Історія міжнародних відносин у післявоєнній Франції.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Історія міжнародних відносин у післявоєнній Франції.



Формування нових підходів до історії міжнародних відносин у французькій історіографії пов'язане з ім'ям професора Паризького університету П'єра Ренувена (1893-1974). Його погляди формувалися у суспільно-політичній атмосфері Франції перших десятиріч XX ст., коли перед істориками стояло завдання виправдати зовнішню політику своєї країни і "ошляхетнити" її цілі у Першій світовій війні, поклавши вину за її розв'язання на Німеччину та її союзників. П. Ренувен, як учасник цієї війни і учень А. Олара, цілком підходив на цю роль. У 1928 р. він був включений до грона знаних французьких істориків, які за дорученням уряду підготували і опублікували - у відповідь на німецьку версію дипломатичної історії — 32-томне видання "Французьких дипломатичних документів 1871-1914 рр." (1929-1957). Міжвоєнні праці П. Ренувена хоча й перебували в річищі тогочасних офіційних оцінок війни, де основна вина покладалася на центральні держави, вирізнялися спробами кинути більш широкий погляд на події.

Друга світова війна внесла перелом у світогляд і методологічні погляди П. Ренувена. Його погляди на історію міждержавних відносин у завершеному вигляді були представлені у 8-томній "Історії міжнародних відносин", яка вийшла під його загальною редакцією у 1953—1958 рр., і книзі "Вступ до історії міжнародних відносин" (1964), написаної спільно з його учнем Ж.-Б. Дюрозелем.

Методологічною підставою оригінального підходу П. Ренувена послугували марксизм і Школа "Анналів". З'єднавши їх раціональні ідеї, вчений запропонував теорію "глибинних сил", що діють у міжнародних відносинах, а точніше - у відносинах між народами, а не державами. На його думку, міжнародні відносини визначаються не стільки дипломатією урядів, скільки синтезом географічних і демографічних умов суспільств, їхніх економічних і фінансових інтересів, технологій, внутрішніх соціальних структур, ідеологій, вірувань, моралі, ментальності. Врахування всіх цих "глибинних сил" може прояснити основне в міжнародних відносинах - мотиви, причини та наміри. На відміну від представників Школи "Анналів" П. Ренувен не перебільшував значення соціальних процесів, з повагою ставився до "історії-події", вважаючи її необхідним елементом історичного аналізу і пояснення. Він відкидав моністичний погляд на причини розвитку цих стосунків, зазначав, що у конкретних обставинах провідну роль можуть відігравати різні чинники. Тому при розгляді історії міжнародних відносин поряд з політичними та дипломатичними процесами він наводив дані про розвиток науки і техніки, соціально-економічне становище, національні і соціальні рухи та колективну психологію.

У 60-70-ті роки XX ст. під керівництвом IX Ренувена було підготовлено низку докторських дисертацій, присвячених економічним і фінансовим взаєминам Франції з іншими державами в 19- 20 ст. Серед учнів Ренувена виділяється творчими здобутками професор Сорбонни Жан-Батіст Дюрозель - автор численних праць з історії міжнародних відносин і передусім популярного синтезу "Історія дипломатії від 1919 року до наших днів", який тільки у Франції витримав дванадцять видань, був перекладений багатьма мовами світу (український переклад з'явився 1995 р.). Його працям властива увага до глобальних соціально-економічних, політичних і культурно-духовних зрушень, котрі чинять безпосередній вплив на міжнародні відносини. Нове покоління французьких істориків міжнародних відносин утримує на високому рівні планку досліджень, продовжуючи і збагачуючи концепцію П. Ренувена завдяки новітнім методологіям.

 

12. Початок діяльності Школи "Анналів" у Франції.

Від крайнього релятивізму західну історіографію "вберегли" засновники потужного і впливового аж до кінця XX ст. напряму, який отримав назву Школа "Анналів". Ними були французькі історики Марк Блок (1886-1944) і Люсьєн Февр (1878-1956). У 1929 р. вони розпочали видавати "Аннали (щорічник) економічної та соціальної історії", навколо якого згуртувалася група їхніх учнів.

Маючи ґрунтовну фахову освіту, здобуту в різних європей­ських університетах, чималий досвід особистих досліджень, опри­люднених в численних виданнях, засновники Школи "Анналів" виступили за глибоке оновлення підходів до історіописання. Вони закликали вив­чати історичну Людину у всіх її проявах і взаємодіях у географіч­но-природному середовищі, господарських, політичних, соціальних і культурних взаєминах, повсякденному житті з його ритуалами і забобонами. Цементуючим елементом такого синтезу виступала "соціаль­на пам'ять" або ментальність - поєднання індивідуальної і колектив­ної свідомості, в якій відображаються тривкі уявлення і стереотипи (ментальні структури), що їх можна пізнати з допомогою історич­них джерел.

Водночас, вважали французькі вчені, історик-дослідник по­винен відмовитися від звичайної описовості подій і фактів, зосере­дити увагу на проблемах історичного минулого, котрі є важливими для розуміння і пояснення колишньої дійсності: діалог історика з джерелами повинен у підсумку принести нове знання, приховане за звичайними поодинокими подіями. Йшлося про вивчення суспіль­них структур - економічних, соціальний, свідомісних тощо. Така програма історичних досліджень була недосяжна без залучення теорій інших наук про Людину - соціології, психології, географії тощо, а також нових видів джерел - господарських правових актів, судових справ, епістолярії, етнографічних.

Нову історію засновники Школи називали "тотальною". Во­на відвертала увагу від опису політичних подій і видатних осіб. Запропоновану модель історичного пізнання засновники Школи назвали "новою історією" або "Новою історичною наукою", її становлення і поширення в умовах неспокійного" XX ст. розтягнулося на декілька десятиріч.

Засновники Школи "Анналів" не встигли створити "класич­ні праці" реалізації своєї доктрини. Ця роль припала т. зв. другому поколінню Школи, зокрема її визнаному лідеру Фернану Броделю. Проте виконати свій задум йому вдалося лише після зак. Другої світової війни.

Броделівський приклад "структурної історії" називають також "глобольною історією" через спробу представити суспільні трансфор­мації на всій земній кулі.

Людина є творцем історії як культури в широкому розу­мінні терміну - цивілізації. Події та особи залишаються на другому плані, а на першому - взаємодія людей з навколишнім середови­щем в процесі господарських стосунків, політичних, соціальних, і т. подібне.

 

13. Друге покоління Школи "Анналів". Бродель.

Друге покоління Школи, лідер - Фернан Бродель (1902-1985). Дві його великі праці - "Світ Середземномор'я в епоху Філіпа ІІ" і "цивілізація, економіка і капіталізм ХУ-ХУІІІ ст." (З томи) - вийшли друком, відповідно, наприкінці 40-х і в 60-70-х р. XX ст. Обидві праці стали конкретизацією методологічної докт­рини "нової історії'", яка невдовзі отримала назву "структурної історії" і стала популярною в багатьох європейських країнах. Броделівський приклад "структурної історії" називають також "глобольною історією" через спробу представити суспільні трансфор­мації на всій земній кулі.

У центрі моделі історіобачення французького вченого стоїть прояв Людини в конкретному історичному часі і просторі. Людина є творцем історії як культури в широкому розу­мінні терміну - цивілізації. Події та особи залишаються на другому етапі, а на першому - взаємодія людей з навколишнім середови­щем в процесі господарських стосунків, політичних, соціальних, культурних взаємин, повсякденному житті. Під час таких взаємин виникають і повільно змінюються економічні, політичні, соціальні і культурні структури, кожна з яких змінюється в рамках різного історичного часу. Ці суспільні структури, що є передусім свідомісно-культурними феноменами, котрі виникають в процесі сус­пільних взаємин, чинять вплив на людські стосунки з різною силою. Одні структури є міцними і тривалими, а їхні зміни відбува­ються у часі "великої тривалості"; до них належать уявлення про навколишній світ. Менш стійкі структури змінюються дещо швидше - вони проходять у "часі середньої три­валості" - економічні стосунки, соціальні зв'язки. Ще інші - перед­усім політичні зміни - розгортаються у "часі короткого тривання". Усе це пов'язано з особливостями відображення і закріплення в людській свідомості певних стійких культурних уявлень (стереоти­пів). Завдання історика полягає у виявленні цих, часом невловимих і прихованих, структур свідомості, котрі, визначають сус­пільну поведінку людей. Таке дослідження заторкує не факти й події, що лежать на поверхні, а вимагає проникнення у внутрішній світ людей, що творили ці явища. Воно більш складне, тому що вимагає іншого способу роботи з історичними джерелами з метою витягнення з них "прихованої"" інформації.

Броделівський історичний синтез був протилежним марк­систському моністичному уявленню про жорстку зумовленість всіх суспільних проявів незалежними від людей "зовнішніми" явищами об'єктивного світу - результатами людської діяльності. Він демон­стрував відмінність протікання різних суспільних процесів, котра зумовлювалась особливостями їх відображення у людській свідо­мості. За таких умов можна було значно адекватніше пояснювати історичні явища, які не вписувалися у жорстку марксистську схему, а історична картина, що виникала, була багатоманітнішою і ближ­чою до минулої реальності.

На прикладі "матеріальної цивілізації" Ф. Бродель показав, що економічні відносини охоплюють не просто "ринкові відноси­ни", а включають в себе значно ширше коло взаємин - умови жит­тя, трудову діяльність, потреби, харчування, одяг, медицину, техніку і технології, надії та ідеали, цінності і правила поведінки тощо. Така історія відкривала неоглядну перспективу для продов­ження досліджень за встановленим взірцем в напрямку вивчення життя", культурно-антропологічних вимірів істо­рії буття, в центрі якого перебувають структури свідомості.Крім "Середземномор'я" і "Матеріальної цивілізації"", Ф. Бродель дотримувався усталеного взірця історіо-писання у своїй останній великій роботі "Ідентичність Франції". У ній він аналізує змодельовані ним структури-цивілізації, змальовує структуру "нерухомої історії"" взаємин людей з навколишнім природним середовищем, географічні й кліматичні умови Франції та їх вплив на антропологічну, мовну, економічну, політичну різноманітність її регіонів.

 

14. Третє покоління Школи "Анналів": квантифікація і ментальність.

Поворот до історії ментальностей з особливою силою проявився у послідовників Школи у 70-80-ті роки, коли почали задавати тон представники т.зв. "третього покоління". Найбільш відомими його представниками стали Ж. лє Ґофф, М. Ферро, П. Нора. У 1974 р. вони опублікували тритомну колективну працю "Техніка історії", в якій під впливом постмодерну проголо­сили намір створити "нову історію", що повинна відійти від вив­чення соціальних структур і надструктур, відмовитися від "великих наративів", "глобальних схем" і зосередитися на дослідженні свідомісних явищ, індивідуальних і колективних уявлень, описі подій. Історія, на думку авторів, повинна бути відкрита всім впливам, співпрацювати з багатьма науками, повернутися обличчям до окремої людини та її переживань. Поворот в історіописанні був закріплений в колективній роботі "Нова історія" (1978), яка вийшла під редакцією лє Ґоффа. У ній простежувалася сильна тенденція до зв'язку історії з культурною антропологією, вивченням індиві­дуального і колективного досвіду.

Ініціатори звороту до "нової історії"" своїми дослідженнями створили взірці нового історіописання. У 1975 р. великим накладом вийшла праця Е. лє Руа Лядюрі "Монтайю, окситанське село з 1294-1324 р." Це була історія ізольованої в Піренеях сільської громади в добу середньовіччя. На основі 92-х томів актів доклад­ного розслідування на предмет поширення в селі катарської єресі, історик реконструював цікаву картину життя та уявлень селян, їхнього господарства, звичаїв, сімейних стосунків. Блискуче напи­сана книжка читалася як роман, стала бестселером, побила всі рекорди популярності (загальний наклад 2 млн примірників), при­несла автору комерційний успіх. Подібна реакція була й на нас­тупну роботу Е. лє Руа Лядюрі 1979 р. "Романський карнавал", де він взяв сюжет про соціальні заворушення у місті Роман, спрямова­ні проти засилля знаті, здійснив реконструкцію світосприйняття мешканцями Ланґедока свого часу і власного місця у ньому. Заколот у Романі 1580 р. змальовано в химерній атмосфері карна­вального дійства, в якому люди в силу обставин і звичаїв висту­пають в певних ролях, про які й самі не здогадуються.

Культурна антропологія стала найбільш популярним захоп­ленням представників "третього покоління" Школи "Анналів". Гучного розголосу і наслідування набули праці Філіпа Арієса, який у 70-ті роки опублікував декілька книжок про ставлення до смерті в різні часи та його відображення в поведінці людей ("Людина перед обличчям смерті", 1972; "Нарис смерті на Заході", 1975). Після того чимало істориків почали вивчати народження, шлюб, почуття, кохання, одяг та інші прояви людського життя у минулі часи. Зокрема, Жорж Дюбі написав роботу "Лицар, жінка і священик. Шлюб у середньовічній Франції"" (1981). У цьому ж напрямі працював і Жак лє Ґофф, якого цікавили системи колективних уявлень та ідей людей середньовіччя, "учена" та "народна" культура. Героєм його творів стали прості люди та їхні повсякденні проблеми, звичаї, вірування, забобони ("мовчазна більшість"). Культурно-антропологічний підхід усунув з історії по­дії й постулював "неподієву історію" - ментальність, змусив запро­вадити у дослідження нові типи джерел (фольклор, казки, ритуали, артефакти). Усе це дало змогу значно глибше проникнути у внут­рішній світ людей певної епохи.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.173.209 (0.008 с.)