Правила щодо здійснення розрахунків у сфері зовнішньоекономічноїдіяльності

Законодавством України визначено, що у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту як засіб платежу використовується іноземна валюта, яка перераховується лише через уповноважені банки або у валюті України при наявності індивідуальної ліцензії НБУ. Порушення цієї вимоги тягне за собою накладання штрафу на резидента в розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій (при розрахунках у валюті України - на суму таких розрахунків).

Якщо нерезиденти мають на території України представництва, яким відкрито рахунки типу «Н» або «П» у валюті України, то здійснення розрахунків у валюті України через ці рахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту не потребує індивідуальної ліцензії НБУ. Використання іноземної валюти в зазначених розрахунках за участю таких представництв є використанням іноземної валюти як засобу платежу на території України і потребує індивідуальної ліцензії НБУ.

Рахунок типу «П» відкривається уповноваженим банком постійним представництвам іноземних компаній, фірм, міжнародних організацій, створеним у будь-якій організаційній формі без статусу юридичної особи, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність нерезидента на території України.

Рахунок типу «Н» відкривається представництвам нерезидентів (в тому числі іноземних банків), установам, які представляють інтереси нерезидентів в Україні і не займаються підприємницькою діяльністю на території України, а також тим, які залучаються до здійснення програм або проектів міжнародної допомоги.

Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для забезпечення виконання зобов’язань перед нерезидентами, повинні здійснювати перерахування таких сум протягом 5 робочих днів з моменту зарахування цих сум на валютні рахунки резидентів. У разі порушення цих термінів перерахування коштів придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально спрямовується до Державного бюджету України, а негативна - відноситься на результати господарської діяльності резидента.

Виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт – з моменту підписання акта або інших документів, що засвідчують виконання робіт. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії НБУ.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції, що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії НБУ.

Товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення товарів, а в разі експорту за бартерним договором робіт і послуг – з дати підписання акта або інших документів, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.

Порушення згаданих термінів розрахунків тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 % від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованій у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості. Зазначена пеня стягується на користь державного бюджету України за результатами проведених Державними податковими інспекціями документальних перевірок.

Для отримання ліцензії НБУ на продовження термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями резидентів суб’єкт звертається до відповідного міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади за висновком щодо віднесення експортно-імпортної операції до договорів виробничої кооперації, комплексного будівництва, оперативного чи фінансового лізингу, який надається у 10-ти денний термін з моменту подання документів для розгляду. У разі надання позитивного висновку міністерство або інший центральний орган виконавчої влади подає зазначений висновок з обґрунтуванням періоду можливого перевищення терміну розрахунків до ДПА України, яка у 15-ти денний термін подає до НБУ остаточний висновок щодо можливого продовження цього терміну. На підставі зазначеного висновку НБУ приймає остаточне рішення стосовно видачі ліцензії.

Несвоєчасне подання або приховування встановленої НБУ звітності про валютні операції тягне за собою накладання штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Рішення про застосування санкцій приймає начальник (заступник начальника) відповідної податкової інспекції.

 

5.3. Типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів)

Платіжні ризики – це основна група ризиків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій. Для мінімізації цих ризиків слід оптимізувати платіжні умови зовнішньоекономічних контрактів, які включають:

Ø строки здійснення розрахунків;

Ø місце виконання платежу;

Ø спосіб забезпечення платежу для експортера;

Ø спосіб забезпечення поставки товарів для імпортера.

В практиці фінансової діяльності використовують такі основні способи здійснення розрахунків у рамках зовнішньоекономічних операцій:

Ø передоплата (авансовий платіж);

Ø документарний акредитив;

Ø документарне інкасо;

Ø платіж по відкритому рахунку.

Розрахунки з використанням акредитиву чи інкасо вважаються документарними (забезпеченими), решта недокументарними (незабезпечиними). В останньому випадку для здійснення платежу не потрібно пред’являти особливі документи.

При виборі способу розрахунків виникає конфлікт інтересів між імпортером та експортером, який зумовлений різким рівнем вигідності одного й того ж способу для різних сторін. Для забезпечення балансу інтересів банки пропонують набір платіжних інструментів. Так, для експортера, зважаючи на їх вигідність, рекомендуються такі форми розрахунків:

Ø авансовий платіж;

Ø оплата після відвантаження;

Ø безвідзивний документарний акредитив.

Для імпортера, зважаючи на їх вигідність, рекомендуються такі форми розрахунків:

Ø торгівля за відкритим рахунком;

Ø документарне інкасо.

Авансовий платіж – найбільш безпечний метод для експортера але є небезпечним для імпортера, тому що може з’явитися ризик невиконання обов’язків постачальником. Авансовий платіж є схованою формою доекспортного фінансування імпортером свого контракту.

Оплата після відвантаження – надає певний захист експортеру. Існування спеціальних документів на відвантажений товар за якими експортер не втрачає права власності на нього, дозволяє постачальнику затримати документи, доки він не одержить платіж.

Максимальне забезпечення платежів для експортера досягається при відкритті покупцем (імпортером) безвідривного документарного акредитива. До недоліків акредитивної форми розрахунків з точки зору імпортера (покупця) можна віднести наступні:

Ø в імпортера виникають додаткові банківські витрати;

Ø акредитив не дає стопроцентної гарантії, що поставка товарів буде здійснена повністю відповідно до договору;

Ø імпортер повинен відволікати кошти з обороту на період резервування коштів у рамках відкриття акредитива.

Торгівля за відкритим рахунком – це найменш вигідна форма розрахунків для експортера, оскільки вона не дає йому ніяких гарантій своєчасного одержання платежу. Для імпортера такий метод розрахунків найбільш прийнятний, тому що не вимагає мобілізації коштів і одержання банківських кредитів для розрахунків з постачальником. Цю форму розрахунків доцільно використовувати між компаньйонами, що перебувають в тривалих ділових відносинах.

Документарне інкасо – це операція, в якій банк діє як посередник між експортером і імпортером. Банк одержує інкасо разом з інструкціями від продавця (принципала) і пред’являє документи, що є в нормальній ситуації реальним доказом фактичного постачання товару, покупцю в обмін на платіж. Документарне інкасо, деякою мірою, більш вигідніше для імпортера, тому що банки захищають його права до моменту сплати документів. За документарного інкасо банк бере на себе зобов’язання з одержання належної експортеру суми згідно із заздалегідь узгодженим переліком. На відміну від акредитивної форми розрахунків у разі використання документарного інкасо продавець відвантажує товар на користь покупця без здійснення ним попереднього резервування коштів на окремому рахунку. Одночасно продавець направляє всі необхідні для одержання товару документи разом з інкасовим дорученням своєму банку, який передає їх інкасуючому банку. Продавець, як правило, змушений довше чекати надходження грошей за товар, ніж при акредитиві. Крім цього, у експортера в момент відправлення товару немає остаточної впевненості в тому, що імпортер і його банк зроблять платіж і відповідно його ризик захищений не цілком. Таким чином, на відміну від експортера, для імпортера (покупця) розрахунки з використанням документарного інкасо є прийнятнішими, ніж акредитивна форма. Вартість розрахунків за допомогою інкасо є меншою, ніж у разі відкриття акредитива.

Інкасова форма розрахунків рекомендується тільки у тих випадках, коли:

Ø продавець і покупець довіряють один одному;

Ø бажання покупця платити чи акцептувати є реальним;

Ø політичні, економічні і юридичні умови в країні, що імпортує – стабільні;

Ø країна, що імпортує не вводить обмежень на імпорт і платежі.