Принципи міжнародних комерційних договорів

Прийняття від 01.01.1994

Виражається вона в тому, що сторони можуть мати справу з нормами іноземного права, часто їм невідомого, або зовсім знаходитися в невіданні щодо того, чим регламентуються їх взаємини. Для уникнення подібних ситуацій Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (УНІДРУА) були розроблені Принципи міжнародних комерційних договорів - міжнародний правовий акт, застосовується не до окремих видів договорів (купівля-продаж, перевезення, лізинг тощо), а практично до будь-якої зовнішньоекономічну операцію.

За своїм юридичним статусом Принципи - це не міжнародний договір (конвенція), обов'язковий для держави. Це скоріше звичай міжнародної торгівлі, який визнається законодавством як джерела права

Фундаментальним чинником у регламентації правовідносин будь-якої галузі права, у тому числі зобов'язального права із іноземним елементом(у площині нашого дослідження: суспільні відносини у сфері зовнішньоторговельних відносин), є ж звичайно принципи права – загальні основи права, які відображають його підпорядкованість “велінням справедливості у тому вигляді, як остання розуміється у визначену епоху та у визначений момент”. У цьому контексті заслуговують на увагу розроблені Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (УНІДРУА) Принципи міжнародних комерційних договорів (Principles of International Commercial Contracts) або, інакше кажучи, принципи УНІДРУА.

Зазначені принципи встановлюють загальні норми для міжнародних комерційних угод та підлягають застосуванню у випадку, коли контрагенти погодились про те, що їх угоди будуть регулюватися цими Принципами.

Принципи УНІДРУА можуть застосовуватися, коли контрагенти дійдуть згоди щодо регламентації зобов'язальних правовідносин “загальними принципами права”, “lex memoria” або аналогічними положеннями.

Принципи УНІДРУА можуть застосовуватися і для вирішення питання, яке виникає у випадку, коли не уявляється можливим визначити відповідну норму, яка підлягає застосуванню.

Крім того, зазначені Принципи можуть бути використані для тлумачення міжнародних уніфікованих правових документів та слугувати в якості моделі для національного законодавства.

Принципи, між іншим, містять: загальні положення, положення стосовно укладання угод, їх дійсності, тлумачення, змісту, припинення угоди тощо.

Як зазначено у вказівках Принципів, для їх застосування до конкретного право чину необхідна спеціальна угода між сторонами про це. При цьому підставою для застосування Принципів може слугувати й угода сторін в частині регулювання контракту між ними “загальними принципами права” (“General principles of Low”), торговим правом (“lex memoria”) або залученням до тексту контракту таких положень, як, наприклад, посилання на “звичаї міжнародної торгівлі” (“usages & customs of international trade”).

У контексті Принципів уявляється актуальним визначення таких понять як свобода форми, обов'язковість договору, спосіб укладання договору, протиріччя між стандартними і нестандартними умовами, конфлікт проформ, дійсність простої угоди, правило “contra proferentem”, невизначеність валюти, валюта розрахунку збитків тощо.

Так, зокрема, вимоги щодо:

свободи форми (стаття 1.2 Принципів) викладені наступним чином: зазначені принципи не встановлюють ніяких вимог стосовно того, що договір має бути укладеним або підтвердженим у письмовій формі. Його існування може бути підтверджено у будь-який спосіб, включаючи показання свідків;

вимоги щодо обов'язковості договору (стаття 1.3 Принципів) – належним чином укладений договір є обов'язковим для сторін, його може бути змінено або припинено лише у відповідності до його умов або за згодою сторін, або у інший засіб їх відповідності до цих Принципів;

спосіб укладання договору (стаття 2.1 Принципів) – договір може бути укладено шляхом акцепту оферти або у результаті поведінки сторін, яка достатньо засвідчує про угоду;

протиріччя між стандартними і нестандартними умовами (стаття 2.21 Принципів) – у випадку протиріччя між стандартною умовою та умовою, що є нестандартною, перевагу має останнє;

