Об’єктивні і суб’єктивні передумови формування аграрного права у правовій системі України.

Об’єктивні і суб’єктивні передумови формування аграрного права у правовій системі України.

 

Сільськогосподарське (аграрне) право є відносно новою галуззю в системі права України. Її формування свого часу відіграло значну роль у підвищенні ефективності правового регулювання суспільних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва. Дедалі більше зростає значення сільськогосподарського (аграрного) права в період проведення аграрної реформи в Україні з метою, зокрема, підвищення ефективності аграрного сектору економіки та вирішення продовольчої проблеми в країні.

Сільське господарство – особлива галузь економіки. Це пов'язано як із специфікою господарювання, "унікальними природно-біологічними факторами цієї галузі економіки, яка використовує землі сільськогосподарського призначення як основний і незамінний засіб виробництва, так і зі значенням продовольчої продукції як життєзабезпечувального фактору для всього суспільства". У зв'язку з цим воно об'єктивно потребує "власного" правового регулювання.

Земля і праця в сільськогосподарському виробництві, на відміну від промислового, виступають в органічній єдності, без якої неможливе отримання результатів праці. Крім того, сільське господарство, характеризується і такими істотними особливостями, як органічний зв'язок сільськогосподарського виробничого процесу з природно-кліматичними умовами, екологічні властивості трудових відносин, сезонний характер сільськогосподарської праці, залежність її від певних біологічних, фізіологічних процесів у рослинництві і тваринництві, високий ступінь нормального виробничого ризику, можливість визначення результатів праці по закінченні виробничого циклу тощо. Ці особливості здебільшого однаково проявляли себе в усіх сільськогосподарських структурах, що переконливо свідчило про необхідність інтегрованої і спеціалізованої правової регламентації аграрних відносин. Адже специфічні особливості сільського господарства аж ніяк не могли бути враховані традиційними галузями права, бо врахування такої специфіки не входило до їхніх завдань. Наукою аграрного права було доведено, що більш адекватний характеру суспільних відносин у сільському господарстві юридичний режим може забезпечити комплексна, інтегрована і спеціалізована галузь права – сільськогосподарське право, певну спільність норм якого повинна забезпечити їх спрямованість на уніфіковане правове регулювання виробничої сільськогосподарської діяльності.

Отже, об'єктивна потреба комплексного підходу до правового регулювання відносин у сільському господарстві, яке б враховувало специфіку сільськогосподарського виробництва, зумовила формування комплексної спціалізованої галузі сільськогосподарського законодавства та однойменної галузі права

Суб'єктивні передумови формування АП - усвідомлення необхідності у формуванні окремої галузі права яка б забезпечила ефективне регулювання відносин по виробництву сільськогосподарської продукції з урахуванняфм її специфіки.

 

 

Методологічні основи аграрного права України.

 

Методологію будь-якої науки формує сукупність категорій, на які вона спирається, а також система певних методів дослідження, а також алгоритм розв’язання задач практичної спрямованості. Методологія аграрного права формує 4 категорії: капітал, земля, праця, знання.

Капітал - сукупність товарів, майна чи грошових коштів які використовуються з метою отримання прибутку. У вузькому значенні це джерело доходів у вигляді засобів виробництва. Направлення капіталу в економіку відповідної галузі або в виробництво називають капіталовкладенням або інвестиціями.

Земля – основне національне багатство, що характеризується верхнім шаром ґрунту, використання якого має здійснюватися на основі фотосинтезу сонця, родючості ґрунту, людської праці та капіталу.

 

Методологічні основи аграрного права:

- Конституційно-правові гарантії використання землі на основі приватної власності на землю поєднані з механізмами державного контролю в частині земель с/г призначення.

- Свобода здійснення с/г діяльності, що проявляється в дотриманні суб’єктом господарювання законодавчих вимог при здійсненні с/г діяльності, у дотриманні державою принципів здійснення господарської діяльності, шляхом забезпечення захисту конкуренції, недопустимість зловживання монопольним становищем на аграрному ринку, неправомірне обмеження конкуренції та дотримання принципу підприємницької діяльності закладеного в статті 44 ГКУ

- Вартісна оцінка землі, як основного національного багатства, що має визначатися в процесі виробництва капіталу

- державна політика, яка спрямована на прогресивний розвиток українського суспільства, на його економічну складову через розвиток СГ галузі шляхом запровадження оптимальних механізмів оподаткування господарюючих суб’єктів на землі та залучення капіталу в основне національне багатство та створення господарника.

 

Аграрна політика України: поняття, сутність, ознаки та основні напрямки.

Законодавчого визначення аграрної політики немає.

Державна аграрна політика – сукупність принципів і дій що проводить держава з метою вирішення комплексу проблем пов’язаних з функціонування агропромислового комплексу (с/г виробництво, структур агробізнесу, ринку с/г продукції, споживання і розвитку сільських територій). В широкому сенсі аграрна політика містить 3 напрями:

- Політика розвитку аграрного сектора

- Продовольча політика

- Агропромислова політика пов’язана з вирішенням питань обслуговування с/г господарства, включаючи переробку, виробництва с/г продукції та постачання засобів виробництва.

Держава може підтримувати в якості пріоритету як с/г виробництво (підвищуючи рівень цін і доходи виробників) так і переробну (датуючи закупівельні ціни) або може підтримувати споживчий ринок шляхом встановлення низьких споживчих цін. Аграрна політика поділяється на 2 напрями: с/г політику (на користь виробників) та продовольча політика (на користь споживачів).

Правові засади сучасної державної аграрної політики визначаються наступними законодавчими актами:

- ЗУ “Про державну підтримку с/г України” від 24 червня 2004 року

- ЗУ “Про основні засади державної аграрної політики до 2015 року” 2009 рік

Мета державної аграрної політики:

- Створення організаційно-економічних основ для ефективного розвитку аграрного сектора, на основі єдності економічних, соціальних та екологічних інтересів суспільства

- Гарантування продовольчої безпеки держави

- Забезпечення промисловості ринку

- Сприяння розвитку сільських поселень

- Формування середнього класу на селі через забезпечення зайнятості сільського населення та підвищення їх доходів

- Підвищення інвестиційної привабливості в галузі аграрного сектора та фінансової безпеки с/г підприємств.

- Розширення участі України у забезпечення світового ринку продукцією с/г та продовольства

- Раціональне використання с/г земель та зменшення техногенного навантаження аграрного сектора на довкілля

 

 

Об’єктивні і суб’єктивні передумови формування аграрного права у правовій системі України.

 

Сільськогосподарське (аграрне) право є відносно новою галуззю в системі права України. Її формування свого часу відіграло значну роль у підвищенні ефективності правового регулювання суспільних відносин у сфері сільськогосподарського виробництва. Дедалі більше зростає значення сільськогосподарського (аграрного) права в період проведення аграрної реформи в Україні з метою, зокрема, підвищення ефективності аграрного сектору економіки та вирішення продовольчої проблеми в країні.

Сільське господарство – особлива галузь економіки. Це пов'язано як із специфікою господарювання, "унікальними природно-біологічними факторами цієї галузі економіки, яка використовує землі сільськогосподарського призначення як основний і незамінний засіб виробництва, так і зі значенням продовольчої продукції як життєзабезпечувального фактору для всього суспільства". У зв'язку з цим воно об'єктивно потребує "власного" правового регулювання.

Земля і праця в сільськогосподарському виробництві, на відміну від промислового, виступають в органічній єдності, без якої неможливе отримання результатів праці. Крім того, сільське господарство, характеризується і такими істотними особливостями, як органічний зв'язок сільськогосподарського виробничого процесу з природно-кліматичними умовами, екологічні властивості трудових відносин, сезонний характер сільськогосподарської праці, залежність її від певних біологічних, фізіологічних процесів у рослинництві і тваринництві, високий ступінь нормального виробничого ризику, можливість визначення результатів праці по закінченні виробничого циклу тощо. Ці особливості здебільшого однаково проявляли себе в усіх сільськогосподарських структурах, що переконливо свідчило про необхідність інтегрованої і спеціалізованої правової регламентації аграрних відносин. Адже специфічні особливості сільського господарства аж ніяк не могли бути враховані традиційними галузями права, бо врахування такої специфіки не входило до їхніх завдань. Наукою аграрного права було доведено, що більш адекватний характеру суспільних відносин у сільському господарстві юридичний режим може забезпечити комплексна, інтегрована і спеціалізована галузь права – сільськогосподарське право, певну спільність норм якого повинна забезпечити їх спрямованість на уніфіковане правове регулювання виробничої сільськогосподарської діяльності.

Отже, об'єктивна потреба комплексного підходу до правового регулювання відносин у сільському господарстві, яке б враховувало специфіку сільськогосподарського виробництва, зумовила формування комплексної спціалізованої галузі сільськогосподарського законодавства та однойменної галузі права

Суб'єктивні передумови формування АП - усвідомлення необхідності у формуванні окремої галузі права яка б забезпечила ефективне регулювання відносин по виробництву сільськогосподарської продукції з урахуванняфм її специфіки.