Правове положення українських ЮО за кордоном

За вітчизняним законодавством, зовнішньоекономічна діяльність суб'єктів господарювання України може здійсню­ватися на договірній основі з іноземними партнерами як на території України, так і за її межами. Суб'єктами господа­рювання в Україні визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізу-ючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав і обов'язків), мають відокремлене майно, несуть відпо­відальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Ними є:

господарські організації — державні, комунальні, колек­тивні, приватні та інші підприємства, створені відповідно до законодавства, а також інші організації-юридичні осо­би, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку;

громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

філії, представництва, інші відокремлені підрозділи гос­подарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Загальні умови створення суб'єктів господарювання:

1) суб'єкт господарювання створюється за рішенням влас­ника чи власників майна або уповноваженого ним органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, та­кож за рішенням інших органів, організацій і громадян за­снуванням нового чи реорганізацією (злиття, приєднання, виділення, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта госпо­дарювання з додержанням вимог законодавства;

2) створення суб'єктів може бути також наслідком при­мусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарюван­ня за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

Суб'єкти господарювання можуть створюватися для здійснення будь-якої діяльності, якщо вона не суперечить чинному законодавству. Обмеження є для приватних підприємств стосовно діяльності у виготовленні й реалізації деяких видів продукції. Таку діяльність можуть здійсню­вати лише державні підприємства.

На здійснення окремих видів господарської діяльності, як уже згадувалося, треба мати спеціальний дозвіл — ліцензію. Перелік таких видів діяльності визначений у законодавстві.

Суб'єкти господарювання підлягають державній реєст­рації, крім випадків, передбачених законодавством Украї­ни. Державна реєстрація відбувається в органах державної влади за місцезнаходженням або місцем проживання дано­го суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Поняття державної реєстрації розкривається в Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізич­них осіб-підприємців». Під нею розум­іється засвідчення факту набуття або позбавлення статусу юридичної особи організацією та статусу підприємця фізич­ною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шля­хом внесення відповідних записів до Єдиного реєстру. Реєстрацію провадить державний реєстратор, який при­значається на посаду міським головою міста обласного підпорядкування або головою районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації за погоджен­ням зі спеціально уповноваженим органом з питань держав­ної реєстрації. Він оформляє та видає свідоцтва про держав­ну реєстрацію, а також їх заміну; формує, веде та забезпе­чує зберігання реєстраційних справ; здійснює державну реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб і зміни імені або місця проживання фізичних осіб-підпри-ємців; передає органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду та фондів соціального страхуван­ня повідомлення та відомості з реєстраційних карток про ведення реєстраційних дій, у тому числі щодо створення відокремлених підрозділів юридичних осіб.

Свідоцтво про державну реєстрацію — це документ вста­новленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдино­го державного реєстру (автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців), запису про їх державну реєстрацію. Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Дохо­ди, одержані таким суб'єктом, стягуються до Державного бюджету.

Державна реєстрація припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється за його рішенням, а також на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними чи такими, що суперечать законодавству установчих доку­ментів, або здійснення незаконної діяльності. Державна реєстрація припинення господарської діяльності є підста­вою для ліквідації суб'єкта господарювання.

Суб'єкти господарювання (господарські організації) ма­ють право відкривати свої філії (відділення), представниц­тва. Відкриття таких підрозділів не потребує реєстрації. Суб'єкт господарювання лише повідомляє про їх відкриття реєструючий орган, вносячи додаткову інформацію у свою реєстраційну картку.

Організації, наділені статусом юридичної особи, вправі здійснювати діяльність, що виходить за межі України, відповідно до вітчизняного законодавства, законодавства іноземної держави, міжнародних угод.

Вітчизняне законодавство визначає зміст особистого ста­туту організацій-юридичних осіб, виду їх діяльності уміжнародному господарському обігу, які є майже аналогіч­ним видом діяльності іноземних суб'єктів господарювання в Україні.

При порушенні законодавства України до зазначених суб'єктів можуть застосовуватися спеціальні санкції, скажі­мо, передбачені ст. 37 Закону України «Про зовнішньоеко­номічну діяльність», затвердженому наказом Міністерства економіки від 17 квітня 2000 р. і Положенням про порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеці­альних санкцій. Такими санкціями, зокрема, є індивідуаль­ний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовніш­ньоекономічної діяльності. Застосовує їх Міністерство еко­номіки та з питань європейської інтеграції України за рішенням судів або за поданням органів державної податко­вої та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів та Національного банку України.

Законодавство іноземних держав регламентує питання допуску українських суб'єктів господарювання на власну територію, визначає сфери та умови їхньої діяльності.

Межі здійснення діяльності суб'єктів господарювання за кордоном залежать від поширення на них певного виду пра­вового режиму (національного, недискримінаційного, най­більшого сприяння чи спеціального). У більшості випадків іноземне законодавство передбачає для організацій-юридич-них осіб національний режим, тобто вони можуть здійсню­вати господарську діяльність на тих самих умовах і в такому самому обсязі, що й вітчизняні суб'єкти господарювання.

