Структурні зміни міжнародної фінансової системи в умовах глобалізації

Фінансова система як частина міжнародної економіки, що значно інтернаціоналізувалася, відіграє важливу роль у по­дальшому світовому розвитку економіки. Ця сфера є також найсуперечливішою, особливо з часів, коли велика зміна уст­роїв на початку 1970-х років позначила перехід від державно керованої міжнародної валютної системи (як її охарактеризу­вали Падоа-Шіоппа і Саккоманні) часів Бретон Вудса (Д-МВС) до ринково-керованої міжнародної валютної систем ми сьогодення (Р-МВС). Для неї характерні такі риси: внаслідок поширеної внутрішньої лібералізації рухів капіталу спостерігається інтернаціоналізація фінансових портфелів (загальна кількість ТНК в 2000 р. досягла 63 тис, зарубіжних філій - понад 800 тис, нагромаджені ними зарубіжні інвес­тиції наблизились до 6 трлн дол, а їх глобальні активи стано­вили 21,1 трлн дол); занепад ринкової значущості банків як фінансових посередницьких установ (про що свідчило зрос­тання цінних паперів, облігацій, деривативів тощо); визначен­ня валютних курсів фінансовими ринками через зростання об­сягів міжнародних фінансових операцій відносно торгових (продаж зарубіжних філій зростає швидше, ніж світова торгівля товарами і послугами, а зростання частки нагромад­жених прямих зарубіжних інвестицій у світовому ВВП удвічі випереджає зростання частки в ньому світової торгівлі); рин­кова нестабільність - по всій монетарній системі; ринкова зо­середженість, за якої відносно невелика група інституцій од­ночасно займається торгівлею на міжнародних ринках, вико­ристовуючи утворення парадоксальної схильності країн до впливів валютних курсів, що не "вчить" їх стосовно їхньої внутрішньої політики.

Формування глобального монетаризму зумовило деякі зміни міжнародної фінансової системи. Перша стосується за-

Теорія фінансів

гальних відносин, що координуються і регулюються, та грошо-. во-бюджетних відносин, а також валютних курсів, в основному між головними гравцями великої трійки (США, Японія, ЄС). На практиці це зводиться до визначення глобальної грошової пропозиції і маніпуляцій валютними курсами, оскільки з кінця 1970-х років координація фінансово-бюджетної політики не висувається на передній план економічної політики. Спроби багатонаціонального керування міжнародною ліквідністю за­знали краху після 1979 р. (заснування Європейського еко­номічного і валютного союзу ЄЕВС). Це призвело до принци­пової невідповідності керування, що характеризує нинішній період, а саме інституційний розрив між фінансовою системою, що дедалі інтернаціоналізується й досі переважно з національ-ними повноваженнями головних центробанків та національни­ми регулятивними механізмами фінансових ринків і установ.

Ці питання були в центрі обговорення на саммітах країн "великої трійки", "сімки" та "вісімки", але й нині все ж бракує відповідної інституційної бази - не діє постійний секретаріат при цих зустрічах, вони проводяться в неформальній обста­новці без жорстких процедурних правил або офіційного виз­начення порядку денного, немає відповідного зовнішнього обліку прийнятих рішень й обмежена кількість санкцій щодо національних суб'єктів, якщо ті не реалізовують укладених угод. Тому для контролю міжнародної ліквідності була прий­нята низка спеціальних заходів інтервенційного характеру, а устрій інституціонального управління так і не був створений. Проте, якщо міжнародний центральний банк не входить до Р - МВС, це завдання покладається на певну країну та її Центро­банк. Тому на практиці таким регулятором розроблення за­ходів керування і регулювання було Федеральне управління резервів США, оскільки: 1) міжнародна система до кінця 1990-х років продовжувала розмовляти мовою долара (саме тому значна частина економістів пропонуватиме визнати до­лар світовою валютою); 2) запроваджена евровалюта нині пре-

ТЕМА в. Міжнародні фінанси

тендує на цю роль, зокрема у валютних операціях і портфель­них інвестиціях (уже в 1996 р. частки світового приватного портфеля в доларах США та європейській валюті майже зрівнялися); 3) японська єна має відносно невелике значення як валюта для міжнародних операцій (у структурі світового приватного портфеля вона становить орієнтовно 17 %), проте набула деяку перевагу як міра активів (здебільшого, внаслідок подорожчання єни порівняно з доларом США та німецькою маркою до 1996 p.).

Значення цих тенденцій виявляється у зростанні важли­вості стосунків між США та Європою для міжнародного уря­дування і прискоренні темпів, якщо євро стане суперником до­лару. При цьому панування двох головних блоків Тріади поси­литься. Ситуація розвиватиметься дійсно саме так, беручи до уваги хитання японської економіки в 90-і роки, розквіт кризи на Далекому Сході і в Латинській Америці протягом 1998 р. Якщо Японія не зміцнить свої позиції, центр ваги міжнародної системи зміститься до Північної Атлантики.

Ще один важливий аспект керування Р-МВС - міжна­родні механізми платежів, які характеризують удосконалені інституційні заходи. Міждержавні системи розрахунків у міжнародних фінансових операціях можуть не виявитися особливо важливим аспектом міжнародного валютного уст­рою, але вони дуже важливі для ведення усіх видів фінансової діяльності - на банківському чи фондовому ринках. Ефек­тивність цієї діяльності залежить від стабільності та наявності принципу сильної держави, який забезпечує чітке виконання відповідної домовленості. Адже на національному рівні цент­ральні банки відіграють важливу роль у створенні і нагляді за платіжними механізмами, забезпеченні послуг "залишкових коштів", що є суттєвою частиною зобов'язань як кредиторів "залишкового засобу". Якщо це місце центробанків залишить­ся вакантним на міжнародному рівні, збільшаться ризики де­фолту і негаразди у всій монетарній системі.

Теорія фінансів

ТЕМА 8. Міжнародні фінанси

 

Монетаристи вважають, що розширення міжнародних фінансових операцій зумовлене потребою підвищення ефек­тивності платіжних послуг. Результатом цього розширення стало зростання мережі кооперативних і координаційних ме­ханізмів моніторингу, кодування й регулювання таких опе­рацій (замкнутої на Банку міжнародних розрахунків та очо­люваної Групою експертів з платіжних систем). Такі ініціати­ви центральних банків "великої десятки" супроводилися подібними заходами в Є С і внаслідок цього утворилася систе­ма закордонних розрахунків, центром яких став Європейсь­кий Центральний банк (ЄЦБ), що забезпечило життєдіяльність впровадженої евро. Така система може легко поширитися на нових членів ЄС із Центральної та Східної

Європи.

Швидкому завоюванню довіри ЄЦБ сприяли дві важливі обставини: виважена й уміло впроваджувана грошово-кредит­на політика та відсутність після введення євро внутрішніх і зовнішніх шокових впливів, які могли б поставити під сумнів ефективність функціонування ЄЦБ.

Разом з тим, на думку ряду зарубіжних економістів, які визнають ключову роль цінової стабільності для забезпечення у середньостроковій перспективі макроекономічної збалансо­ваності в зоні євро, необхідно невідкладно забезпечити ак­тивнішу й тіснішу взаємодію єдиної грошово-кредитної політики з іншими напрямами економічної політики. Основні напрями економічної політики в Євросоюзі, як вважає кон­сультант Агентства ЄС з обміну фінансовими технологіями А. Маєс (Люксембург), мається на увазі бюджетна, податкова, структурна, соціальна, регіональна повинні бути настільки тісно скоординовані, наскільки це необхідно для підтримки єдиної грошово-кредитної політики ЄЦБ. Відсутність цієї єдності проявиться негативними наслідками у випадку виник­нення шокового впливу (наприклад, значного й тривалого зростання цін на енергоносії).

Ф. Ханкель, професор Франкфуртського університету, наголошує на внутрішніх протиріччях і недостатній гнучкості єдиної фінансової політики ЄЦБ. Вони пов'язані із немож­ливістю підтримання протягом тривалого часу єдиної про­центної ставки в умовах значних відмінностей у виробничих структурах і тенденціях розвитку економічного циклу, а також у підході до регулювання ринку праці 12 країнах Є С. На його думку, грошова економіка має лише обслуговувати реальний сектор економіки, а не домінувати над ним. Л. Болл, врахову­ючи високий рівень довіри ЄЦБ та його грошово-кредитної політики, пропонує передати до компетенції ЄЦБ деякі питан­ня регулювання ситуації в реальному секторі економіки, зок­рема на ринку праці. Це зумовлено тим, вважає дослідник, що політика рестрикції центральних банків країн Є С наприкінці 80-х - початку 90-х років мала забезпечити відповідність країн кандидатів на вступ до ЄВС критеріям Маастрихтської угоди, зокрема по параметру інфляції, і спричинила значне зростан­ня безробіття у цих країнах. Його позицію поділяє англійський економіст Дж. Ешлі.

В умовах розвитку глобального монетаризму не менш важ­ливим є нагляд за організаціями, що здійснюють діяльність на банківському та фінансовому ринках. Визначальною стосовно цієї проблеми в сучасних умовах стала політична ініціатива "Базельський конкордат 1975" між країнами "великої двадцят­ки" і тридцятки, що встановив провідну роль Банку міжнарод­них розрахунків у нагляді за міжнародними фінансовими уста­новами. У 1988 р. на основі прийнятої декларації Базельський комітет затвердив Угоду про капітал, яка і нині є найваж­ливішою міжнародною угодою у сфері банківського нагляду. Угода визначила основу подальших заходів і правила визначен­ня достатності основного капіталу та встановлення мінімальних норм обсягів бізнесу для банків, що беруть участь у міжна­родній діяльності. Пізніше підхід оцінки кредитних ризиків бу-* ло доповнено оцінкою ринкових ризиків і деривативів та інши-

Теорія фінансів

ТЕМА 8. Міжнародні фінанси

 

ми процедурами. Базельська угода стала основою формування • фінансової системи ЄС, який ще в 1989 р. ухвалив директиву визначення достатності основного капіталу банків.

Діяльність Базельського комітету від початку існування була схожа на самміти великої трійки, сімки, вісімки. Засідан­ня проводились у вигляді форуму для обміну ідеями в нефор­мальній атмосфері, без будь-яких правил, процедур чи повно­важень. Проте тут вироблялися загальні правила, і комітет контролював їх впровадження. Комітет не має на меті подаль­шу лібералізацію ринку капіталу і банківських ринків, це пре­рогатива політики національних урядів. У центрі його уваги в період лібералізації економіки є організації, що проводять діяльність щодо міжнародних фінансів, і центральні банки, які з ними пов'язані. Комітет виходить з потреб банків, установі зайнятих операціями з цінними паперами, урядів, що зацікав­лені в кодифікованому та впорядкованому міжнародному фінансовому середовищі в період утвердження глобального монетаризму. Роботу Базельського комітету стосовно міжна­родної банківської системи доповнює Міжнародна ор­ганізація комісій з цінних паперів (МОКЦП). Створена вона за прикладом Базельського комітету в 1986 р. і займається іншими аспектами міжнародних фінансових операцій, пере­важно наглядом за ринком цінних паперів.

МОКЦП сприяє гармонізації та співробітництву між різними національними регуляційними середовищами. Серед основних питань, що обговорювалися упродовж їхньої остан­ньої зустрічі, були норми достатності капіталу, нагляд за діяльністю фінансових конгломератів, міжнародні норми ау­диторської діяльності, координація між ринками реальних то^ варів і ринками деривативів, відмивання грошей, засоби бо­ротьби з кулуарними угодами, прозорість операцій на вторин­них ринках цінних паперів. Організація утворила низку технічних комісій для дослідження названих питань з метою узгодження регуляторних принципів.

Разом з тим виникає питання, з якою метою в умовах роз­витку лібералізації міжнародних економічних відносин, що є основною ідеологією сучасного монетаризму, створювати нові координаційні установи, що регулюють й управляють фінансо­вими циклами та операціями? Як підкреслюють окремі дослідники (Кепстайн, Хеллайнер та ін.), Базельський комітет був проявом задоволення потреби як урядів, висловленого че­рез їхні центробанки, так і комерційних компаній, які самі бе­руть участь у фінансовій посередницькій діяльності. Парадок­сально, що фінансові нововведення в умовах формування гло­бального монетаризму, спричиненого національною лібе­ралізацією та припиненням регулювання фінансових ринків у 80-х роках, а також технологічного розвитку інформаційних і комунікаційних систем, у центробанків і керівників фінансових установ викликало відчуття втрати контролю. Розвиток "поза­балансової" діяльності банків та інших організацій, основаної на зборах (опціони, свопи, форварди та ф'ючерси), спотворив сталі й зрозумілі методи комерційного управління країнами та фірмами. Новітні технології, від яких очікували забезпечення щонайновітнішими даними керівників, насправді привели до відчуття втрати контролю над фінансовою діяльністю. Госпо­дарські суб'єкти вже не розуміли свою "капітальну основу" - як вона працює стосовно кредитних і ринкових ризиків. Таке ро­зуміння порушив новітній фінансовий інжиніринг 80-х років. Темпи формування системи глобального монетаризму і, відповідно, впровадження нових фінансових інструментів, які виникали в умовах невідкладних рішень, біржових дилерів або на позабіржових ринках цінних паперів, призвели до того, що навіть у керівників комерційних банків з'явились побоювання щодо небезпеки ризиків і реальної вартості своїх фірм. Цент­ральні банки в цих умовах гостро відчули потребу у відновленні прозорості міжнародної діяльності. Це було зумовлено удоско­наленням нової міжнародної монетарної системи та її схильністю до спекулятивних махінацій.

Теорія фінансів

ТЕМА 8. Міжнародні фінанси

 

На думку згаданих вище дослідників, такій стурбованості серед центробанків, урядів і головних комерційних банків в умовах формування глобального монетаризму сприяли (а пізніше підсилили) низка банківських криз/крахів 70 - 80-х pp. (Bankhcus Herstatt в Німеччині, Franklin National Bank у Нью-Йорку, Британсько-Ізраїльський Банк у Лондоні, Banco Ambrosianov 1982 - 1983, В ССІ в 1992, Barings в 1995). Ці банківські кризи посилили взаємодію національних урядів з міжнародними фінансовими органами. Особливо це співробітництво позначилось на вирішенні завдань нагляду і моніторингу в монетарній сфері.

Важливість ролі політики національних урядів у ство­ренні Р-МВС та забезпечення її відповідності вимогам міжна­родного фінансового управління підкреслюють Хеллайнер, Кепстайн, Чамп та Скотт Фрідмен і багато дослідників гло­бального монетаризму. На їх думку, відхід від Д-МВС до Р-МВС стався внаслідок могутніх економічних та технологічних сил, а не політичних змін, і не тільки зміни Р-МВС у подаль­шому послабили спроможність національних урядів керувати сучасною монетарною системою.

Перехід більшості країн світу до національної лібералізо­ваної монетарної системи відбувся у 80-х роках внаслідок спрямованих політичних рішень, що приймалися всупереч думкам політичних діячів. Разом з тим, на думку Кепстайна, нормальний розвиток нового міжнародного регулятивного ус­трою також пришвидшувався національними урядами, що ма­ло вирішальне значення для його життєдіяльності. Напри­клад, США взяли на себе ініціативу щодо забезпечення Ба­зельської угоди 1988 р. За цих умов нагляд за фінансовим ус­тановами з боку країн походження компанії почав переважати над контролем країн, де компанія вела діяльність - це Кеп­стайн називає міжнародним співробітництвом на підставі кон­тролю з боку країн походження, що поступово набуло визнан­ня усіма країнами-учасницями і воно залишається визначаль-

ним у характеристиці існуючої системи. На практиці існують
непорозуміння стосовно прав контролю між країнами-рези-
дентами (країнами походження компанії) і країнами, де ком­
панія веде діяльність, а також між багатонаціональними ор­
ганізаціями, які претендують на регулювання і нагляд за
фінансовими установами, проте роль країни-резидента в цьо­
му процесі залишається визначальною. Підтвердженням стала
дія уряду Сінгапуру відносно кризи банку Baring у травні 1995
p., який очолив розслідування і згодом покарав персонал цьо­
го банку. Ця процедура була схвалена й затверджена урядом
Великої Британії та спостережною радою м. Лондона. Крах га­
рантійного фонду США - Фонду довгострокового контролю
капіталу в жовтні 1998 р. є ще одним прикладом дії цього про­
цесу. Федеральне управління резервів США керувало й забез­
печило його порятунок. '
Про дієвість Базельської угоди свідчить припинення на*
магань більшості країн, що не брали безпосередньої участі в
укладанні, приєднатися до регулятивної її основи. Пояс­
нюється це бажанням центральних банків інших країн отримаг
ти певний "кредитний струс", порівнянний зі статусом акреди­
тованих банків "великої двадцятки", що визначається дотри^
манням умов Базельської угоди. Проте фінансова криза 1998
р. виявила недосконалість механізму регулювання короткост­
рокових банківських позик новим ринковим країнам. Показ­
ники достатності основного капіталу за Банком міжнародних
рахунків (БМР) для короткострокових міжнародних
банківських позик потребують менших резервів, ніж для дов­
гострокових, що заохочує короткострокові, а не довгострокові
інвестиції в країни, які розвиваються.

Фінансова криза 1998 р. виявила низку недосконалостей, пов'язаних із міжнародними позиками, зокрема, з потоками капіталу - швидкий перехід від повністю контрольованого до суцільного вільного руху капіталу. Це нагадує аналог перехо­ду від квот на торгівлю промисловими товарами до повністю

Теорія фінансів

вільної торгівлі без проходження тарифного етапу. Тобто, по­
токи (і зокрема короткострокові) капіталу мають знову регу­
люватися тарифами. Тепер робота міжнародної монетарної
системи зводиться до субсидіювання короткострокових рухів
капіталу і "покарання" капіталу довгострокових вкладів, чого
насправді дотримується БМР. По-друге, "рятувальні" заходи
МВФ, що вживались у відповідь на кризу, виявилися особли­
во згубними, оскільки вони так чи інакше забезпечували
цільові короткострокові кошти й одночасно примушували
довгостроковий капітал і реальну економіку виконувати всі
врегулювання. Запропоновані механізми застосування та­
рифів до короткострокових позик включають невисокі подат­
ки на короткостроковий рух капіталу (податок Тобіна), вису­
нення безприбуткових вимог до резервів за новими короткост­
роковими припливами капіталу (як у Чилі) та пропозицію Дж.
Сороса щодо Міжнародної корпорації зі страхування кредитів,
яка гарантує міжнародні позики країнам за помірні відраху­
вання. Отже, фінансова криза 1998 р. виявила потребу в ефек­
тивнішій системі управління й реформування регулятивного
механізму для ефективнішого нагляду за фінансовими ринка?
ми в умовах глобального монетаризму. <t

Характеризуючи ефективність цієї системи, Бергстен вгі* суває ідею необхідності утворення нової багатонаціональної установи для регулювання і нагляду за всіма видами ринкової діяльності з-під одного даху (Агентство нагляду за ринкам капіталу). Нинішня система національного співробітництва, що ґрунтується на контролі країни-резидента, працює добре, коли йдеться про банківський нагляд, і зовсім неефективна на ринках цінних паперів. Тому, на наш погляд, потрібно підси­лити обидві сторони, а не ставити їм на заваді ще одну ієрархічну міжнародну установу.

Нові умови формування й розвитку глобального монета­ризму змусили до об'єднання національних урядів, щоб ор­ганізувати нагляд у новій ситуації, який залишається обмеже»

ТЕМА 8. Міжнародні фінанси

ним у ринковій міжнародній економіці. Регулювання не перед­бачає зміни цін, встановлених ринками, або напрямів фінансо­вих потоків. Ринки валют залишаються вільними, і валютні курси самі знаходять свої рівні. Отже, залишається невиріше-ною проблема спекулятивних короткострокових потоків капіталу, які можуть вносити безладдя в діяльність обґрунто­ваних національних економічних політик, що є свідченням не­обхідності посилення наявних механізмів контролю за пере-спрямуванням фінансових потоків. Адже криза 1998 р. проде­монструвала відверту нераціональність спекулятивної діяль­ності й потенційно руйнівний та небезпечний характер цілко­вито рівних ринків у міжнародній фінансовій сфері.

