Проблеми збалансованості державного бюджету

 

Існує декілька підходів до проблеми збалансованості державного бюджету.

Неокласичний і неоліберальний напрями вважають за доцільне для країни мати збалансований держбюджет. Адже незбалансований бюджет (звичайно це бюджет з перевищенням витрат над доходами, тобто з дефіцитом, а не з перевищенням доходів над витратами, тобто з профіцитом) підсилює інфляцію. Неоліберальний і неокласичний підхід переважають останніми роками в США і Канаді, урядам яких удається добиватися профіциту бюджету.

Неокейнсіанський напрям вважає, що збалансований держбюджет заважає антициклічної і навіть антиінфляційної політиці. При цьому неокейнсіанці виходять з того, що державні витрати є важливою частиною сукупного попиту. Відштовхуючись від цього, вони вказують, що в період високого безробіття і відповідного падіння доходів податкові вступи до бюджету скорочуються. Це підштовхує державу до скорочення витрат для збереження збалансованого бюджету або/та до збільшення податкових ставок, внаслідок чого сукупний попит в країні скорочується ще більше (прикладом може служити Росія в 90-і рр.). В період же надлишкового попиту з високою інфляцією автоматично зростають податкові вступи до бюджету, і для зменшення можливого профіциту уряд знижує податкові ставки або/та збільшує державні витрати, що ще більше збільшує надлишковий попит і відповідно інфляцію. Тому неокейнсіанці вважають, що в період спаду потрібно дати державі можливість збільшувати державні витрати і знижувати податки для пожвавлення господарського життя, а в період надлишкового попиту потрібна стримуюча політика у вигляді зменшення державних витрат я збільшення податкових ставок, І та, і інша політика веде до незбалансованості бюджету.

 

19. Бюджетний дефіцит: причини виникнення та наслідки

 

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і невимушеним. Вимушений дефіцит пов'язаний із необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх можна мобілізувати. Він є наслідком стихійних лих, епідемій, воєн, розрухи, економічної кризи, супроводжується дефіцитом фінансових ресурсів, якого уникнути неможливо. Невимушений бюджетний дефіцит (іноді його називають свідомим) виникає внаслідок проведення неефективної фінансової політики та некваліфікованого керівництва фінансовою системою.

Дефіцит = (державні закупівлі товарів і послуг бюджету + трансферти + виплати з обслуговування боргу) — податкові надходження.

Бюджетний дефіцит негативно впливає на розвиток економіки, стимулюючи інфляційні процеси. Він є гальмом економічного росту держави, не говорячи вже про його негативний вплив на соціальний розвиток держави. Однак у науковій літературі зустрічаються твердження, що дефіцит бюджету може мати позитивний вплив на пожвавлення економічного життя. З цим можна погодитися тільки частково тому що не сам дефіцит може сприяти економічній активності, а джерела його фінансування. У країнах, де добре розвинений ринок державних цінних паперів, величина бюджетного дефіциту має менш відчутний вплив на стан економіки в даному періоді, але його наявність обов'язково буде впливати на господарське життя в майбутньому. Тому бездефіцитний бюджет - об'єктивна вимога економічного розвитку держави.

 

20. Державний борг та його наслідки.

 

Державний борг(DG) – це загальний розмір накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дифіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається із внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Внутрішній державний борг(D) – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випещиними її урядом. Зовнішній державний борг(DI) – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

-збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

-циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

-скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного корегування (зменшення) державних витрат;

-вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення державних видатків напередодні -виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

Наслідки державного боргу призводять до істотного скорочення можливостей зростання споживання для населення даної країни, а також збільшенню податків для оплати зростаючого боргу та пов'язаних з ними відсотків.
При наявності значного боргу відбувається перерозподіл доходів різних верств населення, а також витік національного капіталу за кордон.
Зростання державного боргу викликає певні негативні наслідки для національної економіки. По-перше, пошуки джерел його погашення призводять до необхідності підвищення податків, що є антистимулом господарської активності (скорочення попиту, заощаджень). По-друге, відволікання грошових ресурсів обмежує можливості приватного підприємництва і зростання економіки. По-третє, виникає проблема погіршення матеріального благополуччя населення внаслідок необхідності обслуговування зовнішнього боргу. По-четверте, відбувається перерозподіл доходів на користь власників державних цінних паперів. По-п'яте, в кінцевому рахунку, відбувається підрив фінансово-кредитної системи, що загрожує негативними наслідками для економіки в цілому.

 

21. Автоматична фіскальна політика, її інструменти.

 

Автоматична фіскальна політика – політика, яка, впроваджуючи в економіку певну систему податків і трансфертів, забезпечує їм можливість виконувати стабілізаційну функцію в автоматичному режимі, тобто без державного втручання.

Дія автоматичних стабілізаторів впливає на зміну обсягу виробництва, рівня цін і ставок відсотка. Стабілізатори при зміні попиту забезпечують більш плавну зміну випуску продукту. Дія автоматичних стабілізаторів відбивається на розмірі циклічного дефіциту/профіциту бюджету.
Основні автоматичні стабілізатори:

• прогресивне оподатковування. Впливає на розмір прибутку – збільшення валового прибутку індивіда або підприємства збільшує їхні податкові відрахування. Вплив на прибуток контролює сукупний попит. У періоди піднесення/спаду витрати збільшуються/знижуються більш плавно, ніж одержувані прибутки;
• соціальні виплати. При піднесенні кількість безробітних і малозабезпечених скорочується, зменшуючи соціальні витрати держави;
• споживання. При зростанні доходів споживання домашніх господарств зростає, але не тією мірою, як дохід.

Зміна вказаних величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу приводить до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду.

 

22. Стимулююча та стримуюча фіскальна політика

 

Стимулююча і стримуюча фіскальна політика — об'єктивна сукупність грошових відносин, що відображають процес розподілу і перерозподілу частини вартості валового суспільного продукту для потреб розширеного відтворення в умовах змінюваної кон'юнктури і циклічних коливань економічного зростання. Передбачає систему державних заходів у вигляді сукупності форм, методів і засобів акумулювання фінансових коштів для потреб органів державної влади і механізм позитивного впливу на розвиток суспільного виробництва, вдосконалення його галузевої й територіальної структури з метою усунення диспропорцій, заохочення людей до праці і підвищення їх трудової активності. Основними інструментами здійснення С. і с. ф. п. стали, з одного боку, система платежів юридичних і фізичних суб'єктів господарювання до державного бюджету, з іншого — система бюджетного фінансування, сукупність податкових пільг, що розширюють можливості для ефективного інвестування грошових коштів у розвиток і вдосконалення виробництва, а також санкцій, які посилюють матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання за кінцеві результати своєї діяльності, нормальний процес економічного зростання і швидко змінювані суспільні потреби зумовлюють нерівномірність розвитку одних галузей та територій і відставання інших, що веде до зростання диспропорцій і кризових явищ. Завданням стимулюючої фіскальної політики в таких умовах стає проведення певного вартісного розподілу грошових коштів для активного сприяння ефективному використанню факторів виробництва, регулювання вартості продукції, забезпечення умов для здійснення режиму економії й досягнення кращих результатів діяльності.

 

23. Дискреційна фіскальна політика, її інструменти

 

Дискреційна фіскальна політика – це цілеспрямована маніпуляція витратами і доходами державного бюджету, яка здійснюється на підставі спеціальних державних рішень (парламенту, уряду).

