Основні способи фінансування зовнішньоекономічної діяльності

Види фінансування	Звичайні або традиційні методи фінансування	Нетрадиційні методи фінансування
Короткострокове	· Незабезпечений овердрафт у національній або іноземній валюті · Аванси під інкасо · Врахування або купівля векселів / чеків банком · Акцептні кредитні лінії · Аванси покупця	Експортний факторинг Кредити експортних посередників Фінансування через комісійні фірми
Середньострокове	Позика в національній валюті Позика в іноземній валюті Кредит спеціальної державної установи	· Форфейтинг · Лізинг · Міжнародні кредитні союзи · Зустрічна торгівля
Довгострокове	· Випуск єврооблігацій · Кредит покупцю · Проектне фінансування	· Випуск акцій

 

Банки дуже часто підтримують зовнішню торгівлю своїх клієнтів гарантіями:

1. Гарантія повернення платежів (авансових сум). За такої гаранти банк, як правило, гарантує повернення авансових сум, отриманих його клієнтом для здійснення тієї чи іншої операції з поставки. Але гарантія повернення платежів (авансових сум) зустрічається також при авансуванні певних операцій щодо надання послуг, коли повернення авансів стає необхідним у випадку нездійсненої операції. Зазвичай розмір гарантій складає 15-30 % вартості замовлення.

2. Гарантія пропозиції. При тендерах банк учасника тендерних торгів гарантує певною сумою виконання контрактів поставки і договорів виробництва. Але це також розповсюджується на виплату сум, які зазвичай блокуються для можливо необхідного усунення браку. Звичайний розмір цієї гарантії 5-10 % від вартості поставки або послуг.

3. Гарантія коносаментів (letter ofidemnity). Банк бере на себе перед пароплавством зобов'язання відшкодування збитків, які можуть бути юридичне заявлені у випадку відпуску товарів без коносаментів (коли товар прибув у порт, а відправлені поштою коносаменти ще знаходяться в дорозі). Одночасно він бере на себе зобов'язання дослати затримані оригінали коносаментів. Доказом того, що вони були відправлені, як правило, є отримання копій, які завжди пересилають поштою окремо. Звичайний розмір такої гарантії 10-15 % вартості товару.

Іноземне довгострокове фінансування розділяють на залучення коштів на іноземному фондовому ринку за допомогою іноземних облігацій та акцій і на отримання іноземних позик.

Ринок іноземних облігацій є просто частиною місцевого ринку облігацій, випущених іноземцями. Іноземні облігації також регулюються місцевими законами і повинні деномінуватися в національній валюті. Вони випускаються з фіксованою або плаваючою ставками та у вигляді облігацій, похідних від акцій.

Друга складова іноземного фондового ринку – фінансування шляхом продажу акцій на іноземних ринках у валюті цих ринків. Перевага цього джерела фінансування полягає в можливості диверсифікації ризику компанії від продажу своїх акцій на одному національному ринку; відбувається ізоляція компанії від можливого впливу великих місцевих акціонерів. Дана форма фінансування є у певному сенсі й рекламною акцією. Торгова марка у вигляді найменування емітента потрапляє в ЗМІ, що висвітлюють події на фінансових ринках. Фінансові менеджери корпорацій знаходять і інші додаткові причини випуску акцій за кордоном. Підтвердженням цьому є статистичні дані по так званих акціях «янкі», проданих іноземними емітентами в США: протягом останніх років їх вартість зросла у понад 3 рази.

Окрім іноземного фінансування на фондових ринках компанії залучають іноземні банківські кредити. Як і у випадку з іноземними облігаціями, місцеве законодавство часто обмежує суму банківських кредитів для іноземців. Кредитування вітчизняного бізнесу на міжнародних фінансових ринках здійснюється у вигляді синдикованих кредитів. Ці кредити надаються декількома кредиторами одному позичальнику, що дозволяє кредитору суттєво знизити ризики.

Євровалютні кредити

(Eurocredit) – це кредити, виражені у вільно конвертованій валюті, вкладеній у банку, який знаходиться поза країною її виникнення.

