Стан дослідження та історія проблеми

Уточнення предмета фінансової науки, з'ясування її взаємозв'язків та взаємовідносин з іншими економічними на­уками передбачає необхідність попереднього визначення структури економічних знань взагалі. Ключ для вирішення цього теоретико-методологічного питання дає класифікація економічних наук. Цим обумовлюється її пізнавальна цінність і практичне значення як засобу розвитку науки, вдосконален­ня наукової діяльності і навчального процесу. Класифікація наук - специфічна самостійна проблема філософії та наукоз­навства. Але разом з тим вона становить собою і внутрішню методологічну проблему кожної окремої науки. Філософські науки розроблюють найбільш загальні принципи кла­сифікації, а різні економічні науки використовують їх відповідно до специфіки власного конкретного об'єкта та предмета вивчення. Зміни в об'єкті, що досліджується, спри­чинюють також зміни в науці і, відповідно, в класифікації.

Класифікація економічних наук невіддільна від процесів їх становлення та розвитку, постійно супроводить їх. Однак існує певна відмінність в осмисленні цих процесів залежно від етапів розвитку економічних наук, стану диференціації та інтеграції останніх.

Проблема класифікації економічних наук отримала своє первісне (скоріше практичне, ніж теоретичне) розв'язання у працях пізніх меркантилістів (І. Юсті, Й. Зонненфельс та ін.) і основоположника англійської класичної політичної економії А. Сміта. У XIX ст. ряд його послідовників ускладнили поста-

___________ ТЕМА 2. Становлення та розвиток фінансової науки...

новку та вирішення цієї проблеми. Так, у працях німецьких вчених-політекономів та фінансистів К. Pay, Ю. Содена, Л. Якоба та інших містилась постановка питання про кла­сифікацію економічних наук і давалось її "тричленне" розв'язання, дещо відмінне від підходу меркантилістів та А. Сміта. Але лише наприкінці XIX - на початку XX ст. з'явили­ся праці, цілком присвячені методології даної проблеми. Відбу­лося також розділення теорії і історії питання, раніше злитих воєдино. Ряд вітчизняних вчених (Г.Ф. Симоненко, М.І. Туган-Барановський, В.Ф. Левитський, К.Г. Воблий, М.О. Сірінов та ін.) і зарубіжних дослідників (Л. Косса, А. Онкен та ін.) у своїх працях значне місце відвели з'ясуванню історії класифікації економічних наук. Паралельно вчені-фінансисти (Л.В. Ходсь-кий, В.О. Лебедев, І.І. Янжул та ін.), досліджуючи історію фінансової науки, також розглядали питання класифікації еко­номічних наук та її історії з метою краще з'ясувати предмет, місце та роль науки про фінанси в загальній системі наук.

Вчені XIX - початку XX ст. тісно пов'язували проблему класифікації (систематизації) науки зі школами політичної економії. Вважалося, що меркантилісти в своїх економічних дослідженнях не були теоретиками-систематиками, це прак­тики, і тому меркантилізм - скоріше економічна політика, ніж економічна теорія. Меркантилісти розглядали політичну еко­номію як мистецтво збагачення країни шляхом збільшення благородних металів. У фізіократів поряд з практикою з'яв­ляється і теорія. Школа фізіократів дала першу в хроно­логічному порядку систематику політичної економії. У пред­ставників класичної економічної теорії А. Сміта, Д. Рікардо та їх тогочасних прибічників теорія та практика йдуть паралель­но. Але питання про класифікацію економічної науки було свідомо поставлене в порівняно пізніший час. Тривалий період (до 30-х років XIX ст.) не було чіткого розмежування ні теоретичних, ні практичних, ні історичних завдань політичної економії.

Теорія фінансів

Таке схематичне зображення в цілому досить правильно схоплює канву подій, однак ігнорує ряд важливих моментів. На три з них звернемо увагу.

По-перше, в окремих пізніх меркантилістів (І. Юсті, Й. Зонненфельс та ін.) вже не лише фактично виділені окремі економічні науки (в тому числі фінансова), а й зроблені перші спроби обґрунтування такого виділення.