Дискреційна політика передбачає здійснення державою певних заходів, спрямованих на реалізацію фінансової стратегії і тактики. Конкретні заходи, стимулюючі чи стримуючі, застосовуються відповідно до ситуації, що складається на даний час в економіці та фінансах. Без здійснення цих заходів ситуація поліпшитися не може. В межах дискреційної політики виділяють ще такі два підвиди фіскальної політики: стимулювальну та стримувальну. Проведення активної дискреційної фіскальної політики значною мірою ускладнено. По-перше, стоять на перешкоді труднощі, викликані недосконалістю економічної інформації та методів макроекомічного аналізу. По-друге, зміна структурних бюджетних витрат чи ставок оподаткування передбачає тривале обговорення цих заходів у законодавчому органі та потребує деякого часу для прийняття урядом відповідних рішень. По-третє, самі податки суперечливі, мають технічні вади і якщо їхні зміни тимчасові, то вони не справляють позитивного антициклічного ефекту.

Основні засоби дискреційної фіскальної політики:

- введення або зміна програм суспільних робіт та інших програм, пов’язаних з витратами держави;

- зміна програм «трансфертного типу» (виплат з бюджету);

- циклічні зміни рівня податкових ставок, які проводяться урядом та парламентом.

 

24. Вплив державних закупок та чистих податків на реальний ВВП

 

Досі розглядалася одноінструментна фіскальна політика, згідно з якою держава змінює лише державні закупки без зміни чистих податків або змінює лише чисті по-датки без зміни державних закупок. Але держава може застосовувати і двоінстру-ментну фіскальну політику, тобто одночасно змінювати державні закупки і чисті по-датки. Реально припустити такий варіант, коли держава, виходячи із необхідності мінімізації бюджетного дефіциту, одночасно збільшує державні закупки і чисті по-датки. За цих умов ВВП змінюється двічі і в протилежних напрямках: за рахунок збільшення державних закупок ВВП зрос тає, а внаслідок підвищення чистих подат-ків ВВП зменшується. Звідси підсумкова зміна ВВП буде дорівнювати:

ДВВП = +ДДЗ х М — ДЧП х М.

^ в п

Звичайно, що в залежності від співвідношення між величиною змін у державних закупках і чистих податках кінцевий результат може бути різним. Крім того, на цей результат впливає також співвідношення між мультиплі каторами витрат і податків, яке залежить від граничної схильності до споживання.

 

У залежності від фази економічного циклу фіскальна політика викликає неодна-кові бюджетні наслідки. Так, під час падіння виробництва ефективною (доцільною) слід вважати стимулюючу (експансіоністську) політику, яка має збільшувати дер-жавні закупки і знижувати чисті податки, або застосовувати перелічені заходи одно-часно. Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюджетного дефіциту або його збільшення.

 

25. Структура сучасної грошово-кредитної системи.

 

Кредитна система представляє собою сукупність кредитних відносин та інститутів, які організовують ці відносини. Вона забезпечує акумуляцію грошових заощаджень і доходів по різним каналам та передачу їх у вигляді позик підприємствам, державі, населенню.

Кредитна система складається із декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функції по акумуляції і розподілу грошових коштів.

З 1991 року у зв’язку з утвердженням України як самостійної держави формується структура кредитної системи, яка складається із таких 3-х ярусів:

1.Національний банк України.

2.Банківська система:

-комерційні банки;

-ощадний банк.

3.Спеціалізовані небанківські кредитні інститути:

-страхові компанії;

-інвестиційні фонди;

-інші.

Нинішня структура кредитної системи України наближується до моделі кредитної системи промислово-розвинених країн. Але справа в тім, що найбільш слабкою ланкою нової кредитної системи є третій ярус. Він представлений в основному страховими компаніями, а для розвитку інших типів спеціалізованих кредитних інститутів потрібно повноцінне функціонування ринку капіталів і його другого елемента - ринку цінних паперів. Створення останнього можливе лише в умовах відносно широкої приватизації державної власності. Саме це повинно стимулювати розвиток третього ярусу кредитної системи.

 

26. Інструменти монетарної політики, їх вплив на пропозицію грошей в країні.

 

Світова практика монетарної політики нагромадила значний досвід використання певних інструментів грошово-кредитного регулювання економічних процесів. Усі їх можна поділити на дві групи:

- інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні процеси;

- інструменти прямого впливу.

До першої групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання норми обов'язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти.

До другої групи відносять: установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків; установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо.

Опосередкований вплив інструментів першої групи полягає у створенні таких умов, за яких посилюються чи послаблюються стимули економічних суб'єктів до певної поведінки, наприклад до накопичення чи до зменшення запасів грошей у своєму розпорядженні і відповідно до зменшення чи до збільшення їх попиту на товарних чи фінансових ринках. Тому регулювання з допомогою таких інструментів належить до економічних методів державного управління, воно має істотні переваги перед застосуванням інструментів прямої дії, вплив яких має переважно директивний характер. Тому в міру визрівання в країні ринкових відносин застосування інструментів опосередкованої дії неухильно розширюється, а інструментів прямої дії - скорочується. У перехідний період в Україні останні застосовувались широко і досить часто, оскільки цього вимагали особливі, часто критичні ситуації, що виникали на грошовому ринку і вимагали негайного втручання з боку регулятивних органів.

 

27. Операції Національного банку, його функції.

 

Відповідно до ст. 99 Конституції України та ст. 6 Закону України “Про Національний банк України” визначають, що основною функцією Національного банку є створення таких грошово-кредитних механізмів, які спроможні забезпечити стабільність національної грошової одиниці (гривні) з метою цінової стабільності, стримування інфляції, платоспроможності, що створює передумови для економічного зростання в країні. На виконання своєї основної функції НБУ сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, цінової стабільності, тобто утриманню системи цін на певному рівні підтриманням стабільного курсу грошової одиниці України. Відповідно до ст. 7 Закону України “Про Національний банк України” Національний банк виконує й інші функції.
1. Відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та провадить грошово-кредиту політику.
2. Монопольне здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг.
3. Виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування.
4. Встановлює для банків правила здійснення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна.
5. Організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу та інші.

Операції Національного Банку:

1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;
2) відсоткову політику;
3) рефінансування комерційних банків;
4) управління золотовалютними резервами;
5) операції з цінними паперами, крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права, у тому числі з казначейськими зобов’язаннями на відкритому ринку;
6) регулювання імпорту та експорту капіталу;
7) емісію власних боргових зобов’язань та операції з ними та інші.

 

28. Облікова ставка як інструмент монетарної політики

 

Інструментом монетарної політики є регулювання ставок рефінансування комерційних банків, що здійснюється Національним банком України. Ставка рефінансування являє собою виражену у відсотках плату за кредити комерційними банками від НБУ. Рефінансування комерційних банків здійснюється за допомогою облікової ставки, ломбардної ставки та ставки за розміщення депозитних сертифікатів НБУ. Найбільш важливою серед ставок рефінансування є облікова ставка, вона є найнижчою, її рівень підтримується відповідно до рівня інфляції. Тому вона є певним індикатором грошово-кредитного ринку. Її зміна служить сигналом до зміни не тільки інших ставок рефінансування, але й ставок за кредитами і депозитами у комерційних баках, інших процентних ставок на грошовому ринку, оскільки свідчить про зміну монетарної політики загалом. У випадку, коли НБУ підвищує ставки рефінансування, позики Центрального банку стають менш доступними для комерційних банків, оскільки облікова ставка являє собою витрати на залучення додаткових ресурсів, і активність комерційних банків щодо отримання кредитів від НБУ знижується. Відтак, відбувається скорочення розміру банківських ресурсів, що зменшує можливості банків щодо кредитування підприємств і населення. Крім того, щоб підтримати процентну маржу на належному рівні, комерційні банки, в свою чергу, теж збільшують відсотки за кредитами для своїх клієнтів. Як наслідок, у останніх зменшується зацікавленість в отриманні кредитів у банках. Відповідно відбувається обмеження росту грошової маси в обігу. Надалі це уповільнює інфляцію, проте не сприятиме процесам розширеного відтворення і зростання національної економіки.

