Поняття, зміст та види управління в сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття, зміст та види управління в сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів.



Під управлінням в галузі екології розуміють врегульовані правовими нормами суспільні відносини, в яких реалізується діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, спрямована на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки юридичними і фізичними особами, дотримання екологічного законодавства, попередження екологічних правопорушень та захист екологічних прав громадян. Відповідно розрізняють державне, самоврядне, громадське управління. В літературі можна також зустріти виділення управління на два види, такі як державне та відомче (галузеве). Загальнодержавне управління має територіальний характер. Воно розповсюджується на всіх природокористувачів і всі об’єкти природи в межах держави в цілому або певної адміністративно-територіальної одиниці. Відомче управління розповсюджує свої дії лише на певний об’єкт природи: землі, води, ліс тощо. Воно не пов’язане з адміністративно-територіальним розподілом, а розповсюджується на природо-користування певним природним ресурсом, неззалежно від того на території якої області він знаходиться. Українське законодавство розрізняє державне та громадське управління. Хоча власне управлінську діяльність здійснюють лише державні органи. Окремими управлінськими повноваженнями на своїй території наділені також органи місцевого самоврядування, в першу чергу їх виконавчі органи. Щодо громадських організацій, окремих громадян, то тут доцільно вести мову про їх участь у здійсненні охорони довкілля,зокрема в управлінні охороною довкілля. Зміст управління в галузі охорони довкілля складається з низки взаємопов’язаних управлінських функцій, які поділяються на загальні (планування, прогнозування, координація, організаційна діяльність, облік, екологічний контроль і нагляд) та спеціальні (стандартизація і нормування, видача ліцензій і лімітів на природокористування, екологічний моніторинг, екологічна інформація, екологічна експертиза, ведення державних природоресурсних кадастрів, ведення Червоної книги України, розподіл і перерозподіл природних ресурсів тощо). Відповідно до завдань і напрямків діяльності до складу організаційної системи регулювання природоохоронних відносин можна віднести: на загальнодержавному рівні: Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; на територіальному (місцевому) рівні: органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, територіальні підрозділи спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади в галузі охорони довкілля та забезпечення екологічної та радіаційної безпеки, громадян та громадські об’єднання.

 

30. Принципи державного управління природокористування та охороною довкілля.

1) Принцип законності при здійсненні державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища. Він означає, що органи управління в даній сфері, їх посадові особи в процесі своєї діяльності мають керуватися приписами законодавства, що визначають їх повноваження, порядок прийняття відповідних управлінських рішень та екологічні вимоги щодо заходів, які вони (органи державного управління) мають розробляти з метою забезпечення охорони довкілля, екологічної безпеки, раціонального використання природних ресурсів. Законність у цій сфері державного управління забезпечується судовим захистом екологічних прав юридичних і фізичних осіб, у разі їх порушення органами виконавчої влади чи їх посадовими особами, притягненням посадових осіб органів виконавчої влади до юридичної відповідальності за порушення еколого-правових вимог та інших приписів законодавства, що регламентує діяльність органів державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища.

2) Принцип поєднання комплексного та диференційованого підходів в управлінні охороною навколишнього природного середовища. Запровадження цього принципу обумовлено, з одного боку, тим, що взаємозалежність природних ресурсів, нерозривність екозв'язків у природних процесах потребує проведення в даній сфері, єдиної науково-технічної політики, координації зусиль усіх органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій і громадян у розробці та здійсненні заходів щодо охорони довкілля, використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки; комплексність передбачає й всебічне врахування всіх чинників (екологічних, економічних, технічних, соціальних та ін.), що можуть вплинути на ефективність природоохоронних заходів, а, з другого боку, притаманна окремим природним ресурсам особливість (екологічна, репродуктивна тощо) обумовлює необхідність виділення спеціалізованого управління щодо їх охорони та використання.

3) Принцип поєднання державного управління із самоврядним і громадським управлінням у галузі охорони навколишнього природного середовища. Таке поєднання обумовлено характером екологічних проблем, вирішення яких потребує узгоджених дій з боку органів державного управління й органів місцевого самоврядування.

4) Принцип басейнового управління. Метою запровадження басейнового управління є створення умов для управління річковим басейном як єдиним цілим, забезпечення економічної цілісності басейнового водогосподарського комплексу, створення належних умов для збалансованості використання, охорони і відтворення водних ресурсів, запобігання порушенню умов формування водного стоку, прояву шкідливої дії вод.

5) Принцип програмно-цільового забезпечення розробки та реалізації заходів у галузі охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки, раці­онального використання природних ресурсів. Цей принцип є ключовим у даній сфері державного управління, дозволяє пов'язати цілі та завдання охорони довкілля на перспективний період із спрямованими на їх виконання конкретними заходами організаційного, технічного, наукового й іншого характеру, ресурсним (фінансовим, матеріально-технічним) забезпеченням цих заходів, а також із відповідальними за їх розробку та реалізацію органами.

 

31. Основні функції управління у сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів.

