Україна є учасницею Паризької конвенції з грудня 1991 року.

Головна мета Паризької конвенції — утворення Союзу з охорони промислової власності (Паризький союз) і встановлення єдиних для країн-учасниць правил надання правової охорони таким об'єктам промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування, фірмові найменування і вказівки про походження або найменування місця походження товарів, а також запобігання недобросовісній конкуренції.

Конвенція спрямована на максимальне спрощення процедури на­дання міжнародної правової охорони об'єктам промислової власнос­ті за заявками, поданими в країнах-учасницях.

Встановлені Паризькою конвенцією правила і норми забезпечен­ня правової охорони промислової власності можна умовно поділити на чотири категорії:

Норми міжнародного публічного права, які регламентують пра­ва і обов'язки країн-учасниць, формують органи Паризького союзу, визначають їх функції і повноваження, а також норми адміністра­тивного характеру. До цієї категорії належать, зокрема, положен­ня, що зобов'язують кожну з країн-учасниць створювати національ­ні служби охорони промислової власності і здійснювати публікацію необхідних матеріалів у цій сфері. Визначено порядок ратифікації Конвенції або приєднання до неї держав-членів Паризького союзу і держав, які не є членами цього Союзу. Передбачено можливість укладення спеціальних угод між країнами-членами Союзу, якщо ці угоди не суперечать положенням Конвенції. Встановлено порядок вирішення спорів між країнами-учасницями.

Положення, що ставлять за обов'язок країнам-учасницям або що дозволяють їм приймати національні закони з питань охорони промислової власності, зокрема регламентувати терміни, які сто­суються права пріоритету, а також положення про обов'язки країн-учасниць відносно боротьби з недобросовісною конкуренцією. Ви­значено загальний принцип, згідно з яким кожна з країн-учасниць зобов'язана відповідно до своєї конституції здійснювати заходи що­до застосування положень Конвенції.

Положення, що стосуються матеріального права, пов'язаного з правами і обов'язками приватних осіб тією мірою, якою ці правила вимагають застосування до них національного законодавства. Саме до цієї категорії належить одне з основних положень Конвенції, яке встановлює, що громадяни будь-якої країни-учасниці в питаннях охорони промислової власності користуються в інших країнах-учас-ницях такими ж перевагами, які закони цих країн надають або на­даватимуть в майбутньому власним громадянам.

Положення, що стосуються прав та обов'язків приватних осіб, у тому числі положення, які не містять посилання на національне законодавство країн-учасниць, а самі безпосередньо регулюють кон­кретну ситуацію. Йдеться про співвідношення загальних правил, встановлених Паризькою конвенцією, і відповідних норм національ­ного законодавства в різних країнах-учасницях. Таким чином, дію положень Конвенції обмежено, і вона надає країнам-учасницям ши­року свободу прийняття законодавчих актів з питань промислової власності з урахуванням їх національних особливостей.

Головні положення Конвенції охоплюють три категорії: націо­нальний режим, право пріоритету, загальні правила.

Конвенція є відкритою для всіх держав. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання повинні бути передані депозитарію, яким є Генеральний директор ВОІВ.

У Паризькій конвенції підкреслено, що держави-учасниці можуть укладати між собою окремі спеціальні угоди з конкретних аспектів охорони промислової власності. Такі угоди не повинні суперечити положенням Конвенції.

2. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків підписана в 1891 році і доповнена Мадридським протоколом у 1989 році. Угода неодноразово переглядалася (Брюссель, 1900 р.; Вашингтон, 1911 p.; Гаага, 1925 p.; Ніцца, 1957 p.; Стокгольм, 1967 і 1979 pp.).

Станом на травень 1998 року учасницями угоди є 56 країн, в тому числі з грудня 1991 року Україна.

Угодою передбачена міжнародна реєстрація знаків для товарів і послуг Міжнародним бюро ВОІВ. Реєстрації, здійснювані відповідно до Угоди, є міжнародними, оскільки кожна реєстрація набирає чин­ності одночасно в кількох країнах і в принципі може мати чинність в усіх країнах-учасницях.

Міжнародна реєстрація знаків для товарів і послуг надає ряд пе­реваг власнику знака. Після реєстрації знака в державі-учасниці, що є країною походження (або в регіональному відомстві країн Бені­люксу), власнику треба подавати тільки одну заявку на одній мові (французькій), а також сплатити збір до одного органу — Міжна­родного бюро, замість того, щоб подавати окремі заявки до націо­нальних патентних відомств держав-учасниць на різних мовах і пла­тити митний збір кожному відомству. Такі ж переваги діють у разі необхідності продовження реєстрації (кожні 20 років) або внесення до неї змін.

Міжнародна реєстрація вигідна також національним патентним відомствам, оскільки вона скорочує обсяг роботи (наприклад, від­падає необхідність публікації знаків). Для спрощення роботи корис­тувачів Міжнародне бюро публікує спеціальні правила міжнародної реєстрації знаків.

За ста­ном на 1998 рік Україна не приєдналася до цього Протоколу.

Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, які вводять в оману, вказівок походження товарів. Підписана у 1891 році і кілька разів переглядалася (Вашингтон, 1911 p.; Гаага, 1925 p.; Лондон, 1934 p.; Лісабон, 1958 p.; Стокгольм, 1967 p.). Станом на травень 1998 року учасницями Угоди є 31 країна.