По-друге, у зазначеній вище схемі не розкривається роль представників класичної політичної економії, насамперед А. Сміта і Д. Рікардо, в постановці і фактичному розв'язанні пи-тання про різні економічні науки. Після А. Сміта, значення праць якого буде розкрито далі, видатний представник англійської класичної політекономії Давід Рікардо (1772-1823) заклав основи для розвитку конкретних еко­номічних наук: грошового обігу, кредиту, оподаткування, світової економіки. Тим самим він надав сильного додатково­го поштовху розробці питань класифікації економічних наук.

По-третє, не надається належного значення окремим по­ложенням із праць В.Н. Сеніора, Ж.-Б.Сея, Дж.Ст. Мілля та інших представників класичної школи, в яких містяться важ­ливі постановки для з'ясування питання про класифікацію економічних наук. Так, відомий англійський економіст В.Н. Сеніор у праці "Вступна лекція з політичної економії" (1827) запропонував поділ науки на чисту економію, що мала ознаки позитивної науки, і нормативне мистецтво господарювання. Чиста економія ґрунтувалася на кількох загальних тверджен­нях, що виникали із спостереження, а саме: кожний прагне до максимізації багатства при якомога менших витратах; кількість населення зростає швидше, ніж засоби харчування; машини дають можливість створювати додатковий продукт; норма прибутку в сільському господарстві спадає тощо. Тим самим В.Н. Сеніор фактично започаткував ту структуризацію економічної науки, яка лише наприкінці XIX ст. отримала гли­боке обґрунтування.

___________ ТЕМА 2. Становлення та розвиток фінансової науки.:.

Загальновідоме штучне протиставлення Дж.Ст. Міллем у книзі "Основи політичної економії" (1848) законів вироб­ництва і законів розподілу. Однак мало звертають увагу (якщо взагалі це роблять) на те, що це протиставлення (або дуалізм законів) фактично означає відділення економічної теорії з її системою природних економічних законів від економічної політики як двох частин єдиної науки. Такий поділ був потрібний Міллю для того, щоб обгрунтувати необхідність соціальних реформ при збереженні конкуренції між асоціаціями і довести необхідність численних вилучень із пра­вила laissez faire.

Класифікація Й.Зонненфельса. Навіть ще в останній третині XVIII ст. не було чіткої загальновизнаної дифе­ренціації економічних наук ні в наукових дослідженнях, ні у викладанні. Як дослідження, так і викладання фактично охоп­лювалися політичною економією, "розчиненою" в інших на­уках (політиці, юриспруденції, моральній філософії тощо). Ра­зом з тим паралельно склалися два різних підходи до кла­сифікації економічних наук.

Перший з них належав представникам дотеоретичної еко­номічної системи - меркантилістам. Він знайшов своє обґрун­тування та відбиття у поглядах ряду меркантилістів, зокрема відомого вченого, професора Віденського університету Йозе-фа Зонненфельса (1732-1817). Погляди цього знаного у Європі економіста викладені у його головній праці "Початкові основи поліції, торгової і фінансової науки". Вона витримала вісім видань (перше з'явилось у Відні в 1775/76 pp., восьме — там же в 1819/22 pp.; російський переклад - 1787 p.).

У Зонненфельса економічні науки відділені від усіх інших наук, у тому числі від політики. За визначенням вченого, політика - це особлива наука, "зібрання тих правил, під керівництвом яких зберігається зовнішня державна безпека". Економічні проблеми Й. Зонненфельс відніс до розряду трьох різних економічних наук - поліції, торгівлі та державних до-

Теорія фінансів

ходів (фінансів). Завдання кожної з них вчений визначив так: "Правилам, які слугують до обґрунтування та дотримання внутрішньої безпеки, навчає поліція або благочинність. При­множення промислів за допомогою вигідного обміну того, що виробляє земля і мистецтво, навчає наука про торгівлю. На­ука, що належить до державних доходів, показує нарешті, чим саме вони всім вигідні, як повинні збиратися і управлятися".