Міжнародні угоди, їхні норми можуть регламентувати питання правового режиму, який надається суб'єктам гос­подарювання України за кордоном, сфери їхньої діяльності, оподаткування, транзиту тощо.

Зовнішньоекономічна діяльність може здійснюватись:

1. Через суб’єктів, що відкриті за кордоном, (1) які не є юридич-ними особами – представництва та філії, відділення, і (2) які є юридичними особами – дочірні підприємства, в тому числі бан-ківські, кредитні та страхові установи за межами України.

2. Через засновані з іноземними і українськими суб’єктами спільні підприємства різних видів і форм, в тому числі банківських, кре-дитних та страхових установ за межами України.

3. У формі спільної діяльності без створення юридичної особи згідно з договором.

Але слід зазначити, що незалежно від того, в якій формі (вигляді) буде здійснюватись ця діяльність, потрібно дотримуватися, по-перше, існуючих в законодавстві України обмежень щодо господарської

діяльності, по-друге, законодавства відповідних іноземних держав.

 

Міжнародні ЮО

ТНК — це спілки, об'єднання, діяльність яких не обмежена рамками однієї нації або держави.

ТНК притаманні такі ознаки:

• економічно єдина система;
• група самостійних підприємств;
• діяльність проводиться на території кількох держав;
• структурні підрозділи є суб'єк­тами національного права;
• керівництво та контроль здійс­нюється з єдиного центру;
• корпорація знаходиться поза юрисдикцією окремої держави, групи держав або міжнародних організацій.

За характером взаємовідносин з материнським підприєм­ством залежні підприємства поділяються на:

· філії - не є юридичними особами, діють на підставі положення, затвердженого для них материнським підприємством.

· дочірні підприємства - утво­рюються в договірному порядку або ж їхня залежність від материнського підприємства визначається тим, що останнє має акції дочірнього підприємства.

· спільні підприємства (змі­шані товариства) - мають у своєму статутному фонді частку, що належить і національному капіталові.

Аналіз діяльності ТНК показує, що їхні прямі капітало­вкладення є важливим чинником у розвитку економіки держав. ТНК поділяються на декілька груп.

• По-перше, це корпора­ції, національні за своїм капіталом, але міжнародні за сферою діяльності (наприклад, "Дженерал моторз", "Сіменс", "Філіпс" тощо).
• По-друге, це ТНК, які є міжнародними за своїм капіталом та за сферою діяльності, вони належать капіталові декількох держав. Це концерни: нафтовий "Роял датч — Шелл", "Інтернешнл нікл компані оф Кенада"; "Арбед"; "Агфа-Ге-верт"; "Данлоп-Шреллія”.

Спільним для цих двох груп є те, що ці монополії створені як юридичні особи однієї держави, хоча можуть мати в інших країнах численні філії, дочірні підприємства тощо. З правово­го погляду вказані монополії не в міжнародними юридичними особами, хоча термін "міжнародний" застосовується і в офі­ційних назвах деяких із них.

• По-третє, це численні картелі й синдикати, об'єднання ви­робничого та виробничо-технічного характеру, що не є юри­дичними особами.

Єдиного нормативного акта, який регулював би діяльність ТНК, немає. Нечисленні міжнародно-правові документи є або регіональними, або ж їх норми не мають імперативного (обов'язкового) характеру. Кожна держава має право в межах своєї юрисдикції регулювати й контролювати діяльність ТНК. У зв'язку з діяльністю ТНК у міжнародній практиці виникло питання про визнання їх міжнародними юридичними особами. Нині такими вважаються особи, створені: 1) безпосе­редньо міжнародним договором або 2) на підставі національ­ного законодавства, прийнятого відповідно до міжнародного договору.

 

Держава як суб’єкт відносин

Міжнародне співробітництво різноманітне за формами, сферами здійснення, реалізується різними суб'єктами, се­ред яких важливе місце посідають і держави. Причому ос­танні виступають не тільки як суб'єкт міждержавних відно­син публічно-правового характеру, що регулюються міжна­родним правом, а й як суб'єкт цивілістичних відносин майнового та немайнового характеру, які підпадають під дію міжнародного приватного права.

Держава вступає у різні майнові відносини, внаслідок чого відбувається її розвиток та розвиток суспільства в цілому. Відносини поділяються на:

- такі, що регулюються нормами міжнародного публічного права, виникають між державами, державою та міжнародними організаціями у сфері міжн. торговельного права, валютних відносин, промислового, с/г, науково-технічного співробітництва, транспортних перевезень тощо.

- це правовідносини, які регулюються нормами міжнародного приватного права і виникають за участю держави (з одного боку) та іноземних юридичних осіб, міжнародних господарських організацій, фізичних осіб – з іншого боку.

Як суб’єкт МПрП держава може виступати у відносини з приводу отримання майна за договором дарування, у спадок за заповітом чи за закордоном.

Держава може бути стороною у правовідносинах, що виникають із продажу іноземцям з аукціону чи іншим чином цінних паперів. Вона є стороною в концесійних договорах, у відносинах з іноземного інвестування, спорудження будівель для своїх представництв за кордоном, власником будівель, іншого майна, їх оренди чи земельної ділянки. Держава може бути також учасником спільних підприємств. Вона несе відповідальність за свої дії.