Регулювання міжнародно–правових відносин

Міжнародно–правове регулювання є різновидом соціального управління, що являє собою владний вплив держав на свої взаємини за допомогою міжнародного права.

Система міжнародних відносин функціонує на принципах саморегуляції та самоврядування, заснованих на об'єктивних соціально–економічних закономірностях. Головним джерелом діючої сили міжнародного правового регулювання є взаємодія держав як носіїв суверенітету та абсолютної внутрішньої влади. Основними засобами, що використовуються в управлінні системою міжнародних відносин, є політичні, економічні, юридичні, ідеологічні і, в ряді випадків релігійні заходи впливу. Однак найістотнішу роль у регулюванні міждержавних відносин відіграють юридичні способи, бо вони найбільш формалізовані й конкретні, а також відрізняються визначеністю змісту й обов'язковою силою.

Механізм міжнародно–правового регулювання являє собою сукупність міжнародно–правових засобів і способів, за допомогою яких здійснюється регулюючий вплив права на міжнародні відносини. Складається цей механізм із ряду елементів:

1) міжнародно–правова норма, що здійснює первинне регулю­вання міжнародних відносин, чітко встановлюючи і регламентуючи характер міждержавних зв'язків, обставини їхнього виникнення і розвитку;

2)міжнародно–правові відносини, що за своїм змістом відріз­няються від міжнародних відносин і характеризуються на підставі норм міжнародного права зв'язком, що виникає між суб'єктами, який породжує наявність взаємних прав і обов'язків;

3)міжнародно–правова свідомість – сукупність ідей та уявлень про необхідність існування міжнародного порядку, які розділяють суб'єкти міжнародних правовідносин як загалом, так і кожний окремо.

Міжнародний правопорядок – це реально існуюча система міжнародних відносин, що виникають, розвиваються і діють на підставі та відповідно до норм міжнародного права, яке покликане додати міжнародному співтовариству структурну стабільність на основі визначених цілей і принципів. Міжнародний правопорядок тісно пов'язаний з правовою безпекою, тобто фактичною впевненістю кожного учасника міжнародних відносин, незалежно від їхнього статусу, про те, що йому забезпечений захист його прав і законних інтересів.

Міжнародна законність становить механізм функціонування міжнародних відносин, що характеризується добровільним і сумлінним виконанням обов'язків з міжнародного права всіма учасниками міжнародно–правових відносин. Юридичним змістом законності є факт визнання юридичної чинності міжнародно–правових норм. Таким чином, існує тісний взаємозв'язок міжнародного правопорядку та міжнародної законності, оскільки міжнародний правопорядок може існувати тільки в умовах законності.

Для виявлення фактів міжнародних правопорушень у системі міжнародного права існує контроль – упорядкований процес аналізу інформації учасниками міжнародних відносин, метою якого є визначення відповідності суб'єктів приписання міжнародних норм. Причому залежно від способів і суб'єктів здійснення розрізняють національний і міжнародний контроль.

Залежно від ступеня міжнародної небезпеки правопорушення підрозділяються на:

1) міжнародні злочини – правопорушення, що становлять особливу небезпеку і тяжкі наслідки для міжнародного співтовариства в цілому або для прав і свобод кожної людини окремо (агресія, рабство, геноцид і т.п.);

2) міжнародні делікти – категорія міжнародних правопорушень, що є менш небезпечними, ніж міжнародні злочини, і, як правило, характеризуються обмеженим колом учасників порушених правовідносин (потерпілий – правопорушник).

Правопорушення є підставою для міжнародної правової відповідальності – заходів, застосовуваних до порушника норм міжнародного права, що полягають в покладанні на нього обов'язку негайно припинити протиправні дії, ліквідувати або компенсувати наслідки правопорушення і спонукають його не здійснювати протиправну поведінку надалі. Розрізняють первинну й вторинну відповідальності. Первинна відповідальність полягає в обов'язку припинити правопорушення і відновити порушене право, а вторинна є підставою для легітимного застосування санкцій або контрзаходів у разі невиконання законних вимог потерпілого або інших осіб.

