Плата за використання природних ресурсів і користування екологічними послугами.

 

Проблема платного природокористування не знайшла остаточного вирішення ні в науково-методичному відношенні, ні в сфері практичного застосування як засобу безпосереднього економічного впливу на процеси природокористування. Але більшість вчених єдина в тому, що в основі такої плати повинна лежати величина економічної оцінки природного ресурсу (природного середовища), яка відображувала б не тільки процеси прямого використання компонентів природного середовища (природних ресурсів), але й завдану шкоду природній системі та різноманітні процеси (наслідки) опосередкованого природокористування. Обґрунтування плати за природокористування повинне базуватися на тому принципі, що будь-який вид природокористування, прямий або опосередкований, є платним.

Такий підхід передбачає наступні види екологічних виплат.

Плата за користування природним середовищем як системою повинна створити економічну основу для підтримання (регулювання) загальносистемних функцій природного середовища. Це плата за опосередковане користування природним середовищем, що полягає в непрямому використанні його елементів людиною в процесі життєдіяльності. Сюди можна віднести використання земної поверхні як природної основи еколого-економічної системи, теплове забруднення в результаті втрат тепла в житлових та виробничих приміщеннях, порушення (перебудову) схеми функціонування природних систем в результаті появи (розміщення) антропогенних об'єктів і т.п.

Плата за використання ресурсів, що здійснюється на основі економічної оцінки конкретного природного ресурсу, який виступає в даному випадку як технологічна сировина.

Плата за нанесення шкоди природному середовищу, що передбачалась в проекті розвитку виробничого об'єкта (переважно це плата за забруднення).

Плата за вчинення непередбачуваної шкоди природному середовищу (в результаті аварій, порушення технологічних норм і т.п.). В практиці сучасного природокористування в нашій країні переважним видом екологічних виплат є плата за забруднення окремих компонентів природного середовища, хоч здійснюються виплати за використання деяких видів ресурсів (водних, лісових). В останні роки держава здійснює багато заходів, спрямованих на посилення економічного впливу на процеси природокористування за рахунок впровадження принципу платного природокористування. В 1993 році Міністерство охорони навколишнього природного середовища ввело в дію базові нормативи плати за забруднення природи та визначило методичні положення розрахунку таких виплат. Цей захід передбачає виплати за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення; за скиди забруднюючих речовин у поверхневі та підземні води; за розміщення твердих відходів виробництва в природному середовищі. Методика розрахунку платежів передбачає диференційований підхід, який полягає в тому, що плату за викиди (скиди) забруднюючих речовин в межах, встановлених відповідними органами лімітів, підприємство здійснює на основі базових нормативів, а за понадлімітне забруднення плата збільшується (багаторазово) у відповідності з коефіцієнтами кратності, що вводяться до розрахунків.

Плата за забруднення природного середовища повинна стимулювати здійснення природоохоронних заходів на підприємствах, фінансування цих заходів, а також відшкодування (компенсація) господарських та екологічних збитків, заподіяних в результаті забруднення.

Плата за забруднення атмосфери стаціонарними джерелами забруднення (від технологічних процесів виробництва) розраховується за формулою:

де: НБІ — базовий норматив плати за викид в атмосферу 1 тонни і-ї забруднюючої речовини у межах ліміту;

МЛІ— маса викидів і-го компонента в межах ліміту;

Кп- коефіцієнт кратності плати за наднормативний викид;

Мнлі - маса наднормативних викидів і-го забруднювача;

Кр - коефіцієнт, що враховує територіальні, соціально-економічні особливості;

КІНД - коефіцієнт індексації.

 

де: Kнас - коефіцієнт, що залежить від чисельності жителів населеного пункту;

Кф - коефіцієнт, що враховує народногосподарське значення населеного пункту. Розмір плати за забруднення атмосфери пересувними джерелами визначається за формулою:

де: Н - базовий норматив плати за викиди забруднюючих речовин у результаті спалювання 1 тонни палива,(гр/тонн);

М,- річний обсяг використання палива;

Кт, Кінд ~ мають ті ж значення, що і у формулі (6.8).

Розмір плати за скидання забруднюючої речовини в поверхневі води, територіальні і внутрішні морські води, підземні горизонти розраховується за аналогічною формулою:

де усі складові формули, окрім Кт мають ті ж значення, що і у формулі (6.8) тільки для води. Кт— регіональний басейновий коефіцієнт, який враховує територіальні екологічні особливості, а також еколого-економічні умови функціонування водного господарства.

Платежі за розміщення твердих відходів у природному середовищі визначаються за формулою:

де: МЛІ- маса і-го виду відходу за 1 рік в межах ліміту;

НБІ - базовий норматив плати за розміщення 1 тонни і - того відходу;

Мплі - річна маса понадлімітного відходу і - того виду;

Кп - коефіцієнт кратності платежів за розміщення понадлімітних відходів;

Kі- коефіцієнт, що враховує місце розташування полігона для розміщення відходів;

Ку- коефіцієнт, що враховує характер устаткування полігона.

Вданий час поки ще не розроблена повна система платежів за природокористування. Поки що екологічні платежі включаються в собівартість продукції і в результаті мало впливають на економічну ефективність конкретного виробництва, а перекладаються на споживачів. Для усунення такої невідповідності і результатів необхідно передбачити, щоб плата за забруднення в межах ліміту була за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. Загалом, захист навколишнього середовища, шляхом розробки системи платежів за використання природних ресурсів - це завдання майбутнього, за допомогою чого можна буде перейти до раціонального природокористування.