інтересами інших осіб, держави і суспільства; 4) загальність та загальнодоступність конституційних прав, свобод і обов’язків; 5) юридична рівність громадян України, їх рівноправність; 6) гарантованість конституційного статусу особи; 7) заборона на незаконне обмеження конституційних прав і свобод громадян України; 8) гуманістична спрямованість основ правового статусу особи;

 

Конституційно-правовий статус особи, його структура

Структуру конституційно-правового статусу людини складають такі елементи:правосуб'єктність людини; його принципи;права і свободи людини і громадянина та гарантії їх реалізації (центральний елемент цього статусу);обов'язки людини та гарантії їх виконання.

Отже, конституційно-правовий статус людини - це сукупність правосуб'єктності людини, його принципів, прав, свобод і обов'язків людини та їх гарантій.

Конституційно-правовий статус громадянина, крім названих елементів, включає також певний зв'язок між людиною і державою, із якого випливають додаткові права, свободи й обов'язки особи та їх гарантії.

Певні особливості має конституційно-правовий статус іноземця і особи без громадянства. Він також означає сукупність елементів, що складається із правосуб'єктності людини, принципів, прав, свобод і обов'язків людини та їх гарантій, але, крім того, включає, по-перше, деякі додаткові права і свободи іноземця та особи без громадянства, що випливають із тимчасового правового зв'язку з державою, їх додаткові обов'язки, гарантії цих прав, свобод та обов'язків і, по-друге, що стосується лише іноземця, - наявність певного правового зв'язку між ним та іноземною державою, що не може ігноруватися державою перебування.

 

89. Співвідношення конституційних прав та конституційних свобод. Конституційні норми різних країн щодо прав, свободи і обов’язків людини і громадянина можна поділити на 1) громадянські і політичні права й свободи, проголошені буржуазними революціями; 2) соціально-економічні права, які ґрунтуються на соціалістичному вченні; 3) колективні, або солідарні, права, проголошені головним чином країнами третього світу. Права й свободи, які стосуються перших двох позицій, це права й свободи, що належать кожному індивідові. Права третьої позиції можна назвати правами людини і народів (право на здорове навколишнє середовище, право на страйк, громадянську непокору, право політичної опозиції).

За іншою класифікацією можливе виділення загальних і особливих прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Критерієм класифікації тут слугує те, що в одних випадках вони стосуються всіх громадян (право на відпочинок), а в інших – тільки певних (окремих) груп громадян (жінок, дітей).

І насамкінець: права й свободи людини і громадянина можуть бути згруповані за сферами життєдіяльності індивіда. Такого роду класифікація уявляється особливо важливою, бо вона показує межі охорони прав людини і громадянина у різних сферах. Критерієм тут є однорідність матеріального змісту прав, свобод і обов’язків та однотипність норм, що її закріплюють. За цією класифікацією у Конституції України виділяють три основні групи прав і свобод та одну групу обов’язків.

1. Громадські права і свободи людини.

2. Політичні права і свободи громадян України.

3. Економічні, соціальні та культурні права й свободи людини і громадянина.

4. Конституційні обов’язки людини і громадянина.

 

Покоління прав людини.

Розділяють три покоління прав людини: І - цивільні (особисті) і політичні права.ІІ -соціальні, економічні, культурні права. ІІІ -колективні права.

Цивільні й політичні права спрямовані на обмеження сваволі державної влади, вони ставлять за обов'язок державі не втручатися в сферу особистої волі людини (його автономного життя),створюють умови для участі громадянина в політичному житті країни. Ці права (право на життя, достоїнство, волю й особисту недоторканність, недоторканність житла, рівність перед законом, волю від довільного арешту користування рідною мовою й ін.) являють собою ліберальні цінності, результат (в основному) розвитку буржуазних відносин, буржуазних революцій.

Соціальні, економічні,культурні права покликані гарантувати людині гідні умови життя, визначають обов'язку держави по забезпеченню нужденними мінімальними засобами існування, обов'язку по соціальній забезпеченості, необхідної для підтримки людського достоїнства, нормального задоволення первинних потреб і духовного розвитку людини.

Колективні права («права солідарності», «солідарні права») - право народу, право націй, право спільності, асоціації - засновані на солідарності людей.

Поняття громадянства і засоби його набуття.

Громадянство - це структурний елемент правового статусу особи, який розкриває головний зміст зв'язку людини і держави, взаємовідносин громадянина з державою та суспільством. У визначенні громадянства України, яке дається в преамбулі Закону "Про громадянство України", підкреслюється правовий. характер зв'язку особи й Української держави. Громадянство - правовий, а не фактичний стан. Громадян держави не можна розглядати як сукупність осіб, що проживають на її території, оскільки за цією ознакою останні утворюють населення країни - категорію демографічну. Терміном "населення" охоплюється не тільки громадяни певної держави, а й іноземці та особи без громадянства, які проживають в країні Громадянином держави є особа не в сипу того, що проживає на її території, а

внаслідок існування МІЖ особою і державою певних правових зв'язків. Підставами і умовами набуття громадянства України. Ст. 11 Закону про громадянство України 'зазначає, що підставами набуття громадянства є: 1) народження, 2) походження; 3) прийняття до громадянства України; 4) поновлення громадянства Урїни: 5) інші підстави,передбачені міжнародними договорами України, які ратифіковано Верховною Радою України, Дзний перелік підстав для набуття громадянства е вичерпним. Це означає, що жодні інші заокнодавчі чи підзаконні акти не можуть встановлювати додаткових підстав ' набуття громадянства, або ж скасувати чи обмежувати їх дію.

Ознаки громадянства.

Громадянство України – правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках.

Право на громадянство є невід’ємним правом людини. Ст. 4 Конституції України встановила, що в Україні існує єдине громадянство, тобто подвійне громадянство, як це має місце в деяких державах, не допускається. Конституція містить норму, згідно з якою громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі держави або виданий іншій державі. Через систему дипломатичних представництв та консульських установ Україна гарантує своїм громадянам захист та піклування за межами держави.

Громадянство є основною передумовою встановлення правового статусу особи в державі.

Громадянами України є: - усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; - особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; - особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті внесено напис «громадянин України», а також їх діти, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття.