З історії української фінансової думки

Сто років тому академік І.І. Янжул (1846-1914) писав, оцінюючи стан фінансової науки в Російській імперії: "Майже до останнього часу вона показувала мале число оригінальних праць, особливо з теорії, і в більшості творів повторяла лише іноземні зразки у формі перекладів чи компіляцій. Винятки до­сить рідкі". І далі: "Нечисленні російські праці фінансового змісту, що вийшли в світ за першу половину XIX cm. і скільки-небудь заслуговують на увагу, або трактують переважно практичні питання..., або спрямовані на теми історичного змісту. Взагалі, історія фінансів у нас розроблена набагато повніше і краще, ніж теорія". Як доказ, І.І. Янжул наводив оригінальні праці десяти вітчизняних авторів у галузі історії фінансів.

У перші роки радянської влади професор Київського ко­мерційного інституту М.І. Мітіліно підкреслював особливе значення історико-фінансових досліджень: "Щоброзуміти су­часне, треба знати минуле. Щоб розуміти сучасну організацію господарства публічних об'єднань, треба знати той шлях істо­ричного розвитку, що пройшли вони. Через те й повинна бути особлива галузь фінансової науки - історія фінансового госпо­дарства".

Звичайно, йдеться не про те, що в минулому, як у роз­критій книзі, можна відшукати прямі відповіді на сьогоднішні питання. У минулому створюються передумови майбутнього, закладаються його генетичні основи та з'являються проблеми, які не тільки дають про себе знати в сучасності, а й можуть де­що пояснити в ній. Для прикладу наведемо оцінку фінансової політики одного з міністрів фінансів царської Росії 80-х років XIX ст. І.А. Вишнеградського з книги відомого історика російських фінансів, автора першого університетського курсу з цієї проблеми В.Т. Судейкіна: "Збільшення виробничої та купівельної сили народу в розрахунок не було прийняте. Між тим, фінансова наука, а також уся історія економічного жит-

. _____________ ТЕМА 2. Становлен ня та ро звиток фінансової науки...

гпя Росії доводять, що у відсутності споживача лежить вузол питання". Актуальність цього положення для сучасності не потребує доказів, хоч воно було висловлене понад сто років

тому.

Одне з важливих і складних питань дослідження будь-якої економічної науки - періодизація історії її розвитку. Зро­зуміло, що існує множинність можливих різних підходів до вирішення цього питання. Один з них обґрунтований осново­положниками марксизму.

Критеріями періодизації світової історії економічної дум­ки тут слугують зміна суспільно-економічних формацій, поява нових класових напрямів думки, а всередині них - зміна те­орій та шкіл. При такому підході абсолютизується класова бо­ротьба в суспільстві, залежно від якої виділяються ті чи інші етапи в розвитку фінансової думки, аналізується її зміст.

Така однобічність потребує розробки інших підходів. З точки зору автора статті, плідною є ідея "вписати" розвиток фінансової думки в Україні в три геополітично-цивілізовані цикли, запропоновані професором Львівського університету С.М. Злупком. Перший цикл охоплює період від найдавніших часів до зруйнування давньоукраїнської держави - Київської Русі татаро-монголами. Другий можна датувати серединою XIV—XVII ст., третій - це час із середини XVII ст. до 1991 р. З проголошенням України незалежною державою започатко­вано четвертий геополітично-цивілізований цикл розвитку її економіки, що має ґрунтуватися на досвіді трьох попередніх. Оскільки всі цикли досить тривалі за часом, то в межах кожно­го з них необхідно додатково виділити певні етапи розвитку, що дасть можливість глибше розкрити історію фінансової думки.

