Зміст та основні завдання фінансової діяльності суб’єктів господарювання

 

У нормативних актах, науково-практичній літературі, безпосередньо в контексті фінансово-господарської діяльності підприємств, їх фінансової звітності оперують такими поняттями як: “фінансова діяльність”, “інвестиційна діяльність” та “операційна діяльність” суб’єктів господарювання.

Згідно з П(С)БО, інвестиційна діяльність – це придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентних грошових коштів.

Отже, ця діяльність пов’язана з ефективним вкладенням залученого капіталу. Загалом під інвестиціями розуміють усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої утворюється прибуток (дохід).

До типових прикладів руху коштів у результаті інвестиційної діяльності можна відвести такі:

· придбання фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів;

· отримання відсотків, дивідендів;

· дезінвестиції.

Під поняттям “дезінвестиції” розуміють повернення (вивільнення) заморожених у конкретних майнових об’єктах коштів. Дезінвестиції можуть здійснюватися через реалізацію чи ліквідацію фінансових інвестицій, не- оборотних активів, майнових комплексів.

Операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, пов’язана з виробництвом та реалізацією продуктів (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечує основну частку його доходу, а також інші види діяльності, які не підпадають під категорію інвестиційної чи фінансової діяльності. До типових прикладів руху коштів у рамках операційної діяльності належать такі:

· грошові надходження від продажу товарів, робіт, послуг;

· грошові виплати постачальникам за товари і послуги;

· сплата податків.

Успішна інвестиційна та операційна підприємницька діяльність можлива лише за наявності надійного фінансового фундаменту, тобто достатнього обсягу капіталу. Мобілізація підприємством необхідних для виконання поставлених перед ним планових завдань фінансових ресурсів називається фінансуванням. Система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей називається фінансовою діяльністю. Згідно з П(С)БО фінансова діяльність – діяльність, яка веде до змін розміру і складу власного та позичкового капіталу підприємства (який не є результатом операційної діяльності), тобто, основний зміст фінансової діяльності, у вузькому розумінні, полягає у фінансуванні підприємства.

До типових прикладів руху коштів у результаті фінансової діяльності слід віднести:

· надходження власного капіталу;

· отримання позик;

· погашення позик;

· сплата дивідендів.

Фінансова діяльність – (у широкому розумінні) включає весь комплекс функціональних завдань, які здійснюються фінансовими службами підприємства і пов’язані з фінансуванням, інвестиційною діяльністю та фінансовим забезпеченням (обслуговуванням) операційної діяльності суб’єкта господарювання.

Фінансова діяльність спрямована на вирішення таких основних завдань:

· фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

· пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

· виконання фінансових зобов’язань перед суб’єктами господарювання, бюджетом, банками;

· мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробництва й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

· контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Фінансова робота здійснюється за такими основними напрямами:

· фінансове прогнозування та планування;

· аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

· оперативна, поточна, фінансово-економічна робота.

Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у грошових засобах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких засобів.

Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на основі прогнозування величини фінансових показників (власних оборотних засобів, амортизаційних відрахувань, прибутку, кредиторської заборгованості, суми податків).

Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет. Від обґрунтованості та правильності розрахунку виручки великою мірою залежить також реальність основного джерела надходження грошових засобів та розмір планового прибутку.

Мета планування витрат – визначення можливості найекономнішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Скорочення витрат на виробництво та реалізацію продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак – прискорення оборотності оборотних коштів.

Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фінансовий план складається у формі балансу доходів та витрат, оперативний – у формі платіжного календаря.

Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства – це діагноз його фінансового стану, який дає можливість визначити недоліки в роботі. Підприємство має опрацювати таку систему показників, з допомогою якої воно змогло б із достатньою точністю оцінити поточні та стратегічні можливості підприємства.

Аналітичну роботу підприємства можна поділити на два блоки:

· аналіз фінансових результатів та рентабельності;

· аналіз фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансових результатів підприємства здійснюється за такими основними напрямами:

· аналіз і оцінка рівня та динаміки показників прибутковості, факторний аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг.

· аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареалізаційної та фінансової діяльності;

· аналіз та оцінка використання чистого прибутку;

· аналіз взаємозв’язку витрат, обсягів виробництва продукції та прибутку.

· аналіз взаємозв’язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових потоків.

Організаційна структура фінансових служб та їх місце в ієрархії підприємства значною мірою залежать від форми організації бізнесу, галузі та обсягів діяльності господарювання.

Для підприємств малого бізнесу, як правило, характерною є централізація всіх управлінських функцій, у т.ч. і функції управління фінансами на рівні керівника підприємства, який досить часто є і його власником (або співвласником). Якщо необхідно він звертається до послуг зовнішніх консультантів, аудиторів. Бухгалтерську роботу на таких підприємствах досить часто виконує бухгалтер-сумісник.

На середніх за величиною підприємствах відповідальність за управління фінансами, як правило, покладається на головного бухгалтера, який підбирається таким чином, щоб його рівень кваліфікації дозволяв виконувати функції фінансового менеджера. Принципові рішення щодо управління фінансами на таких підприємствах приймаються за узгодженістю між головним бухгалтером і директором.

На великих підприємствах прийняття рішень у галузі управління фінансами є компетенцією фінансового директора, якому підпорядковані всі фінансово-економічні служби підприємства. Місце фінансових служб у структурі підприємства та їх функціональні компетенції залежать від типу організаційної структури, яка запроваджена на підприємстві. Розрізняють функціональну, дивізіональну та матричну організаційні структури.

Характерною для функціональної структури є концентрація на рівні окремих відділів однотипних чи споріднених функціональних завдань з метою забезпечення ефективності їх виконання за рахунок переваг спеціалізації. Як недолік такої структури можна відзначити низький рівень координації роботи різних функціональних підрозділів.

Для великих підприємств чи концернів типовою є дивізіональна організаційна структура. За дивізіонального порядку організації підприємства децентралізація повноважень здійснюється в розрізі окремих об’єктів чи секторів, наприклад за групами продуктів чи клієнтів (споживачів), за регіональним принципом. У кожному дивізіоні сформовані відповідні функціональні підрозділи, які дисциплінарно підпорядковуються керівникові дивізіону, а функціонально керівникові відповідного підрозділу на рівні центрального управління підприємством.

Переваги такої форми організації полягають у можливості поєднання стратегічної лінії центрального керівництва та спеціалізації на місцях. Успішна діяльність такого підприємства значною мірою залежить від ефективності виконання завдань координації та контролю службами контролінгу.

Серед недоліків дивізіональної структури організації підприємства здебільшого виділяють зростання адміністративно-управлінських витрат, рівень дублювання окремих функцій тощо.

Окрім функціональної та дивізіональної моделей організації управління підприємством, на практиці застосовують й інші, зокрема матричну організаційну структуру. В основі такої структури лежить виокремлення сегментів діяльності залежно від обраних критеріїв без утворення окремих функціональних одиниць. Сегментація здійснюється в розмірі окремих проектів, продуктів, цілей тощо за горизонтальним принципом.