Разом з тим И. Зонненфельс відверто підкреслював свою прихильність до так званої камералістики і писав щодо торгівлі та фінансів: "Обидві останні йменуються також зокре­ма науками Камеральними, виробляючи їх від Камер госуда-ревих, оскільки внесені туди справи звичайно через них уп­равляються".

Австрійський вчений відбив також розуміння зв'язку, що склалося в другій половині XVIII ст., між трьома економічни­ми науками і багатьма іншими природничими та суспільними науками того часу. Останні (розумування, мораль, природни­ча наука зі всіма її частинами, математика, землеопис, історія, право, мови) Зонненфельс розглядав частково як "необхідне приготування" і частково як "полегшувальні засоби" для еко­номічних наук.

Доречно звернути увагу на один і той же рік першого ви­дання головної праці Й. Зонненфельса і знаменитої праці А. Сміта "Дослідження про природу та причини багатства на­родів". Однак економічне вчення і підходи до класифікації економічних наук цих вчених-економістів значно відрізняли­ся. Й. Зонненфельс був представником ще існуючого меркан­тилізму, проти якого А. Сміт вів непримиренну полеміку. Австрійський вчений надавав великого значення зовнішній торгівлі, максимальному збільшенню народонаселення як за­собу забезпечення зовнішньої і внутрішньої безпеки, зростан­ня продуктивності праці та податкових надходжень при одно­часному зменшенні податків на окремого виробника. В дусі меркантилізму Зонненфельс вимагав здійснення політики

___________ ТЕМА 2. Становлення та розвиток фінансової науки...

протекціонізму, введення захисних мит. Одночасно він вва­жав, що національне багатство визначається не лише благо­родними металами, а й усіма іншими цінностями. У поглядах на гроші Й. Зонненфельс дотримувався кількісної теорії гро­шей. Вчений виступав за відміну кріпацтва, за розподіл вели­ких латифундій, пустирів і громадських пасовищ, вважаючи дрібне господарство продуктивнішим.

Таким чином, класифікація Й. Зонненфельса свідчить про початковий процес відособлення економічних наук від політики, про їх диференціацію. Однак зміст цих наук викладений з по­зицій меркантилізму, який, незважаючи на свою надзвичайно багату літературу, є скоріше системою економічної політики, ніж теоретичною або науковою системою політичної економії. До того ж сама класифікація ще носить на собі відбиття галу­зевого підходу до економічної науки.

Класифікація А. Сміта. Інший підхід до класифікації еко­номічних наук представлений у працях та викладацькій діяль­ності А. Сміта. В 1751 р. вчений (на 28 році життя) став профе­сором Глазгівського університету, спочатку, протягом одного року, - логіки, а потім - моральної філософії. У викладанні А. Сміт дотримувався плану, прийнятого у свій час професором моральної філософії у тому ж Глазгівському університеті Гет-чесоном - його попередником по кафедрі і його вчителем. А. Сміт також поділив свій університетський курс моральної філософії на чотири основні частини: перша мала своїм пред­метом природну теологію, друга - етику у власному розумінні цього слова; пізніше він опрацював її і видав під назвою "Теорія моральних почуттів" (1759). Третя частина була присвячена природному праву, а четверта - практичним застосуванням права або, власне кажучи, політиці. Тут Сміт, за словами його учня Дюгала Стюарта, розглядав політичні установки, що сто­сувалися торгівлі, фінансів, церковних та військових установ. Отже, шлях А. Сміта від "Теорії моральних почуттів" (1759) та "Лекцій по юриспруденції" (1763) до "Багатства на-

Теорія фінансів

родів" (1776) - це шлях від моральної філософії і природного права, що становило її частину, до самостійних економічних наук - політичної економії, теорії економічної політики, фінансів та управління.

Але згідно зі встановленою А. Смітом традицією, ще три­валий час викладання фінансових знань і управління в універ­ситетах входило до складу курсів з політичної економії.

