Міжнародні лізингові операції

Сутність лізингу

Термін лізинг (leasing) означає вид підприємницької діяльності, що полягає в інвестуванні власних або залучених фінансових засобів шляхом придбання виробничого майна для наступної здачі його в оренду, або, більш широко, як спеціальний вид оренди майна виробничого призначення.

Лізинг може діяти лише всередині однієї країни, коли сторона, яка дає в лізинг, і сторона, яка бере в лізинг, знаходяться в одній країні (Domestic leasing), або "перетинати кордони" (Crossborder leasing), при якому партнери за договором мають свої офіційні адреси в різних країнах. Оскільки сторона, яка дає в лізинг, залишається власником наданих у лізинг виробів, і в цьому відношенні вони служать гарантією, то однією з умов транскордонного лізингу є юридична надійність у плані гарантій від зазіхань на об'єкт лізингу для власника (при затримці платежів).

Лізингові послуги, на відміну від банківських кредитів, ще не встигли стати популярними серед українських підприємців (обсяг лізингових угод в Україні у 2005 році становить 0,2% ВВП, а в країнах ЄС – 2%), тому банківські установи розвивають цей напрям не поспіхом. Велика ємність ринку за досить незначної кількості конкурентів – основна причина, що спонукала банк розвивати лізингові послуги.

Кількість зареєстрованих в Україні лізингових компаній подвоїлася – трохи більше ста. Найактивнішими гравцями ринку лізингових послуг є іноземці – французький Societe Generale (придбав найбільшу компанію з лізингу автотранспорту), BNP Paribas (придбав УкрСиббанк з лізинговою компанією), австрійський Raiffeisen International (купивши Аваль, вирішив створити дочірню лізингову структуру), скандинавська фінансова група SEB (придбала банк «Ажіо» і заснувала лізингову компанію «Ажіо-лізинг»). Охоче долучаються до лізингових схем і виробники обладнання й транспорту. Багатьом з них саме співпраця з лізингодавцями дозволяє суттєво збільшити обсяги продажу. Peugeot та Scania реалізують авто в Україні через дочірні лізингові компанії «Ілта» та «Сканія Україна», а лізингова компанія «Дуац» є офіційним постачальником в Україні автомобілів Volkswagen та Audi.

Інтерес фінансових установ до цього ринку пояснюється просто: лізинг зазвичай дорожчий за кредит. Лізингова схема відрізняється від кредитної – лізингові компанії оперують таким поняттям, як подорожчання предмета лізингу. Це подорожчання в різних компаніях коливається від 5 до 15% на рік. Якщо перевести його у звичайні банківські відсотки, то вийде, що навіть у деяких лідерів ринку вартість лізингу становить понад 30% річних. Водночас кредит на придбання автомобіля обійдеться у 17-25% річних у гривні.

Крім вищої вартості у лізингу є ще кілька переваг з погляду заробітку. По-перше, лізингові компанії (як фінустанови, що не залучають кошти населення) регулюються поблажливіше, ніж банки. По-друге, лізинг дає можливість охопити значно ширше коло клієнтів. Через брак заставного майна банкіри неохоче позичають малому та середньому бізнесу – сегменту, що має найбільші перспективи та стрімко розвивається. У розвинених країнах з такими клієнтами прийнято співпрацювати саме через лізинг – в Європі ним охоплені 40% підприємств малого та середнього бізнесу.

11.6.2. Переваги лізингових операцій для клієнтів наступні:

Лояльність та оперативність. До платоспроможності покупця обладнання лізингодавці висувають менші вимоги, ніж банки. Страхування майна включається до лізингових платежів, а заставою у цьому випадку виступає сам предмет лізингу. Додаткова застава зазвичай не вимагається.

Придбання майна через лізинг звільняє покупця від необхідності укладати безліч договорів: кредиту, купівлі-продажу майна, страхування, застави. У банку заяву на придбання в кредит авто розглядатимуть не менш ніж два тижні, лізингові ж компанії обіцяють поставку замовленого майна протягом тижня після подачі всіх документів. Найчастіше саме завдяки оперативності та менших вимог до документації лізинговим компаніям вдається переманити у банків покупців дорогого обладнання – підприємства з високою рентабельністю, для яких різниця між вартістю банківської позики та лізингу в 5-10% річних не є принциповою.