конфлікт проформ – якщо контрагенти використовують стандартні умови і досягають угоди поза рамок цих стандартних умов, договір вважа ється укладеним на підставі погоджених умов та тих стандартних умов, які співпадають за своєю сутністю, окрім випадку, коли сторона попередньо зазначить, що вона не має наміру щодо пов'язаності таким договором, або у наступному без затримки проінформує про це другу сторону, дійсність простої угоди – договір укладається, змінюється або припиняється в силу самої угоди сторін без будь-яких додаткових вимог;

правило “contra proferentem ”– якщо умови договору однієї із сторін є неясними, то перевага віддається тлумаченню, що є протилежним інтересам цієї сторони;

невизначеність валюти (стаття 6.1.10 Принципів) – якщо грошове зобов'язання не виражено у будь-якій конкретній валюті, платіж має бути здійсненим у валюті місця, де має бути здійснений платіж;

валюта розрахунку збитків (стаття 7.4.12 Принципів) – збитки мають бути розраховані або у валюті, у якій було виражено грошове зобов'язання, або у валюті, у якій було завдано збитків. У залежності від того, що більш відповідає зобов'язанням.

За загальним правилом, щоб Принципи застосовувалися (повністю або частково), у зовнішньоекономічному договорі має бути посилання на них. Формулювання може бути наступною: "Цей договір буде регулюватися Принципами УНІДРУА (2004) [за винятком статей...]". Сторони, які бажають передбачити субсидіарне застосування права певної держави, можуть використовувати наступні слова: "Цей договір буде регулюватися Принципами УНІДРУА (2004) [за винятком статей...], доповненими, у разі необхідності, правом держави [Х]"

 

Інкотермс

"Інкотермс" - це типові умови договору купівлі-продажу. Правила "Інкотермс" застосовуються у всіх випадках, коли сторони зробили посилання на них у договорі. Следует подчеркнуть, что сфера действия Инкотермс ограничена вопросами, связанными с правами и обязанностями сторон договора купли-продажи в отношении поставки проданных товаров (под словом товары здесь подразумеваются «материальные товары», исключая «нематериальные товары», такие как компьютерное программное обеспечение)."Інкотермс" можуть використовуватися при укладанні договорів купівлі-продажу, які вимагають від продавця транспортування товару будь-яким видом транспорту, а також для договорів, де покупець одержує товар на складі продавця. Одним із найважливіших документів МТП є збірник міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс", покликаний забезпечити єдине розуміння взаємних правил та обов'язків сторін договору купівлі-продажу. Залежно від умов "Інкотермс" між продавцем і покупцем розподіляються зобов'язання стосовно поставки товару та відповідальність за ризик щодо його пошкодження чи втрати. Структура та зміст "Інкотермс" відповідають меті їх створення — полегшенню міжнародної торгівлі та оптимізації процесу її правового оформлення. Правила єдиного тлумачення змісту торгових термінів систематизовані в положення, які створюють 13 (11-2010)фактично готових для розміщення їх в договорі наборів основних умов угоди. Відповідно сторони залежно від своїх інтересів можуть вибрати одну з 13 найпоширеніших моделей розподілу обов'язків між продавцем та покупцем.

У вступі до правил "Інкотермс" підкреслюється, що вони не призначені для заміни умов угоди, необхідних для повного договору купівлі-продажу. Базис (базисні умови) поставки — це те, без чого договір не може бути визнаний оформленим юридично коректно, а відсутність у ньому посилань на "Інкотермс", хоч і знижує юридичну чіткість договірного тексту як вираження волевиявлення сторін, таких наслідків у світовій практиці не має. В цьому разі точніше було б характеризувати терміни "Інкотермс" як типові умови або форми постачання товару.

"Інкотермс" є недержавною і в цілому непублічною кодифікацією торгових звичаїв, які склалися у світовій комерційній практиці, здійсненою недержавною організацією. Тому ні окремі правила, які входять до "Інкотермс", ні документ в цілому самі по собі не наділені юридичною силою, що давало б можливість бути використаними в публічному примусовому порядку. Таку чинність вони матимуть тільки тоді, коли сторони погодяться надати їм обов'язковий для себе характер, що відображається в підписаному між ними контракті. До такого контракту прирівнюється розділ "Інкотермс", на який сторони погодилися, і тільки в цьому разі правила можуть застосовуватись та тлумачитися як норми, що мають юридичну силу. Це положення прямо закріплено в самому документі: "Торговці, які бажають використовувати "Інкотермс 2000", повинні чітко вказувати, що їх угода керується цими правилами".