На думку Манделла, Аткінсона і Кілла, в нових умовах доцільно створити "прийнятні коридори для валютних курсів, де валютам дозволяється коливатися". Такі коридори мають бути широкими, адже вони діятимуть лише як "індикатори" сталості економічних основ. Наприклад, "валютний коридор" між доларом і єдиною європейською валютою, на думку Ман­делла, може бути таким: нижньою межею для євро буде курд 0,85 дол/євро, а верхньою - 1,15 дол/євро. Через забезпе­ченість і визначеність широкі коридори мають перевагу перед плаваючими курсами. їх легше встановлювати, ніж частково фінансувати валютні курси, вони не створюють стільки різно­видів спекулятивної діяльності у період криз чи перехідних періодів (як застарілі пристосовані фіксовані валютні курси ЄВС). Це нова стратегія управління фінансовими ринками щодо впровадження країнами з головними фінансовими цент­рами податків на короткострокові (спекулятивні) валютні операції шляхом скорочення можливих прибутків від обігу коштів. Зрозуміло, що податок може виявлятися досить ефек­тивним як засіб забезпечення надходжень, а не запобігання спекулятивним діям, але це може спричинити додаткові ус­кладнення у визначенні, кому призначаються ці надходження і як вони мають використовуватися.

Теорія фінансів

ТЕМА 8. Міжнародні фінанси

 

У своїх дослідженнях Голтгам і Кенен допускають мож­ливість певних "керованих" спекуляцій, що можуть дійсно скоротити ризики, стабілізувати валюту і зменшити невизна­ченість. Завдання полягає в запобіганні самій спекулятивній діяльності, і хоча "цільові орієнтири" можуть бути корисними у зв'язку з податком Тобіна, необхідні також юридичні обме­ження в межах національних держав для установ, уповноваже­них вести валютні операції. Обмеження бізнесу з дериватива-ми, упорядкованими інституційними межами (наприклад, об­межуючи права на цей бізнес лише до регульованих банківських організацій), посилить можливість контролю за їх діяльністю. Прикладом є хеджингові кошти. Коли вони діяли як базовий посередник (різновид страхового полісу від коли­вань), їхня діяльність була економічно виправданою й корис­ною. У період розширення меж свого бізнесу, щоб, наприклад, виконувати операції за власний рахунок, почалися проблеми. Це торкалося їхньої стабільності (коли збільшилися коливан­ня, порівняно зі звичайними коливаннями у валютних курсах і процентних ставках), так і країни, валютами яких вони спе­кулювали.

Не менш важливим є питання, як запобігти "перепливан­ню" з одного ринку до іншого. Дедалі глобальніший монета­ризм спричинює "побічне" поширення проблем з однієї фінан­сової сфери на іншу - аналогічно стосункам між валютними ринками та ринками цінних паперів, а також штовхає до паніки і криз. Політика має регулювати цей процес.

Для здійснення такого регулювання, на думку Акоузі, Гар-бера та ін., потрібно укласти низку угод, принаймні між країнами "великої двадцятки" (навіть угода великої трійки мо­же забезпечити дієвість окремих заходів). Розсудливі експер­ти з міжнародних валютних питань і банкіри центробанків по-* чинають дедалі частіше говорити про обмежені, керовані ва­лютні багатосторонні стосунки під гаслом "нового Бретон Вудса". Використання вказаного терміну означає бажання

відновити функції та цілі ще тих міжнародних установ для сприяння зростанню промислового виробництва і повної зай­нятості, а не певних механізмів, сформованих у розквіті систе­ми. Питання, що виникає в сучасних умовах розвитку глобаль­ного монетаризму, значно складніше, ніж у період 1958-1971 pp. Тут і проблема можливого гегемона, роль якого відіграва­ли США з 1964 по 1972 р. й аналогії з повною конверто-ваністю. По суті, ці питання не технічні, а політичні, адже во­ни вимагають політичної волі розвинутих країн.