 

29. Операції на відкритому ринку

 

Операції на відкритому ринку — сукупність заходів центрального банку з метою регулювання і контролю за грошовим обігом у країні. Ці операції здійснюються шляхом купівлі — продажу державних боргових зобов'язань (облігацій і позичок). Державні цінні папери приносять їх власникам гарантований дохід, обрахований в процентах від їх вартості. В результаті виявляється постійний інтерес до них з боку комерційних банків і населення. О. на в. р. виступають одним із ефективних засобів анти інфляційного регулювання. Так, наприклад, при виникненні в обігу надмірних грошових (кредитних) ресурсів центральний банк (у США — Федеральна резервна система) спрямовує на ринок і розміщує у приватних інвесторів велику кількість державних цінних паперів (боргових зобов'язань). Така операція називається іммобілізацією коштів. У цьому випадку в результаті придбання боргових зобов'язань комерційними банками і приватними особами держава одержує значні обсяги грошей у вигляді плати за продані цінні папери. Ці грошові ресурси резервуються в центральному банку, а кількість грошей в обігу знижується до необхідного для обігу рівня. При недостачі грошей в обігу держава здійснює зворотну операцію по викупу у комерційних банків і населення попередньо розміщених боргових зобов'язань. Внаслідок цього в господарський оборот вливається додаткова кількість грошей і їх недостача в обігу ліквідується. Поряд з Цим О. н. в. р. використовуються для покриття бюджетного дефіциту. При його зростанні проводиться додатковий продаж державних цінних паперів на фінансових ринках, при скороченні — викуп. О. на в. р. супроводжуються й іншими методами регулювання грошової маси в обігу: зміною офіційної облікової ставки процента, норми обов'язкових резервів комерційних банків, що зберігаються в центральному банку (федеральній резервній системі), обмеженням кількісних масштабів кредитів та зміною умов їх надання.

 

30. Основні функції комерційних банків. Механізм створення грошей комерційними банками

 

Сучасні банки пропонують своїм клієнтам широкий набір послуг, беруть участь у найрізноманітніших фінансових операціях, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій. Залежно від обраних критеріїв та ступеня деталізації можуть виділятися різні за структурою, кількістю та змістом системи функцій комерційних банків. П.С. Роуз виділяє такі основні банківські функції: ощадну; інвестиційного планування; платежів та розрахунків; кредитну; управління грошовими потоками; андеррайтера; брокерську; страхування; трастову. У найбільш агрегованому вигляді, з точки зору забезпечення вирішення основних цілей і завдань, покладених на банки, можна виділити такі групи функцій: — платіжно-розрахункова; — ощадно-капіталотворча; — кредитно-інвестиційна.

За системи часткового резервування комерційні банки здатні створювати гроші, збільшуючи пропозицію грошей за рахунок кредитування економіки. Спроможність окремого комерційного банку створювати гроші визначається розміром його надлишкових резервів. Система комерційних банків у цілому може надати позики в обсязі, який у декілька разів перевищує її початкові надлишкові резерви.

Припустимо, що резервні вимоги дорівнюють 10% (r =0,1), а початковий депозит банку А становить 100 грошових одиниць. Тоді 10 одиниць банк повинен тримати як обов'язковий резерв, а 90 – його надлишкові резерви. Якщо банк А надасть 90 одиниць у позику, то він збільшить пропозицію грошей на 90, і тепер вона буде дорівнювати 100+90=190. Вкладникам належить 100 одиниць депозитів, а 90 грошових одиниць перебуває у позичальників. Якщо ці 90 одиниць знову опиняться, скажімо, у банку В у вигляді депозитів, процес поновиться: 10%, тобто 9 одиниць, банк В залишить у резервах, а на суму 81 надасть позики, збільшуючи пропозицію грошей ще на 81 одиницю. Третій банк, С, куди можна покласти ці гроші, додасть іще 72,9 одиниці до пропозиції грошей. Таким чином, на кожному етапі зазначеного процесу кожен новий вклад і кожна нова позика збільшують пропозицію грошей.