Регулювання позадоговірних зобов’язань залежно від правових систем

Залежно від того, якою мірою використовується вказана колізійна формула, всі правові системи можна поділити на три групи. Перша — це правові системи, що повністю її дотримують. У другій групі правових систем цей принцип діє кумулятивно з іншими. У третій — як виняток.

До першої групи, де принцип застосування закону місця заподіяння шкоди знайшов своє офіційне визнання не тільки у доктрині, а й у законодавстві та практиці, належить більшість правових систем. Це, насамперед, правові системи "сім'ї континентального права ", а саме: Австрія, Бельгія, Греція, Італія, Швейцарія, країни Східної Європи та Латинської Америки, а також Ірак, Скандинавські країни. Цей принцип використовується у практиці Франції, Нідерландів. Законодавчим джерелом цієї прив'язки у Франції є ст. 3(1) французького Цивільного кодексу, згідно з якою закони громадського порядку та безпеки застосовуються до всіх осіб, які проживають на території Франції. З цієї норми суди зробили висновок, що наслідки деліктних діянь, вчинених в іншій державі, повинні розглядатися із застосуванням права цієї держави. А втім, рішення, яке остаточно закріплювало прив'язку до закону місця заподіяння шкоди, було винесене касаційним судом лише 1948 р.

Чимало з перелічених держав, як-от: Греція, Італія, Німеччина, Польща, Угорщина, Франція встановлюють винятки з указаного принципу чи певні його обмеження.

У другій групі правових систем принцип застосування закону місця заподіяння шкоди використовується, здебільшого, з додатковими колізійними прив'язками. Іноді зустрічається кумуляція прив'язок, внаслідок чого виникає необхідність врахування вимог законодавства декількох правових систем. Так, право Єгипту, Колумбії, Німеччини, Сирії поєднує принципи закону місця заподіяння шкоди та закону суду.

До третьої групи правових систем належать такі, що в основному відхиляють закон місця заподіяння шкоди, використовуючи його тільки як виняток. Це, насамперед, Великобританія, а також Австралія, Канада, Японія.

У США принцип застосування закону місця заподіяння шкоди нині також не є основною прив'язкою, до якої зверталися б суди під час вирішення деліктних спорів, хоча до прийняття 1971 р. Другого Зводу законів із міжнародного приватного права цей принцип діяв як основний і незаперечний. Після прийняття Зводу основною стала прив'язка до закону, що має з деліктним правовідношенням найбільш суттєвий зв'язок. Така зміна була викликана існуванням у США п'ятдесяти різних юрисдикцій з багатим матеріалом для колізійного права.

Загалом, хоча принцип застосування закону місця заподіяння шкоди має численні відступи, він є досить поширеним. Його використання веде до усталеної судової практики, вносить у судові рішення тверді правила й певні винятки, надаючи їм стабільності. Ці якості дозволяють розглядати прив'язку застосування закону місця заподіяння шкоди як правову підставу для уніфікації колізійних рішень із деліктних зобов'язань. Передумовою застосування інших колізійних прив'язок може бути недостатність чи неможливість відсилання до закону місця заподіяння шкоди, наприклад, якщо правопорушення вчинено у відкритому морі, повітряному чи космічному просторі, Антарктиці. За таких умов застосовується спеціальна прив'язка до закону прапора. Як допоміжні чи спеціальні прив'язки, крім закону прапора можуть використовуватися: закон суду; закон місця реєстрації транспортного засобу; закон договору (контракту); закон місцезнаходження підприємства, що надало працівникові відрядження за кордон.

Іноді для вирішення спору з делікту вибирають певну спільність. Такою спільністю, крім території, де заподіяно шкоду, може бути належність до однієї держави (спільний особистий закон сторін, скажімо, закон громадянства чи закон доміцилію), зв'язок з одним підприємством.

Однією з умов, яка виключає застосування принципу закону місця заподіяння шкоди, є порушення публічного порядку. Так створюється обмеження в застосуванні вказаного принципу.

Отже, обмеження в застосуванні прив'язки lex loci delicti можуть виявлятись лише тоді, коли в деліктному правовідно-шенні спостерігаються стійкі зв'язки, які конкурують між собою.