Отже, за природою, мобільністю та масштабами застосу­вання сучасних комунікаційних засобів, найсприятливіші умови для розвитку глобалізації створюються на фінансових ринках. Для проведення ефективної монетарної політики слід враховувати сучасні структурні зрушення і тенденції розвит­ку фінансових ринків. Вони виявляються в наступному:

? якісно змінився сам міжнародний фінансовий сектор, який характеризується не тільки формуванням єврозони, а й внутрішніми змінами - злиттям банківського і страхового бізнесу;

? певних змін зазнали функції фінансових інститутів, що охоплюють не лише традиційну сферу своєї діяльності -кредитування та депозитне обслуговування, а й займаються інвестиційним бізнесом, що потребує вирішення проблеми єдиних валютних розрахунків з метою уникнення спекулятив­них мотивів;

? під впливом потужних процесів приватизації і форму­вання відповідної інфраструктури розширився ринок акціонерного капіталу;

? в сучасних умовах активізації руху капіталів виникли нові види інвестиційних паперів (сучасні варіанти ф'ючерів, опціонів та інших вторинних і гібридних цінних паперів);

? на світовому фінансовому ринку активно діють нові інститути, що займаються фінансовим страхуванням і пере­розподілом фінансового ринку (хаджеві фонди та ін);

Теорія фінансів

ТЕМА 8. Міжнародні фінанси

 

? на фоні загального послаблення ролі національних центральних банків зростає роль посередників і спекулятив­ний характер їхньої діяльності;

? сучасні мікроелектронні технології, які застосовують фінансові заклади, забезпечують їм цілодобову роботу на світових біржах, що вимагає посилення контролю за їх діяльністю у межах національних держав і в міжнародних мас­штабах.

Питання для самоперевірки

1. Що таке міжнародні фінанси та які їхні основні
функції?

2. Опишіть систему руху валютно-фінансових потоків між суб'єктами міжнародних фінансів.

3. Дайте характеристику міжнародному фінансовому рин­ку та його основним сегментам.

4. Які існують міжнародні розрахунки і способи платежу?

5. Назвіть та схарактеризуйте операції валютного ринку.

6. Розкрийте поняття валютної системи та основних її типів.

7. Схарактеризуйте Бреттон-Вудські валютні інститути.

8. Які Ви знаєте напрями реалізації міжнародної фінансо­вої політики?

9. Які недосконалості щодо міжнародних позик виявила фінансова криза 1998 p.? Схарактеризуйте їх.

10. Дайте характеристику сучасним структурним зрушен­
ням та тенденціям розвитку фінансових ринків.

Тести

1. Міжнародні валютно-фінансові потоки - це: а) потоки між урядами різних країн з приводу сплати (от­римання) контрибуцій та репарацій, надання й погашення кредитів тощо;

б) потоки між фізичними особами з приводу здійснення різноманітних міжнародних банківських, поштових і готівко­вих грошових переказів;

в) потоки іноземних валют або будь-яких інших фінансо­
вих активів, що зумовлені економічною діяльністю суб'єктів
світового господарства;

г) потоки інвестицій у формі позик і міжнародної допомо­
ги;

д) немає правильної відповіді.

2. Авансові платежі - це такі міжнародні розрахунки, ко­
ли:

а) оплатні операції здійснюються після переходу товару у
власність імпортера, тобто експортер є кредитором;

б) імпортер оплачує товар наперед, тобто грошові кошти
випереджають рух товарів, за які здійснюється платіж;

в) передбачена відстрочка платежу за придбаний товар,
якою може скористатися імпортер, але з позбавленням зниж­
ки, яка надається за умов готівкового платежу;

г) немає правильної відповіді.

3. Потоки, що утворюються при торгівлі експортерами й
імпортерами товарами, послугами, факторами виробництва та
при здійсненні інших поточних операцій, називаються:

а) зовнішньоторговельні;

б) капітальні;

в) спекулятивні;

г) балансуючі;

д) усі відповіді правильні.

4. До функцій міжнародних фінансів відносять:

а) розподільчу;

б) адміністративну;

в) соціальну;

Теорія фінансів

г) контрольну;

д) усі відповіді правильні.

5. Валютний ринок - це:

а) сегмент світового фінансового ринку, на якому об'єктом
купівлі-продажу є валюта, термін реалізації майнових прав на
яку становить до одного року;

б) сегмент світового фінансового ринку, який забезпечує
операції з купівлі-продажу золота;

в) ринок індивідуалізованих боргових зобов'язань;

г) немає правильної відповіді.

6. Ринок капіталів охоплює:

а) валютний ринок та короткострокові боргові зобов'язан­
ня;

б) ринок зобов'язань тривалістю більше одного року та
довгострокових цінних паперів;

в) сукупність суспільних відносин з приводу емісії та
обертання цінних паперів;

г) усі відповіді правильні.

7. Валютний курс - це:

а) ціна, за якою може бути продана або куплена валюта
однієї країни, виражена у валюті іншої країни; "

б) гарантована спроможність грошової одиниці вільно
обмінюватися на валюти інших країн; '

в) можливість валюти вільно переміщуватися через кор­
дон;

г) усі відповіді правильні

8. Хеджери валютного ринку здійснюють:

а) операції з валютою для забезпечення своєї комерційної
діяльності;

б) захисні операції від несприятливої кон'юнктури валют­
ного ринку;

ТЕ МА 8. Міжнародні фінанси

в) операції з продажу валютних цінностей з метою отри­
мання фінансового капіталу;

г) усі відповіді правильні.

9. Спекулянти валютного ринку отримують доход від:

а) вкладення свого чи позиченого капіталу у валютні
цінності;

б) надання посередницьких послуг;

в) різниці в курсах, купуючи-продаючи валюту;

г) усі відповіді правильні.

10. Урядовий кредит - це:

а) кредит, коли однією із сторін кредитних відносини
банк;

б) кредит, який виникає при інвестуванні однією країною
іншої, або при розміщенні урядових цінних паперів на міжна­
родному ринку капіталів;

в) кредит, коли розрахунки між імпортером й експортером
здійснюються в борг;

г) усі відповіді правильні.

11. Яка з наведених характеристик відповідає форвардній
валютній угоді типу "своп"?

а) комбінація двох протилежних конверсійних операцій з
різними датами валютування;

б) купівля валюти на умовах "свопа" з одночасним фор­
вардним продажем цієї самої валюти;

в) одинична конверсійна операція;

г) немає правильної відповіді.

12. Для монетарної системи є характерним вибір режиму
валютних курсів, відповідно до якого залежатиме ступінь ко­
ординаційної політики та механізм врегулювання зовнішніх
платежів:

Теорія фінансів

а) керована міжнародна свдрема;

б) система єдиної валюти;

в) система вільного плавання;

г) усі відповіді правильні.

13. Яка політика представлена маневруванням обліковою
ставкою центрального банку?

а) дисконтна політика;

б) валютних обмежень;

в) валютних захисних застережень.

14. Валютні інтервенції це:

а) політика, що передбачає купівлю-продаж державними
органами іноземної валюти з метою впливу на курс національ­
ної валюти;

б) політика заниження валютних курсів з метою розши­
рення конкурентоспроможності експорту товарів;

в) політика, спрямована на усунення або обмеження ва­
лютного ризику в міжнародних економічних відносинах;-

г) усі відповіді правильні.

Тема 9 СТРАХОВА СПРАВА

Основні терміни і поняття

Ризик, страхування, страховий ринок, страховик, страху­вальник, об'єкти страхування, добровільне страхування, стра­ховий ринок України, страхова компанія, особисте страхуван­ня, майнове страхування, страхування відповідальності, стра­хові посередники, страхові агенти, страхові брокери, актуарій, сюрвейер, аварійний комісар, диспашер.