Власні інвестиційні джерела підприємств та механізми їх використання

Значне економічне зростання залежить від обсягу і струк­тури інвестицій в національну економіку. До того ж держава повинна бути активним учасником інвестиційного процесу, стимулюючи, регулюючи і спрямовуючи його. З огляду на це проаналізуємо актуальні проблеми і принципові можливості власних інвестиційних джерел підприємств та механізми їх використання.

Дійсно, нині матеріальною основою процесу розширеного відтворення у всьому світі є самофінансування підприємств. Тобто фінансування інвестицій господарюючого суб'єкта здійснюється переважно за рахунок власних джерел: прибут­ку, амортизації основного капіталу і резервних фондів (рис. 20). При цьому власні кошти підприємства виступають як внутрішні, а залучені і позикові - як зовнішні джерела фінан­сування інвестицій.

Однак можливості використання прибутку підприємств як одного з головних джерел накопичення ускладнені у зв'яз­ку зі збільшенням кількості збиткових підприємств, величез­ним обсягом неплатежів, прагненням підприємців занизити прибуток або не показувати його, щоб не сплачувати податку.

Аналіз структури джерел фінансування інвестицій на рівні підприємств у країнах з розвинутою ринковою еко­номікою свідчить, що частка внутрішніх джерел у загальному обсязі фінансування інвестиційних витрат у різних країнах

Теорія фінансів

Рис. 20. Класифікація джерел інвестицій підприємства

істотно коливається залежно від багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів.

В економічній літературі наводяться різні оцінки співвідношення між внутрішніми та зовнішніми джерелами фінансування інвестицій у країнах Заходу. Ряд економістів вважають, що у повоєнний період у розвинутих країнах спос­терігається формування двох типів співвідношення між внутрішніми та зовнішніми джерелами фінансування інвес­тицій нефінансових корпорацій: один з них, якому характерна висока частка власних коштів у загальному обсязі фінансуван­ня, має місце в США і Великій Британії, другий з високою ча­сткою залучених і позикових коштів - у ФРН та Японії.

У світовій практиці існує залежність структури джерел фінансування інвестицій від фази ділового циклу. У ринковій економіці відповідно до об'єктивних закономірностей частка внутрішніх джерел знижується в періоди пожвавлення і підйому, коли підвищується інвестиційна активність, і зростає в періоди економічного спаду в умовах скорочення масштабів інвестування та зменшення пропозиції грошей. В українських

______ ТЕМА 10. Фінансове забезпечення інвестиційного процесу

умовах, де головним джерелом інвестиційного пожвавлення є внутрішні джерела підприємств, господарське пожвавлення супроводиться збільшенням частки власних коштів у загаль­ному обсязі джерел фінансування інвестицій.

За оцінками Міністерства економіки з питань європейсь­кої інтеграції, тільки для підтримки працюючих потужностей щорічно потрібно 2-3 млрд дол США, а для оновлення основ­них виробничих фондів країни - у 5-6 разів більше. Держав­ною інвестиційною програмою передбачено використати 70% коштів із власних джерел підприємств, решту відшкодувати за рахунок залучення приватних інвестицій.

За негативних тенденцій, що склалися в інвестиційній сфері, в умовах несприятливих зовнішніх і внутрішніх обме­жень попиту та погіршення фінансового стану підприємств можливості пошуку ресурсів інвестування на мікрорівні були досить обмеженими.

З переходом до ринкової економіки кардинально зміни­лись умови господарювання, і підприємства постали перед не­обхідністю структурної перебудови виробництва у зв'язку з різким спадом попиту на продукцію, зумовленим зниженням власних інвестиційних ресурсів.

Аналіз ситуації свідчить, що власні ресурси підприємств (прибуток та амортизаційні відрахування) є основним джере­лом фінансування інвестицій. Прибуток є основним внутрішнім джерелом формування фінансових інвестицій, що забезпечує усі напрями стратегічного розвитку підприємства. За рахунок прибутку підприємство сплачує податки, формує резервний фонд і фонд споживання, накопичує інвестиційні ресурси для економічного розвитку. Ця остання частина при­бутку підприємства спрямовується на фінансування його інвестиційних проектів. Обсяг інвестиційних ресурсів, який формується за рахунок прибутку підприємства, визначається в процесі його розподілу на різні цілі.

Характеризуючи це джерело фінансування інвестицій,

слід зазначити, що в сучасних умовах ринкової трансформації

 

Теорія фінансів

економіки України прибуток не відіграє належної ролі у фор­муванні інвестиційних ресурсів. Більшість підприємств мають занадто низький рівень рентабельності, а значна частина їх працює збитково. На деяких підприємствах прибуток не може забезпечити помітного обсягу фінансування плану їхнього розвитку і навіть програми санації.

Прибуток чутливо реагує на регулюючу дію держави. Саме тому розширення джерел інвестицій за рахунок прибутку може стабілізувати обсяг ресурсів накопичення, а тому є актуальним і важливішим завданням держави. Крім того, що прибуток є джерелом самофінансування підприємства, він виконує ще дві важливих функції розвитку підприємства: очікуваний прибу­ток є основою для прийняття інвестиційних рішень та мірою успіху діяльності підприємства. Ці дві функції тісно взаємо­пов'язані (перша набуває змісту лише за умови існування дру­гої) і становлять основу оцінки ефективності інвестицій.

Проблеми використання прибутку для інвестування бага­то в чому пов'язані із впливом податкової політики. Відомо, що основним економічним недоліком сучасної системи опо­даткування був непомірний податковий тиск на економічні суб'єкти. Високий податковий тиск не давав змоги підприємствам розглядати частину прибутку, що залишалась, як основне джерело інвестицій.

Труднощі використання прибутку на потреби інвестування полягали не тільки в недостатніх його обсягах. Різке скорочен­ня, що відбувалося внаслідок зростання неплатежів і бартерних угод, у виручці від продажу грошової складової прибутку прак­тично виключало саму можливість його використання для інве­стування. У загальній масі прибутку, одержаного підприємства­ми країни, його грошова частина становила 25-35%, що не за­безпечувало виконання завдання використання прибутку як джерела інвестування після сплати податків. Спад інвес­тиційної діяльності закономірно призвів до погіршення стану виробництва на підприємствах реального сектора економіки.

______ ТЕМА 10. Фінансове забезпечення Інвестиційного процес)/

На сучасному етапі розвитку економіки не можна розра­ховувати на істотне збільшення інвестиційних ресурсів за ра­хунок прибутку господарюючих суб'єктів. Це джерело інвес­тування може стати значимим тільки за умови докорінного поліпшення фінансового стану більшості підприємств, що мо­же бути забезпечене лише після тривалого періоду загальное­кономічної стабілізації.

Іншим джерелом самофінансування є амортизація довго­строкових активів підприємств. Отже, важливим інструмен­том регулювання інвестиційної активності є амортизаційна політика держави. При цьому її ефективність визначається на­самперед ступенем врахування реальних економічних про­цесів при обгрунтуванні нинішніх амортизаційних норм, а та­кож своєчасністю і виваженістю їх зміни.

Амортизаційні відрахування від використовуваних підприємствами основних фондів і нематеріальних активів є більш сталим джерелом формування інвестиційних ресурсів, особливо на підприємствах із значним обсягом цих активів. При цьому за рахунок використання різних методів аморти­зації підприємство може регулювати формування аморти­заційних потоків. Відповідно до Закону України "Про внесен­ня змін до Закону України Про оподаткування прибутку" підприємство самостійно обирає метод лінійної або прискоре­ної амортизації основних фондів виробничого призначення.

Амортизація - це процес поступового відшкодування основ­ного капіталу за вартістю в період його функціонування, що за­безпечує можливість його заміни не тільки в попередній нату­рально-речовій формі, ай на вищому науково-технічному рівні. Амортизаційна політика в умовах ринкової економіки безпосе­редньо пов'язана з податковою політикою, націленою на ство­рення стимулів і відповідних фінансових можливостей для підприємств у здійсненні простого і розширеного відтворення.

Тому цілком закономірно постає питання: яке відношення має амортизаційна політика до державного регулювання здійснення розширеного відтворення?

Теорія фінансів

К. Маркс зазначав, що частина вартості основного капіта­лу, перетворена в гроші, може послужити для того, щоб роз­ширити підприємство або удосконалити машини, завдяки чо­му підвищується їхня ефективність. Таким чином відтворення в розширеному масштабі випливає не з накопичення, а із зво­ротного перетворення вартості, яка, відмежувавшись, відокре­мившись у грошовій формі від тіла основного капіталу, пере­творилася в новий - у додатковий або більш ефективний ос­новний капітал того самого роду.

Деякі економісти, ретельно ознайомившись із висвітлені ням цієї проблеми в працях К. Маркса, не погоджуються з та4 кою точкою зору. Так, В.Н. Богачов наводить зауваження кла³ сика економічної теорії про те, що "спосіб обліку в бухгал­терських книгах, звичайно, нічого не змінює в дійсному співвідношенні тих речей, щодо яких ведуться ці книги" і далі міркує так. Якщо справді співвідношення речей не відповідає бухгалтерській практиці, остання не може бути джерелом знань про природу. Справжнє значення амортизації розкри­вається її визначенням як витрат простого відтворення. На практиці ж амортизація є найбільш маневреною статею рахівництва, яка дає змогу приховувати частину доходу під рубрикою витрат або, навпаки, "витрати майбутніх періодів" показувати як поточний прибуток. З точки зору такого рахівництва, справді, витрати, а не накопичення, виступають джерелом розширеного відтворення.

Таким чином, неузгодженість теорії і практики формуван­ня та використання джерел розширеного відтворення призво­дить до певної плутанини в поняттях. З певного часу така плу­танина ще більше посилилась у зв'язку з появою нового виду довгострокових відтворюваних активів, які одержали назву "нематеріальні активи". Порядок використання у виробничо­му процесі і, відповідно, схема погашення їх вартості шляхом віднесення на витрати підприємства дуже подібні до ана­логічних процесів, що стосуються основних засобів. У зв'язку

______ ТЕМА 10. Фінансове забезпечення інвестиційного процесу

з цим українська облікова методологія фінансування інвес­тицій додала до двох традиційних їх джерел ("амортизація ос­новних засобів" та "прибуток, що залишається в розпоряд­женні підприємства") і третій - "знос нематеріальних активів". А в цих умовах стає ще складніше на рівні конкретного підприємства виявити те, що, наприклад, витрати на розши­рення парку основних засобів (однозначно характеризують процес розширеного відтворення) здійснюються за рахунок майбутнього недовідтворення вартості нематеріальних ак­тивів (звужуючи відтворення).

Прояснити дану ситуацію неможливо: з точки зору еко­номічної практики витрачання нарахованої амортизації тільки на реновацію чітко визначеного об'єкта основного капіталу не­реальне і недоцільне (ще більше примарною виглядає мож­ливість будь-якого контролю за таким витрачанням).

Таким чином, доданий продукт і засоби амортизаційного фонду в економіці можуть взаємозамінюватися при форму­ванні ресурсів розширеного відтворення. Але при цьому важ­ливо внести використання фонду заміщення основного капіталу в процес інтенсифікації виробництва, посилити роль високих технологій і підвищити ефективність капіталовкла­день при поновленні державного потенціалу на базі адекватно­го коригування амортизаційної політики.

Існує додаткова обставина, за якою правомірність аморти­зації розглядається як джерело інвестицій підприємства. Су­марні амортизаційні відрахування за весь період служби дов­гострокових активів не завжди дорівнюють їх початковій вар­тості. Отже, ціна заміщення може бути вищою від ціни купівлі обладнання, тобто амортизаційні відрахування треба розрахо­вувати не на базі ціни купівлі, а саме на основі ціни заміщення або на основі відновної вартості - у вітчизняних категоріях.

З огляду на практичну організацію обліку і звітності щодо інвестиційної діяльності підприємств, а також регулювання амортизації основного капіталу та дії чинника науково-

Теорія фінансів

технічного прогресу амортизація довгострокових активів уяв­ляється найважливішим власним джерелом здійснення інвес­тицій. А тому визначені державні принципи амортизаційної політики є суттєвим чинником регулювання інвестиційної ак­тивності.

Стосовно амортизації основного капіталу в ринковій еко­номіці існують дві концепції: економічна і податкова. Аморти­зація в економічній концепції розглядається як списання вар­тості основного капіталу за економічно обгрунтованими нор­мами, що відбивають реальний (фізичний і моральний) його знос у даних умовах відтворення. Це необхідно для визначен­ня витрат у поточному виробництві і відповідно до його рента-! бельності, інших показників виробництва. Амортизація в по­датковій концепції - це списання вартості основного капіталу виходячи з податкових норм, які можуть перевищувати еко­номічно обгрунтовані. У цьому разі вони виступають як засіб розподілу авансованої вартості активу на певний період часу і прискорення повернення цієї вартості (або, навпаки, як засіб зниження витрат та оптимізації фінансових результатів) і при цьому використовуються для визначення розміру оподаткову­ваного прибутку. Нарахування амортизації в податкових цілях регулює відносини підприємства з бюджетом відповідно до державної податкової політики.

У ринковій економіці законодавство (звичайно у вигляді спеціального розділу в законі про податки) визначає правила нарахування амортизації в податкових цілях. Норми аморти­зації визначаються для груп основного капіталу, а не для окре­мих його об'єктів. Для розрахунку цих норм за активною час­тиною основного капіталу, крім прямолінійного рівномірного методу, застосовують нелінійні методи, що дають змогу спису­вати більшу частину їх вартості в першу половину строків служби.

Закони різних держав стосовно конкретних деталей амор­тизаційної політики підприємств різняться між собою. У них

______ ТЕМА 10. Фінансове забезпечення Інвестиційного процесу

зустрічаються і лінійна (тобто постійна в часі) і нелінійна (ре­гресивна), і прискорена амортизація, і право створення ре­зервів для відновлення основних фондів та ряд інших варіантів погашення, наслідком застосування яких є більше або менше, постійне чи тимчасове скорочення бази для нара­хування податку на прибуток підприємства, що в кінцевому рахунку сприятиме розширенню джерел самофінансування.

Нелінійний метод нарахування амортизації точніше відбиває характер фізичного і морального зносу засобів праці порівняно з рівномірним лінійним методом. Це метод постійного процента або зменшуваного залишку, при викори­станні якого в кожному наступному періоді величина нарахо­ваної амортизації буде меншою. Як наслідок, більша частина вартості авансованого активу списується в першій половині строку його служби. У другій же половині строку звичайно ви­користовують рівномірний метод списання або визначають ліквідну вартість активу.

Необхідно зазначити, що оскільки до пасивної частини ос­новних фондів мало прийнятне поняття морального зносу, то для таких фондів амортизація нараховується за лінійним ме­тодом.

Нині в умовах ринкової трансформації на частку аморти­заційних відрахувань припадає 19% обсягу капітальних інвес­тицій (для порівняння: у промисловості США амортизаційні відрахування становлять 60-70% від обсягу капітальних інве­стицій і є головним внутрішнім джерелом фінансування інве­стицій). Подальші заходи при застосуванні методу прискоре­ної амортизації (згідно із законодавством, цей метод може бу­ти застосований лише до основних фондів групи 3) привели до зростання обсягів амортизаційних засобів.

Разом з тим зміна системи амортизації, передбачена Зако­ном України "Про внесення змін до закону України "Про опо­даткування прибутку" мала і негативні наслідки. Реалізація нової амортизаційної політики була пов'язана з можливістю

Теорія фінансів

наростання фінансових диспропорцій на мікроекономічному рівні та посилення нецільового характеру використання збільшених амортизаційних відрахувань.

Це призвело до перекосів у структурі виробничих витрат, зниження реальної прибутковості функціонуючого вироб­ництва, викривлення реальних характеристик інвестиційної привабливості підприємств, зменшення доходів бюджету внаслідок відповідного скорочення податку на прибуток та зростання економічно необгрунтованого навантаження на фінанси підприємств у вигляді податку на майнові активи, що не використовуються в господарській діяльності. Іншим ас­пектом аналізованої проблеми було нецільове використання амортизаційних відрахувань. Його причини пов'язані з погіршенням фінансового стану підприємств, внаслідок чого амортизаційні відрахування переважно спрямовувались на поточні потреби (поповнення обігових коштів, виплату за­робітної плати, здійснення платежів), із зменшенням інвес­тиційної активності підприємств, наростанням маси незаван-таженого основного капіталу, що потребував великих витрат на поточне обслуговування, утримання на балансі, консер­вацію та заміну застарілих фондів.

За оцінками експертів, лише 25-30% амортизаційних відрахувань спрямовувались на інвестиційні цілі, тоді як більша частина відшкодовувала нестачу обігових коштів.

Аналізуючи норми амортизації за різними методами нара­
хування, слід констатувати, що прискорена амортизація основ­
них фондів групи 3 створює більш сприятливі умови фінансу­
вання їх оновлення (модернізації). Якщо за лінійним методом
за перших три роки може бути нараховано до амортизаційного
фонду 45% вартості основних засобів цієї групи, то за методом
прискореної амортизації - 65%. При цьому застосування мето­
ду прискореної амортизації створює умови для зменшення су­
ми податкових платежів за рахунок прибутку підприємств у
перші роки експлуатації основних фондів цієї групи. аг

______ ТЕМА 10. Фінансове забезпечення інвестиційного процесу

До речі, застосування прискореної амортизації в за­рубіжній практиці є однією з найважливіших складових ме­ханізму державного стимулювання приватних інвестицій. При скороченні корисних строків використання амортизаційного капіталу відбувається завищення норм амортизації на його по­вне відновлення. Оскільки сума доходу, перерахована до амортизаційного фонду, виключається із оподатковуваної ба­зи, збільшення амортизаційних відрахувань призводить до відповідного зниження балансового прибутку, який є базою оподаткування, і зростання обсягу прибутку, що реально зали­шається в розпорядженні підприємства.

Однак механічне перенесення підходу, що виявив свою ефективність у країнах із стабільною економікою, на ук­раїнський грунт не забезпечило очікуваних результатів. Орієнтація на завищення амортизаційних відрахувань за відсутності заборон на її використання в умовах глибокої кри­зи бюджетно-податкової, платіжної та фінансової систем не забезпечила збільшення обсягів інвестування.

Прискорена амортизація (прийом, близький за змістом до переоцінки фондів) може вважатися одним з механізмів зни­ження податків на прибуток, але тільки теоретично. На прак­тиці використання прискореної амортизації пов'язане з низ­кою проблем, найважливішими з яких є:

? собівартість зростає, і підприємство може опинитися в зоні ризику через реалізацію продукції нижче вартості;

? прискорена амортизація поширюється лише на порівняно нове обладнання, частка якого незначна;

? простої обладнання не дають можливості поновлюва­ти виробничі фонди, оскільки реально їх вартість на готовий продукт не переноситься.

З економічної точки зору застосування прискореної амор­тизації цілком виправдане, якщо продукція, яка випускається, відзначається високою споживчою вартістю і високою рента­бельністю; має підвищений попит, а деяке збільшення її

Теорія фінансів

собівартості і ціни не скорочує число продаж; має швидкоп­линний попит.

Як бачимо, значення цього джерела інвестиційних коштів підприємства не варто перебільшувати, але раціонально фор­мувати амортизаційні кошти необхідно. Тут можна запропо­нувати поправки до чинного порядку регулювання аморти­заційних відрахувань. Поки що він залишається приблизно та­ким самим, як і під час централізованої акумуляції аморти­заційних відрахувань: із центру визначають строки і ко­ефіцієнти амортизаційних відрахувань, нижню і верхню їх ме­жу. Разом з тим приналежність виробничих фондів змінюється, відбувається процес їх викупу в держави.

Нині практично відсутній контроль за використанням амортизації (хоча повне її використання - умова одержання податкової пільги на реінвестований прибуток), але спроби жорстко її контролювати здійснювалися неодноразово.

Заслуговує на увагу питання поліпшення адресного вико­ристання амортизаційних відрахувань. Суть справи в тому, що вони надходять на загальний розрахунковий рахунок підприємства в банку і з цього загального рахунку можуть бу­ти використані на різні потреби. Для того щоб приєднати їх до інвестицій, треба мати спеціальний рахунок, який можна ви­користовувати тільки за єдиним цільовим призначенням - як інвестиційні кошти. Сюди має також спрямовуватись інвес­тиційний прибуток підприємства. Великою частиною інвес­тиційних коштів підприємства, акумуляція яких сама стала результатом організаційно-структурних перетворень, висту­пають об'єднані кошти промислово-фінансових груп.

Нарахування амортизації контролюється в більшості країн світу. Щодо контролю держави за витрачанням нарахо­ваних амортизаційних коштів, то світова практика не знає нічого подібного, за винятком спроби в 1962 р. покласти в США на податкові органи обов'язки перевіряти погодженість строків амортизаційного списання основного капіталу ком-

______ ТЕМА 10. Фінансове забезпечення інвестиційного процесу

панії з практикою його оновлення. Однак ця ретельно розроб­лена схема контролю виявилася нежиттєздатною.

Таким чином, щоб усунути негативні явища, необхідна дієва амортизаційна політика, яка відповідала б загальній кон­цепції ринкової трансформації економіки України.

Зростання ролі власних ресурсів підприємств у фінансу­ванні інвестицій потребує формування відповідних передумов, основними з яких є:

? оздоровлення грошового обігу;

? суттєве поліпшення фінансового стану і фінансової' дисципліни підприємств;

? поповнення обігових коштів підприємств;

? удосконалення податкової політики, її пріоритетна орієнтація на забезпечення стабільності і передбачен­ня фіскальних умов для діяльності економічних агентів, диференціація принципів їх оподаткування з метою стимулювання процесу заощадження і накопи­чення;

? раціоналізація фінансових потоків і припливу вкла­день капіталу в реальний сектор;

? створення умов, за яких підприємства будуть функціонувати як ринкові суб'єкти.