Серед прив'язок, застосовуваних поряд чи замість принципу закону місця заподіяння шкоди, найпоширенішою є прив'язка до закону місця проживання (місцеперебування) осіб. Вона, як додаткова до основної прив'язки — місця заподіяння шкоди, передбачена законами з міжнародного приватного права Австрії 1978 p., Польщі 1965 p., Угорщини 1979 p., Швейцарії 1987 р. і т. д.

Поширеною в законодавстві колізійною прив'язкою є прив'язка до закону громадянства осіб (lex patriae). Вона здебільшого закріплена законодавством поряд із прив'язкою до закону місця проживання чи місцеперебування (lex domicilii) в одній державі. Принцип lex patriae передбачений вищезгаданим законодавством Австрії, Польщі, а також Китаю. Зазначені принципи містять і договори про надання правової допомоги, укладені Україною з цими та іншими державами.

 

93. Інтелектуальна власність

Право на інтелектуальну власність - це не одна з категорій права власності. Право на результати творчої діяльності відрізняється від права на речі, на матеріальний предмет, в якому втілено цей результат. Наприклад, право власності на картину або книгу належить власнику цієї картини чи примірника книги, а право інтелектуальної власності належить творцеві картини (художнику) або автору книги (письменнику).

Точно так само умовний характер носить інший широко застосовуваний в міжнародних відносинах термін - «промислова власність».

Основним міжнародним багатостороннім угодою в галузі авторського права є Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 р. (була переглянута в Стокгольмі в 1967р., Парижі в 1971 р., далі - Бернська конвенція). Іншим багатосторонньою угодою в цій області є Всесвітня конвенція про авторське право 1952 р., укладена у Женеві, доповнена на конференції в Парижі в 1971р.

Коли говорять про міжнародну охорону в цій області, мають на увазі не створення якогось міжнародного Патенту на винахід або єдиної для всього світу охорони літературного чи музичного твору, а створення умов для забезпечення прав на результати інтелектуальної творчості, незалежно від того, в якій країні вони були спочатку створені або захищені.

З багатосторонніх угод, укладених в останні десятиліття, найбільш широким охопленням можливих об'єктів інтелектуальної власності відрізняється укладену в рамках Уругвайського раунду ГАТТ у грудні 1993 р. Угода про що відносяться до торгівлі аспекти прав інтелектуальної власності. У міжнародній практиці воно зазвичай іменується скорочено ТРІПС (TRIPS - від назви Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights). Угода набула чинності з 1 січня 1995 р. Воно обов'язкове для всіх членів Світової організації торгівлі (СОТ), в якій беруть участь 144 держави. Предметом цієї угоди є: авторські права і суміжні права, товарні знаки, зазначення походження товарів, промислові зразки та моделі, винаходи, топології інтегральних мікросхем, захист виробничих секретів. В угоді містяться також положення про контроль щодо умов ліцензійних договорів, що порушують правила антимонопольного законодавства. Вперше в багатосторонній міжнародній практиці в угоді містяться зобов'язання держав-учасників стосовно дотримання міжнародних стандартів охорони, захисту прав інтелектуальної власності від усякого роду порушень, а також правила про врегулювання суперечок.

Цілий ряд заходів для уніфікації авторського і патентного законодавства, а також по боротьбі з піратством був здійснений в рамках Європейського Союзу.

Сучасний стан міжнародних угод в галузі інтелектуальної власності свідчить про те, що ці угоди встановлюють єдині матеріально-правові норми, які сприяють уніфікації права в цій області, надають для іноземних власників цих прав рівний режим з вітчизняними, полегшують захист їх прав від всіляких порушень. Але вони не містять колізійних норм. Виняток являє собою в цьому відношенні Кодекс Бустаманте 1928 р., який виходить з того, що інтелектуальна власність і промислова власність регулюються постановами спеціальних міжнародних конвенцій, «діючих або можуть бути прийнятими в майбутньому. Якщо таких конвенцій немає, то придбання, реєстрація та використання цих прав підпорядковані надає їх місцевого права»(ст. 115).