Відповідно до цієї Угоди на всі товари, які містять неправдиву або таку, яка вводить в оману, вказівку походження, товару, що прямо або непрямо вказує на одну з держав-учасниць або на місце в такій державі, накладається арешт під час ввезення, або таке ввезення забороняється чи застосовуються інші заходи і санкції щодо такого ввезення.

Угодою не передбачене створення власного Союзу або бюджету. Україна не є членом зазначеної Угоди.

3. Найробський договір про охорону олімпійського символу підписа ний у 1981 році. Станом на травень 1998 року учасницями Договору є 38 країн. Усі держави-учасниці Договору зобов'язані захищати олім­пійський символ (п'ять переплетених кілець) від використання з ко­мерційною метою (в рекламних оголошеннях, як знак, на товарах тощо) без дозволу Міжнародного олімпійського комітету. Договором передбачено, що у випадку, коли Міжнародному комітету сплачу­ється ліцензійний митний збір за дозвіл на використання олімпій­ського символу з комерційною метою, частина прибутків повинна використовуватися на користь зацікавлених національних олімпій­ських комітетів.

4. Договір про патентну кооперацію (Договір РСТ) підписаний в 1970 році у Вашингтоні. Договір переглядався в 1979 і 1984 роках. Станом на травень 1998 року учасницями Договору є 96 країн.

Договір дав змогу подавати клопотання про патентну охорону винаходу одночасно в кожній з кількох країн шляхом подання між­народної патентної заявки. Така заявка може бути подана грома­дянином будь-якої держави-учасниці або особою, що проживає в та­кій державі. Заявка може бути подана до національного патентного відомства держави, громадянином або жителем якої є заявник, або до Міжнародного бюро ВОІВ. Якщо заявник є громадянином або жи­телем держави, яка є учасницею регіональної міжнародної організа­ції з охорони промислової власності (Європейської патентної органі­зації, Євразійської патентної організації, Африканської організації інтелектуальної власності), міжнародна заявка на винахід може бу­ти подана до патентного відомства відповідної регіональної органі­зації. Договір детально регламентує вимоги до оформлення міжна­родної заявки.

Подана міжнародна заявка стає об'єктом «міжнародного пошу­ку», який може здійснюватися одним з національних патентних ві­домств (Австралії, Австрії, Іспанії, Китаю, Російської Федерації, СІЛА, Японії), яким надано статус міжнародного пошукового органу, а та­кож Європейським патентним відомством. Результатом такого по­шуку є підготовка «звіту про міжнародний пошук», тобто переліку посилань на опубліковані патентні документи, які можуть впливати на патентоспроможність винаходу за міжнародною заявкою.

5. Договір про закони про товарні знаки (Договір TLT) підписаний у 1994 році в Женеві і набрав чинності з 1 вересня 1996 року.

Станом на травень 1998 року учасниками Договору є 18 держав. Головна мета Договору зробити національні і регіональні системи реєстрації товарних знаків зручнішими для користувачів. Це здійс­нюється шляхом спрощення і гармонізації процедур, що забезпечує надійність охорони знаків.

Більшість положень Договору пов'язані з процедурою, яку по­винно здійснювати національне патентне відомство. Процедура по­ділена на три фази: заявка на реєстрацію, зміни після реєстрації, а також продовження реєстрації. Договір не передбачає створення Со­юзу, керівного органу і формування бюджету.

Після ратифікації Договору Верховною Радою України з серпня 1996 року наша держава стала однією з п'яти перших країн, на те­риторії яких набрав чинності цей важливий Договір.

6. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури був підписаний у 1977 році і переглянутий у 1980 році. Станом на травень 1998 року учасницями Договору є 43 держави. Україна стала членом Договору з липня 1997 року.

Однією з головних умов видачі патенту є розголошення суті вина­ходу, як правило, за допомогою його опису. Якщо винахід пов'яза­ний з мікроорганізмом або його використанням, розкриття суті ви­находу за допомогою письмового опису неможливе, оскільки воно здійснюється лише шляхом депонування зразка мікроорганізму і спеціалізованій установі, недоступній для суспільного ознайомлення

Договір пе­редбачає, що одне депонування в будь-якому міжнародному органі з депонування є достатнім для патентної процедури в національних патентних відомствах держав-учасниць Договору або в регіональ­них міжнародних патентних відомствах за умови, що регіональне патентне відомство визнає дію Договору.

7. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків підписана в 1925 році і неодноразово переглядалася (Лондон, 1934 p.; Гаага, 1960 p.). Угода була доповнена Додатковими актами (Мона­ко, 1961 p.; Стокгольм, 1967 p.), а також Протоколом, підписаним у Женеві у 1975 році.

У 1979 році в текст Додаткового акта були внесені зміни. Станом на травень 1998 року учасницями Угоди було 29 країн.

Системою, що застосовується відповідно до прийнятих в 1960 і в 1967 роках актів, передбачено, що міжнародне депонування промис­лового зразка може бути здійснене або безпосередньо в Міжнародному бюро ВОІВ, або через посередництво національного патентного відом­ства держави-учасниці, що є країною походження промислового зраз­ка, якщо це передбачено законодавством цієї держави.

З кожного міжнародного депонування ВОІВ публікує в періодич­ному бюлетені репродукцію депонованого зразка. З метою полегшен­ня роботи користувачів Міжнародне бюро ВОІВ видає спеціальні На­станови з міжнародного депонування промислових зразків.

У рамках Гаазької угоди створено Союз, керівним органом якого з 1970 року є Асамблея. Всі держави-учасниці Союзу, що приєдна­лися до Додаткового акта (доповнення до Стокгольмського акта), є членами Асамблеї.