Зміст "Інкотермс" не дає підстав для висновку, що у всіх випадках укладення контракту купівлі-продажу потрібно застосовувати правила "Інкотермс" й інкорпорація їх у договір є обов'язковою. Навпаки, в документі підкреслюється добровільний характер застосування тлумачних в ньому термінів, і вирішення цього питання надається сторонам договору.

В Инкотермс условия для облегчения понимания сгруппированы в четыре категории, отличающиеся между собой по существу: начиная с термина, согласно которому продавец только предоставляет товар покупателю на собственной территории продавца ("E" - термин - EX Works); далее идет вторая группа, в соответствии с которой продавец обязан поставить товар перевозчику, назначенному покупателем ("F" - термины - FCA, FAS и FOB); далее "C" - термины, в соответствии с которыми продавец должен заключить контракт на перевозку, но не принимая на себя риск потери или повреждения товара или дополнительные затраты вследствие событий, имеющих место после отгрузки и отправки (CFR, CIF, CPT и CIP); и, наконец, "D" - термины, при которых продавец должен нести все расходы и риски, необходимые для доставки товара в страну назначения (DAF, DES, DEQ, DDU и DDP).

Структура:

" E" - термин возлагает на продавца минимальные обязательства: продавец должен лишь предоставить товар в распоряжение покупателя в согласованном месте - обычно в собственном помещении продавца. С другой стороны, как часто реально происходит на практике, продавец часто помогает покупателю погрузить товар на транспортное средство, предоставленное покупателем.

" F" - термины предусматривают, чтобы продавец доставил товар для перевозки в соответствии с инструкциями покупателя.

" C" - термины возлагают на продавца обязанность заключить договор перевозки на обычных условиях за свой собственный счет. C" - термины часто ошибочно считаются договорами прибытия, при которых продавец несет все риски и затраты, пока товар не прибыл фактически в согласованный пункт. Однако следует подчеркнуть, что" C" - термины имеют ту же природу, что и" F" - термины в том отношении, что продавец выполняет договор в стране отгрузки или отправки. Таким образом, договоры купли - продажи в соответствии с" C" - терминами, подобно договорам по" F" - терминам, попадают в категорию договоров отгрузки.
" D" - термины по природе отличны от" C" - терминов, так как в соответствии с" D" - терминами продавец отвечает за прибытие товара в согласованное место или пункт назначения на границе или в стране импорта. Продавец обязан нести все риски и расходы по доставке товаров до этого места. Таким образом," D" - термины означают договоры прибытия, в то время как" C" - термины говорят о договорах отгрузки.

 

Договір підряду

Основною формою, в якій здійснюється виконання робіт у МПрП, став договір підряду, за яким здійснюється обмін роботи на інший еквівалент, що має майновий характер.

Взагалі зазначений обмін має місце в одній з таких трьох форм:

- майно за роботу;

- гроші за роботу;

- робота за роботу.

По-перше, на відмінну, від договору купівлі-продажу товарів, об'єктом даного договору є те, чого ще не існує в природі. Інакше кажучи, змістом договорів підряду є створення або переробка чо­гось у такий стан, який здатен у майбутньому задовольнити вимо­ги замовника. Саме - у майбутньому, внаслідок чого замовник не може піти на ринок і негайно купити цей об'єкт.

По-друге, зазначене створення або переробка повинні мати са­мостійний характер. Це означає, що предмет договору має існу­вати відокремлено від того, хто його створює, інакше його немож­ливо буде експлуатувати іншою стороною договору.

Зазначені дві відмінності, так би мовити “матеріального” пла­ну, своєю чергою складають підґрунтя третьої особливості дого­вору підряду, за якою згідно з цим договором дещо своєрідно ви­никає право власності - воно виникає саме внаслідок виконання договору, а не передається за цим договором.

Класичним зразком договору підряду є договір про спорудження різного роду будівель, промислових об'єктів і т. ін. Проте, до сфери його застосування належать також:

- надання технічних послуг у процесі будівництва, зокрема -поставка машин та обладнання;

- виконання монтажних робіт;

- здійснення технічного обслуговування побудованого об'єкта;

- консультаційні та інформаційні послуги (наукова організація процесу будівництва, керування ним і т. ін.).

