Внутрішнє законодавство як джерело МПП

(1) Внутрішнє (національне) законодавство як джерело між-народного приватного права. Більшість фахівців визнають джере-лом права в Україні лише нормативно-правовий акт. Нормативно-правові акти, яки містять норми міжнародного приватного права, можна класифікувати за різними критеріями.

Залежно від їхньої юридичної сили: 1) Конституція України; 2) закони; 3) підзаконні акти.

Залежно від обсягу регулювання міжнародних приватних від-носин: 1) спеціальні закони (Про МПП); 2) закони, які містять окремі норми або групу норм, що присвячені правовідносинам з іноземним елементом (Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, Про біженців, Про правовий статус закордонних українців); 3) спеціальні підзаконні акти (Консульський статут України, Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні); 4) підзаконні акти, які містять окремі норми або групу норм, що присвячені правовідносинам з іноземним елементом.

Конституційні норми права є підґрунтям подальшого більш детального регулювання міжнародно-приватного відносин в законах і підзаконних нормативно-правових актах.

Серед спеціальних законів головним джерелом міжнародного приватного права слід визнати Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року, який створювався з ура-хуванням останніх кодифікацій міжнародного приватного права в східних країнах. В ньому містяться загальні поняття (зворотне відсилання, правова кваліфі-кація, автономія волі, взаємність тощо), а також колізійні норми, які визначають право, що підлягає застосуванню щодо статусу осіб, форми та змісту правочинів, речових прав, зобов’язального права, сімейних, спадкових, трудових, процесуальних та інших відносин.

Крім того, матеріально-правові норми міжнародного при-ватного права містяться також в ЦК України і в низці інших нормативно-правових актів. ЦК України визнає учасниками цивіль-них правовідносин не тільки іноземців і осіб без громадянства, але й іноземні держави (ст. 2 Кодексу), закріплює за іноземцями, особами без громадянства, іноземнимі юридичними особами право приватної власності на землю у встановленому законом порядку (ч. 2, 3 ст. 384 Кодексу). На рівні закону норми міжнародного приватного права є також в законах «Про соціальні послуги», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Украї-ні», «Про зайнятість населення», «Про авторьке право і суміжні права», «Про захист прав споживачів», «Про держав-ну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».

 

Кодифікація норм

Відповідно, у цьому процесі можна виділити три етапи: перший - іздругої половини XIX століття до 60-х років XX століття, друга - з початку 60-х докінця 70-х років XX століття; третій - з кінця 70-х років XX століття до сьогоденнячасу (при цьому такі рамки кілька умовні).

На першому етапі окремі нормативні акти у сфері міжнародногоприватного права приймаються наприклад, у Швейцарії (1891 р.), Японії (1898р.), Марокко (1913, 1914 і 1925 рр..), Польщі (1926 р.), Гватемалі (1936р.), Таїланді (1938 р.), Тайвані (1953 р.). В інших країнах прийняттянового приватноправового регулювання у вигляді Цивільних кодексів супроводжується появою спеціального колізійного регулювання або всамих цих кодексах, або у ввідних законах до них: серед таких країн можнаназвати, наприклад, Німеччину (1896 р.), Нікарагуа (1904 р.), Перу (1936 р.), Грецію (1940/1946 рр..), Уругвай (1941 р.), Бразилії (1942 р.), Італії (1942м.), Єгипет (1948 р.)., Ірак (1951 р.), Лівію (1954 р.). У деякихдержавах приймаються спеціальні закони, що вводять колізійнерегулювання окремих інститутів, як, наприклад, це мало місце в Фінляндії, де в 1929 р. з'явився Закон, що регулює деякі сімейно -правові відносини міжнародного характеру. Нарешті, окремі норми попитань міжнародного приватного права, хоч і розкидані по різнихправовими актами, були присутні в дуже великій кількості держав.

Що ж до другого етапу, то з початку 60-х і до кінця 70-х років спеціальні нормативні акти з колізійних питань були прийняті в Кувейті (1961 р.), Південної Кореї (1962 р.), Чехословаччині (1963 р. - включаючирегулювання питань міжнародного цивільного процесу), Албанії (1964р.), Польщі (1965 р.), НДР (1975 р.). Особливо слід відзначити розділи проколізійного права до Цивільного кодексу Португалії (1966 р., ззмінами в 1977 р.) та Іспанії (1974 р.). У 1964 р. в польський ЦПК буловключений спеціальний розділ з питань міжнародного цивільногопроцесу. У НДР в 1965 р. було прийнято колізійне регулювання зпитань сімейного права. У 1967 р. в Лівані, а в 1971 р. в Греції булиприйнято акти з деяких питань міжнародного цивільного процесу.