Конкретне регулювання відносин, що виникають у зв'язку зі створенням, використанням і охороною творів науки, літератури, мистецтва та інших результатів інтелектуальної діяльності, здійснюється в переважній більшості держав світу не законодавством про інтелектуальну власність, а патентним законодавством, законами про авторське право, про товарні знаки.

Колізійні питання у сфері інтелектуальної власності залишаються не врегульованими в законодавчому порядку в більшості держав. Проте відповідні положення є в законах про міжнародне приватне право Австрії (1978), Швейцарії (1987), Італії (1995), які виходять з принципу застосування до прав на інтелектуальну власність права країни, на території якої запитується охорона цих прав (lex loci protectionis). У законах деяких інших держав (наприклад, Португалії, Румунії) у галузі авторського права застосовується колізійна прив'язка до права країни походження твору (lex originis). В естонському законодавстві передбачено, що до інтелектуальної власності, до її виникнення, змістом, припинення та захисту застосовується право тієї держави, на території якого такий захист витребовується (ст. 23 Закону про міжнародне приватне право 2002 р.). У французькій судовій практиці зазвичай проводиться відмінність такого порядку: стосовно визначення прав першого власника авторського права застосовується право країни походження, а в інших випадках - право країни охорони. У Німеччині судова практика слід загальному принципу застосування права країни, в якій вимагається охорона. У США в Законі про авторське право, як і в інших актах, не передбачено будь-яких колізійних норм у цій області.

Відмінності авторського права від речового:

- територіальна сфера дії;

- авторське право розщеплюється на два види:

+майнові права авторів – підкоряються загальним принципам права власності;

+немайнові права – певний статус, який є підставою виникнення права власності (ще до створення

твору автор здійснює певні дії, щоб цей твір з’явився

- поряд з авторським правом і у зв’язку з ним виникають суміжні права. Вони мають дві особливості:

+ґрунтуються на використанні чужих авторських справ;

+тим не менш виникають як наслідок творчої діяльності. У підґрунті цієї різновидності творчої діяльності лежить право на використання вже обнародуваних творів літератури й мистецтва.

 

ВОІВ

Всесвітня організація інтелектуальної власності або ВОІВ (англ. World Intellectual Property Organization або WIPO, фр. Organisation mondiale de la propriété intellectuelle або OMPI) — є одним зі спеціалізованих агентств ООН, що було створена у 1967 році з метою заохотити творчу діяльність та забезпечити захист інтелектуальної власності в усьому світі.

Для досягнення зазначених цілей ВОІВ через свої відповідні органи виконує наступні функції:

- сприяє розробці заходів, розрахованих на поліпшення охорони інтелектуальної власності в усьому світі і на гармонізацію національних законодавств у цій галузі;

- виконує адміністративні функції Паризького союзу, спеціальних спілок, утворених у зв'язку з цим союзом, і Бернського союзу;

- може погодитися прийняти на себе адміністрування по здійсненню будь-якого іншого міжнародного угоди, покликаної сприяти охороні інтелектуальної власності, або брати участь у такому адмініструванні;

- сприяє укладенню міжнародних угод, покликаних сприяти охороні інтелектуальної власності;

- пропонує свою співпрацю державам, запитуючою юридико-технічну допомогу у сфері інтелектуальної власності;

- збирає і поширює інформацію, що відноситься до охорони інтелектуальної власності, здійснює і заохочує дослідження в цій області і публікує результати таких досліджень;

- забезпечує діяльність служб, що здійснюють міжнародну охорону інтелектуальної власності, і, у відповідних випадках, здійснює реєстрацію в цій області, а також публікує відомості, що стосуються даної реєстрації;

- вживає будь-які інші належні дії.

Як випливає з наведеного переліку функцій ВОІВ, сформульованого у ст.4 Конвенції, що засновує ВОІВ, діяльність цієї міжнародної організації є багатогранною. Найважливішим напрямком діяльності ВОІВ виступає адміністративне управління вхідними в неї спілками. Зазначені спілки утворюються на основі відповідних міжнародних угод, а держави-учасники цих угод стають членами того чи іншого союзу. Найменування союзу, як правило, збігається з місцем, де вперше був схвалений або підписаний текст угоди.