Поширеними у зовнішньоекономічних відносинах є підрядні договори, які опосередковують транскордонне виконання робіт: відшкодувальних та геологорозвідувальних, проектних, монтажних, будівельних, щодо технічного обслуговування машин та обладнання тощо. За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану робот у.

Відносини з міжнародного підряду регулюються нормами національного права, нормами міжнародних договорів та звичаями міжнародного ділового обороту, що склалися у сфері підрядних відносин. Сторони підрядного договору можуть обрати право, що застосовується до договору. У разі відсутності згоди сторін про вибір права до змісту договору застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок з до­говором. Згідно з п. 7 ст. 44 Закону України «Про міжнародне приватне право», презомується, що найбільш тісний зв'язок з договором підряду має право держави підрядника Водночас п. 2 ч. 2 ст. 44 встановлює, що правом, з яким договір найбільш тісно пов'язаний, щодо договорів про виконання робіт вважається право держави, у якій створюються перед­бачені договором результати. Колізія між зазначеними нормами має вирішуватися з урахуванням специфіки конкретного договору - так, у разі, якщо результати робіт є нерухомими, логічним буде застосування права держави, на території якої ці результати створюються. Це, зокрема, стосується договорів будівельного підряду.

Зовнішньоекономічні договори підряду укладаються між суб'єктами ЗЕД України та шоземними суб'єктами на експорт та імпорт робіт. Експорт робіт здійснюється шляхом їх виконання вітчизняними підрядниками за межами або на території України для іноземних замовників, імпорт робіт - шляхом їх виконання іноземними підрядниками за межами або на території України для вітчизняних за­мовників.

Порядок укладення та виконання і форма зовнішньоекономічного договору підряду, права та обов'язки сторін, вимога до робіт, матеріалів, конструкцій, устаткування, порядок приймання-передачі робіт та інші договірні умови визначаються правом країни, на території якої викону­ються роботи, якщо сторони не домовились про інше.

Зовнішньоекономічний договір підряду укладається суб'єктом ЗЕД України або його представником, що діє на підставі договору або закону від імені особи, яку він представляє.

Умови зовнішньоекономічного договору підряду визначатися на основі примірних чи типових зовнішньоекономічних договорів підряду, раніше укладених тощо. Процедура підготовки та узгодження зовнішньоекономічного договору підряду, строки його вимоги до змісту повинні визначатися з урахуванням вимог права, яким керуються сторони.

Зовнішньоекономічний договір підряду готується однією або кількома мовами. Якщо будівництво здійснюється за рахунок державних коштів України, визначальним є текст українською мовою.

Обов'язковою умовою зовнішньоекономічного договору підряду є визначення валюти, в якій визначається ціна робіт та проводиться розрахунок.

У зовнішньоекономічному договорі підряду сторони визначають умови та порядок передачі спорів до суду, країну суду, в якому будуть вирішуватися спори, а також право, яке буде застосовуватись під час їх вирішення що піддягають оподаткуванню митом та зборами, а також такі, що потрапляють під обмеження до ввезення в Україну та вивезення з України.

 

Договір перевезення

Міжнародним вважається таке перевезення, коли переміщення товару, що становить предмет зобов'язання перевізника, здійснюється через державний кордон. Міжнародне перевезення може регулюватися різними правовими нормами:

• норми національного права різних держав, що регламентують відносини перевезення;

• міжнародні (уніфіковані) норми, що регламентують перевезення в міжнародному обороті;

• міжнародні колізійні (уніфіковані) норми у міжнародному обороті.

Останнім часом внаслідок швидкого розвитку транспортної техніки (збільшення швидкості та радіуса дії транспортних засобів) дедалі більше поширюється взаємодія між державами, що підвищує значення різних міжнародних угод у цій сфері. Ці міжнародні договори регламентують як публічні (адміністративні) відносини (наприклад, безпека руху транспортних засобів), так і приватні (цивільно-правові) відносини, зокрема перевезення.

