Розподіл - найважливіша стадія відтворювального процесу

Суспільство не може існувати без постійного відтворення їжі, одягу, житла, соціальної сфери. Із збільшенням чисель­ності населення планети, урбанізацією, загостренням протиріч усередині окремих держав і між ними, з розвитком прогресу, науки, удосконалюванням техніки та технологій і проявом ба­гатьох інших факторів відтворення середовища існування стає неодмінною умовою виживання людства.

Світовий поділ праці зумовлює нерівномірний розподіл високотехнологічних виробництв, концентрацію фінансового капіталу в най-багатших країнах. Бідніші країни займаються видобутком сировини та виробництвом сільськогосподарської продукції. Однак у будь-якому випадку зміст відтворювально­го процесу не змінюється, а змінюється місце концентрації до­даткового продукту. Через фінансовий, банківський і ціновий механізми основна частка прибутку осідає в найбільш розви­нутих країнах, що дає змогу їм і далі здійснювати розподіл на свою користь.

Процес відтворення складається з чотирьох стадій:

1) виробництва;

2) обміну;

ТЕМА 3. Роль фінансів у суспільному відтворювальному процесі

3) розподілу;

4) споживання.

Ці стадії обов'язкові для відтворення, процес якого буде припинений за відсутності хоча б однієї з них. Кожна стадія відтворення обслуговується однією або кількома економічни­ми категоріями. Участь категорій у відтворювальному процесі може бути прямою й опосередкованою. Так, поряд з такою ка­тегорією, як товар, ціна є центральною складовою в обслугову­ванні стадії обміну. Але вплив ціни безпосередньо вияв­ляється на стадії споживання, хоча цю стадію відтворення об­слуговують інші економічні категорії.

З огляду на суспільне призначення фінансів (формування й використання фондів, що забезпечують виконання держа­вою своїх функцій), роль фінансів є найвагомішою на стадії розподілу. На цій стадії відтворювального процесу активніше виявляються усі суспільні інтереси, а отже, й протиріччя суспільства.

Справді, саме на цій стадії створений суспільством продукт поділяється спершу на частку споживання й нагромадження, а потім кожна з цих частин підлягає подальшому розподілу.

Рис. 2. Склад сукупного суспільного продукту

Із сукупного суспільного продукту, що йде на споживан­ня, насамперед виділяється частка, призначена для відшкоду­вання предметів і знарядь праці, використаних у попередньо­му циклі відтворення. Ця частка забезпечує відтворення в то­му самому обсязі і в новому циклі. Частина, що залишилася, розподіляється між власником засобів виробництва та працівниками (рис. 2).

Теорія фінансів

Пропорції розподілу складаються століттями, і кожна зі сторін знаходиться в постійному протистоянні у спробі збільшити свою частину.

Новостворена в суспільстві вартість (V + т) проходить першу стадію розподілу. А ось подальший розподіл неможли­во охопити навіть думкою. Стадії обміну та споживання мож­ливі тільки після здійснення стадії розподілу. Кожний учас­ник відтворювального процесу поділяє свою частину доходу на фонд споживання і фонд нагромадження. Але ще до настан­ня цієї стадії в розподільний процес втручається держава, ви­лучаючи з індивідуальних і колективних доходів свою частку, використовуючи такі інструменти, як податки, позики, стра­хові платежі.

Не можна стверджувати, що саме суспільство не бере участі у визначенні межі вилучення частини доходу. Але ос­новним важелем впливу суспільства на дії державних органів є вибори законодавчих органів, президента й інших посадових осіб. Через громадські організації, партії і т.п. суспільство на­магається визначити межі діяльності держави. У свою чергу держава (і це загальна тенденція) намагається розширити сфе­ру своєї дії. Чим ширше коло функцій держави, тим на більшу суму доходів членів суспільства вона претендує. Тим самим змінюються й пропорції споживання. Якщо держава відшко­довує частину витрат на освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, то це позначається й на ціні робочої сили, а от­же - на рівні оплати праці.

Важливо зрозуміти тенденцію - чим вища частка суспільних фондів споживання, тим нижча частка особистих фондів споживання,

У теорії фінансів не припиняються суперечки про порівняльну ефективність державної участі у відтворювально-му процесі. Для кожної держави в кожний конкретний момент часу необхідно виробити конкретні рекомендації. Але непо­рушним правилом повинне бути розуміння, що чим багатше