Закон місця вчинення акту (lex loci actus).

Означає, що застосу-ванню підлягає право тієї держави, на території якої був здійсне-ний акт. Найчастіше застосовуються такі форми цієї прив’язки:

а) закон місця вчинення правочину. Частина 1 статті 31 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає, що фор -ма правочину має відповідати вимогам права, яке застосову-ється до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, якщо інше не передбачено законом, стаття 34 цього Закону визначає, що порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності ви-значаються правом держави, у якій видана довіреність;

б) закон місця укладення шлюбу. Стаття 56 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає, що форма і по-рядок укладення шлюбу в Україні між громадянином Укра-їни та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України;

в) закон місця виконання зобов’язання означає застосування права тієї держави, на території якої зобов’язання підлягає виконанню.

Закон країни продавця (lex venditoris).

Означає, що застосуван-ню до правовідносин підлягає право тієї держави, на території якої засновано, має місце проживання або місце знаходження сторона зовнішньоекономічного договору купівлі-продажу, яка в цьому договорі є продавцем.

Якщо сторони не зазначили право, що підлягає застосуванню, то застосовується право держави-продавця. Угода підпорядковується внутрішньому праву держави, в якій постійно мешкає продавець на момент отримання ним замовлення або знаходиться підприємство продавця, що таке замовлення отримало; Цей принцип закріплений, наприклад, в п.1 ст. 8 Гаазької конвенції про право, застосовне до договорів міжнародної купівлі-продажу: «Якщо сторони договору міжнародної купівлі-продажу не вибрали застосовне право, то тоді угода регулюється правом держави, в якому продавець мав своє комерційне підприємство в момент укладення договору».

 

Закон місця виконання зобов’язання (“lex solutionіs”).

Діє у Німеччині. Означа ет применение права того государства, где обязательство, выте-кающее из договора, подлежит исполнению. Как формула прикреп-ления закон места исполнения обязательства используется для регулирования договорных частноправо-вых обязательств. В таком виде эта формула прикрепления сло-жилась и применялась в немецком праве. Обращается к этой

привязке Закон о международном частном праве и процессе, принятый Турцией в 1982 г. Его ст. 24 устанавливает, что если стороны не выбрали право, то применяется «право места испол-нения, а при нескольких местах исполнения — право исполнения того действия, которое образует центр тяжести обязательственно-го правоотношения».

Чаще же всего закон места исполнения используется в более узкой трактовке — как закон места фактической сдачи товара или места совершения платежа для регламентации такого комплекса

вопросов, как порядок сдачи товаров (форма сдаточно-приемного акта, день и время дня, когда может состояться сдача-приемка и т. д.) и порядок осуществления платежа, в том числе форма

и содержание соответствующих платежных документов.

 

Принцип автономії волі

Закон, обраний особою, що здійснила правочин (lex voluntatis), або «закон автономії волі» означає, що у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Як принцип міжнародного приватного пра-ва, автономія волі закріплена в статті 5 Закону України «Про міжнародне приватне право». В ній також закріплюються пра-вила, які застосовуються до вибору права, а саме:

а) вибір права має бути чітко вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законодавством;

б) вибір права може бути здійснений щодо правочину загалом або його окремої частини;

в) вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути чітко вираженим;

г) вибір права не здійснюється, якщо відсутній іноземний еле-мент у правовідносинах;

д) вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здій-снені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо. Якщо вибір права або зміна раніше обраного права зроблені після вчинення правочину, то такий вибір має зворотну дію і є дійсними з моменту вчинення правочину, але не може бути підставою для визна-ння правочину недійсним у зв'язку з недотриманням його форми, а також не може обмежити чи порушити права, яких набули треті осо-би до моменту вибору права або зміни раніше обраного права.

 

Закон місця укладення шлюбу (Lex loci celebrationis).

Означа-ет применение права того государства, на территории которого за-ключен брак. Это очень распространенная формула прикрепления. Она используется, как правило, при регулировании вопросов, связанных с формой заключения брака. Однако некоторые стра-ны используют эту привязку более широко, в том числе для оп-ределения условий вступления в брак, действительности заклю-ченного брака и др.

 

Закон місця вчинення шкоди (lex loci delicti commissi).

Застосовується до зобов’язань, які виникають внаслідок заподі-яння шкоди. Ця прив’язка закріплена в статті 49 Закону Украї-ни «Про міжнародне приватне право» і передбачає, що права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкоду-вання шкоди. Ця прив’язка є основною, але не єдиною, що за-стосовується до деліктних зобов’язань.

Наявність або відсутність шкоди, підстави відповідальності за заподіяння шкоди й звільнення від неї, можливість покладення відповідальності на особу, що не є заподіячем шкоди (страховик виплачує збитки), обсяг та розмір відшкодування.

 

Закон суду (lex fori).

Є абсолютним. Означає, що застосуванню підлягає право тієї держави, суд якої розглядає спір. Відсилання до закону суду може бути досягнуто за допомогою такого юридико-технічного прийому, як застосування односторонньої колізійної прив’язки. Закон суду використовується здебільшого в процесуальних відносинах.

Зауваження: головним чином, але не виключно, цей принцип розповсюджується на процесуальні норми. Відомі випадки, коли дія цього принципу розповсюджувалась і на матеріальне право.

Формула прикрепления, решающая

коллизию права в пользу права того государства, где рассматрива-ется частноправовой спор (в суде, арбитраже, третейском суде или в ином органе). Согласно этой формуле суд или иной правоприменительный орган должен руководствоваться правом своей страны, несмотря на наличие иностранного элемента в составе частноправового отношения. Общепринятой сферой применения закона суда является международный гражданский процесс: суд, рассматривая гражданские дела с участием иностранного элемента, всегда руко-водствуется своим процессуальным правом (в порядке исключе-ния он может применить нормы иностранного процессуального права, если это специально оговорено в законе или в междуна-родном договоре). Однако в сфере международного гражданского процесса проблема выбора права отсутствует, поэтому закон суда здесь является не формулой прикрепления, а одним из принципов международного гражданского процесса.

 

Закон прапору (lex flagi).

Використовується в морському та по-вітряному праві і означає, що до правовідносин, що виникають

на морських чи повітряних суднах, або які виникають у зв’язку із використанням таких суден, застосовується право тієї держа-ви, під прапором якої ходить судно.

Законом государства флага судна должны регулироваться: право собствен-ности и другие вещные права на судно, правовое поло-жение членов экипажа, права на имущество, находящее-ся на затонувшем в открытом море судне, пределы от-ветственности судовладельца и др.

Перечень рассмотренных формул прикрепления не является исчерпывающим — это наиболее типичные и обобщенные форму-лы, каждая из которых может проявляться в более конкретных

вариантах.

 

34.Закон валюти боргу (Lex moneta)

Прив’язка виникла з прецеденту. В німецькому суді розглядалась справа: не були встановлені ні форма договору, ні сторони дговору, але було зазначено, що розрахунки мають здійснюватись в австрійських шилінгах. Справу вирішили виходячи з правопорядку валюти.

Не всі фахівці визнають самостійність даної формули прикріплення. Свого часу Л. А. Лунц, наприклад, зазначав, що застосування іноземної валюти для визначення суми боргу не означає відсилання до іноземного права. Ця валюта, на його думку, має таке ж значення, як і іноземна міра ваги, яка застосовується для визначення кількості товару, що поставляється, тому «валютна прив'язка» не може бути визнана самостійною формулою прикріплення.