Участь конкретної держави у певному міжнародному договорі, як правило, не зобов'язує її уніфікувати своє внутрішнє законодавство з положеннями міжнародного договору. Проте на практиці міжнародні договори значно впливають на національне право. Це сприяє уніфікації норм, що діють на території різних держав, стосовно конкретної галузі транспорту. Особливо це стосується морського і повітряного транспорту, а також пошти. Проте така уніфікація в міжнародному масштабі, маючи галузевий характер, створює складнощі щодо комбінованих (змішаних) перевезень із застосуванням різних видів транспортних засобів. Тому уніфікація у даній сфері також спростила б міжнародні перевезення.

Конвенції й інші міжнародні договори в галузі перевезень створюють уніфіковане право. Це означає, що вони не тільки поєднують держави — учасниці договорів, а й безпосередньо застосовуються для конкретних приватних договорів із перевезень, що укладаються окремими фізичними та юридичними особами. Тим самим зменшується застосування щодо перевезень так званих колізійних норм, які використовуються з метою уникнення спірних моментів між нормами, що діють на території різних держав.

 

Транспорт - одна з найважливіших складових частин матеріальної бази економіко-правової галузі, він грає виключно важливу роль у розвитку економіки будь-якої держави, так як, здійснюючи перевезення вантажів і пасажирів в відповідності до потреб виробництва і забезпечує тим самим нормальне функціонування ірозвиток усіх його галузей, регіонів і підприємств.
Продаж транспортних послуг або їх купівля на світовому ринку означає участь транспорту в операціях невидимого експорту або імпорту. На відміну від продукції інших галузей народного господарства продукція транспорту не має речової форми, але матеріальна за своїм характером, тому що в процесі переміщення затрачаються матеріальні засоби. Останнім часом у зв'язку з розвитком інтеграційних процесів у всьому світі, у зв'язку зі зміцненням економічних і торговельних відносин все більшого значення набуває і розвиток міжнародних перевезень і відповідно питання їх правового регулювання.

Під міжнародним перевезенням розуміється перевезення вантажів і пасажирів між двома і більше державами, що виконується на умовах, які встановлені укладеними цими державами міжнародних угод.
Особливість міжнародних транспортних відносин полягає в наявності іноземного елемента: перевезення виконується за кордон, причому іноземний елемент притаманний процесу переміщення, що становить суть транспортної діяльності.
Перевезення вантажів і пасажирів здійснюються залізничним, автомобільним, повітряним та морським транспортом.

В даний час основним джерелом правового регулювання міжнародних перевезень вантажів, пасажирів та їх багажу є міжнародні угоди. Багато хто з них охоплюють всі або декілька видів транспорту. Наприклад, такою є Конвенція ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів 1980
Зазвичай такі угоди містять вимоги до перевізної документації, визначають порядок прийому вантажу до перевезення і видачі його в пункті призначення, умови відповідальності перевізника, процедуру пред'явлення до перевізника претензій.
Крім міжнародних угод у процесі регулювання міжнародних перевезень велика роль належить внутрішньодержавним актам.

Найбільш поширеними колізійними прив'язками в області транспортних перевезень є:
1) закон місця відправлення товару. Відповідно до ст. 285 Конвенції про міжнародне приватне право (Кодекс Бустаманте 1928 р.) порядок фрахтування морського і повітряного судна регулюється законом місця відправлення товару;
2) закон місця заподіяння шкоди. Так, Закон Румунії стосовно регулювання відносин міжнародного приватного права 1992 визначає, що збитки, заподіяні повітряним судном на поверхні, регулюється законом тієї держави, на території якого така шкода була заподіяна (ст. 144);
3) особистий закон перевізника. Згідно з польським Законом про міжнародне приватне право 1965 р., якщо сторони не мають місця знаходження або місця проживання в одному і тому ж державі і не виробили вибору права, то застосовується до зобов'язань з договору перевезення право держави, у якому в моментукладення договору мав місце знаходження перевізник.
Правова регламентація міжнародних перевезень тісно пов'язана з діяльністю міжнародних організацій.
Міжнародні транспортні організації виникли в кінці XIX ст. Вони розробляють проекти конвенцій, уніфікованих правил і технічних регламентів. Для розгляду і прийняття конвенцій міжнародні організації скликають дипломатичні чи інші конференції.

 

Види міжнародних перевезень

+ 82. Міжнародні перевезення окремими видами транспорту