У літературі давно існує теза про тісний зв'язок фінансо­вої науки та політичної економії (економічної теорії). "Взагалі фінансова наука складалася під сильним впливом напрямів, які мали місце в політичній економії, - писав IX. Озеров. - Щодо

Теорія фінансів

методу фінансової науки, то до неї застосовані і дедукція, і індукція. На її методологію чинять вплив течії політичної еко­номії: так, дедуктивний метод, застосований Д. Рікардо до ос­танньої, був перенесений ним і в фінансову науку, а історична школа, що виступила з індукцією, постаралась розповсюдити п й на вивчення фінансів".

На основі різних спрямувань виникали самостійні фінан­сові школи, представниками яких були провідні прихильники того чи іншого напряму в політичній економії. Звідси випли­ває наукова традиція розглядати історичний розвиток фінан­сової науки в нерозривному зв'язку з основними спрямуван­нями економічної теорії. Зрозуміло, що такий принцип підхо­ду до висвітлення історії фінансової науки взагалі повною мірою відноситься і до аналізу української фінансової думки. Проблема полягає у тому, щоб виявити школи та течії еко­номічної теорії, їх специфіку щодо України, а потім співвідне­сти їх з відповідними школами фінансової науки.

На початку XX ст. відомий український історик-еко-номіст, професор Харківського університету В.Ф. Левитсь-кий (1854-1939) виділив п'ять основних економічних шкіл: 1) класичну; 2) історичну; 3) наукового соціалізму; 4) соціальних політиків; 5) економістів-методологів. "Вивчення історії політичної економії показує нам, - вважав учений, - що все надбання сучасної політичної економії складається з елементів знань, внесених у науку окремими економічними школами".

На відміну від провідних країн Заходу, для України, як і для Росії, ще в останній третині XIX ст. головною була пробле­ма капіталістичного розвитку в умовах напівкріпацької само­державної імперії. Це значною мірою пояснює той факт, що економічна (а також і фінансова) думка в Україні продовжува­ла розвиватися переважно на базі класичної школи та її пізніших відгалужень. Вона була представлена великим заго­ном учених, насамперед - викладачами Київського, Харківського, Новоросійського університетів та інших вищих

___________ ТЕМА 2. Становлення та розвиток фінансової науки...

навчальних закладів (М.Х. Бунге, М.І. Зібер, А.Я. Антонович, Г.М. Цехановецький, К.К. Гаттенбергер, М. Коссовський, М.М. Вольський та багато ін.). Вони продовжували традиції, закладені в середині XIX ст. Д.П. Журавським, Т.Ф. Степано-вим, І.В. Вернадським та іншими українськими представника­ми класичної політичної економії. Як і на Заході, в Україні фінансова думка була теоретизована саме класичною еко­номічною теорією.

Історико-фінансова наука має три етапи: зародження, ста­новлення і подальшого розвитку, який супроводиться змінами поглядів, концепцій, теорій. Переважну частину проблем пер­ших двох етапів можна успішно вирішити за аналогією з подібними проблемами розвитку інших економічних наук.

Вирішального значення набуває факт відносно пізнього усамостійнення фінансів і їх історії як науки та взаємозв'язок із суміжними дисциплінами, що формувалися приблизно од­ночасно. Наприкінці XIX ст. І.І.Янжул писав: "Фінансова на­ука до цього часу в багатьох країнах ще не виділена на ступінь самостійної галузі знань і трактується як частина науки про народне господарство або політичної економії'.

Зародження перших теоретичних розробок у Західній Європі в XV-XVI ст. започаткувало фінансову науку як са­мостійну галузь науки взагалі. Та історія фінансової думки ся­гає сивої давнини, коли ця категорія протягом багатьох століть ще не набула самостійної форми. Тому перед дослідни­ками перших двох етапів розвитку фінансової думки постає завдання виділити у спільних для всіх наук джерелах ма­теріали та аспекти, що стосуються саме фінансових питань. Різноманітні пам'ятки першого геополітично-цивілізованого періоду розвитку України стосуються не лише історії, філо­софії, управління тощо, а й першого та другого етапів розвит­ку української фінансової думки.