Під функціями управління в галузі охорони навколишнього природного середовища (екологічного управління) слід розуміти основні напрями організаційно-правового впливу на суспільні відносини в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Функції управління забезпечуються діяльністю суб'єктів управління. Основним суб'єктом управлінської діяльності є держава в особі її органів, в першу чергу, органів виконавчої влади. Ті функції управління, реалізація яких покладається на державу, є функціями державного управління. Але в соціальній державі сфера управлінської діяльності набагато ширша, за суб'єктним складом вона не обмежується лише діяльністю державних органів. Суб'єктами управління в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки в Україні також є територіальні громади, заінтересована громадськість (окремі громадяни чи громадські об'єднання), суб'єкти господарювання та інші представники громадянського суспільства.

Функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля доцільно об'єднати в кілька окремих груп.

До групи організаційних функцій управління належать: облік природних ресурсів; екологічне планування; прогнозування використання природних ресурсів та охорони довкілля; просторово-територіальний устрій об'єктів природи.

Група попереджувально-охоронних функцій управління включає: спостереження (моніторинг) за використанням природних ресурсів та охороною довкілля; екологічну експертизу; екологічний контроль.

Інші функції управління — це інформування про стан навколишнього природного середовища; стандартизація і нормування у сфері природокористування і охорони довкілля; вирішення екологічних спорів.

 

32. Ведення кадастрів та обліку як функції управління.

Функція обліку природних ресурсів являє собою діяльність уповноважених державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, спрямовану на систематизацію відомостей стосовно правового, природного та господарського стану природних ресурсів, а також їх окремих складових частин.

Облік природних ресурсів проводиться у формі ведення природоресурсових кадастрів, а саме: земельного кадастру, обліку вод та водного кадастру, обліку і кадастру рослинного світу, обліку лісів і лісового кадастру, обліку родовищ, запасів і проявів корисних копалин та кадастру родовищ і проявів корисних копалин, кадастру тваринного світу, кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду, обліку в галузі охорони атмосферного повітря.

Термін «кадастр» (реєстр) означає систематизований банк кількісних і якісних даних щодо певного об'єкта.

Відповідно до ст. 193 ЗК України державний земельний кадастр становить собою єдину державну систему земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками і містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Розрізняють державний облік водокористування, поверхневих вод та підземних вод.

Державний водний кадастр являє собою систематизований звід відомостей про поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море; обсяги, режим, якість і використання вод; водокористувачів. До водного кадастру включаються також відомості про водогосподарські об'єкти, що забезпечують використання води, очищення та скид зворотних вод (споруди для забору та транспортування води, споруди, на яких здійснюється очистка зворотних вод, тощо).

Державний облік і кадастр рослинного світу містить систему відомостей і документів про розподіл об'єктів рослинного світу між власниками і користувачами (в тому числі орендарями) земельних ділянок, кількісні та якісні характеристики народногосподарської і наукової цінності рослинних ресурсів, поділ природних рослинних угруповань на категорії, економічну оцінку технічних, кормових, лікарських, харчових та інших властивостей природних рослинних ресурсів, інші дані про рослинні природні ресурси, необхідні для забезпечення їх невиснажливого використання, відтворення й ефективної охорони.

Державний облік лісів і державний лісовий кадастр містять систему відомостей і документів про правовий режим лісового фонду, розподіл його між користувачами, якісний і кількісний стан лісового фонду, поділ лісів за групами та віднесення до категорій захисності, економічну оцінку та інші дані, необхідні для раціонального ведення лісового господарства і оцінки результатів господарської діяльності в лісовому фонді.

Родовища, в тому числі техногенні, запаси і прояви корисних копалин підлягають обліку в державному кадастрі родовищ і проявів корисних копалин та державному балансі запасів корисних копалин. Державний облік родовищ запасів і проявів корисних копалин здійснюється в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Державний кадастр тваринного світу містить систематизовану сукупність відомостей про географічне поширення видів (груп видів) тварин, їх чисельність і стан, характеристики середовища їх перебування і сучасного господарського використання, а також інших даних, необхідних для забезпечення охорони і раціонального використання тваринного світу. Ведення кадастру тваринного світу покладено на Міністерство охорони навколишнього природного середовища.

Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду містить відомості про правовий статус, належність, режим, географічне положення, кількісні і якісні характеристики цих територій та об'єктів, їх природоохоронну, наукову, освітню, виховну, рекреаційну й іншу цінність.

Ведення зазначеного кадастру покладено на Державний комітет природних ресурсів України.

Державному обліку в галузі охорони атмосферного повітря підлягають: об'єкти, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей та на стан атмосферного повітря; види та обсяги забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря; види і ступені впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря. Державний облік у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється за єдиною системою в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

 

33. Екологічне планування, прогнозування та програмування

Екологічне планування слід розуміти як діяльність уповноважених державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, спрямовану на створення екологічно обгрунтованих імперативів раціонального та комплексного використання природних ресурсів, їх відтворення, а також охорони довкілля. В основному, нині екологічне планування реалізується че­рез прийняття екологічних програм. Програмування передбачає розроблення комплексу заходів з побудовою ієрархічної системи завдань, підпорядкованих в кінцевому рахунку єдиній визначеній меті. Такою складнішою структурою, побудовою воно відрізня­ється від власне планування.