Крім того, нове колізійне регулювання або у формі окремих актів, або в складі більших актів з'явилося в таких африканськихдержавах, як Гвінея (1962 р.), Центральноафриканська Республіка (1965р.), Мадагаскар (1962 р.), Ангола (1966 р.), Габон (1972 р.), Сенегал (1972р. - з питань сімейного права), Алжир (1975 р., в ньому ж 1966 булоприйнято декілька нормативних актів з питань міжнародного цивільногопроцесу). Серед країн Азії у цьому плані можна назвати Бахрейн (1971 р.), Афганістан (1977 р.) і Йорданію (1977 р.), а стосовно до Латинської Америці можна згадати про Еквадорі (1970 р.).

Саме другий етап національних кодифікацій міжнародного приватногоправа багато в чому підготував третім, що йде і понині, початок якогознаменується прийняттям в Австрії в 1978 р. спеціального закону проміжнародне приватне право. У його ході слідом за Австрією спеціальнізакони (чи інші нормативні акти такою ж високою юридичної сили) проміжнародне приватне право приймають такі європейські країни, як Угорщина
(1979 р.), Югославія (1982 р.), Швейцарія (1987 р.), Румунія (1992 р.), Італія (1995 р.), Ліхтенштейн (1996 р.). У 1982 р. аналогічний актз'являється в Туреччині. У 1986 р. проводиться реформа колізійногорегулювання в ФРН (а також протягом 80-х і 90-х років приймається рядзаконів щодо окремих аспектів міжнародного приватного права). У 1995 р.спеціальний закон, присвячений питанням міжнародного приватного права (асаме нарахування відсотків на присуджені борги в іноземній валюті,шлюбу і деліктних зобов'язань), приймається навіть в Англії, не кажучи вжепро те, що там же в 80-і і 90-і роки приймається ряд законів, частковомістять ретельне регулювання окремих аспектів міжнародногоприватного права. Закони зі спеціальних питань міжнародного приватногоправа протягом 80-х і 90-х років XX століття приймаються, наприклад, в Нідерландах, Бельгії, Швеції. У 80-х і 90-х роках XX століття вносятьсядеякі зміни в колізійне регулювання Іспанії, Португалії та Греції. З'являється нове колізійне регулювання (як частин уцивільно-правових актах) у Латвії (1992-1993 рр..), Литві (1994 р.), Естонії (1994 р.).

Цей третій етап проявив себе і в СРСР і Росії: наприкінці 70-х іпочатку 80-х років були внесені зміни в деякі внутрішні джереламіжнародного приватного права в СРСР, а потім в Основах цивільногозаконодавства Союзу РСР і республік 1991 з'явився новий розділ проколізійної регулювання (що діє в Росії й досі), і, крім того,в 90-х роках в Росії з'явилося дуже велику кількість нових джерелміжнародного приватного права (щоправда, підсумком стало розрізненістьрегулювання). Розділи про міжнародне приватне право були включені в нові Цивільні кодекси Узбекистану (1996 р.), Вірменії (1998 р.), Казахстану (1998 р.), Киргизії (1998 р.), Білорусії (1998 р.). Окремий закон,що регулює питання права колізій законів і колізій юрисдикцій, бувприйнятий в 1998 р. в Грузії.

Що ж до інших частин світу, то окремі закони були ухваленіу Венесуелі (1998 р.) і Тунісі (1998 р.). У 1991 р. нові колізійнінорми з'явилися у книзі IV Цивільного кодексу Луїзіани (США). Піднабрав чинності в 1994 р. Цивільному кодексі Квебека міститься книга проміжнародне приватне право. Нове регулювання було прийнято в Цивільних кодексах Перу (1984 р.), Парагваю (1985 р.), Куби (1987 р.), Ємену (1992р.), Монголії (1994 р.), В'єтнаму (1995 р.). У 1986 і 1993 рр.. булизмінені норми міжнародного приватного права в законодавстві Сальвадору,в 1986 р. - Коста-Ріки, в 1987 р. - Мексики, а в 1989 р. - Гватемали. У Лівані в 1983 р. був прийнятий Цивільний процесуальний кодекс зіспеціальним регулюванням питань міжнародного цивільного процесу. У 1989 внесено зміни до японський закон про колізійним регулюванні,прийнятий ще в 1898 р. З 80-х років активно йде процес розвиткуміжнародного приватного права в Південній Кореї, де в 1991 р. був прийнятий,наприклад, закон про міжнародне судовому сприяння у цивільних справах.
Точно так само подібний процес йде успішно і в Китаї, де спеціальнерегулювання міститься, наприклад, у Загальних положеннях цивільного права 1986 р. і ЦПК 1991 р. У Австралії в 1992 р. був розроблений спеціальнийзаконопроект з питань колізій законів, а в 1993 р. деякіавстралійські штати прийняли закони про позовної давності в міжнародномуприватне право. Нарешті, окремі, присвячені колізійних питаньрозділи з'явилися в законодавстві Бурунді (1980 р.), Судану (1984 р.), Об'єднаних Арабських Еміратів (1985 р.), Буркіна-Фасо (1989 р.).
Колізійне регулювання з питань шлюбу і сім'ї було прийнято, вЗокрема, в Того (1980 р.), Болгарії (1985 р.), Аргентині (1987 р.).