Суть фінансової діяльності підприємств

Суть фінансової діяльності підприємств

 

Складовою частиною економічної політики на підприємстві є його фінансова політика. Фінансова політика виражається сукупністю заходів, які проводяться власником, адміністрацією, трудовим колективом з метою знаходження і використання фінансових ресурсів для здійснення основних функцій і завдань.

Заходи такого роду включають розробку науково обґрунтованих концепцій організації фінансової діяльності, визначення ключових напрямів використання фінансових фондів на довго -, середньо - і короткотермінові періоди, а також практичне втілення розробленої стратегії.

Концепція організації фінансової діяльності підприємства будується на підставі дослідження попиту на продукцію і послуги, оцінки різноманітних ресурсів підприємств і прогнозування результатів господарської діяльності.

Напрям використання фінансових фондів підприємства визначається виходячи з поставлених цілей, положення підприємства на ринку, розробленої концепції організації фінансової діяльності. Головною метою фінансової політики підприємства є найбільш повне і ефективне використання і нарощення його фінансового потенціалу. Але якщо комерційні підприємства мають на меті ріст доходів і прибутків пропорційно вкладеним фінансовим ресурсам, які забезпечують їх отримання, то некомерційні – прагнуть в першу чергу отримати максимальний соціальний ефект.

Фінансова політика підприємства, включає стратегічний і тактичний аспекти.

Фінансова стратегія розробляється у відповідності до глобальних завдань соціально-економічної стратегії підприємства. Вона являє собою довгострокову фінансову політику.

Фінансова тактика підпорядкована стратегії і в той же час корегує окремі напрями і способи використання та нагромадження фінансових ресурсів в рамках коротких відрізків часу. Фактично фінансову тактику слід розглядати в якості певного стану реалізації фінансової стратегії. Фінансову політику підприємства не можна розглядати у відриві від фінансової політики держави. Зовнішнє макроекономічне середовище організації завжди сильніше впливає на господарську діяльність, ніж внутрішнє мікроекономічне середовище. Тому від пріоритетів державної фінансової політики, її обґрунтованості і реальності в значній мірі залежить фінансова політика підприємства.

В сучасних умовах господарювання підприємства набули значної автономії і самостійності, але при цьому діяльність їх і надалі багато в чому визначається державною політикою і залежить від неї. Фінансова політика підприємства змістовно міняється під впливом зміни фінансової політики, яка проводиться республіканськими, обласними, місцевими органами державного управління.

 

Капітал підприємства та його економічна сутність

Однією з ключових категорій фінансів суб’єктів господарювання є капітал. Саме з його формуванням і використанням безпосередньо пов’язана фінансова діяльність суб’єктів господарювання.

Поняття “капітал” є однією з найскладніших категорій фінансової науки.

З погляду макроекономіки під капіталом розуміють виробничі засоби, що можуть бути використані для здійснення господарської діяльності (виробництва товарів, робіт, послуг). У фінансовій науці досить часто застосовується також монетарний підхід, згідно з яким капітал прирівнюється до грошових ресурсів, що спрямовуються на фінансування інвестицій, тобто під капіталом розуміють грошові кошти.

Капітал як категорія фінансів підприємств у науково-практичній літературі, як правило, розрізняється у двох формах:

- конкретний капітал;

- абстрактний капітал.

Вартість майнових об’єктів, які відображені в активі балансу підприємства, називається конкретним капіталом.

Під абстрактним капіталом розуміють сукупність усіх позицій пасиву балансу.

У практичній діяльності суб’єктів господарювання (в контексті фінансового та управлінського обліку) під капіталом підприємства розуміють його пасиви, тобто капітал трактується саме як абстрактна вартість. Отже, капітал підприємства – це засвідчені в пасивній стороні балансу вимоги на майно, яке відображене в активах. Капітал показує джерела фінансування придбання активів підприємства.

Майно підприємства (активи) є дзеркальним відображенням капіталу, який у нього інвестований. Активи показують напрямки конкретного використання залучених фінансових ресурсів, а капітал (пасиви) – зобов’язання підприємства перед кредиторами та власниками.

 

Тема 2. Особливості фінансової діяльності суб’єктів господарювання різних організаційно-правових норм

 

Особливості фінансової діяльності приватних підприємств

 

Приватне підприємство (ПП) – це юридична особа заснована на власності окремого громадянина (в т.ч. нерезидента) з правом найму робочої сили.

Фізична особа – засновник ПП є власником 100% капіталу такого підприємства. Якщо власників підприємства буде двоє і більше, то воно належатиме до колективної форми власності.

