Підзаконні нормативно-правові акти в системі джерел екологічного права

Підзаконні акти приймаються, відповідно до законів, у розвиток законів (кодексів), їх окремих положень уповноваженими на те органами. Це, зокрема, може бути Кабінет Міністрів України, інший центральний орган виконавчої влади у випадках прямо передбачених відповідними законодавчими актами. Так, відповідно до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" Кабінет Міністрів України має визначити:

- порядок здійснення державного моніторингу навколишнього природного середовища (стаття 22);

- порядок ведення державних кадастрів природних ресурсів (стаття 23);

- порядок ведення екологічних паспортів (стаття 24);

- порядок встановлення нормативів - плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища (стаття 44).

Підзаконні нормативно-правові акти приймає й Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди України). Приймаються вони відповідно до законів або з метою конкретизації положень постанов Кабінету Міністрів України.

Підзаконні акти приймають й інші центральні органи виконавчої влади з питань своє компетенції у галузі охорони довкілля.

Також підзаконний характер мають рішення, що приймають органи місцевого самоврядування про вирішення питань, що мають місцеве значення. Зокрема, відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування з урахуванням екологічних вимог затверджують проекти планування та забудови населених пунктів, їх генеральні плани та схеми промислових вузлів, затверджують місцеві екологічні програми, приймають рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, обмеження у випадках загрози для здоров'я населення здійснення загального природокористування (наприклад, встановлюють заборони на купання у водоймах) тощо.

Види:

1) за суб’єктами видання: акти ПУ, акти КМУ, акти органів центральної виконавчої влади, акти органів місцевого самоврядування;

2) за формою їхнього зовнішнього вираження: укази, постанови, накази, рішення, правила та ін.;

3) за сферою регулювання: централізовані та локальні акти.

 

Значення локальних нормативно-правових актів для правового регулювання екологічних відносин.

Локальні нормативно-правові акти — це розпорядження керівників державних і громадських організацій (у вигляді наказів та інструкцій), прийняті у межах їх повноважень та регулюють їх службову і трудову діяльність

Локальні акти поділяються на акти загального і спеціального характеру.

Локальні акти загального характеру - статути підприємств, колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку. У статутах, наприклад,містяться норми щодо правового режиму майна і землі,організації управління, включаючи сферу природокористування і охорони навколишнього середовища.

Спеціальні локальні акти - плани організаційно-технічних заходів з охорони природи і раціонального використання природних ресурсів, посадові інструкції та ін. Дія еколого-правових норм,що містяться в локальних нормативних актах, обмежена рамками підприємства.

 

Міжнародні договори як джерела екологічного права.

Належність міжнародних договорів до джерел права України, в тому числі екологічного, випливає з Конституції України. Відповідно до ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Згідно з Законом «Про міжнародні договори України» (2004) під міжнародним договором України розуміють укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права договір, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо) (ст. 1).

Цим же Законом передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства України. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного права (ст. 19). У цьому випадку Україна виходить з принципу пріоритетності норм міжнародного права перед нормами національного законодавства. Чинні міжнародні договори України реєструються в Міністерстві закордонних справ України, а за його поданням — й у Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй відповідно до її Статуту. Ці договори включаються в установленому порядку до Єдиного державного реєстру нормативних актів і друкуються в «Зібранні чинних міжнародних договорів України» та інших офіційних друкованих виданнях України. В екологічному законодавстві України частка міжнародно-правових угод є досить вагомою і з кожним роком зростає. Водночас Україна не є байдужою й до тих міжнародних договорів, які не ратифіковані парламентом. Це зумовлено конституційним визнанням Україною загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (ст. 18 Конституції України). Отже, відповідні принципи і норми міжнародного права навколишнього середовища також є джерелами екологічного права України.

 

19. Роль судової практики в регулювання екологічних відносин.

Слід зазначити, що значну роль у правовому регулюванні екологічних відносин відіграє діяльність судів. Особливо велику роль мають відігравати постанови вищих судових органів, в яких містяться узагальнення судової та господарської практики, указівки з питань застосування чинного екологічного законодавства України.

Керівні роз'яснення Пленумів Верховного Суду і Вищого господарського суду України впливають на удосконалення екологічних відносин та належать до числа документів правозастосовного нормативного тлумачення. Так, наприклад, з метою однакового і правильного застосування у вирішенні спорів законодавства, яке регулює земельні відносини, дано роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування».

Разом із тим, необхідно підкреслити, що керівні постанови Пленумів Верховного Суду України та Вищого господарського суду України не є джерелом екологічного права, оскільки суди не наділені правотворчою функцією.

 

20. Загальна характеристика еколого-правового статусу людини та громадянина.

До особливостей системи екологічних прав громадян можна віднести наступне:

По-перше, екологічні права спрямовані на задоволення еко­логічних потреб і забезпечують реалізацію екологічних інтере­сів. Це основна особливість екологічних прав громадян, яка вка­зує на суть, призначення цієї категорії прав.

По-друге, центральною ланкою, основою системи екологіч­них прав є право громадян на безпечне довкілля. Система еко­логічних прав громадян складається на базі цього права. Воно і є метою їх реалізації.

По-третє, пріоритет екологічних прав громадян у загальній системі прав людини і громадянина, в першу чергу пріоритет права на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Виходячи з інтересів забезпечення безпеки навколишнього природного се­редовища допускається обмеження низки інших прав, в тому числі і прав природокористування.

По-четверте, забезпечення екологічних прав громадян є цент­ральною і кінцевою метою екологічної політики держави. Вони визначають зміст і спрямованість діяльності держави в екологіч­ній галузі.

По-п'яте, система екологічних прав громадян України, їх ме­ханізми реалізації перебувають в стадії формування.