Екологічні програми є різновидом державних цільових про­грам, правові засади розроблення, затвердження та виконання яких закріплені Законом України від 18.03.2004 р. «Про держав­ні цільові програми»1. Метою екологічних програм, як закріп­лено в статті 3 Закону «Про державні цільові програми», є здійс­нення загальнодержавних природоохоронних заходів, запобіган­ня катастрофам екологічного характеру та ліквідація їх наслідків. Загальнодержавні програми охорони довкілля за поданням Ка­бінету Міністрів України затверджуються законом. Наприклад, Законом України від 21.09.2000 р. затверджена Загальнодержав­на програма формування національної екологічної мережі Укра­їни на 2000—2015 роки2, тобто єдиної територіальної системи, яка включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особ­ливій охороні (території природно-заповідного фонду, рекреа­ційні, водозахисні тощо).

Екологічне прогнозування — це урегульована екологічним законодавством діяльність спеціально уповноважених суб'єктів права, спрямована на підготовку та проведення екологічних прогнозів у галузі використання та відтворення природних ресурсів та забезпечення сприятливого стану навколишнього природного середовища й екологічної безпеки. Екологічне прогнозування поділяється на короткострокове (до 5 років) та довгострокове (до 25 років).

 

34. Екологічне ліцензування і квотування.

Екологічне ліцензування— це діяль­ність уповноважених державних органів та органів місцевого само­врядування, пов 'язана із видачею ліцензій (дозволів) на природокорис­тування або здійснення видів діяльності, що впливають або можуть вплинути на стан довкілля. З практичного погляду найбільше прикладне значення має та­кий критерій, як види діяльності, які підлягають ліцензуванню. У сфері регулювання еко­логічних відносин такою діяльністю є та, що: а) пов'язана зі спеціальним використанням природних ресурсів; б) стосується екологічних інтересів особи, держави та суспільства в цілому. Отже, до першої групи можна віднести: усі види діяльності щодо спеціального використання природних ресурсів: лісокористування, водокористування, надрокористування, користування атмосфер­ним повітрям, об'єктами тваринного та рослинного світу тощо. До другої групи належать такі види діяльності: пов'язані з потенційною небезпекою для здоров'я людей. До таких видів діяльності віднесено: виробництво, переробку та реалізацію харчових про­дуктів та добавок; медикаментів, медичних імунобіологічних пре­паратів; предметів гігієни та санітари; косметично-парфюмерних виробів; алкогольних напоїв та тютюнових.виробів; товарів побу­тової хімії; а також комунально-побутове та медичне обслуговуван­ня населення; виховання та навчання дітей і підлітків, будь-які ро­боти з біологічними агентами та хімічними речовинами, джерела­ми іонізуючих та неіонізуючих випромінювань і радіоактивними речовинами. пов'язані з виробництвом, зберіганням, транспортуванням та реалізацією пестицидів і агрохімікатів; діяльність у сфері використання ядерної енергії та поводжен­ня з радіоактивними відходами; діяльність у сфері централізованого водопостачання та водовідведення діяльність у сфері поводження з відходами тощо.

Лімітування в галузі використання і охорони довкілля є фак­тично проявом функції нормування і здійснюється з метою об­меження, насамперед, використання природних ресурсів. Лімі­ти використання природних ресурсів (нормативи використання відповідно до ст. 33 Закону України «Про охорону навколиш­нього природного середовища») встановлюються для того, щоб забезпечити попередження виснаження, вичерпання природних ресурсів, порушення рівноваги в навколишньому природному середовищі. Такі ліміти є системою екологічних обмежень і яв­ляють собою доведені до суб'єктів-користувачів обсяги гранич­ного використання в межах певних строків природних ресурсів та їх компонентів. Як правило, вони визначаються органами, які надають ліцензії на природокористування і обумовлюються в цих ліцензіях. Так, відповідно до ст. 1 Водного кодексу Украї­ни ліміт забору води — граничний обсяг забору води з водних об'єктів, який встановлюється в дозволі на спеціальне водоко­ристування. Лімітування в галузі лісокористування здійснюєть­ся шляхом затвердження розрахункової лісосіки та визначення розмірів лісосічного фонду при здійсненні рубок головного ко­ристування та встановлення лімітів на заготівлю другорядних лісових матеріалів і обсягів здійснення побічних лісокористу­вань і детально визначене Правилами відпуску деревини на пні в лісах України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1999 р.

Різновидом лімітів є ліміти, що встановлюють граничне допустимі обсяги викидів та скидів стосовно окремих джерел впливу. Стаття 1 Водного кодексу України визначає поняття «ліміт скиду забруднюючих речовин», тобто граничний обсяг скиду забруднюючих речовин у поверхневі водні об'єкти, який встановлюється в дозволі на спеціальне водокористування. Ліміти використовуються для встановлення конкретних сум збору за забруднення навколишнього природного середови­ща (Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збо­ру затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999р.2).

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-12; просмотров: 278; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.215.186.30 (0.018 с.)