У цих умовах А. Сміт двояко розумів завдання політич­ної економії. По-перше, це вивчення так званого природного порядку, природних, тобто об'єктивних, незалежних від волі, намірів та свідомості людей законів, що управляють еко­номікою. По-друге, це розробка заходів економічної політики держави (уряду, государя). Обидва завдання підпорядковані благородній меті зростання народного добробуту. "Політична економія, що розглядається як галузь знання, яка необхідна державному діячу або законодавцю, - вважав А. Сміт, - ста­вить собі два різних завдання: по-перше, забезпечити народу великий доход або засоби існування, а точніше забезпечити йо­му можливість добувати собі їх; по-друге, доставляти дер­жаві або суспільству доход, достатній для суспільних потреб. Вона ставить собі мету збагатити як народ, так і государя". За сучасною термінологією, це, по суті, поділ економічної те­орії на позитивну і нормативну, що став загальноприйнятим у XX ст.

У тісному зв'язку з таким підходом А. Сміт фактично розрізняє науку про фінанси і науку про управління еко­номікою.

Архітектоніка праці А. Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776) так відбиває ці поділи (розрізнення). Із п'яти книг ^Багатства народів" три перші відведені позитивній теорії, четверта - полеміці з меркан­тилізмом та фізіократією і п'ята - доходам, витратам і функціям держави в режимі природної свободи (нормативній теорії, фінансам та управлінню).

___________ ТЕМА 2. Становлення та розвиток фінансової науки...

Оцінки класифікації А. Сміта. Ставлення вчених XIX -початку XX ст. до смітівського поділу політичної економії на дві частини та фактичне виділення вченим фінансової науки і науки управління завжди було далеко неоднозначним. Таким же воно залишалось і в XX ст. Умовно можна виділити щонай­менше п'ять таких підходів.

Перший підхід: багато вчених-економістів взагалі не помітили або не надали належного значення вищевказаним смітівським розрізненням. Наприклад, відомий англійський політеконом професор Кембриджського університету Джон Невіль Кейнс (батько відомого Джона Мейнарда Кейнса) в спеціальному розгляді питання про складові частини політич­ної економії і дискусію навколо них навіть не згадував внеску А. Сміта в аналіз цієї проблеми. До речі, це саме спостерігаємо і в сучасних численних підручниках "Економікс" при роз'яс­нені суті та відмінностей позитивної і нормативної економічної теорії. Правда, на відміну від XIX ст., це відбиває звичність (бу­денність) і загальноприйнятість положення про дві органічні складові частини економічної теорії, але елемент історизму і первісних витоків поділу при цьому, на жаль, зникає.

Різновидністю першого підходу можна вважати також не строге слідування смітівському розрізненню багатьох його послідовників. Відомий історик економічних вчень професор Паризького університету А. Еспінас (1844-1922) наприкінці XIX ст. писав, що воно "не витримувалось у послідовників Ада­ма Сміта... Вони не надто строго турбувалися розрізняти те­орію і практику, як робив їх вчитель, і економічна наука знову падає до емпіризму, з якого той намагався її підняти".

Другий підхід: досить критичне ставлення до позиції А. Сміта. Відомі німецькі вчені (К.Г. Pay, K.T. Еєберг та ін.) роз­глядали цю позицію під кутом зору її значення для становлен­ня та розвитку фінансової науки. У другій половині XIX ст. вони вважали смітівське трактування перешкодою на шляху глибшого розвитку фінансової науки. Ця думка обґрунтовува-

Теорія фінансів

лася тим, що Адам Сміт розглядав фінансову організацію ви­ключно як частину народного господарства, а податковий устрій аналізував переважно з точки зору його економічних наслідків. На погляд німецьких вчених, у англійських, фран­цузьких та американських послідовників великого класика фінансова наука перетворювалася на несамостійну частину політичної економії, в якій вона і "розчинялася". "Для подаль­шого прогресу фінансової науки, - писав професор Ерлангенсь-кого університету К.Т. Еєберг, - необхідно було, по-перше, відділити її від надмірно тісного зв'язку з політичною еко­номією, в який поставив її А. Сміт, і, по-друге, пристосувати її до поглядів, що змінювалися, на державу та її діяльність".