Санкції – різновид примусу як відповідна реакція на правопорушення, що може застосовуватися тільки міжнародними організаціями в межах їхньої компетенції (розрив дипломатичних і економічних відносин, блокада торгових операцій і т.п.).

Контрзаходи являють собою відповідну реакцію на правопорушення з боку держави, чиї права й законні інтереси порушені. До контрзаходів відносяться реторсії і репресалії.

Реторсія –акція, застосовувана однією державою відповідно до іншої, з метою припинення недоброзичливих, несправедливих дискримінаційних дій останньої, які не є правопорушеннями (певні обмеження статусу іноземців – громадян цієї країни, відкликання посла і т.п.).

Репресалія – відповідні дії держави, права якої порушені, стосовно порушника, з метою припинення протиправних дій і виконання ним зобов'язань, що виникли внаслідок правопорушення (затримка рибальського судна за незаконний вилов риби, накладення арешту на майно або його конфіскація та ін.). Необхідною умовою легітимного застосування репресалій є їхня узгодженість із зробленим правопорушенням і його негативними наслідками.

Міжнародне економічне право у взаємовідносинах країн – членів СНД

Роз'єднання єдиної господарської системи СРСР кордонами незалежних держав призвело до поновлення зв'язків на новій міжнародно–правовій основі. Тому в 1993 р. був прийнятий Статут СНД, метою якого стало економічне співробітництво в інтересах всебічного збалансованого соціального розвитку держав–учасниць у рамках загального економічного простору в інтересах поглиблення інтеграції. Особливе значення в цьому Статуті має положення про те, що ці процеси повинні протікати на основі ринкових відносин.

У тому ж році був прийнятий Договір про створення Економічного союзу в рамках СНД. У Договорі підкреслювалося, що цей Союз керується загальновизнаними нормами міжнародного права. Зокрема в сфері економіки він допускає вільне переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили, узгоджену грошово–кредитну, бюджетну, податкову, зовнішньоекономічну, митну та валютну політику, гармоні­зацію господарського законодавства. Окремий розділ присвячений правовому регулюванню економічних відносин. В ньому передбачається пріоритет норм Договору про Економічний Союз у порівнянні з національним законодавством.

Вищими органами Економічного Союзу є вищі органи СНД, ради глав держав і глав урядів. У 1994 р. як постійно діючий орган ЕС був створений Міждержавний економічний комітет, який є координаційним і виконавчим органом і може приймати три види рішень:

1) рішення розпорядницького характеру, юридично обов'язкові;

2) рішення, обов'язковість яких повинна підтверджуватися рішеннями урядів;

3) рекомендації.

У рамках ЕС діє Економічний суд СНД, заснований у 1992 р., до компетенції якого віднесено розв'язання тільки міждержавних економічних суперечок.

Таким чином, міжнародне економічне право у взаєминах між країнами СНД є дуже специфічним і діє в умовах суперечливих процесів їхньої інтеграції.

Основним видом актів, що регулюють міждержавні відносини країн–учасників СНД, є дво– і багатобічні договори. Як організація СНД приймає протокольні рішення. Вони не мають наддержавного характеру, а спрямовані лише на узгодження точок зору і координацію дій держав.

Крім того, більшість актів СНД приймаються далеко не всіма державами–учасницями. Тому в останні роки в СНД намітилася тенденція до інтеграції обмеженого числа держав.

Питання на залік

1. Основні теорії походження держави.

2. Дайте визначення поняттям «людина», «особа», «громадянин». Проведіть порівняння.

3. Порівняйте поняття «держава» і «державна влада».

4. Форми держави.

5. Ознаки держави.

6. Монархія та її види.

7. Республіка та її види.

8. Порівняйте монархію та республіку.

9. Порівняйте парламентську та президентську республіки.

10. Порівняйте унітарну державу та федерацію.

11. Порівняйте демократичний та антидемократичний режими.

12. Дайте характеристику внутрішніх і зовнішніх функцій держави.

13. Дайте визначення терміну «правова держава» та назвіть її основні ознаки.

14. Розкрийте зміст поняття «громадянське суспільство».

15. Правова культура.

16. Механізм держави.

17. Влада та її види.

18. Основні теорії походження права.

19. Джерела права.

20. Природне і позитивне право.

21. Право і мораль. Дайте порівняльну характеристику.

22. Структура норми права.

23. Види законів.

24. Правовідносини.

25. Дієздатність, правоздатність, деліктоздатність та осудність.

26. Правопорушення: ознаки і види.

27. Юридична відповідальність.

28. Приватне і публічне право.

29. Законодавчий процес та його стадії.

30. Фізичні та юридичні особи. Їх види.

31. Форма правління, політичного режиму і адміністративно–територіального устрою України.

32. Конституція України. Загальна характеристика.

33. Організаційна структура та основні повноваження Верховної Ради України.

34. Правовий статус Президента України.

35. Структура та правовий статус Кабінету міністрів України.

36. Органи місцевого самоврядування. Їх завдання і види.

37. Майнові та немайнові відносини.

38. Загальна характеристика Цивільного кодексу України.

39. Правочин та його види.

40. Право власності. Її види.

41. Види договорів у цивільному праві.

42. Порівняйте спадкування за законом та спадкування за заповітом.

43. Види суб’єктів трудового права.

44. Повноваження професійної спілки.

45. Умови та підстави виникнення трудових правовідносин.

46. Порівняйте колективний та трудовий договір.

47. Порівняйте трудовий контракт і трудовий договір.

48. Особливості роботи неповнолітніх.

49. Особливості звільнення працівників з ініціативи роботодавця.

50. Робочий час та його види.

51. Час відпочинку та його види.

52. Дисциплінарні стягнення, порядок їх накладання і зняття.

53. Адміністративно правові правовідносини.

54. Система органів державного управління.

55. Державна служба та її ознаки.

56. Адміністративне правопорушення та його види.

57. Адміністративна відповідальність та її види.

58. Злочин та його види.

59. Підстави кримінальної відповідальності.

60. Види кримінальних покарань.

61. Обтяжуючі та пом’якшуючі обставини у кримінальній відповідальності.

62. Види злочинів проти життя і здоров’я особи.

63. Охарактеризуйте склад сімейно–правових відносин.

64. Шлюб та умови його укладання. Шлюбний договір.

65. Майнові та особисті немайнові права та обов’язки подружжя.

66. Порівняйте розірвання шлюбу та визнання його недійсним.

67. Основні права та обов’язки батьків і дитини.

68. Підстави для позбавлення батьківських прав.

69. Порівняйте опіку та піклування.

70. Усиновлення.

71. Підприємницька діяльність та її ознаки.

72. Види підприємств.

73. Види господарських правопорушень.

74. Види господарських санкцій за порушення у сфері господарської діяльності.

75. Особливості фінансових правовідносин.

76. Бюджетний процес та його стадії.

77. Порівняйте поняття «дохід» і «прибуток».

78. Податок та його види.

79. Прямі й непрямі податки.

80. Склад житлово–правових відносин.

81. Права і обов’язки наймачів житла.

82. Організація та діяльність житлово–будівельних кооперативів.

83. Види правопорушень наймачів житла.

84. Види житлових спорів.

85. Структура земельного фонду України.

86. Форми власності на землю.

87. Право землекористування.

88. Порівняйте постійне користування земельною ділянкою та оренду.

89. Іпотека.

90. Форми приватної власності на землю.

91. Фермерське господарство.

92. Порівняйте поняття «правосуддя» і «судочинство».

93. Правоохоронні органи.

94. Адвокатура, прокуратура, суд. Їх завдання.

95. Нотаріат.