Інвестиційний клімат і методи його дослідження

 

При залученні зовнішніх джерел активів важливої ролі набуває така характеристика як інвестиційний клімат регіону.

Інвестиційним кліматом (Investment climate) в загальному розумінні називають ситуацію, що склалася в регіоні, з точки зору вітчизняних та зарубіжних інвесторів, які вкладають свій капітал у розвиток його економіки.

Цей показник включає в себе значну кількість факторів ризику, що складаються під впливом зовнішніх та внутрішніх умов, ситуацій та перспектив розвитку. Найчастіше під інвестиційним кліматом розуміють соціально-політичні та економічні (зовнішні і внутрішні) ризики.

Міжнародні кредитори та інвестори впевнені в необхідності оцінки політичного ризику. Але визначення та розрахунок цього ризику представляє собою складну задачу. Один з підходів, який передбачає включення економічних, соціальних і політичних факторів до оцінки ділового клімату, заснований на так званому індексі ділового ризику (BERI). Група експертів присвоює кожному регіонові суб’єктивну оцінку від 1 до 100, враховуючи в своїх оцінках широкий спектр факторів. Ці фактори включають: нормативно-правове поле, дії керівництва, які можуть відобразитися на потоці грошових коштів і вартості власності в даному регіоні, економічні фактори, такі як інфляція, безробіття, доходи населення.

Кількісний аналіз ступеню регіонального ризику може розглядатися як аналог борговим рейтингам, що складаються корпоративними позикодавцями. Ця загальна оцінка може бути одержана на основі серії тестів, направлених на виявлення специфічних складових здатності виконувати боргові зобов’язання. Для проведення оцінки за цим методом М.В. Енг, Ф.А. Ліс та Л.Дж. Мауер пропонують враховувати шість окремих величин: ліквідність, стабільність, платіжний баланс, стимули та розмір боргу. Наявність сприятливих фінансових стимулів говорить про здатність регіону направляти грошові ресурси на продуктивні ринки (як протилежність „втечі капіталу”). Серед показників, що характеризують соціальну стабільність регіону варто виділити споживання електроенергії на душу населення та відсоток населення, що має вищу освіту.

Британські фінансові аналітики використовують наступні 10 показників: економічну ефективність, політичний ризик, рівень заборгованості, доступність банківського кредиту, доступність короткострокового фінансування, доступність довгострокового фінансування, ймовірність форс-мажорних обставин, кредитоздатність, невиконання зобов’язань з виплати боргу та інтегральний показник надійності регіону.

Сукупність економічних, соціальних та політичних ризиків характеризує стан фінансової безпеки регіону.

Індикатори фінансової безпеки водночас є й індикаторами стану фінансово-економічної сфери регіону, які характеризують процеси та явища, що відбуваються в ній на макрорівні. Ці показники доцільно згрупувати за такими сегментами: бюджетний, грошово-кредитний, валютний, банківський, інвестиційний, фондовий і страховий.

Інформацію про інвестиційний клімат можна отримати завдяки рейтинговим агенціям. Так, наприклад, завдяки рейтингам Standard & Poor’s, Moody’s та Fitch інвестор вивчає перспективність капіталовкладень у той чи інший проект. Трапляється, що будівничі рейтингів помиляються, й інвестор програє. Порте це не привід нехтувати оцінками «аналітичної трійки», адже альтернативи цим впливовим агенціям наразі не існує.

Найстарішою міжнародною рейтинговою агенцією є Standard & Poor’s, яка веде свою історію з 50-х років XIX ст. У ті часи ще не було спеціалізованих агенцій, не існувало й Standard & Poor’s, а був Генрі Пур – головний редактор журналу American Railroad Journal, що розповідав про будні американської залізниці. Американські магістралі були на той час об’єктом підвищеної уваги з боку європейських банків. Однак не кожен банкір зі Старого Cвіту ризикував укладати капітали в США: до залізничних концесій нерідко долучалися шахраї, і знайти надійного партнера за океаном європейцям було вельми складно.

Генрі Пур вирішив допомогти потенційним інвесторам: провів анкетування серед гравців американського залізничного ринку. Адекватні, на думку Пура, фінансові звіти було надруковано в American Railroad Journal. «Закритим» компаніям на сторінках журналу було присвячено гнівну публікацію. Компанії, інформація про які з’являлася у пурівських виданнях, швидше отримували кредити від британських, німецьких і французьких банків, натомість «закриті» американські залізничні фірми мали значно менший доступ до іноземних інвестицій.

У США стала афоризмом фраза тележурналіста Томаса Фрідмана: «Прямим конкурентом наших рейтингових агенцій, вочевидь, є Пентагон: він може нищити цілі держави за допомогою бомбардувань, а Moody’s робить те саме, знижуючи рейтинг суверенних зобов’язань».

Між трьома рейтинговими «китами» складно знайти серйозні відмінності. Наймолодшу – Fitch IBKA прийнято вважати найменш впливовою. Найстарша – Standard & Poor’s – має репутацію найконсервативнішої. У своїх рейтингових класифікаціях усі троє дуже схожі між собою. Принцип розподілу залишився незмінним з часів Джона Муді: зобов’язання інвестиційного гатунку, спекулятивні та зобов’язання країн, що перебувають у стані дефолту. Відповідно рейтингові позиції мають свою літеру: А – найкраща, С – найгірша. Існує чимало проміжних підвидів, що у рейтингах Standard & Poor’s і Fitch IBKA позначені знаками «плюс» та «мінус», а в рейтингах Moody’s – цифрами від 1 до 3 (див. табл. 3.3-3.4).

За цими рейтингами можна визначити кілька макроекономічних показників: за методологією Standard & Poor’s рейтинг ААА відповідає рівню інфляції від 0 до 10%, АА – 4-15%, А – 7-25%, ВВВ – 10-50%, ВВ – 25-100%. Дохідність облігацій за стандартами Moody’s визначається так: Ааа – 6,7% річних, Аа — 6,9%, А – 7,1% і Ваа – 7,3%.

Для банків агенції розробили окрему систему класифікації — рейтинг внутрішньої фінансової стійкості (категорії A, B, C, D, E). Завдяки цьому рейтингу інвестор має можливість оцінити фінансову політику установи поза зовнішніми економічними та політичними ризиками.

Інвестор, який шукає місце для капіталовкладень за кордоном, здебільшого вивчає два рейтинги: оцінки надійності свого потенційного партнера (якщо його діяльність оцінена фахівцями «трійки») і так званий суверенний рейтинг країни (див. табл. 12.3-12.4), в економіку якої він збирається вкладати кошти.

Таблиця 12.3.

Україна у міжнародних рейтингах

 

Рейтингова агенція	Категорія
Standard&Poor’s	B2
Moody’s	B
Fitch	B+

 

Фахівці провідних рейтингових агенцій, зазвичай, виставляють свої оцінки так, щоб рейтинг кредитоспроможності окремої компанії не був вищим за суверенний рейтинг держави, в якій її зареєстровано.

 

Таблиця. 12.4.

Шкала кредитних рейтингів агенцій Moody’s, Standard&Poor’s і Fitch

Moody’s	S&P, Fitch	Характеристика емітента
Рейтинги інвестиційного класу
Aaa	AAA	Можливості емітента з виплати боргу і відсотків винятково високі
Aa1	AA+	Можливості емітента з виплати боргу і відсотків дуже високі
Aa2	AA
Aa3	AA-
A1	A+	Можливості емітента з виплати боргу і відсотків досить високі, але залежать від внутрішньоекономічної ситуації
A2	A
A3	A-
Baa1	BBB+	Можливості емітента з виплати боргу і відсотків залежать від внутрішньої економічної ситуації на цей час
Baa2	BBB
Baa3	BBB-
Ba1	BB+	Нестабільність внутрішньоекономічної ситуації може впливати на платоспроможність емітента
Ba2	BB
Ba3	BB-
Рейтинги спекулятивного класу
B1	B+	Обмежена платоспроможність емітента,яка відповідає поточному обсягу випущених боргових зобов’язань
B2	B
B3	B-
Caa1	CCC+	Деякий захист інтересів інвесторів є, але ризики й нестабільність високі
Caa2	CCC
Caa3	CCC-
Ca	CC	Платоспроможність емітента надто залежить від внутрішньоекономічної ситуації
C	C	Платоспроможність емітента повністю залежить від внутрішньоекономічної ситуації
SD	Вибірковий дефолт
D	Дефолт

 

Не так давно виникла нова неофіційна методика порівняння купівельної спроможності регіонів світу – так звана бургерономіка. Дана методика заснована на використанні „індексу Біг-Мака” (або, як його інакше називають, індексу бутерброда), який щорічно з 1986 року розраховується виданням „Economist”.

Індекс відображає реальне співвідношення купівельної спроможності валют світу на основі аналізу ціни фірмового бутерброду мережі „МакДональдс”, яка діє у понад 120 країнах.

Індекс Біг-Мака – неофіційний спосіб визначення паритету купівельної спроможності (ПКС).

Співвідношення цін на біг-маки має бути рівним співвідношенню обмінних валютних курсів. Робиться це з метою визначення реальних обмінних курсів валют різних держав.

Експерти журналу „Economist” використовують саме біг-мак в якості еталону з двох причин: McDonald's представлений у більшості країн світу, а сам біг-мак містить достатню кількість продовольчих елементів (хліб, м'ясо та овочі), аби вважати його універсальним зліпком народного господарства. Згідно до оприлюднених на початку 2007 року результатів, найдорожчий бутерброд – в Ісландії (7,44 дол.), Норвегії (6,63) і Швейцарії (5,05); найдешевший – у Китаї (1,41 дол.). В Україні цей продукт індустрії фаст-фуду коштує 1,71 дол., у Росії – 1,85 дол., у США – 3,22 дол.

Тож, на думку експертів, українська гривня, поряд із валютами таких країн як Росія, Єгипет, Філіппіни, Аргентина, Гонконг, Індонезія, Таїланд, Малайзія є недооціненою майже на 50%.