У дусі такого підходу наприкінці XIX ст. професор кафед­ри фінансового права Санкт-Петербурзького університету В.О. Лебедев (1833-1909) писав про вплив на розробку фінан­сової науки новітніх на той час поглядів на економічну роль держави та соціальні питання. Він зазначав, що прагнення ви­класти фінансову науку з врахуванням цих поглядів значною мірою вже здійснилось в останній третині XIX ст. в Німеччині. В інших країнах, на думку вченого, політична економія лише починає виходити за ті межі, які їй поставив А. Сміт. Нові по­гляди на державу та самоуправління мало ще утвердились. То­му і у вчення про фінанси не внесено тут майже нічого нового.

Третій підхід: критичне ставлення до позиції А.Сміта з марксистських позицій у поєднанні із загальною позитивною оцінкою економічної системи вченого. К. Маркс (1818-1883) вбачав у методології А. Сміта "цілком суперечливий спосіб уявлення", коли "один погляд більш-менш правильно виражав внутрішній зв'язок, а другий, - що виступає так само пра­вомірним і без всякого внутрішнього зв'язку з ним, виражає зв'язок, який проявляється зовнішньо". Щодо послідовників А. Сміта, то вони, на думку Маркса, "можуть безперешкодно про­суватися вперед у своїх спеціальних дослідженнях і міркуван­нях і незмінно розглядати А. Сміта як свою основу, незалежно

___________ ТЕМА 2. Становлення та розвиток фінансової науки...

від того, чи приєднуються вони до езотеричної чи екзотеричної частини його твору, чи ж, як це буває майже завжди, плута­ють ту і другу".

Але так звані безпосередньо-практичні форми господарю­вання ("поверхові", "зовнішні економічні форми", за терміно­логією К. Маркса) мають відносно самостійний характер руху і прямо визначають господарську діяльність. Відбувається це незалежно від того, чи взагалі з'ясований їх зв'язок із сутністю та внутрішнім змістом, чи ні. Для розуміння складної сукуп­ності взаємодіючих явищ та процесів господарського життя необхідні спеціальні економічні знання, тобто особливі еко­номічні науки, включаючи фінансову і управлінську. Госпо­дарський механізм суспільства з притаманними йому еко­номічними, фінансовими, управлінськими відносинами - так само законний об'єкт вивчення політичної економії та інших економічних наук, як і проблеми власності, вартості, грошей тощо.

Тому марксове протиставлення дослідження "глибинних" і "поверхових" економічних форм, як відповідно - наукових і ненаукових, на нашу думку, безпідставне та хибне.

Разом з тим соід врахувати, що К. Маркс та його прихиль­ники розглядають політичну економію А. Сміта як наукову в цілому і вважають її теоретичним джерелом свого економічно­го вчення.

Четвертий підхід: стримано-іронічне ставлення до позиції А. Сміта. Так, сучасний відомий історик економічної думки професор М. Блауг (Англія) вважає визначення завдань політичної економії А. Смітом (нормативна частина науки) та­ким, що "разюче не відповідає загальному тону "Багатства на­родів". Однак, за Смітом, навіть у режимі природної свободи за державою зберігається ряд важливих функцій. Характерно, що вчений чітко сформулював і глибоко проаналізував їх у книзі V "Про доходи государя або держави". Тому А. Сміта не можна вважати прихильником абсолютної, крайньої форми

Теорія фінансів

економічного лібералізму. А відтак "разюча невідповідність" позитивної і нормативної частин політичної економії в нього насправді виявляється не зовсім такою.

До того ж необхідно врахувати таке. Головний полемічний заряд "Багатства народів" А. Сміта спрямований проти мер­кантилізму, завдяки чому насамперед книга користувалася по­пулярністю в сучасників. Одними з основних положень реаль­но існуючого тоді навіть в Англії меркантилізму були про­текціонізм у зовнішній торгівлі і принцип активного втручан­ня держави в приватне економічне життя. Проти них насампе­ред спрямоване вістря красномовної критики А. Сміта. "Дер­жавний діяч, який намагався б давати приватним особам вказівки, як вони повинні використовувати свої капітали, - пи­сав учений, - обтяжив би себе цілком зайвою турботою і та­кож привласнив би собі владу, яку не можна без шкоди довіряти не лише будь-якій раді чи установі і яка ні в чиїх руках не вия­вилась би настільки небезпечною, як у руках людини настільки божевільної та самовпевненої, щоб уявити себе здатною вико­ристати цю владу". Подібні критичні випади містяться на ба­гатьох сторінках "Багатства народів" А. Сміта.

Добре схопив суть проблеми видатний український вче-ний-економіст та державний діяч М.Х. Бунге (1823-1895). Він писав про значний вплив праць і частково викладацької діяль­ності А. Сміта та його прибічників на економічні перетворен­ня, особливо першої половини XIX ст. Ці перетворення - в дусі вчення про свободу підприємництва - відзначалися особ­ливим характером. А. Сміт не пропонував готового госпо­дарського та фінансового устрою; його мета - звільнити еко­номіку від монополій та утисків. Тому реформи, що навіюва­лись началами його теоретичної системи, потребували вивчен­ня дійсності, усвідомлення суспільством необхідності реформ і строгої обачливості при їх здійсненні з боку самих реформа­торів. (Додамо від себе: жодне із зазначених положень не втра­тило своєї актуальності в світлі нинішніх ринкових перетво-

___________ ТЕМА 2. Становлення та розвиток фінансової науки.*.

рень економіки постсоціалістичних країн.) Майже всі великі європейські країни можуть вказати на діячів, вихованих шко­лою Сміта: Росія може назвати М.М. Сперанського і графа Гур'єва (до речі, міністра фінансів Росії); Німеччина - Л. Штейна, Франція - де Мольєна. Але ніде не був так підготов­лений грунт для реформ у дусі вчення А. Сміта, як в Англії, яка висунула ряд чудових державних діячів-реформаторів.

Нарешті, підхід прихильників та шанувальників смітівських розрізнень. Згаданий уже А. Еспінас високо цінував позицію А. Сміта щодо розрізнення теоретичної та практичної частин політичної економії і неодноразово вдавався до власно­го трактування її. Вчений, вважав смітівський поділ (розрізнен­ня) чітким, послідовним та особливо важливим. Очевидно, А. Еспінас навіть дещо перебільшував його значення, коли писав, що завдяки цьому поділу А. Сміту цілком обґрунтовано припи¹ сують титул засновника політичної економії.

Професор Варшавського університету Г.Ф. Симоненко бе­зумовно визнавав пріоритет А.міта в постановці та вирішенні питань класифікації економічної науки, його значний вплив на подальше їх розв'язання. Вчений ґрунтовно виклав це пи­тання в історичному аспекті, із залученням значної літерату­ри, за такою схемою: значення прикладних економічних наук у системі меркантилістів; відношення прикладних частин еко­номічної науки до чистої частини її в системі фізіократів; пра­ця А. Сміта як перше самостійне викладення законів чистої ча­стини економічного вчення; постановка А. Смітом приклад­них частин економічної науки в безпосередню залежність від законів чистої частини її; А. Сміт як батько не лише політич­ної економії, а й вчення про фінанси у зв'язку з вченням про управління; роз'єднання після А.Сміта прикладних частин економічної науки з чистою її частиною; полеміка та оцінки внеску А. Сміта у класифікацію економічних наук.

Оригінальним було пояснення Г. Симоненком причини включення А. Смітом та багатьма його послідовниками вчен-

Теорія фінансів, • -

ня про державні фінанси до складу політичної економії. Г. Си-моненко вважав, що це зумовлено неоднорідністю народного господарства. Останнє розпадається на дві дещо різні за своєю суттю частини. До складу народного господарства входить, по-перше, сукупність усіх приватних господарств, що знаходять­ся в межах певної держави, і, по-друге, особливе, окреме від них державне господарство, хоч воно й черпає свої доходи го­ловним чином з доходів приватних господарств. Звідси, відповідно грецькій етимології слів "політична економія", під цією наукою слід би розуміти одночасно і вчення про закони, що управляють сукупністю приватних господарств, і вчення про державне господарство або фінанси. Тому в А. Сміта вчен­ня про державні фінанси, або фінансова наука, не відокремлю­валось від вчення про народне господарство взагалі, тобто політичної економії. Воно становило не більше, ніж частину останньої. В своїй відомій праці А. Сміт заклав перші основи і науки про народне господарство в тісному розумінні цього слова (тобто політичної економії), і науки про державне госпо­дарство або про фінанси, яка лише пізніше відокремились від першої і утворила окрему науку. Тому А. Сміта визнають од­ночасно батьком і політичної економії, і фінансової науки.

Оцінка внеску А. Сміта в науку про фінанси. В історії економічної та фінансової думки засобами порівняльного аналізу ґрунтовно розкрито вагомий внесок А. Сміта у фінан­сову науку, показані суттєві відмінності його фінансових по­глядів на фоні меркантилізму і фізіократії. Особливу увагу з'ясуванню цих питань приділили російські та українські істо-рики-економісти (І.І. Янжул, В.О. Лебедев, В.Ф. Левитський, М.І. Туган-Барановський та ін.). Так, академік І.І. Янжул (1846-1914) підкреслював, що погляди А. Сміта на джерела багатства, а отже, і на фінансові питання, суттєво відрізняють­ся від поглядів його попередників - меркантилістів та фізіок­ратів - і "значно вище них". Зокрема, була подолана од­нобічність (а отже, і хибність) попередніх економічних вчень

___________ ТЕМА 2. Становлення та розвиток фінансової науки..,

щодо джерел національного багатства. На думку А. Сміта, існує три джерела народного багатства - земля, праця і капітал. У відповідність із ними поставлені джерела фінансо­вого господарства. "Таким чином, головна заслуга Сміта для нашої фінансової науки, - робив висновок І.І. Янжул, - полягає в тому, що він розвинув економічну основу фінансової справи і проклав шлях до органічної обробки цієї галузі знання". І. Янжул визнавав, що в англійського класика фінансова наука ще не виділена із загальної системи політичної економії, відсутні самі терміни "фінанси" та "фінансове господарство". Але, влучно відмічав учений, з різних розділів праці А. Сміта "Ба­гатство народів" неважко скласти загальну картину його фінансового вчення: всі джерела державних доходів змика­ються в одне ціле, яке підпорядковується більш обширному цілому - народному господарству.

Заслугу А. Сміта вчені вбачали також у тому, що він роз­глядав податки в загальному зв'язку і встановив чотири знаме­ниті правила (принципи) здорового оподаткування: 1) подат­ки повинні відповідати доходам; 2) їх розміри, час, спосіб і місце платежу повинні бути точними і визначеними; 3) пода­ток повинен стягуватися найбільш зручним для платника спо­собом; 4) збір податків повинен обходитися державі якомога дешевше.

Надзвичайно благотворний вплив вчення А. Сміта на по­дальший розвиток фінансової науки вчені різних країн пра­вильно вбачали у зміні ролі науки щодо практики. Виключне значення практики, яка цілком панувала доти у фінансовому господарстві, було порушене. А. Сміт навчив бачити в ній ли­ше шлях, засіб для розробки та перевірки загальних прин­ципів: наукові начала зробились законодавцями практики. Професор кафедри фінансового права Московського універ­ситету І.Х. Озеров (1869, рік смерті не встановлений) фактич­но цю саму оцінку висловив так. Своєю працею "Багатство на­родів" Адам Сміт відкрив нову епоху у фінансовій науці. До

Теорія фінансів

виникнення класичної політекономії навколишня дійсність чинила сильний вплив на зміст фінансової науки. Наприклад, домени, що довго відігравали значну роль у бюджетах, і у фінансової науки віднімали левову частку уваги. Фінансова наука часто лише описувала існуюче і давала рецепти на ті чи інші випадки.

"Класична школа політичної економії - А.Сміт і особливо Д.Рікардо -теоретизувала фінансову науку, - підкреслював І.Х. Озеров. - Вона вважала своєю місією відновити природ­ний порядок шляхом знищення пут та перепон, які затримува­ли економічне життя; звідси вчення про справедливі системи оподаткування".