Найважливіша характеристика євровалютного ринку виражається в тому, що позики тут на відміну від місцевого ринку кредитів здійснюються на основі фіксованої надбавки до відсоткової ставки ЛІБОР (Лондонська міжбанківська відсоткова ставка пропозиції). Ця надбавка переглядається звичайно що півроку. Її величина залежить від рівня сприйнятого інвестором ризику на кредитування конкретного позичальника. При мінімальному ризику дефолт у надбавка може бути навіть від’ємною. Деякі позичальники з високим кредитним рейтингом (великі корпорації та банки) і національні інститути (наприклад, Світовий банк) беруть позики за ціною нижче ЛІБІД (Лондонська міжбанківська відсоткова ставка попиту), яка зазвичай на 0,125% менша за ЛІБОР. З іншого боку, в умовах середовища з високою невизначеністю надбавка на ЛІБОР у вигляді премії за ризик може досягати 4-5%.

Єврокредити видаються приблизно терміном від 3 до 10 років. У даний час спостерігається тенденція до збільшення цього строку. Десятилітні кредити для першокласних позичальників стали не рідкістю. Кредиторами на цьому ринку є виключно банки, що як правило утворюють синдикати для великого кредитування. Банк, що одержав запит на кредитування, зазвичай управляє синдикатом. Він і запрошує ще декілька банків для участі в операції. У залежності від обсягу й виду кредиту синдикат одержує комісійні від 0,25% до 2% від суми кредиту.

Єврокредитування, що здійснюється переважно в доларах США, може здійснюватись у різних валютах. Все більше кредитних договорів у зв’язку з цим включають у себе мультивалютну умову, яка дає позичальникові право конвертувати позику в будь-яку іншу встановлену валюту на певну дату. У результаті позичальнику вдається ефективніше синхронізувати свої валютні платежі і надходження.

Єврооблігації як альтернатива банківському кредитуванню при євровалютному фінансуванні випускаються напряму кінцевим позичальником, оминаючи посередників в особі банків. Однак, банки також беруть участь у випуску й розповсюдженні єврооблігацій.

 

Єврооблігації

– це облігації, які продаються поза країною, в чиїй валюті вони деноміновані.

Вони подібно до іноземних облігацій складаються з облігацій з плаваючими (фіксована надбавка над ЛІБОР) та фіксованими ставками й облігацій, похідних від акцій. На відміну від місцевого та іноземного ринків на євро облігаційному ринку майже повністю відсутнє державне регулювання й оподаткування (що й є причиною його існування), але замість цього він регулюється Асоціацією ринків міжнародних цінних (ISMA), створеною власне учасниками цього ринку.

Процес випуску єврооблігацій достатньо трудомісткий і включає в себе низку процедур, таких як проведення попереднього аналізу емітента, складання рейтингових книг і одержання міжнародного кредитного рейтингу, підготовку інформаційного меморандуму для інвесторів, складання юридичної документації випуску, проведення презентацій для інвесторів в Україні й за кордоном, забезпечення розміщення емітованих цінних паперів синдикатом андерайтерів тощо.

Форфейтинг як форма експортного фінансування

 

Факторинг і форфейтинг (варіант факторингу) застосовуються в експортному фінансуванні й передбачають комплекс фінансових послуг банку в обмін на уступку дебіторської заборгованості.

Факторинг

– така схема, за якої банк кредитує експортера на термін розстрочки платежу імпортера, за умови, що експортер переуступає банку права вимоги боргу.

Початок операціям факторингу поклав створений в Англії ще у XVII столітті Дім факторів (House of Factors). У той час великі європейські торгові доми мали свої представництва в колоніях – факторії, які очолювали фактори (торгові посередники зі збуту товарів на незнайомих іноземним виробникам ринках). Перед фактором, що знав товарний ринок, платоспроможність покупців, закони й торгові звичаї даної країни, ставилися задачі пошуку надійних покупців, зберігання та збуту товару, а також наступного інкасування торгової виручки. Велика кількість факторингових компаній виникла наприкінці XIX ст. в США. Вони були агентами «дель-кредере» німецьких та англійських постачальників одягу й текстилю, а в силу великих дистанцій між населеними пунктами в Америці та відмінностей у законодавстві різних штатів надавали свої послуги місцевим виробникам.

Агент «дель-кредере» (Del credere agent) – це торговий агент, який гарантує оплату всіх товарів, які він продає від імені свого принципала, якщо його клієнт виявиться неплатоспроможним. В якості компенсації ризику неплатежу він бере додаткову комісійну винагороду.

Зі збільшенням факторингових компаній до перерахованих вище послуг додалась функція фінансування постачальника.

Форфейтинг зародився на початку 60-х років ХХ століття у той час, коли економіки країн Східної та Центральної Європи почали відчувати потребу в західних товарах і технологіях, але при цьому не мали достатнього обсягу твердої валюти, аби підтримувати такий імпорт. Виробники, розміщені на Заході, особливо в Західній Німеччині, з нетерпінням чекали розширення власних ринків на так званий комуністичний блок. Вони готові були надавати фінансування на період до 5 років під імпорт засобів виробництва в ці країни.

Розширення фінансування імпортерів на такі довгі періоди мало несприятливий вплив на фінансову стійкість компаній-експортерів, а також на ризик, пов'язаний з неплатежем банку імпортера. Тоді основні європейські фінансові інститути прийняли на себе зобов’язання по сплаті за виконані поставки й надали необхідне фінансування західним експортерам. Таким чином, було сформовано ринок форфейтингу.

Форфейтинг

є формою середньострокового експортного фінансування. Це поняття походить від французького "a forfait" - повністю, гуртом, разом. Під ним розуміють купівлю, як правило, кредитною установою платіжної вимоги експортера (в жиро- або вексельному обігу), яка супроводжується угодою про відмову від регресу при несплаті такої вимоги.

Перехід вимоги відбувається через поступку вимоги продавця (форфейтисту) банку (форфейтеру), часто – на основі соло-векселя, виставленого імпортером на користь експортера й індосованого ним без забезпечення, з приміткою "without recourse" ("без регресу").

При жиро-вимогах як додаткове забезпечення вимагають гарантію солідного банку в країні імпортера, а при соло-векселях – поручительство за ними. Продажем експортної вимоги форфейтист покращує свою ліквідність.
Ризик виконання вимоги несе форфейтер.

Ринки, що розвиваються, мають величезний потенціал, але в той самий час зберігаються певні складнощі внаслідок нерозвиненості банківської системи, існування незрозумілих і складних законів, так само як незвичайних бізнес-структур та етики. Компанії-експортери, що прориваються на нові ринки, можуть досягти великих продаж, але й стикнутись із великими труднощами.

Форфейтер надає послуги і рекомендації для того, щоб виключити або матеріально контролювати ризики, таким чином дозволяючи компаніям-експортерам бути господарями ситуації в їх бізнесі в той час як вони освоюють нові ринки у постійно мінливому світі. Імпортери у країнах, що розвиваються, готові платити за товар з відстрочкою платежу великі суми; оскільки доступ до середньострокового і довгострокового фінансування в даних країнах обмежений і дорого коштує, імпортер приводить виплати за контрактами у відповідність до одержання доходів від проекту, завчасно фіксуючи відсоток за час користування кредитом.

В Україні цільовим сегментом споживачів факторингових і форфейтингових послуг реально можуть бути тільки середні підприємства. Підприємства з обігом більше 100 млн. дол. США можуть собі дозволити придбати банк і мати дешеву кредитну лінію. Підприємства з обігом менше 10 млн. дол. США будуть не цікаві банку, тому в якості цільового сегменту виділяють фірми з обігом від 10 до 100 млн. дол. на рік.

Схеми експортного фінансування, що пропонуються вітчизняними банками, знаходяться у жорсткій конкуренції з різного роду офшорними схемами. У непрозорі зони ведення бізнесу експортерів виштовхує й порядок оподаткування, за якого аванс, одержаний за експорт з-за кордону, обкладається ПДВ. Нерідко виробники відкривають акредитиви з власних коштів в офшорі, щоб отримати фінансування всередині країни. Такі схеми включають у ланцюг до п’яти-семи посередників. Однак, несправедливо бачити в усіх офшорних компаніях потенційних злодіїв. Серед них є й серйозні трейдери, що працюють на ринку протягом років. У низці випадків офшори можуть виконувати функцію залучення іноземних кредитів з порівняно низькими ставками, суттєвими обсягами, а головне – більш тривалим терміном кредитування.