ПП повинно мати статут, власну печатку, складає самостійний баланс, відкриває рахунки в банку, тобто має всі атрибути юридичної особи. Суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності обов’язково повинні мати статутний капітал, хоча жоден законодавчий або нормативно-правовий акт не містить вказівок щодо мінімального розміру і строків наповнення статутного капіталу приватного підприємства.

Переваги організації бізнесу у вигляді ПП зводяться до наступного:

· максимально повне використання власником права на участь у управлінні підприємством;

· спрощений порядок реалізації права на правонаступництво;

· власник несе обмежену відповідальність за зобов’язаннями підприємства;

· оплата внесків може здійснюватись як у грошовій так і в майнових формах.

До основних недоліків, які перешкоджають ефективній фінансовій діяльності підприємства, можна віднести наступні:

· низький рівень мобільності прав власності на ПП (право власності передається у разі ліквідації ПП);

· фактична неможливість залучення власного капіталу від інших, крім власника, інвесторів;

· відсутність детального нормативного регулювання діяльності ПП, що створює умови для свавілля і бюрократії.

Фінансування ПП здійснюється на підставі внесків власника, нерозподіленого прибутку, одержання комерційних чи банківських позик.

ПП в основному належить до сфери малого бізнесу, тому можуть обирати спрощену систему звітності та оподаткування. Згідно з чинними нормативними актами юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності будь якої організаційно-правової форми (ПП, АТ, ТзОВ тощо) та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції за рік не перевищує 1 млн.грн., можуть перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва. Юридична особа, яка перейшла на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з таких ставок єдиного податку: 6% суми виручки від реалізації продукції без врахування акцизного збору в разі сплати ПДВ або 10% суми виручки від реалізації продукції за винятком акцизного збору, в разі включення ПДВ до складу єдиного податку.

Суб’єкт підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на прибуток підприємств; плати за землю; збору на спеціальне використання природних ресурсів; нарахувань на заробітну плату; комунального податку, інших податків і зборів, передбачених системою оподаткування України.

 

 

Тема 3. Формування суб’єктами господарювання власного капіталу

Тема 4. Джерела фінансування підприємств

Кредитне забезпечення

У разі, якщо постачальник не в змозі виконати свої зобов’язання у передбачені кредитним договором строки, кредитор може задовольнити свої вимоги за рахунок кредитного забезпечення. До основних видів забезпечення кредиту належать:

Ø застава (майна, майнових прав, цінних паперів тощо);

Ø гарантії (банків, підтверджені фінансами чи майном третьої особи);

Ø інші види забезпечення (поручительство, свідоцтво страхової компанії).

Застава означає, що в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов’язання, кошти, одержані від реалізації заставного майна спрямовуються на задоволення потреб заставодержателя.

Заставодавцем може бути сам боржник або третя особа.

Предметом застави є майно або майнові права. Використання застави того чи іншого майна як забезпечення кредиту, залежить від того:

Ø наскільки легко можна реалізувати дане майно;

Ø чи є можливість встановити ціну і чи ця ціна постійна.

З метою зменшення кредитних ризиків банк може вимагати страхування застави, яке здійснюється, як правило, на суму, що не перевищує суму кредитів та процентів за користуванням ним.

Найпоширенішими предметами застави рухомості є:

Ø транспортні засоби;

Ø обладнання;

Ø товари в обороті та переробці;

Ø сировина;

Ø готова продукція.

В сучасних умовах використовується такий вид застави майнових прав як – застава дебіторської заборгованості. Цінність даної форми застави залежить від платоспроможності клієнтів підприємства. Якщо дебіторів багато, то існує велика ймовірність того, що більшість з них виконає свої зобов’язання.

Кредити під заставу нерухомості – це іпотечні кредити. Предметом іпотеки можуть бути:

Ø земельна ділянка;

Ø жилий будинок, квартира, частина будинку;

Ø дачний будинок, гараж та будь-яке інше приміщення господарського призначення;

Ø підприємство або його структурний підрозділ.

При іпотеці будівлі чи споруди предметом застави разом з нею стає також право на користування земельною ділянкою, на якій розташовані дані об’єкти. Але в разі іпотеки земельної ділянки право застави не поширюється на будівлі та споруди, що знаходяться на даній ділянці.

На період фактичної дії договору іпотеки заставодавець повинен за свій рахунок страхувати предмет іпотеки на користь заставодержателя, а у випадку загибелі майна – надавати аналогічне за вартістю, або незалежно від терміну іпотеки виконати свої зобов’язання. Заставодавець має право використовувати предмет застави іпотеки за призначенням, в т.ч. і передавати його в оренду.

В Україні досить популярним є кредит під заставу векселя. Як правило, в заставу приймаються векселі, строк платежу за якими є віддаленішим у часі, ніж термін дії позички.

Виконання зобов’язань з повернення кредиту може бути забезпечено також поручительством і гарантією. Близько 30% всіх кредитів припадає на ці форми забезпечення.

Поручительство являє собою додаткові зобов’язання стосовно кредитора, оформлене договором між кредитором і поручителем. Відповідно до такого договору поручитель бере на себе зобов’язання перед кредитором третьої особи (боржника) відповідати за виконання зобов’язань цієї особи цілком або частково.

Кількість поручителів за договором не обмежується.

Гарантія – характеризує зобов’язання третьої особи задовольнити вимоги кредитора у разі настання певних, заздалегідь обумовлених гарантійних випадків.

На відміну від поручительства, гарантія безпосередньо не пов’язана з умовами договору між кредитором і боржником. Якщо поручитель зобов’язаний відповідати в тому ж обсязі, що і боржник (тобто сплачувати неустойку, проценти, відшкодовувати збитки), то гарант у договорі може обмежити розмір своєї відповідальності виконанням основної вимоги.

Гарантія відрізняється від звичайного договору поруки тим, що оформляється у формі гарантійного листа.

Гарантійний лист має юридичне силу за умови, що буде прийнятий кредитором.

У вітчизняній практиці найвідомішими є два види гарантій: державна гарантія та банківська. Державні гарантії тривалий час були досить поширеними при отриманні вітчизняними підприємствами кредитів від нерезидентів. Банківські гарантії здебільшого використовуються як інструмент забезпечення договірних зобов’язань при здійсненні міжнародних комерційних операцій.

Особливістю договорів поруки і гарантії при розрахунках між резидентами України є те, що вони втрачають силу автоматично, якщо протягом трьох місяців з моменту настання терміну виконання зобов’язання боржником кредитор не пред’явив позову поручителю чи гаранту. Цей термін не може бути змінений угодою сторін або відновлений господарським судом.

 

Суть фінансової діяльності підприємств

 

Складовою частиною економічної політики на підприємстві є його фінансова політика. Фінансова політика виражається сукупністю заходів, які проводяться власником, адміністрацією, трудовим колективом з метою знаходження і використання фінансових ресурсів для здійснення основних функцій і завдань.

Заходи такого роду включають розробку науково обґрунтованих концепцій організації фінансової діяльності, визначення ключових напрямів використання фінансових фондів на довго -, середньо - і короткотермінові періоди, а також практичне втілення розробленої стратегії.

Концепція організації фінансової діяльності підприємства будується на підставі дослідження попиту на продукцію і послуги, оцінки різноманітних ресурсів підприємств і прогнозування результатів господарської діяльності.

Напрям використання фінансових фондів підприємства визначається виходячи з поставлених цілей, положення підприємства на ринку, розробленої концепції організації фінансової діяльності. Головною метою фінансової політики підприємства є найбільш повне і ефективне використання і нарощення його фінансового потенціалу. Але якщо комерційні підприємства мають на меті ріст доходів і прибутків пропорційно вкладеним фінансовим ресурсам, які забезпечують їх отримання, то некомерційні – прагнуть в першу чергу отримати максимальний соціальний ефект.

Фінансова політика підприємства, включає стратегічний і тактичний аспекти.

Фінансова стратегія розробляється у відповідності до глобальних завдань соціально-економічної стратегії підприємства. Вона являє собою довгострокову фінансову політику.

Фінансова тактика підпорядкована стратегії і в той же час корегує окремі напрями і способи використання та нагромадження фінансових ресурсів в рамках коротких відрізків часу. Фактично фінансову тактику слід розглядати в якості певного стану реалізації фінансової стратегії. Фінансову політику підприємства не можна розглядати у відриві від фінансової політики держави. Зовнішнє макроекономічне середовище організації завжди сильніше впливає на господарську діяльність, ніж внутрішнє мікроекономічне середовище. Тому від пріоритетів державної фінансової політики, її обґрунтованості і реальності в значній мірі залежить фінансова політика підприємства.

В сучасних умовах господарювання підприємства набули значної автономії і самостійності, але при цьому діяльність їх і надалі багато в чому визначається державною політикою і залежить від неї. Фінансова політика підприємства змістовно міняється під впливом зміни фінансової політики, яка проводиться республіканськими, обласними, місцевими органами державного управління.