Ґендерна історіографія у США. Д.Скот.

Звернення до суб'єктивних аспектів історичного пізнання відкрило низку нових тем і полів досліджень. Серед них ще у 70-ті роки виокремилася "жіноча історія" ("жіночі студії"), яка згодом, у 80-ті роки, трансформувалася у гендерну історію ("рід"). "Жіноча історія" зросла на ґрунті феміністичного руху ХІХ-ХХ ст., який виступав за рівні права чоловіків і жінок, дотримуючись погляду, що між ними немає "родових" відмінностей. Проте т. зв. "друга хвиля" фемінізму другої половини XX ст. навпаки наголосила на суттєвих відмінностях між чоловічим і жіночим сприйняттям дійсності, визнанні "специфічності" жінок щодо чоловіків.

Сформувались чотири предметні галузі гендерної історії:

 Комплекс символів і образів, які характеризують чоловіків та жінок в культурі (гендерні стереотипи)

 Комплекс норм: релігійних, політичних, які закріплюють відмінності між чоловіками і жінками.

 Вивчають проблеми самовираження, само сприйняття та самосвідомості (гендерна ідентичність)

 Вивчають соціальні відносини та ідентичності, які формують сім’ї.

Тендерні концепції, як вивчення особливостей станів свідомості різних статевих і вікових спільнот, спочатку прописалися в соціології, а тоді зустрілися з "жіночими студіями". Виникли наукові центри, головним об'єктом досліджень яких була жінка - у сім'ї, на виробництві, в освіті, науці, культурі. Історико-фемінологічні дослідження показали, що в історичних розвідках майже повністю відсутні жінки, які впродовж століть у різні епохи і в різних культурах мали свій світогляд й свою систему цінностей, що відрізнялися від чоловічих. Було доведено, що статус жінки (як і чоловіка) не надається, а отримується, а стать було визнано лише "засобом інтерпретації біологічного, закріпленого писаними і неписаними законами суспільства

Американська дослідниця Джоан Скотт 1985 р. у доповіді на зборах Американської історичної асоціації закликана покласти край протиставленню "чоловічої"" та "жіночої"" історій; вона запропонувала на її місце «гендерну історію". їй належить також визначення її предметного поля, яке дослідниця подає як: 1) комплекс символів і образів, що характеризують чоловіка і жінку в культурі («гендерні стереотипи"); 2) комплекс норм - релігійних, педагогічних, наукових, правових, політичних, які закріплюють відмінні позиції чоловіка і жінки в суспільстві («гендерні норми"); 3) проблеми самовираження, суб'єктивного самосприйняття та самосвідомості ("ґендерна ідентичність"); 4) соціальні відносини та інституції, що їх формують (сім'я, ринок, освіта тощо). Таким чином, гендер перетворився на "соціальну стать" з широким соціальним простором.

Першими підтримали ідеї Д. Скоп американські історики С. Александер, Ґ. Лернер, Д. Келлі, П. Земон Девіс.

25. Початки „негритянської історіографії” в США. К.Вудсон і В.Дюбуа.

Становлення негритянської історіографії припало на першу половину XX ст. Воно пов'язане з іменами двох Чорних американців – К. Вудсона і В. Дюбуа. Обидва походили з родин колишніх рабів, здобули добру освіту в європейських, а також американських універ-ситетах. К. Вудсон 1915 р. заснував "Асоціацію з вивчення житія та Історії негритянського народу", а 1916 р. почав видавати "Журнал Негритянської історії"", навколо якого згуртувалася група здібних Істориків (Ч. Веслі, Л. Реддік, Б. К'ворле та інші). Вони стали авторами численних праць з історії негрів США, проблем рабства та його скасування. У 1935 р. з'явилася друком монографія В. Дюбуа "Чорна Реконструкція", в якій показано значний вклад чорних американців у Перемогу Півночі над Півднем у Громадянській війні і дано переконливу відповідь скептикам щодо ролі негрів у Реконструкції.