Сервіс. Крім фінансування купівлі майна лізингові компанії забезпечують низку додаткових послуг. Приміром, клієнту, який придбав у лізинг автомобіль, лізингова компанія організовує реєстрацію його у МРЕВ, щорічне проходження техогляду, оплату транспортного податку, ремонт автомобіля, заміну шин тощо. Інакше кажучи, бере на себе частину виробничих витрат на обслуговування придбаних основних засобів. Ще одна приваблива риса лізингової схеми – у разі потреби підприємство може без зайвих клопотів повернути майно.

У розвинених країнах капітальні інвестиції у виробництво значною мірою здійснюються за допомогою лізингу. У країнах ЄС, за даними Світового банку, через лізинг здійснюється 15-30% інвестицій в основні фонди. В Україні ця цифра становить 1,2%. При цьому для промислового сектору економіки цей показник близький до нуля. Адже понад 80% усіх активів, наданих у лізинг, припадає на транспортні засоби, які використовуються переважно підприємствами транспортної, торговельної та інших галузей.

 

11.6.3. Основні види лізингових операцій:

Оперативний лізинг. Майно залишається у лізингодавця, тобто, по суті, це операція оренди майна. Вигідний підприємствам, які не бажають обтяжувати свій баланс додатковими основними засобами. Прийняття на баланс дорогого неліквідного обладнання автоматично погіршує показники ліквідності, що робить підприємство менш привабливим з погляду банків-кредиторів.

Фінансовий лізинг. Майно переходить у власність лізингоотримувача після закінчення дії договору, тобто, по суті, лізингодавець кредитує купівлю майна. При податковому обліку дозволяє враховувати амортизаційні відрахування. Оперативний лізинг легкових авто торішні зміни до закону про бюджет зробили невигідним (ПДВ, що сплачується у складі лізингових платежів, зараховується в податковий кредит лише в розмірі 50%). Але лізингодавці знайшли вихід – фінансовий лізинг за формою легко перетворюється на оперативний за суттю. Тобто лізингодавці віддають легкові авто у фінансовий лізинг, домовившись з покупцями про продаж авто по закінченні терміну лізингового договору.

Зворотний лізинг цікавий можливістю поповнення оборотних коштів – продавець об’єкта лізингу одночасно виступає і лізингоотримувачем. Схема наступна: підприємство продає лізинговій компанії певне майно, одночасно бере це майно в лізинг і зобов’язується викупити його по закінченні терміну дії лізингової угоди. Така оборудка дає підприємству можливість тимчасово вивільнити кошти за рахунок продажу майна й водночас продовжувати використовувати це майно.

Проектне фінансування

 

Під проектним фінансуванням (project financing) звичайно розуміють цільове кредитування позичальника для реалізації інвестиційного проекту без регресу або з обмеженим регресом кредитора на позичальника, за якого забезпеченням платіжних зобов’язань є грошові доходи від функціонування даного проекту, а також активи, що відносяться до цього проекту.

Проектне фінансування почало широко використовуватись у кінці 70-х – початку 80-х років ХХ ст. у великих експортно-імпортних та інвестиційних операціях. Використання цієї форми фінансування, яка передбачала широке залучення зарубіжних інвесторів, створювало можливість ініціаторам інвестиційних проектів знизити витрати з погашення боргів, встановити довгострокові відносини з постачальниками сировини й матеріалів, зменшити ризики, пов’язані з поставкою обладнання, з введенням об’єктів в експлуатацію, забезпечити фінансовані об’єкти підтримкою національної монетарної влади та міжнародних кредитних організацій.

Спершу світовий ринок проектного фінансування був поділений між небагатьма американськими, канадськими, німецькими та японськими банками. Пізніше, внаслідок бурхливого розвитку нафто- та газовидобутку в Північному морі до них приєднались комерційні банки Великої Британії. Далі активну участь на світовому ринку проектного фінансування виявили банки Франції, Швейцарії, Голландії, Бельгії, Італії тощо.

На основі різних типів і схем проектного фінансування були реалізовані великі інвестиційні проекти у розвинених державах і країнах, що розвиваються. Одним з класичних прикладів «чистого» проектного фінансування є проект «Євротунелю», який з’єднав Великобританію з європейським континентом. Цей проект базується на інвестиціях приватного сектора, без участі державних органів і міжнародних організацій. Загальний обсяг фінансування проекту склав 7 млрд. ф. ст. У проекті взяли участь 198 банків з п’ятнадцяти держав.

Під «проектом» (project) звичайно розуміють унікальне підприємство (або захід), що передбачає скоординовані дії його учасників. Ці дії націлені на досягнення певних цілей учасників в умовах часових і ресурсних обмежень.

Таким чином, термін «проектне фінансування» передбачає певний спосіб, організаційну форму досягнення бізнес-цілей: заробіток прибутку як такого і максимізації вартості бізнесу.

Згідно до принципів проектного фінансування, сторони, що надають необхідний капітал, передусім оцінюють здатність проекту стабільно генерувати грошові потоки. Саме ці потоки стають джерелом коштів для обслуговування і повернення боргу та виплати доходу на капітал, інвестований в проект. Таким чином, у проектному фінансуванні гарантією для постачальника капіталу виступає економічний ефект від реалізації проекту. Активи також можуть забезпечити підтримку.

Специфіка проектного фінансування передбачає, що проекти реалізуються на основі наступних принципів:

строго визначені або відокремлена економічна діяльність у межах проекту;

грамотне управління ризиками і наявність системи функціональних гарантій учасників проекту;

наявність проробленої фінансової моделі, що є базою для інвестування й фінансування;

професійне управління проектом.

У класичній схемі проектного фінансування, як правило, створюється економічно та юридично відокремлена проектна компанія. Такий підхід має декілька переваг.

По-перше, робота «з чистого аркуша» дозволяє уникнути ризику впливу на проект обставин, пов’язаних із «минулим» компанії. Наприклад, із податковими претензіями за підсумками перевірки одного з минулих періодів або визнанням недійсним важливого договору, укладеного декілька років тому.

По-друге, проект стає більш прозорим. Виникає менше ускладнень при визначенні й плануванні грошових потоків, оскільки відсутній вплив операцій, не пов’язаних із проектом. Прозорість сприяє встановленню довіри між партнерами і більш високій оцінці вартості проекту.

У традиційному фінансуванні інвестицій основних сторін лише дві – це кредитор (інвестор) і позичальник. При проектному ж фінансуванні коло задіяних осіб помітно ширше. Перелік можливих учасників та їх роль показані на рис. 6.2-6.3.

У звичайному кредитуванні всі ризики, як правило, повністю бере на себе позичальник. При організації ж проектного фінансування ризики розподіляються між позичальником, кредитором і, як правило, ще одним учасником проекту. Так, управління політичним ризиком найбільш доцільно покласти на державні органи, залучаючи її до проекту, наприклад, в якості його спонсору. Технологічні ризики можна передати постачальникам обладнання, а ринкові ризики – покупцям або пов’язаним з ними сторонам шляхом укладення спеціальних контрактів. При цьому в ідеалі проектна компанія не повинна брати на себе будь-які ризики.

Використання функціональних гарантій учасників проекту дозволяє забезпечити стабільність майбутнього грошового потоку. Прикладом таких гарантій може бути укладання меморандумів про взаєморозуміння, надання партнерами «комфортних листів». З покупцями укладаються угоди, що «прив’язують» їх до проектної компанії. Можливе також одержання гарантій від спонсорів проекту або держави – про створення на певний термін спеціальних умов, що сприяють реалізації проекту.

Успіх проекту багато в чому залежить від наявності сильної команди менеджерів, які мають волю до успіху. Іншими словами, від того, наскільки професійно організовано управління проектом і комунікації поміж його учасниками. Тому до всіх функціональних систем компанії (логістика, фінанси, маркетинг тощо) застосовуються найжорсткіші вимоги.

Оскільки коло учасників проекту є достатньо широким, менеджерам проекту слід приділяти увагу відносинам з партнерами та інвесторами і координації їх роботи. Це дозволить забезпечити прозорість інформаційних і фінансових потоків і досягти основних цілей проекту.