Держави надають правові режими на підставі міжнародних договорів або на підставі принципу взаємності, при чому взаємність презюмується – вважається що вона існує допоки не доведено протилежне.

Взаємність буває:

Матеріальна взаємність – надання іноземним громадянам і юридичним особам того ж самого обсягу прав, яким вони користуються у своїй державі (державі-походження). Майже не застосовується.

Формальна взаємність – надання іноземним громадянам і юридичним особам обсягу прав, якими користуються громадяни і юридичні особи держави-перебування.

Позитивна – права іноземцям надаються без обмежень.

Негативна – держава вводить обмеження для іноземців з іншої конкретної держави. Громадянину України турецькі власті відмовили у праві купити земельну ділянгку у Туреччині, оскільки турки в Україні не можуть купити земельої ділянки.

Реторсії

У зв'язку із взаємністю виникає питання про реторсію, тобто про застосування відповідних обмежень. Якщо одна держава вживає заходів, що наносять безпідставний у порядку дискримінації збиток інтересам іншої держави або його громадян, то ця остання держава може прийняти відповідні обмежувальні заходи. Метою таких заходів є звичайно досягнення скасування обмежень, установлених першою державою.

Відповідно до положень міжнародного права застосування обмежувальних заходів у відношенні певної визначеної іноземної держави (його органів, юридичних осіб і громадян) як реторсія (відповідної міри заходу) не може розглядатися як порушення принципу недискримінації.

Україна у разі встановлення обмежень дискримінацій­ного характеру щодо її громадян чи юридичних осіб

іншою країною може провадити в порядку реторсії відповідні за­ходи стосовно громадян і юридичних осіб

цієї країни.

Цілою низкою нормативних актів України закріплена можливість вжиття одного чи кількох видів заходів

- приму­сового характеру:

- обмеження імпорту;

- підвищення митних зборів;

- введення режиму ліцензування та/або квотування зов­нішньоекономічних операцій;

- введення індикативних цін у зовнішньоекономічній сфері тощо.

 

Загальна характеристика суб’єктів

Суб’єкти міжнародного приватного права (далі МПрП) роз-глядаються як учасники цивільних

правовідносин, що ускладнені іноземним елементом. З урахуванням цієї специфіки до суб’єктів

МПрП належать: 1) фізичні особи; 2) юридичні особи; 3 ) держави.

Фізичні особи - це громадяни, а юридичні особи - це державні організації, приватні фірми, підприємства,

науково-дослідні й інші організації

Правовідносини за участю фізичних, юридичних осіб регулюють-ся нормами МПрП, якщо одна зі сторін є

іноземною щодо до іншої. Правовідносини, в яких беруть участь тільки держави, а також міжнародні

міжурядові організації або, з однієї сторони – держава, а з іншої – міжурядова організація, не регулюються нормами МПрП. Ці правовідносини належать до сфери регулювання норм міжна-родного публічного права. Кожен з суб’єктів має певну юридичну характеристику.

Бувають випадки, коли й держава як така стає суб'єктом відповідних відносин, але ці випадки не являються для МПрП типовими. Якщо державою випускається позика або надається концесія, держава безпосередньо бере участь у цих відносинах. Держава може також стати спадкоємцем майна, що лишилося за кордоном.

Серед суб'єктів міжнародного приватного права значне місце посідають фізичні особи – громадяни

та іноземці. У доктрині, за-конодавстві та практиці поняття «іноземець» об’єднує власне іно-земних громадян (підданих), осіб без громадянства (апатридів), осіб з кількома громадянствами (біпатридів) та ін. У сучасних умовах до кола осіб, щодо яких діють норми міжнародного приватного права, з урахуванням особливостей їхнього правового становища відносять також біженців, осіб, яким надано політичний притулок та ін.