Після Другої світової війни негритянська історія набула Нового стимулу в справі подолання залишків расистської ідеології серед частини американського суспільства, здобуття неграми рівних прав і можливостей. Історики негритянського руху від початку робили наголос на партійності своїх праць, покликаних зруйнувати расистські стереотипи й показати гуманістичні виміри формування американського негритянського народу як особливої расово-етнічної спільноти, що інтегрувалася у суспільство США. У висвітленні різних періодів історії США представники негритянської історіографії намагалися виокремити становище чорних американців, політику урядів та партій щодо афро-американського населення. Серед баї а тьох досліджень виділяються праці Б. Кворлса про роль негрів в американських революціях. Зокрема, він відзначав, що рабовласницька позиція більшості лідерів американської революції XVIII ст. сири чинила підтримку багатьма неграми англійської колоніальної адміністрації ("Негри в американській революції", 1961). Той же автор на полягав на тому, що нерозв'язана проблема рабства стала основною причиною "другої американської революції"" і Громадянської війни ("Негри в Громадянській війні", 1953; "Лінкольн і негри", 1962).

Під впливом культурно-антропологічних зацікавлень у 70 90-ті роки дослідники негритянської історії почали більшу увагу звертати на особливості формування менталітету чорних американців. Зокрема, Л. Левін показав, що образ негра-раба як неповноцінної людини ("сембо") є вигадкою білих расистів. Насправді чорношкірі раби мали свою традиційну культуру, звичаї, фольклор, котрі представляли собою оригінальне поєднання африканських і американських елементів ("Чорна культура і чорна свідомість афро-американські думки від рабства до свободи", 1977).

 

26. Історіографія зовнішньої політики в США. Школи „політичного ідеалізму” та „реальної політики”.

Зростання впливу США на міжнародні події після Другої світової війни зумовило підвищення інтересу істориків до зовнішньополітичних проблем. Виникли десятки дослідницьких центрів та інститутів, які займалися історією міжнародних відносин та ролі США в них. Провідні позиції зайняли школи "політичного ідеалізму" та "реальної політики".

Школа "політичного ідеалізму" (Д. Перкінс, С. Беміс) продовжувала традиції попереднього "офіційного" напряму, який керував категоріями правових і моральних цінностей, зокрема щодо поширення американської демократії у сучасному світі.

На противагу їй представники школи "реальної політики " намагалися знаходити баланс між національними інтересами і невиправданими зовнішньополітичними діями урядів США (Г. Морґентау, Р. Осгуд, Д. Кеннан). Обидві школи зайняли солідарні позиції в оціненні й трактуванні "холодної війни", що розгорнулась у післявоєнний період між західними країнами та комуністичним табором на чолі з СРСР. Більшість американських істориків покладали відповідальність за її розв'язання на СРСР, який прагнули поширити свої впливи на весь світ. З "холодною війною" пов'язана тема участі СШФ у Другій світоній війні. Вона викликала серйозні дискусії у фаховому середовищі. Панівні позиції здобули представники офіційного напряму, які нагромаджували аргументи на підтримку версії, поширюваної внутрішньополітичним відомством США. Певні впливи здобуло двотомне видання В. А. Ланґера і С. Е. Глісона "Виклик ізоляціонізму" (1952) і "Неоголошена війна" (1953), в якому передвоєнну політику ізоляціонізму США подавали як відображення поширених у суспільстві настроїв.

Починаючи з 60-х років, американські історики здебільшого надавали перевагу школі ""реальної політики", критикуючи допущені урядом помилки, більш об'єктивно оцінюючи "темні" сторони американської дипломатії. Помірковані позиції презентував Ґаддіс Сміт в праці "Американська дипломатія під час Другої світової війни 1941-1945" (1985). Він подав ґрунтовний опис мотивів американської зовнішньої політики, приділивши значну увагу президентові Ф. Рузвельту, якого Вважав успішним політиком, що привів США до перемоги у війні й посилення їх могутності.

У таборі радикальних істориків помітні позиції займали прихильники марксизму (Ґ. Колко, Д. Горовіц та інші). Так, у роботі Колко "Політика війни: світ і зовнішня політика Сполучених Штани 1943-1945" (1968) стверджувалося, що правлячі кола країни під чаї і після світового конфлікту підтримували "сили світового порядку' і поборювали "сили руху та змін". В іншій роботі ("Століття війни політика, конфлікти і суспільство після 1914 р.", 1994) цей автор подав широку картину впливу війни на соціальні трансформації у світі, показав, що війни є продуктом націоналістичної за змістом ідеології правлячих і мілітаристських кіл держав, котрі ставлять національні інтереси вище від загальнолюдських.