У цьому періоді вона має яскраво виражений прикладний, практичний характер. У середньовіччі вона існує на рівні мис-

Теорія фінансів

тецтва (тобто сформульованих правил, настанов, порад тощо з. господарювання), загальних положень про фінансову мораль. Яскраве уявлення про неї дає визначна пам'ятка української думки XI—XIII ст. "Руська Правда".

Формування фінансової науки та її подальший розвиток в Україні припадають на другий геополітично-цивілізований цикл. У цей період виникає вища школа (заснування Києво-Могилянської академії, Львівського університету, Острозької академії, братських шкіл), де розвивалася фінансова думка. За своїм змістом вона найтісніше пов'язана з меркантилізмом як теоретичним уявленням і економічною політикою епохи первісного нагромадження капіталу.

Історія фінансів та фінансової думки як особливої сфери дослідження виникла набагато пізніше порівняно з фінансо­вою теорією. Вона припадає на першу половину XIX ст., хоча певні екскурси в історію фінансів інколи трапляються й раніше. У другій половині XIX ст. і особливо на початку XX ст. відбувався досить інтенсивний розвиток історико-фінансо-вої науки як особливої галузі суспільного знання. В Україні він проходив одночасно з подібним процесом у країнах Західної Європи. При цьому українська фінансова думка, фор­мально не відокремившись від російської, перебувала під значним впливом західноєвропейської.

У Російській імперії перші твори в галузі історії політич­ної економії та фінансів належать нашому видатному співвітчизникові професору Михайлові Андрійовичу Балу-дянському (1769-1847). Уродженець Закарпаття, перший ректор Петербурзького університету (1819-1821), М.А. Балу-дянський протягом тривалого часу вдало поєднував ака­демічну та державну діяльність. У 1806-1808 pp. вчений опублікував у "Статистическом журнале", що його видавав академік К. Герман, нариси історії економічних вчень (мер­кантилістів, фізіократів, А. Сміта), які високо оцінені і тодішніми, і сучасними науковцями. Серед інших численних.

_______ ТЕМА 2. Становлення та розвиток фінансової науки...

творів Балудянського - як невеликі спеціальні доповіді та за­писки, так і солідні багатотомні праці, що подавалися до офіційних установ із метою консультації. Однак усе це здобут­ки творчості вченого, а не канцеляриста, як було зазвичай. То­му, за словами професора Харківського університету A.M. Фатеева, "Балудянськш відкриває гилях запрошення теоре­тиків-спеціалістів до управління та законодавства".

Архівні матеріали та дослідження ХІХ-ХХ ст. свідчать про вирішальну роль М.А. Балудянського в розробці планів реформування фінансів 1810 р. (відомий як "План фінансів на 1810 рік" М.М. Сперанського), організації фінансів (1812-1816), реформи державних селян П.Д. Кисельова (1838-1841), грошової реформи Є. Канкріна (1839-1843). Зо­крема, професор А.М.Фатєєв, розкриваючи історію розробки плану реформи російських фінансів 1810 p., пише: "Після пере­гляду записка Балудянського послужила реформатору (М.М.Сперансъкому - Авт.) теоретичною, вченою канвою, по якій ним був вишитий візерунок докорінного перетворювально­го плану російських фінансів".

В економічній літературі давно визнано, що деякі твори М.А. Балудянського мають значну історико-теоретичну цінність. Так, у процесі підготовки записки про реформу фінансів Російської імперії учений написав великий твір, при­свячений історії фінансів держави за 1700—1812 pp., з додат­ком таблиць доходів і видатків. М.А. Балудянський так писав міністру фінансів Гур'єву про свою діяльність: "Можу пози­тивно сказати, що протягом трьох років день і ніч весь час мій був присвячений виконанню такої роботи. Здобутком зазначе­них праць моїх була, по-перше, записка, піднесена Вами імпера­тору в 1814 році, з викладом нового фінансового плану, який цілком удостоївся найвищого схвалення. Після того я подав Вам проекти утворення кредитних установ, банків... Не говорячи вже про згадані глибокі та досить складні праці, які я виконав-за бажанням Вашим і за довірою Вашою до мене, підготував чи-

Теорія фінансів

мало різних проектів з предмета обігу паперових грошей в при­кордонних місцях імперії, з податків, позик і взагалі питань, які зобов'язували уряд до їх вирішення".

У нарисі історії економічних вчень, вміщеному в першому томі підручника з політичної економії (1844), професор Харківського університету Т.Ф. Степанов (1795—1847) дуже високо оцінив праці М.І. Тургенева "Опыт теории налогов" та М.Ф. Орлова "Государственный кредит". Правильність цієї оцінки згодом (друга половина XIX ст.) була підтверджена за­рубіжними авторами історіографічних нарисів світової фінан­сової науки (Л. Косса, Д. Інгрем та ін.).

У 1852 р. вийшла праця "Теория кредита" видатного ук­раїнського вченого та державного діяча, професора Київсько­го університету Миколи Христіановича Бунте (1823—1895). У ній поряд з оригінальною розробкою теорії кредиту подано всебічний аналіз історії та окремих видів кредитних відносин, запровадження яких мало важливе значення для розвитку ринкової економіки в країні. М.І. Туган-Барановський вва­жав: ^и Головна заслуга Бунге як ученого -розробка теорії креди­ту та грошового обігу".

Серед праць інших відомих українських учених другої по­ловини XIX ст. відзначимо насамперед роботи професора Харківського університету М.М. Алексєєнка (1847—1917) "Развитие учения о налоге у экономистов А. Смита, Ж.-Б. Сея, Д. Рикардо, С. Сисмонди и Дж.Ст. Милля" (1870), "Очерк на^ растания государственного долга в Англии и Франции" (1872), "Действующее законодательство о прямых налогах" (1879), професора Новоросійського (Одеського) університету І.І. Патлаєвського (1839—1883) "Денежный рынок в России с 1700 по 1762 год" (1868), "Теория денежного обращения Д. Рикардо и его последователей" (1871), "О подоходном налоге" (1877), професорів Київського університету В.А. Незаби-товського (1824—1883) "О податной системе в Московском государстве со времени установления единодержавия до вве-

___________ ТЕМА 2. Становлення та розвиток фінансової науки...

дения подушного оклада Петром Великим", "Очерк системы казенных доходов в России со времени императора Петра Ве­ликого до кончины императрицы Екатерины II (1882), М.М. Цитовича (1861 - 1918) "Местные расходы Пруссии в связи с теорией местных расходов" (1898).

Наприкінці XIX —початку XX ст. з'явилися праці, присвя­чені реформаторській діяльності М.Х. Бунге в царині фінансів. Серед них - монографії В.Т. Судейкіна, П.Л. Кованька, М.І. Туган-Барановського, статті в "Энциклопедическом словаре" Ф.А. Брокгауза та І.А. Єфрона. До речі, працю П.Л. Кованька юридичний факультет Київського університету нагородив зо­лотою медаллю та премією імені М.Х.Бунге. У подальшому предметом спеціального дослідження стала реформаторська діяльність СЮ. Вітте (праці П.П. Мігуліна та ін.).

У цих дослідженнях, зокрема, виявлено корінний перелом у поглядах вітчизняних учених і діячів на митну політику та роль держави в економічному житті. З другої половини 60-х років XIX ст. пануючі раніше ідеї вільної торгівлі та вільного підприємництва, в яких вбачали запоруку суспільного добро­буту й економічного зростання, поступилися місцем ідеям за­хисту протекціоністської політики та необхідності активної ролі держави в економіці.

Загальна оцінка реформаторської діяльності трьох назва­них міністрів фінансів царської Росії зводилася до констатації її спадкоємності та до того, що фінансова система Росії була приведена у відповідність до нової реальності, яку започатку­вала ліквідація кріпацтва та інші реформи після 1861 р.

У роки останньої третини XIX та в першому двадцятиріччі XX ст. зроблено серйозні спроби проаналізувати в історично­му аспекті митну та податкову політику російського уряду (К. Ладиженський, П.І. Фомін, М.М. Соболев та ін.), формування фінансово-кредитної системи, розвиток сільськогосподарсь­кого кредиту тощо. Цінними є історичні огляди розвитку різних галузей народного господарства країни, в яких учені

Теорія фінансів

(В.М. Ландо, М.Ю. Цехановський, С, Франкфурт та ін.) роз­глядали місце, роль, проблеми тієї чи іншої галузі в еко­номічному та фінансовому житті України.

У виданні товариства ім. О. Чупрова "Вопросы финансо­вой реформы России" (1915) комісія українських учених з ре­форми фінансової системи (В.Я. Желєзнов, М.М.Соболев, С.Б. Веселовський, І. Поплавський) обґрунтовує необхідність перебудови російської фінансової системи, спираючись не ли­ше на теоретичний, а й на історичний аналіз, узагальнення досвіду Російської імперії та деяких зарубіжних країн. Комісія дійшла висновку про необхідність реформування російських фінансів відповідно до загальних тенденцій еволюції фінансів тогочасних зарубіжних держав в умовах їх поступової демо­кратизації.

Неважко помітити хронологічну та тематичну "розки­даність" наукових досліджень учених, яка зумовлена насампе­ред їх власними науковими інтересами і запитами практики. Принципово важливим є те, що ці дослідження сформували кістяк історико-фінансової науки в Україні.

Таким чином, в умовах третього геополітично-цивілізова-ного циклу в Україні тривав розвиток теорії та історії фінансів, хоча протягом тривалого часу країна була позбавле­на державності. Осередками наукових досліджень у галузі фінансів стали насамперед університети (Львівський» Харківський, Київський, Одеський, Чернівецький). Академік 1.1. Янжул підкреслював, що в роки останньої третини XIX ст. в основу багатьох праць вітчизняних учених з історії російських фінансів, на відміну від попередніх періодів, покла­дено першоджерела й архівні матеріали. Він також звернув увагу на оригінальні праці багатьох вітчизняних економістів з теорії фінансів: "Праці В.П. Безобразова про актові податки та класифікацію державних доходів, І.І. Кауфмана про кредит і банки, MX. Бунге з питань про кредит, професорів М.М. Ци-товича і В. О. Лебедева про місцеві витрати та податки, М.М.

■ ______ ТЕМА 2. Становлення та розвиток фінансово)'науки...

Алексєєнка й А.О. Ісаєва про кредит і податки, IX. Озерова про подоходні податки та деякі інші являють собою більш-менш цінні внески до загальної теорії фінансової науки". Янжул відзначив, що наприкінці XIX ст. була нарешті заповнена значна прогалина у вітчизняній фінансовій літературі - з'яви­лися підручники з цієї науки. Серед них належне місце зайняв і "Курс финансового права" (Одеса, 1885) професора І.І. Пат-лаєвського з біографічним нарисом автора, написаним його учнем В.Н. Палаузовим.

В інших джерелах поряд з названими російськими та ук­раїнськими вченими слід назвати також праці професорів-фінансистів Харківського університету П.П. Мігуліна, О.М. Анциферова, М.М. Соболева, Київського університету - бать^ ка та сина М.П. і Л.М.Яснопольських, Київського комерційно­го інституту - М.І. Мітіліно, П.Л. Кованька, Новоросійського (Одеського) університету - І.І. Патлаєвського та ін. Зокрема, П.П. Мігулін є автором ґрунтовних історико-критичних досліджень з питань державного та іпотечного кредиту, банко­вої політики, розвитку фінансів царської Росії протягом трьохсот років. Історико-фінансові дослідження українських учених свідчать про їх значний внесок у розвиток фінансової науки кінця XIX - початку XX ст.