 

Правове положення іноземців

Основний принцип, на основі якого встановлюється правовий статус іноземців в Україні, закріплено у ст. 26 Конституції: інозем­ці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свобо­дами, а також несуть такі самі обов 'язки, як і громадяни Украї­ни, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Цим Конституція України закріплює національний правовий режим іноземців в України. Цей режим характеризується такими рисами:

1) він має загальний (неперсоніфікований) характер, тобто по­ширюється на всі категорії іноземців, хоча правовий статус окре­мих із них може мати певні особливості;

2) іноземці користуються тими ж правами і виконують ті ж обов 'язки, що й громадяни України. Так, Конституцією та закона­ми України іноземцям та особам без громадянства гарантуються особисті (громадянські) права, що належать до загальновизнаного переліку природних прав: право на життя та його захист; право на повагу до гідності; право на свободу та особисту недоторканність; право на недоторканність житла; право на шлюб і сімейні відноси­ни; право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграф­ної та іншої кореспонденції; право на невтручання в особисте і сі­мейне життя; право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх переконань; право на свободу і віросповідання.

Іноземці та особи без громадянства користуються в Україні чис­ленними економічними, соціальними та культурними правами і свободами. Як суб'єкти права приватної власності вони можуть володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, ре­зультатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У їхній влас­ності можуть перебувати житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, засоби виробництва, кошти тощо. Во­ни також є суб'єктами свободи підприємницької діяльності, пра­ва на працю, права на страйк, права на відпочинок, права на соці­альний захист, права на житло, права на достатній життєвий рі­вень, права на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, права на сприятливе навколишнє середовище і еко­логічну безпеку.

Іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту їхніх особис­тих, майнових та інших прав. Зокрема, за статтями 147, 150 Конс­титуції України, статтями 13, 42, 43, 94 Закону України «Про Кон­ституційний Суд України» вони, як і громадяни України, можуть звертатися з письмовими клопотаннями до Конституційного Суду України за необхідності тлумачення Конституції та законів Украї­ни з метою забезпечення реалізації чи захисту своїх конституцій­них прав і свобод. Національним режимом у галузі цивільного процесуального права іноземці та особи без громадянства корис­туються відповідно до положень статей 423, 424 Цивільного про­цесуального кодексу України незалежно від їх перебування на те­риторії України;

3) дія національного режиму щодо іноземців має певні межі: вони повністю не прирівнюються у правах та обов'язках до грома­дян України.

Так, іноземці не користуються в Україні більшістю політичних прав (не можуть об'єднуватися в політичні партії; не беруть участі в управлінні державними справами; не мають виборчих прав; не можуть брати участі в референдумах; не мають права рівного до­ступу до державної служби; не можуть створювати профспілки тощо), мають дещо менший порівняно громадянами України обсяг економічних, соціальних і культурних прав (не мають права корис­туватися об'єктами права державної та комунальної власності, права на захист від незаконного звільнення, права на соціальний захист, права безоплатно здобути вищу освіту тощо); на них не поширюється обов'язок відбувати військову службу.

Наприклад, Земельним кодексом України обмежуються право власності іноземців та осіб без громадянства на землю. За ст. 81 кодексу вони можуть набувати права власності на земельні ділян­ки лише несільськогосподарського призначення та в разі: придбан­ня за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими циві­льно-правовими угодами; викупу земельних ділянок, на яких роз­ташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм за правом власності; прийняття спадщини.

4) національний правовий режим має безумовний характер -він поширюється на іноземців та осіб без громадянства незалежно від того, мають чи ні громадяни України подібні права у відповід­них країнах.

Положеннями ст. 24 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» закріплено принцип недискримінації іноземців та осіб без громадянства: вони є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належнос­ті, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Водночас Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (ч. З ст. 2) передбачає можливість ретор­сії - обмежувальних заходів, що застосовуються Україною щодо громадян іншої держави у відповідь на несправедливі, недружні (але правомірні під кутом зору міжнародного права) дії цієї держа­ви стосовно громадян України: «якщо іноземною державою вста­новлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод грома­дянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято».