Форми міжнародних розрахунків

 

Міжнародні розрахунки проводяться перш за все у зовнішній торгівлі за надані послуги і продані товари та некомерційні операції при кредитуванні й русі капіталів між країнами, в тому числі пов'язаному з будівництвом об'єктів за кордоном при наданні різноманітних допоміг, підтримок. Міжнародні розрахунки – це регулювання платежів за грошовими зобов'язаннями та вимогами, які виникають між юридичними особами та громадянами різних країн на підставі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносин.

Стан міжнародних розрахунків залежить від умов зовнішньоторговельних контрактів, міжнародних правил та звичаїв, банківської практики, валютного законодавства та інших факторів.

Здійснення міжнародних розрахунків комерційними банками за зовнішньоекономічними операціями підприємств передбачає наявність між банками – резидентами та нерезидентами кореспондентських відносин, тобто договірних відносин між банками різних держав з метою виконання кожним із них для іншого певних операцій та послуг, пов’язаних з розрахунками між клієнтами та з власними відносинами. Вони оформляються кореспондентськими договорами, в яких визначаються види послуг, форми, порядок та умови надання: відкриття рахунків, підтвердження і виконання акредитивів та інших розрахункових операцій, розмір комісійної винагороди за послуги щодо ведення коррахунку, спосіб передавання та захисту інформації, строк договору, відповідальність і санкції за його порушення. Кореспондентські відносини між банками передбачають відкриття банками-резидентами кореспондентських рахунків у банках-нерезидентах, і навпаки.

Ці коррахунки підрозділяються на рахунки “Ностро”, “Лоро”. “Ностро” називається рахунок, відкритий даним банком у іншому комерційному банку. Рахунок “Ностро” відображається у банку-власника в активі, а в обслуговуючого банку-кореспондента – в пасиві балансу.

“Лоро” (Loro) називається рахунок, відкритий у даному банку для іншого комерційного банку – його власника. Тому один і той самий коррахунок для банку-власника буде рахунком “Ностро” (Nostro), а для обслуговуючого банку – рахунком “Лоро”. В обслуговуючого банку-кореспондента “Лоро” відображається в пасиві балансу, а в банку-власника – в активі.

Кореспондентський рахунок, відкритий даним банком для іноземного банку-кореспондента, в іноземній практиці ще називається рахунком “Востро”. Для банків України рахунки “Востро” – це, власне, те ж саме, що й рахунки “Лоро”.

Форми міжнародних розрахунків, що застосовуються у міжнародній практиці, подібні до тих, які мають місце у внутрішньоекономічних розрахунках. Здійснення міжнародних розрахунків комерційними банками може бути оформленим різними міжнародними платіжними документами і передбачає розвинену систему інструментарію їх виконання:

міжнародні розрахунки простим банківським переказом,

міжнародні розрахунки з використанням інкасо,

міжнародні розрахунки з використанням документарного акредитиву,

міжнародні розрахунки із використанням електронних систем (СВІФТ, система міжнародних пластикових карток, Інтернет-банкінг тощо).

Інкасова форма міжнародних розрахунків здійснюється відповідно до Уніфікованих правил по інкасо/ERI, що видані Міжнародною торговою палатою. Ділиться на інкасо з попереднім акцентом документів та інкасо з негайною оплатою. З метою гарантії та прискорення платежу часто розрахунки здійснюються телеграфом.

Акредитивна форма розрахунків регламентується Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів/ERA 500. Документарний акредитив пов'язаний із представленням товарних документів, за якими банк бере на себе зобов'язання провести за дорученням імпортера оплату товарних документів експортеру чи акцептувати тратту.

Якщо ці стандартизовані процедури не використовуються, то зовнішньоторгові партнери можуть домовитися про "недокументарні платіжні угоди"; такими, наприклад, є:

попередня оплата (завдаток): оплата при видачі доручення;

авансовий платіж до або під час поставки;

чистий платіж (clean payment);

оплата з відстроченим терміном платежу (deferred payment).

Авансові платежі або оплата вже отриманого товару здійснюються шляхом банківського переказу валюти імпортером експортеру. Ці перекази часто поєднуються з іншими формами міжнародних розрахунків з гарантією банку, який у випадку несплати вартості товару імпортером здійснює платіж проти товаророзпорядчих документів, одержаних від експортера. Використання банківських переказів сприяє прискоренню та спрощенню міжнародних розрахунків. Коли розрахунки ведуться з використанням відкритого рахунку, товар постачається на умовах його наступної оплати, а належна сума заноситься імпортером на рахунок експортера. Платежі здійснюються за згодою у встановлений період, а остаточне врегулювання заборгованості з відкритого рахунка – через банки, із застосуванням інших форм міжнародних розрахунків. Тому банки, як правило, не виділяють міжнародні розрахунки з відкритого рахунка, а включають їх в інкасо чи через банківські перекази.

Банківські перекази у міжнародних розрахунках

Банківський переказ

– це основна форма міжнародних розрахунків у сучасній практиці. Крім того, банківський переказ є елементом всіх інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі). Банківський переказ належить до платних комісійних операцій банку. Усі банки, які беруть участь у здійсненні банківського переказу, беруть комісію за проведення операції.

Оплата переказом можлива на будь-якій стадії виконання контракту: до відвантаження товару, після відвантаження товару, через певний період. Оплата до відвантаження означає аванс. У цьому випадку імпортер у встановлені контрактом строки або після повідомлення експортера про готовність товару до відвантаження дає доручення банку здійснити переказ валюти на користь експортера. Отримавши таке повідомлення, експортер відвантажує товар. Боржник передає своєму банку відповідний формуляр у трьох примірниках і в такий спосіб доручає йому переказати на рахунок свого кредитора певну суму грошей. Порядок виконання банківського переказу такий:

· переказ відбувається відповідно до умов укладення контракту проти повідомлення продавця про відвантаження;

· експортер відвантажує товар і отримує товарні документи від перевізника;

· експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші комерційні документи імпортеру;

· імпортер подає заявку на переказ;

· імпортер отримує товари;

· банк імпортера, отримавши заявку на переказ, здійснює списання грошей з валютного рахунку клієнта і зараховує їх на рахунок банка-кореспондента;

· банк експортера:

· перевіряє одержані документи;

· списує гроші з рахунку банку імпортера, зараховує їх на рахунок постачальника;

· передає документи про отримання ним грошей і виписує з рахунку клієнта.

Для здійснення переказів, які надходять регулярно, призначені тому самому одержувачу й сума яких щоразу однакова, можна скористатися так званим дорученням банку на проведення операцій за зобов'язаннями клієнта за його рахунок. У такому випадку банк платника щоразу автоматично переказує у відповідний час заздалегідь визначену суму. Для боржника це не тільки заощадження часу, але й гарантія того, що він не пропустить термін сплати.

З огляду на необхідність розвитку міжнародної торгівлі в Україні, та як попередня умова започаткування цього процесу, вихід на світовий ринок резидентів, застосування загальноприйнятих в міжнародній практиці форм безготівкових розрахунків набувають як ніколи великої важливості та значущості. Схема міжнародних розрахунків простим банківським переказом достатньо проста:

 

Рис. 10.3. Схема розрахунків банківським переказом

При розгляді міжнародних розрахунків за допомогою банківських переказів необхідно звернути увагу на рахунки типу “ЛОРО”, тобто гривневі рахунки іноземних банків (а, отже, і їх клієнтів), відкриті в банках України.

Історично фінансовий механізм ЛОРО-рахунків – це ноу-хау країн СНД, економічні зв’язки котрих потребували збереження деякої єдиної платіжної системи. Функціонування цих рахунків на стику валютних систем зумовлює декілька особливостей, що відрізняють “правила гри” при роботі через ці рахунки від тих умов, у яких працює валютний ринок України:

резидентам дозволено проводити через ЛОРО-рахунки лише розрахунки з нерезидентами,

операції за ЛОРО-рахунками проводяться тільки у межах залишку на початок дня (що обмежує можливості для проведення операцій вдень),

національна валюта повинна бути визначена в контракті як валюта платежу,

проводиться контроль 90-денного строку надходження виручки для резидентів-експортерів чи надходження товару для резидентів-імпортерів та обов’язковий контроль банками відповідних контрактів і документів про надходження товарів та надання послуг,

з ЛОРО-рахунку дозволена купівля іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України у випадку надання документів, безспірно підтверджуючих одержання нерезидентом на ЛОРО-рахунок коштів у валюті України внаслідок експорту в Україну товарів (послуг),

можлива купівля валюти на кошти, отримані як відсотки по депозиту чи по залишку на цьому рахунку,

органам валютного контролю та комерційним банкам дозволено вимагати від резидентів, власників рахунків у гривнях будь-які документи та інформацію, що підтверджують законність здійснення платежів через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, а також їх відповідність до діючого законодавства України і нормативних актів НБУ.

До ЛОРО-системи українське законодавство довгий час відносилося як до чисто розрахункової. Використання її для “перекачування” капіталів, гри на курсах валют спочатку серйозно не сприймалося з причини обмеженої конвертованості розрахункової одиниці (на той час – купоно-карбованця). Це завжди ставило ЛОРО-ринок на другу за значущістю позицію, у зв’язку з чим цей ринок завжди мав одну перевагу – більш ліберальні нормативні умови (що збереглися навіть після загального ускладнення роботи валютного ринку України восени 1998 року).

Рис. 10.4. Схема клірингу з використанням ЛОРО-рахунків

 

Завжди існував “подвійний” підхід до ЛОРО-рахунків: держава намагалася використовувати ЛОРО-рахунки для підтримання конвертованості національної валюти на міжнародному ринку, громадяни цієї ж держави з самого початку використовували ці рахунки як інструмент, за допомогою якого можна отримувати користь з ліберального законодавства інших країн.

Через ЛОРО-рахунки йдуть грошові потоки набагато більш потужних фінансових систем, аніж українська, в зв’язку з чим держава (НБУ) мала лавірувати, тактично регулюючи рух коштів через ці рахунки, намагаючись зберегти баланс між принадністю ліберальної фінансової політики та мірами у відношенні великих фінансових спекулянтів, як вітчизняних, так і зовнішніх.

Такий особливий підхід до умов функціонування ЛОРО-рахунків знайшов свій вираз у достатньо ліберальному механізмі нормативного регулювання операцій, що проводилися резидентами та нерезидентами через ці рахунки.

Найбільш свідома економічна громадськість України досить швидко навчилася використовувати переваги ЛОРО-рахунків. Серед найпопулярніших можна назвати три схеми:

Використання гривневих рахунків для “клірингу” за експортно-імпортними операціями з використанням гривні у якості валюти платежу за зовнішньоекономічними контрактами. Воно дозволяє забути про обов’язковий продаж валюти, “оптимізувати” оподаткування, здійснювати “іноземне інвестування” у власне підприємство.

Один з багатьох механізмів здійснення “поштових” послуг, або ж конвертації безготівкових коштів підприємства у так званий “чорний нал” – готівкові долари США, що використовують частіше за все для виплати реальної зарплати робітникам підприємства. При цьому зменшується податок на прибуток підприємства, ПДВ, відрахування до соцстраху та Пенсійного фонду, податок на доходи громадян.

Рух коштів у гривнях через ЛОРО-рахунки у цих випадках історично має дві головні траси – Прибалтика та Росія. Цілком природно, що вплив цього ринку на курс долару всередині країни часто стає визначальним. І, що особливо неприємно, на нерезидентів не так легко здійснювати тиск, як на українські банки.

Сьогоднішня мода на “ЛОРО-рішення”, окрім “валютно-спекулятивного” складника, вочевидь, викликана ще й тим, що з деякого часу обсяги незаконних операцій, що проводяться через ЛОРО-рахунки, почали стрімко досягати обсяги законних. Розуміючи джерело зростаючої небезпеки, Національний банк України вже давно ставить на контроль усі платежі понад визначеної суми, що проходять на ЛОРО-рахунки.

Ще одна з найпоширеніших форм міжнародних безготівкових розрахунків – інкасова.

Інкасо

(Collection; Encashment; італ. Incasso) – це доручення експортера (кредитора) до свого банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження (акцепт) того, що сума буде виплачена у встановлений термін.

Базою для проведення операцій документарного інкасо є “Уніфіковані правила по інкасо” (УПІ), розроблені Міжнародною Торговельною Палатою і визнані банками. Існують два основні види інкасо:

чисте, тобто інкасо тільки фінансових документів,

документарне, тобто інкасо комерційних документів.

До головних комерційних документів відносять: комерційні розрахунки (розрахунки-фактури), транспортні документи (коносаменти морські та річкові), які дають право власності на товар їх держателям, накладні, акти прийняття-передання, поштові квитанції, страхові поліси та страхові сертифікати.

Учасниками інкасових операцій є:

довіритель (клієнт, який доручає банку одержати певну суму),

банк-ремітент (банк, якому клієнт доручає одержати певну суму),

банк-інкасатор (будь-який банк, що не є банком-ремітентом і бере участь в операції),

репрезентативний банк (банк, який безпосередньо одержує платіж або акцепт).

Схема розрахунків за інкасо представлена на наступному рисунку 10.5.

Рис. 10.5. Схема міжнародних розрахунків за інкасо

 

Вітчизняні комерційні банки, прилу­чаючись до міжнародного співробітниц­тва, опановують різні форми розра­хунків, прийнятих у світовій банківській практиці. Все більше уповноважених банків України (на сьогодні – близько вісімдесяти) самостійно встановлюють кореспондентські відносини з іноземни­ми. І все ж сфера зовнішньоекономічної діяльності наших банків поки що одна з найменш розвинутих. Українське законодавство, яке регулює діяльність ко­мерційних банків України щодо вико­нання операцій, пов'язаних із міжнарод­ними розрахунками, містить нормативні акти, що у ряді випадків обмежують можливості здійснення таких операцій. З іншого боку, у вітчизняній банківській практиці ще досить погано освоєні ос­новні міжнародно-правові положення, які регулюють окремі форми міжнарод­них розрахунків і значною мірою визна­чають характер міжбанківських взаємо­відносин.

На жаль, через брак практичного досвіду у цій галузі як перед банками, так і їхніми клієнтами постає ряд серйоз­них проблем, що призводить до різно­го роду помилок і затримок у розрахун­ках. Ситуація ускладнюється ще й тим, що українські банки мають недостатню внутрішню інструктивно-методологічну базу. Іноземним підприємцям часто важко визначити фінансове станови­ще, надійність та технічні можливості свого українського партнера. Але, використовуючи різноманітні форми акреди­тивів, експортери та імпортери можуть звести до мінімуму труднощі та пробле­ми, які виникають у міжнародній торгівлі, а саме: експортер має змогу, використову­ючи акредитивну форму розрахунків, звести до незначних ризики, спричинені його поганою обізнаністю з вимогами, стандартами нового освоюваного ринку збуту, політичною та економічною стабільністю в країні імпортера, незнан­ням місцевих законів щодо розрахунків в іноземній валюті, специфіки переве­зення, страхування товару, оформлення документації на його ввезення та відправку.

Імпортер, у свою чергу, скористав­шись акредитивною формою розра­хунків, може звести до мінімуму ризи­ки, пов'язані із закупівлею товару у не­знайомих країнах, незнанням особливо­стей валютного законодавства країни-експортера (зокрема, стосовно можли­вості ввезення товару), невпевненістю у добропорядності експортера.

Акредитив

(Letter of credit (L/C); нім. Akkreditiv; фр. Accreditif; від лат. Accreditivus – довірчий), який використовується у розрахунках за зовнішньоторговельни­ми угодами, незалежно від того, який він ("документарний акредитив", "акреди­тив", "акредитивний лист" тощо) – це одностороннє умовне грошове зо­бов'язання банку-емітента, видане ним за дорученням клієнта-наказодавця ак­редитива (імпортера) на користь його контрагента за контрактом бенефіціара (експортера).

За цим грошовим зо­бов'язанням банк, який відкрив акреди­тив (банк-емітент), повинен здійснити бенефіціару платіж (негайно або з відстрочкою) чи акцептувати тратти бенефіціара та сплатити їх в строк. Або він може уповноважити інший банк здійснити такі платежі, акцепт або не­гоціацію тратт бенефіціара за умови на­дання ним документів, передбачених в акредитиві, також якщо виконані інші умови акредитива.

Слід зазначити, що акредитивна форма розрахунків найбільш складна і дорога. За виконання акредитивних операцій (перевірку документів, авізування, платіж, підтвердження) банки беруть високу комісію, яка складає близько 3,0 % суми платежу. Крім того, для відкриття акредитива імпортер бере кредит, за який платить відсотки, але ця форма розрахунків має переваги, вона дає можливість імпортеру контролювати через банки виконання угод експортером, а для експортера - це єдина форма розрахунків, яка дає гарантію отримання платежу.

Чеки у зовнішній торгівлі

Чек (Cheque; амер. Cheсk) – спеціальний документ, який містить письмове розпорядження банку видати (перерахувати) вказану в ньому суму грошей з поточного рахунку особи, яка підписала чек.

Існують різні види чеків. Банківський ордерний чек може за бажанням клієнта виступати замість переказу. Як правило, він відсилається банком безпосередньо отримувачу. Іноді чек вручається чекодавцю, щоб він передав або надіслав його отримувачу. В більшості випадків цей чек пред'являється отримувачем банку-кореспонденту банку чекодавця. Після перевірки підписів банку чекодавця може бути виписана сума в іноземній валюті. Якщо в банку-платника немає кореспондентських відносин з банком чекодавця, чек посилається банку, який має такі кореспондентські відносини, де й кредитується за рахунок отримувача.

Якщо пред'являючи чек, виписаний, як правило, в іноземній валюті, покупець вимагає національну валюту, сума виплачується за касовим курсом, який котирується на день оплати чека на валютній біржі чи на міжбанківському валютному ринку з даного виду розрахункових документів.

Іншим видом чека в міжнародному обігу є клієнтський чек, за допомогою якого чекодавець здійснює платіж безпосередньо своєму партнеру, що в цілому виявляється швидше, ніж платіж за допомогою переказів. На відміну від банківського, клієнтський чек виставляється клієнтам на їхній банк. Це в більшості випадків розрахункові чеки на пред'явника, виписані в національній чи іноземній валюті залежно від домовленості сторін. Чекодавець пересилає чек своєму партнеру за кордоном, який пред'являє його своєму банку для кредитування рахунку. Якщо пред'явник чека визначається банком кредитоспроможним, йому одразу ж записується на кредит рахунку дана сума з відміткою "З умовою отримання". У даному випадку запис на кредитування рахунку отримувача здійснюється швидше, ніж при переказі. Якщо на думку банку, якому пред'явили чек, пред'явник не володіє відповідною платоспроможністю, банк не кредитує його рахунок відразу, а бере чек на інкасо і оплачує його після підтвердження свого кореспондента.

За способом передачі розрізняють три види чеків:

чек на пред'явника - кожен власник чека вправі пред'явити його для оплати чи подати на інкасо. Його правомірність не підлягає перевірці;

ордерний чек - у ньому однозначно названо одержувача, який може передати свої права на чек з допомогою так званого індосаменту третій особі. Для цього він пише на звороті текст: "Для мене на ордер фірми "Альфа" і підпис. Таким чином, фірма "Альфа" стала правомірною і може, в свою чергу, скористатися правами, які надає наявність чека, щодо банку платника чи особи, що виписала чек. Вона може також передати чек через механізм індосаменту іншим особам чи фірмам (за ордером). Останній, хто отримає чек, зобов'язаний довести своє право, пред'явивши безперервний ланцюг індосаментів. Цей вид чеків, як правило, використовується на міжнародному рівні;

іменний чек.

За способом оплати розрізняють:

наявні чеки;

розрахункові чеки;

кросовані чеки.

Відомі також дві форми закреслення:

звичні кросовані чеки;

специфічно кросовані чеки.

Особливим видом чеків у некомерційному міжнародному обігу є єврочек – це національні чеки, які можуть використовуватися і за кордоном.

Іншим видом чеків є дорожній (туристський) чек, який виписується як в національній валюті, так і в доларах США.

Ризик неплатежу при чековому обігу суттєво вищий, ніж при переказі, особливо за клієнтськими чеками, коли немає гарантій, що банк, на який вони видані, здійснив платіж.

Використання векселів

 

Одним з найважливіших інструментів розрахунків (і кредитування), які використовуються в міжнародній торгівлі, служить вексель. Існують два основних види векселів:

· соло-вексель (простий) - боргове зобов'язання однієї особи сплатити вказану суму іншій особі;

· тратта (переказний) (bill of exchange, draft) - безумовна пропозиція однієї особи, адресована іншій, сплатити в призначений термін третій особі певну грошову суму.

У міжнародних розрахунках найчастіше використовується переказний вексель (тратта). Форма векселя має важливе значення, оскільки при її недотриманні вексель втрачає силу зобов'язання.

Реквізити векселя (тратти)включають:

· вексельна позначка (мітка), тобто визначення документа як векселя (bill of exchange, Wechsel, lettre de change);

· сума векселя (безумовна вказівка виписати певну суму грошей);

· назва трасата (боржника);

· строк платежу;

· місце платежу;

· ремітент (отримувач);

· дата і місце складання векселя;

· підпис векселедавця (кредитора).

Вексель є абстрактною угодою, тому що не вказується матеріальна основа боргу. Звідси випливає: предметом вексельного зобов'язання завжди є гроші, а не товари і не цінні папери. Роблячи пропозицію платнику (трасату) здійснити платіж за векселем, векселедавець (трасант) також вступає в зобов'язувальні відносини з ремітентом, оскільки у випадку відмови трасата виконати пропозицію трасанту останній сам повинен здійснити платіж за векселем. Згода трасата заплатити за векселем оформляється у вигляді акцепту. Платник може обмежити акцепт частиною суми, тоді по решті суми вексель не прийнятий.

Термін платежу за векселем має бути одним для всієї вексельної суми.
Вексель без вказівки терміну платежу розглядається як такий, що має сплачуватись при пред'явленні.

Рис. 10.6. Схема вексельного розрахунку

 

Кредитор має три шляхи використання векселя:

· тримати до настання терміну оплати;

· використати для погашення своїх боргових зобов'язань;

· продати комерційному банку (облікувати вексель).

Перший спосіб очевидний. Другий шлях представляє собою передачу прав за векселем. Вона здійснюється шляхом нанесення передавального запису на звороті векселя (або алонж) – індосаменту. Особа, яка поступається правами, називається індосантом, а особа, яка їх отримує, - індосатом. Здійснення індосаменту дорівнює по правовим основам видачі нового векселя, тому індосат отримує самостійне право вимоги.

Схема обігу переказного векселя виглядає так (рис. 5.4): фірма X постачає товар фірмі Y, а та, у свою чергу, свій товар - фірмі Z. До здійснення розрахунків фірма Y виявляється одночасно і дебітором (перед X), і кредитором (перед Z). Фірма Y може пустити в обіг переказний вексель, де пропонує фірмі Z у певний термін і в певному місці виплатити певну суму X. Фірма Y відсилає тратту фірмі Z для акцепту і акцептовану тратту (вексель) передає фірмі X. Фірма X, реалізуючи вексель, отримує платіж. Ланцюжок передач векселя може бути довшим і виявитися замкнутим.

Вексель може виписуватись у будь-якій валюті. Але, як правило, він виписується у валюті країни, в якій має здійснюватись платіж. Вексель може бути виданий і в валюті іншої країни з оплатою в валюті країни платежу.
Застосування векселів у зовнішньоторговельних розрахунках підприємств може обмежуватися валютним законодавством.

Для здійснення міжнародних розрахунків із своїми закордонними партнерами резидент має право:

здійснити переказ зі свого валютного рахунку, відкритого в банку;

купити валютні кошти на міжбанківському валютному ринку;

отримати в банку кредит в іноземній валюті для виконання зобов'язань за імпортним контрактом.